Предмет педагогіки вищої школи.

Предмет педагогіки вищої школи.

Предмет і завдання педагогіки вищої школи.

Педагогіка вищої школи – наука про закономірності, метоли, форми взаємодії викладачів зі студентом, внаслідок якої здобуваються(конструюються) знання і виробляються власна система цінностей..

Метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчаннястудентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

· аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

· аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

· аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

· розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

· розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

· вивчення діалектичних взаємозв'язків об'єктивних і суб'єктивних, соціальних і природних факторів виховання і розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей;

· співвідношення цілей і засобів виховання і навчання;

· розробка теорії та методики виховання і навчання, які педагог-викладач має враховувати в свої практичній діяльності, а також критеріїв її ефективності на основі закономірностей цих процесів.

 

2.Сучасні методологічні аспекти педагогіки вищої школи.

Сучасна світова педагогіка переживає етап суперечливих думок з приводу її методологічних основ. Філософія плюралізму (лат. pluralis - множинний) є основою концепцій персоналізму, прагматизму, екзистенціалізму, неотомізму, сцієнтизму, натуралізму та інших течій у педагогіці.

Персоналізм (лат. persona - особистість, особа) визнає за особистістю первинність творчої реальності, тоді як світ, що оточує цю особистість, є виявом творчої активності Бога.

Прагматизм - одним із основоположників прагматичної педагогіки був Джон Дьюї, який вважав, що мислення людини - пристосування її до середовища з метою успішної дії.

Екзистенціалізм педагогіці визначає вирішальну роль внутрішніх потреб особистості, підпорядкування форм і методів освіти особистісному існуванню.

Натуралізм - філософський напрям, який розглядає духовність людей як наслідок природних процесів. У педагогіці ця концепція пояснює розвиток людей і соціальних груп під впливом географічного середовища, кліматичних умов, біологічних і расових особливостей та інших природних чинників.

Принципи навчання у вищій школі

Принципи (лат. ргіпсіріит — основа, начало) навчання вищої школи — вихідні положення теорії навчання.

Принцип науковості вимагає, щоб зміст освіти вищої школи відповідав досягненням науки у відповідній галузі знань

Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, об´єднаних внутрішніми зв´язками.

Принцип свідомості навчання базується на постулаті, що знання передати не можна. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності.

Принцип активності й самостійності у навчанні випливає з важливої закономірності пізнавальної діяльності людини: знання — це результат самостійної розумової праці особистості.

Принцип наочності, з одного боку, випливає із закономірностей процесу пізнання, початковим компонентом якого є споглядання явищ, процесів, дій, предметів, а з іншого — у процесі пізнання людина використовує першу сигнальну систему, зокрема, зорову пам´ять.

Принцип зв´язку навчання з практичною діяльністю, реаліями життя. Навчання лише тоді є успішним, коли особистість відчуває корисність і потрібність засвоюваних знань.

Принцип єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання випливає із сутності функцій навчання: освітньої, розвивальної і виховної.

 

7.Формування у студентів наукових понять, знань.

Формування наукових знань студентів як основи їх ціннісного відношення до світу та подальшого навчання учнів

Багато науковців у своїх працях звертають увагу на існування нерозривного взаємозв’язку між поняттями “наука”, “знання” і “цінність”. Так, наприклад, Ю. Шрейдер пише, що знання про навколишню дійсність, які здобуваються через науку, займають переважне місце в тій сукупності знань, якими володіє людство взагалі.

Так, наприклад, В. Сєріков звертає увагу на те, що логіко-пізнавальпий пошук кожного вченого, його спосіб мислення значною мірою визначався певними суспільно-історичними нормами.

Згідно з В. Сєріковим, ще один педагогічний засіб, який дозволяє ефективно впливати на ціннісне ставлення молодих людей до навколишньої дійсності, полягає у тому, щоб організовувати особистісно-орієнтовану навчальну діяльність, створювати певні виховні ситуації під час вивчення природничих дисциплін

Для підвищення ефективності формування у студентів наукових знань та їх ціннісного наповнення нами організовувалося систематичне діагностування їх стану, що дозволяло із врахуванням здобутих результатів своєчасно коригувати навчальну діяльність та вдосконалювати ціннісні системи молоді.

Доцільно також зазначити, що в навчальній діяльності з метою цілеспрямованого формування у студентів наукових знань ціннісного характеру використовувалися, зокрема, і такі прийоми:

створення ситуацій самостійного пошуку та знаходження студентами об’єктивно та суб’єктивно нових фактів, способів доказу;

самостійний розгляд та аналіз різних підходів до визначення сутності провідних понять, шляхів розв’язання актуальних наукових проблем;

вирішення завдань світоглядної спрямованості математичними методами.

В процесі організації навчально-пізнавальної діяльності з метою формування зазначених знань ставлення студентів до явищ та предметів оточуючого світу стало носити більш усвідомлений та вибірковий характер, вони почали більш адекватно сприймати та оцінювати їхню життєву значущість.

