Особливості організації навчального процесу у закладах вищої освіти у контексті сучасної філософії освіти.

ДІЯЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

Тетяна Равчина

Концепції конструктивізму як головної складової сучасної філософії освіти, обґрунтування особливостей, функцій діяльності викладача вищої школи у цьому контексті.

Аналіз концептуальних ідей теорії конструктивізму дає змогу виокремити її головні положення у контексті навчання студентів у вищій школі:

• знання не можна повністю передати іншій людині або відтворити, оскільки вона набуває їх у процесі пізнавальної діяльності;

• особистість самостійно творить суб' єктивний образ об' єктивної реальності, конструює знання шляхом пошуку власного розуміння, визначення значення реальних об' єктів, надання їм особистісного сенсу;

• особистість конструює знання на підставі набутого досвіду, власних когнітивних схем;

• особистість пізнає реальні, а не абстрактні об' єкти унаслідок взаємодії з ними, вирішення автентичних проблем, пов'язаних з реальним життям;

• особистість конструює власні знання у процесі взаємодії з іншими, обміну власним досвідом, своїми інтерпретаціями.

Організація навчання як когнітивного процесу.

Головно для викладача вищої школи у навчальному процесі - це не організація змісту наукової інформації, а залучення студентів до розумових (когнітивних) процесів, що забезпечують осмислене, саморегульоване оволодіння знаннями, визначення понять й набуття умінь.

Організація навчання як набуття власного досвіду.

Відповідно до поглядів конструктивістів особистість здобуває знання шляхом виконання когнітивних і практичних дій, спрямованих на отримання інформації про природний об' єкт чи явище.

Опора на попередній досвід студента у процесі навчання.

Саме з позиції власного досвіду студент шукає значення нових ідей, їхній сенс, пояснює їх шляхом асимілювання нової інформації з відомими фактами, знаннями, застосування власних когнітивних схем.

Організація контекстуального, ситуативного навчання.

Контекстуальне, ситуативне навчання сприяє налагодженню взаємозв'язку, переходу від конкретного до абстрактного і, навпаки, наближує зміст наукової інформації до реалій життя, майбутньої професійної діяльності студентів, дає змогу усвідомити його значущість.

Орієнтація на зону найближчого розвитку особистості у процесі навчання.

Науковим підґрунтям цього принципу є твердження відомого психолога Л. С. Виготського про необхідність випередження розумового розвитку особистості у процесі навчання шляхом активізації здібностей студентів, пізнавальних процесів, потенційних можливостей.

Організація начального процесу як міжособистісної взаємодії викладача й студентів.

Цей принцип означає, що учасники мають змогу навчатися, конструювати власні знання на підставі обміну особистісним досвідом.

Організація процесу навчання як конструювання студентами власних знань, усвідомленого вироблення умінь, навичок.

У навчальному процесі викладач спостерігає за логікою розвитку мислення студентів, не порушуючи її, спрямовує на досягнення мети; скеровує студентів до занурення у зміст проблем, пошуку розуміння явищ, що розглядають; зосереджує увагу на самостійності міркування й доказовості, точності суджень студентів, стимулює їх до вияву власної позиції.

Створення психологічно-комфортної атмосфери процесу навчання студентів.

Викладач формує позитивну установку на кожного студента; уважно ставиться до будь-якої думки, не заперечуючи її; виявляє емпатію, розуміння внутрішнього стану особистості; зосереджує увагу на її позитивних якостях, підтримує позитивне самопочуття.

Організація процесу навчання як міжособистісної взаємодії викладача і студентів.

Викладач організовує такий тип взаємодії, що забезпечує умови для активності кожного - як викладача, так і студентів, розвитку взаємозв'язків і стосунків, що зумовлені та спрямовані на досягнення цілей спільної діяльності.

Забезпечення цілеспрямованості, цілісності навчального процесу.

Викладач скеровує студентів до виокремлення, усвідомлення мети, завдань навчально-пізнавальної діяльності; задіює усі складові навчального процесу для стимулювання активності студентів; визначає структуру процесу кожної діяльності, підтримує й регулює дії студентів на кожному етапі.

Підтримка саморегуляції поведінки, діяльності студентів.

Викладач привчає студентів до організації власних дій відповідно до визначеної мети, дотримання структури власної діяльності, термінів виконання, здійснення власного вибору, прийняття самостійних рішень та їхньої аргументації.

