Модернізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу

МОДЕРНІЗАЦІЯ Вищої ОСВІТИ України в контексті Болонського процесу

Структура вищої освіти України

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, визначеної ООН, ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту». Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку студентів.

Відповідно до рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та наявності науково-педагогічних кадрів для визначення статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень - технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі навчальні заклади; другий рівень - коледж, інші, прирівняні до нього, вищі навчальні заклади; третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації) - університет, інститут, академія, консерваторія.

У середині 90-х років було запроваджено ступеневу структуру підготовки фахівців. Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти. Виходячи зі структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст»; другий - «бакалавр» (базова вища освіта); третій - «спеціаліст», «магістр» (повна вища освіта). Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

 

 

 

Вищі навчальні заклади відповідного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації

Сутність феномену «Болонський процес»

	Початок процесу було покладено 19 червня 1999 р., коли представники 29 країн Європи прийняли Болонську декларацію. Вона стала зворотним пунктом у розвитку вищої школи Європи і засвідчила пошук спільного європейського підходу до вирішення загальних проблем вищої освіти.
		Основна мета Болонського процесу –підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти; підвищення ролі цієї системи у соціальних реформах.
		Інтеграційний процес містить дві складові:
		1. Формування співдружності провідних європейських університетів під егідою Великої хартії університетів (Magna Charta Universitatum).
		2. Об’єднання національних систем освіти й науки в європейський простір з єдиними критеріями та вимогами щодо якості освіти.
		Принципи Болонського процесу:

 

		На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес: § добровільний; § полісуб’єктний; § такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; § такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; § багатоваріантний; § гнучкий; § відкритий; § поступовий.
		Передумови Болонського процесу:

 

Основні завдання розвитку вищої освіти України

В контексті Болонського процесу

1. Забезпечення подальшого розвитку автономності та самоврядування у системі вищої освіти і науки.

 

 

Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти чотирьох міністрів, що презентують Великобританію, Німеччину, Італію і Францію (Сорбонна, 25 травня 1998р.)

Європейська кредитно-трансферна система накопичення кредитів – ECTS

 

 

 

		Загальні умови користування ECTS:

 

 

Співвідношення шкали оцінювання ECTS

Загальні компетенції

 

 

Категорії компетенцій	Склад категорій	Конкретні знання, уміння, навички, здібності
Інструментальні	Включають когнітивні здібнос-ті (здатність розуміти і вико-ристовувати ідеї та міркування, методологічні здібності, здат-ність розуміти і керувати ото-ченням, організовувати робочий час, вибудовувати стратегії нав-чання, приймати рішення і вирі-шувати проблеми); технологіч-ні уміння (уміння, пов'язані з використанням техніки, комп'ю-терні навички та здатність інформаційного управління); лінгвістичні уміння; комуніка-тивні компетенції.	1. Здатність до аналізу та синтезу. 2. Уміння організовувати і планува-ти. 3. Базові загальні знання. 4. Базові знання з професії. 5. Комунікативні навички з рідної мови. 6. Елементарні комп'ютерні навич-ки. 7. Навички оперування інформаці-єю (здатність отримувати та аналізувати інформацію з різних джерел). 8. Здатність вирішувати проблеми. 9. Здатність приймати рішення.
Міжособистісні	Індивідуальні здібності, що пов'язані з умінням виражати почуття і формувати стосунки, критичним осмисленням і здатністю до самокритики, а також соціальні навички, пов'язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, умінням працювати у групах, приймати соціальні та етичні зобов'язання.	1. Здатність до критики та самокри-тики. 2. Здатність працювати в команді. 3. Міжособистісні навички. 4. Здатність працювати в міждис-циплінарній команді. 5. Здатність співпрацювати з екс-пертами в інших предметних галузях. 6. Здатність сприймати різноманіт-ність та міжкультурні відмінності. 7. Здатність працювати в міжнарод-ному контексті. 8. Прихильність до етичних цінностей.
Системні	Поєднання розуміння, ставлення та знання, що дають можливість сприймати співвідношення частин цілого одна з одною та оцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни для вдосконалення системи та конструювати нові системи. Системні компетенції потребують засвоєння інструментальних та базових, як підґрунтя.	1. Здатність застосовувати знання на практиці. 2. Дослідницькі здібності. 3. Здібність до навчання. 4. Здатність адаптуватися до нових ситуацій. 5. Здатність генерування нових ідей (творчості). 6. Здатність до лідерства. 7. Розуміння культур та звичаїв інших країн. 8. Здатність працювати автономно. 9. Здатність до розробки проектів та керування ними. 10. Здатність до ініціативи та підприємництва. 11. Відповідальність за якість. 12. Прагнення успіху.