Таким чином, було зроблено висновок, що запропонована науковцями технологія має значні резерви щодо підвищення рівня сформованості наукових знань у майбутніх спеціалістів як основи їх ціннісного ставлення до світу, забезпечує підвищення у них якості навчальних результатів взагалі, дозволяє здійснити диференційовану підготовку студентів до різноманітних видів майбутньої професійної діяльності, а також створює умови для більш повної самореалізації кожної особистості.

 

8.. Формування у студентів розумових дій, спеціальних і загальних

Навчальних умінь.

Стисло проаналізуємо процес опанування учнями знань, навичок та вмінь. Під знаннями розуміють сукупність засвоєних учнем відомостей, понять, уявлень про предмети і явища навколишнього світу й діяльності.

Учень опановує знання шляхом вивчення та обміркування певних явищ і закономірностей, що стосуються конкретної професійної діяльності.

Знання розподіляють на теоретичні та практичні. Теоретичні знання розкривають сутність речей, явищ та подій. Вони є основою успішної практичної діяльності учня. Практичні знання включають переважно відомості про використання тих чи інших предметів і ситуацій з конкретною метою.

Залежно від того, як учень оволодів знаннями, визначають такі рівні: знання-ознайомлення, знання-репропукції, знання-вміння і найвищий рівень – знання-трансформації. Останні характеризуються тим, що учень широко застосовує їх у практичній діяльності й творчо розвиває.

У психології під навичкою розуміють дію, що сформована шляхом повторень і характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції та контролю. Отже, навичка – це автоматична дія, сформована цілеспрямованими вправами і виконується легко та вільно. Психологічна сутність навички полягає в тому, що вона звільняє свідомість учня від необхідності контролювати технічні компоненти діяльності і дає змогу зосередитися на її меті, завданнях та умовах.

Навичка формується на базі знань та простих умінь шляхом вправ. При цьому необхідно спиратися на усвідомлення учнем мети конкретної вправи, інакше вони можуть перетворитися на муштру. Польський письменник, педагог і лікар Януш Корчак (1878-1942) зазначав, що все досягнуте дресируванням, натиском, насильством є неміцним, невірним і ненадійним.

Виокремлюють такі види навичок:

сенсорні (перцептивні, почуттєві) – здатність автоматично аналізувати сигнали, які надходять із навколишнього середовища (наприклад бачити, чути);

розумові (інтелектуальні) – здатність автоматично вирішувати розумові операції, що мали місце раніше;

рухомі – автоматизована дія на зовнішній об'єкт за допомогою рухів з метою його перетворення, яке здійснювалося раніше не один раз (наприклад кататися на лижах).

Знання основних етапів формування навичок дає змогу педагогу більш змістовно і цілеспрямовано організувати практичні вправи з учнями.

9. Шляхи формування позитивного ставлення студентів до навчальної інформації.

Причини негативного ставлення:

· Викладачі (Кожний п’ятий студент вважає, що викладачі не можуть зацікавити своїм навчальним предметом – предмет новий та не зрозумілий. Ніхто нічого не пояснює нормально);

· Батьки (студент – це вже не маленька дитина, за якою треба «бігати» і все за неї робити);

· Світогляд та амбіції студента («наче в’юн в ополонці»: напружений розклад навчання, сімейні й громадські справи, додаткові курси для щонайкращих можливостей у майбутньому чи отримання студентом одночасно й другої вищої освіти – на все це треба виділяти час, а ще й хочеться не тільки подумати про відпочинок, а й здійснити цю думку.)

· Примітивний світогляд студента, що матеріалізується у відсутності зацікавленості в навчанні за фахом.

Для розвитку потреби в знаннях та інтересу до оволодіння ними педагогами використовуються різноманітні шляхи і засоби. Серед них:

1. викладання, що захоплює, новизна навчального матеріалу, використання яскравих прикладів і фактів в процесі викладу нового матеріалу, історизм, зв'язок знань із долею людей, які їх відкрили, показ практичного застосування знань у зв'язку з життєвими планами і орієнтаціями студентів;

2. використання нових і нетрадиційних форм навчання, проблемне навчання, евристичне навчання, навчання з комп'ютерною підтримкою, застосування мультимедіа систем, використання інтерактивних комп'ютерних засобів;

3. взаємонавчання, рецензування відповідей товаришів, оцінка усних відповідей і письмових робіт одногрупників, допомога слабшим студентам;

4. участь у дискусіях і обговореннях, відстоювання власної думки, постановка запитань до своїх товаришів і викладачів, створення ситуацій самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій тощо.