Налагодження зворотного зв 'язку у процесі навчання, стимулювання студентів до рефлексії власного процесу пізнання (метапізнання), особистісних цінностей, ставлень.

Шляхом налагодження зворотного зв'язку викладач регулює навчальний процес, модифікує методи, види навчально-пізнавальної діяльності відповідно до досягнень студентів, їхніх потреб, інтересів.

Застосування різноманітних джерел навчальної інформації (власного досвіду й наукових досліджень викладача, досвіду студентів, досліджень й досвіду науковців, автентичних текстів, кейс-методу).

Оволодіння науковою інформацією з підручників і посібників або з лекцій, під час яких викладач загалом застосовує типові джерела, обмежує змогу студентів отримати різносторонню, альтернативну інформацію, на підставі якої вони формують власні знання, власне бачення реальних явищ.

Відповідно до сучасної освітньої парадигми викладач відповідальний за організацію навчального процесу, що ґрунтується на засадах співробітництва, забезпечує сприятливі умови для саморозвитку кожного студента, задоволення його освітніх потреб та конструювання власних знань, визначення особистісної позиції у пізнанні наукових теорій, об' єктивних явищ, процесів.

 

4. Формування у студентів позитивної мотивації навчання.

Під мотивацією навчальної діяльності розуміємо ієрархічно організовану систему мотивів, які спонукають студентів оволодівати знаннями та способами пізнання, основами майбутньої професійної діяльності, свідомо ставитись до навчання, проявляти пізнавальну активність.

У ролі мотивів можуть виступати потреби, інтереси, переконання, установки, цінності та ідеали. До навчання студента спонукає не один мотив, а ряд мотивів різної властивості. Кожен з них виступає у взаємодії з іншими, Отже, навчання має полімотивований характер.

У практичній педагогіці вся багатогранність мотивів навчальної діяльності учнів об'єднується у три взаємопов'язані групи.

1. Безпосередньо-спонукальні мотиви, основані на емоційних проявах особистості, на позитивних чи негативних емоціях: яскравість, новизна, цікавість, зовнішньо привабливі атрибути; цікаве викладання, привабливість особистості вчителя; бажання отримати похвалу, нагороду (за виконане завдання), боязнь одержати негативну оцінку, покарання, страх перед учителем, батьками, небажання бути об'єктом обговорення в колективі.

2. Перспективно-спонукальні мотиви ґрунтуються на розумінні значущості знання взагалі; навчального предмета зокрема: усвідомлення світоглядного, соціального, практично прикладного значення предмета, тих чи інших конкретних знань і вмінь; зв'язок навчального предмета з майбутнім самостійним життям (вступ до інституту, вибір професії, створення сім'ї); сподівання на отримання в перспективі нагороди; розвинуте почуття обов'язку, відповідальності.

3. Інтелектуально-спонукальні мотиви базуються на одержанні задоволення від самого процесу пізнання; інтерес до знань, допитливість, намагання розширити свій культурний рівень, оволодіти певними уміннями і навичками, захопленість самим процесом вирішення навчально-пізнавальних задач.

Пізнавальна активність тісно пов'язана із самостійністю - визначенням об'єкта, засобів діяльності, здійснення діяльності учнем без допомоги дорослих і учителів. Активніші учні, як правило, є більш самостійними. Недостатня власна активність школяра ставить його в залежність від інших, позбавляючи при цьому самостійності.

Прийнято вирізняти рівні пізнавального інтересу і відповідно до них визначати шляхи і створювати умови його формування (Г.І.Щукіна):

· Нижчий, елементарний рівень пізнавального інтересу обумовлюється увагою до конкретних фактів, знань, описів, дій за зразком.

· Другому рівневі властивий інтерес до залежностей, причинно-наслідкових зв'язків, до їх самостійного встановлення.

· Третій, вищий рівень виявляється в інтересі до глибоких теоретичних проблем у творчій діяльності з метою засвоєння знань. Сформованість вищого рівня пізнавального інтересу свідчить про наявність пізнавальної потреби.

Стимулювати навчально-пізнавальну діяльність учнів у сучасному розумінні означає спонукати їх до активної навчально-пізнавальної діяльності, підштовхувати до неї, заохочувати. Оскільки зовнішні фактори виступають реальною спонукальною причиною діяльності лише за умови зустрічі потреби із ситуацією свого задоволення, то стимулювання передбачає спеціальні зусилля педагога, спрямовані на сприймання, осмислення учнем об'єктивного значення зовнішніх факторів, набуття ним особистісних смислів.