 

Вимоги до лекцій

Кожна лекція в ВУЗ-і повинна:

· мати чітку структуру і логіку розкриття послідовно викладаються питань (понятійна лінія лекції);

· мати твердий теоретичний і методичний стрижень, важливу проблему;

· мати закінчений характер висвітлення певної теми (проблеми), тісний зв'язок з попереднім матеріалом;

· бути доказовою і аргументованою, містити достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів, обгрунтувань, мати чітко виражену зв'язок з практикою;

· бути проблемною, розкривати протиріччя і вказувати шляхи їх вирішення, ставити перед учнями питання для міркування;

· володіти силою логічного аргументації і викликати у студентів необхідний інтерес, давати напрямок для самостійної роботи;

· знаходитися на сучасному рівні розвитку науки і техніки, містити прогноз їх розвитку на найближчі роки;

· відображати методичну обробку матеріалу (виділення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях);

· бути наочною, поєднуватися по можливості з демонстрацією аудіовізуальних матеріалів, макетів, моделей і зразків;

· викладатися чіткою і ясною мовою, містити роз'яснення всіх нововведених термінів і понять;

· бути доступною для сприйняття даною аудиторією.

Переваги

· Одна людина-лектор може транслювати інформацію на будь-яке, як завгодно велику, число людей.

Недоліки

· Відсутність зворотного зв'язку,

· усередненість рівня складності контенту лекції,

· можливість для різного ступеня включеності слухачів лекції.

Структура лекції в ВУЗі

Навчальна лекція в вузі повинна мати чітку і строгу структуру. Історично склалося так, що лекція, як правило, складається з трьох частин: вступу (введення), викладу та ув'язнення.

· Вступ (введення) визначає тему, план і мета лекції. Воно покликане зацікавити і налаштувати аудиторію, повідомити, в чому полягає предмет лекції та її актуальність, основна ідея (проблема, центральне питання), зв'язок з попередніми і наступними заняттями, поставити її основні питання. Вступ повинен бути коротким і цілеспрямованим.

· Виклад - основна частина лекції, в якій реалізується науковий зміст теми, ставляться всі вузлові питання, наводиться вся система доказів з використанням найбільш доцільних методичних прийомів. У ході викладу застосовуються всі форми і способи судження, аргументації та доказу.

· Висновок узагальнює в коротких формулюваннях основні ідеї лекції, логічно завершуючи її як цілісне. У ньому можуть даватися рекомендації про порядок подальшого вивчення основних питань лекції самостійно по зазначеній літературі.

Робота після лекції

Педагогічна майстерність, як і знання, складається з дрібних крупинок щоденного досвіду. Важливо не розгубити ці крихти, зафіксувати, врахувати і зробити їх своїм надбанням. Прочитавши лекцію, викладач сам добре бачить і відчуває її сильні і слабкі сторони: про це він судить насамперед по тому, як її прийняла аудиторія. Він пам'ятає, які її частини і розділи слухалися з інтересом, в яких місцях увагу слабшало, які пояснення були зайво деталізовані або розтягнуті, а де занадто схематичні, де не вистачало прикладів або вони були не зовсім вдалими. Рекомендується всі ці зауваження відразу ж записати і надалі використовувати при роботі над курсом.

 

Предмет педагогіки вищої школи.

Предмет і завдання педагогіки вищої школи.

Педагогіка вищої школи – наука про закономірності, метоли, форми взаємодії викладачів зі студентом, внаслідок якої здобуваються(конструюються) знання і виробляються власна система цінностей..

Метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчаннястудентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

· аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

· аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

· аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

· розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

· розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

· вивчення діалектичних взаємозв'язків об'єктивних і суб'єктивних, соціальних і природних факторів виховання і розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей;

· співвідношення цілей і засобів виховання і навчання;

· розробка теорії та методики виховання і навчання, які педагог-викладач має враховувати в свої практичній діяльності, а також критеріїв її ефективності на основі закономірностей цих процесів.

 

2.Сучасні методологічні аспекти педагогіки вищої школи.

Сучасна світова педагогіка переживає етап суперечливих думок з приводу її методологічних основ. Філософія плюралізму (лат. pluralis - множинний) є основою концепцій персоналізму, прагматизму, екзистенціалізму, неотомізму, сцієнтизму, натуралізму та інших течій у педагогіці.

Персоналізм (лат. persona - особистість, особа) визнає за особистістю первинність творчої реальності, тоді як світ, що оточує цю особистість, є виявом творчої активності Бога.

Прагматизм - одним із основоположників прагматичної педагогіки був Джон Дьюї, який вважав, що мислення людини - пристосування її до середовища з метою успішної дії.

Екзистенціалізм педагогіці визначає вирішальну роль внутрішніх потреб особистості, підпорядкування форм і методів освіти особистісному існуванню.

Натуралізм - філософський напрям, який розглядає духовність людей як наслідок природних процесів. У педагогіці ця концепція пояснює розвиток людей і соціальних груп під впливом географічного середовища, кліматичних умов, біологічних і расових особливостей та інших природних чинників.