Спеціальні компетенції

Цикл навчання	Перелік компетенцій
Перший цикл навчання (бакалавр)	1. Здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни. 2. Здатність логічно і послідовно викласти засвоєне знання. 3. Здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової ін-формації та надавати її тлумачення. 4. Уміння демонструвати розуміння загальної структури дисцип-ліни і зв'язок між її розділами. 5. Здатність розуміти і використовувати методи критичного ана-лізу і розвитку теорій. 6. Здатність правильно використовувати методи і техніку дис.-ципліни. 7. Здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі. 8. Здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.
Другий цикл навчання (магістр)	1. Опановати предметну галузь на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами і технікою (дослідження), знати новітні теорії та їхні інтерпретації. 2. Критично відстежувати й осмислювати розвиток теорії і практики. 3. Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні. 4. Бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну у відповідності з законами певної предметної галузі, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи. 5. Продемонструвати оригінальність і творчий підхід. 6. Оволодіти компетенціями на професійному рівні.

 

Тести для самоконтролю

 

ІІ. Заповніть пропуски

2.1. Початок Болонського процесу було покладено … … …, коли представники … країн Європи прийняли Болонську декларацію.

2.2. Основна мета Болонського процесу - … … європейської системи науки і вищої освіти.

2.3. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на … результат.

2.4. … … ґрунтується на оцінці підготовленості фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня до професійної діяльності на основі наявності в них визначених стандартами компетенцій

2.5. Кількість обов’язкових та вибіркових змістових модулів, передбачених для вивчення протягом навчального року, повинна становити не менше … залікових кредитів.

2.6. ECTS виступає засібом підвищення … студентів.

2.7. Метою впровадження КМСОНП є … … вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі … випускників та … української вищої освіти в європейському та світовому освітньому і науковому просторі.

2.8. В Україні якість надання освітніх послуг визначається системою … … …, які встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівню освітньої та фахової підготовки.

2.9. … … - це процес формування загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування.

2.10. На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес … … національні особливості освітніх систем різних країн Європи.

 

МАТЕРІАЛИ

ГЛОСАРІЙ

Бакалавр (лат. baccalaurens – увінчаний лаврами) – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці і здатний розв’язувати типові професійні завдання, передбачені відповідними посадами у певній галузі народного господарства.

Болонський процес – це процес формування загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Цілі Болонського процесу: уведення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; контроль якості освіти; розширення мобільності викладачів, студентів, науковців; забезпечення працевлаштування випускників; забезпечення привабливості європейської вищої освіти. Принципи Болонськоко процесу: на всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес: добровільний; полісуб’єктний; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий.

Виховання - У широкому соціальному значенні: сукупність формувальних впливів усіх суспільних інститутів, що забезпечують передачу підростаючому поколінню накопиченого соціально-культурного досвіду, моральних норм і цінностей. У широкому педагогічному значенні: процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи, що забезпечує взаємодію вихователів та вихованців. У вузькому педагогічному значенні: спеціальна виховна діяльність, спрямована на формування певних якостей, властивостей ті відношень людини.

Державний стандарт вищої освіти – сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

Джерельна база історії педагогіки – сукупність джерел, які дають можливість вивчати розвиток теорії та практики виховання й навчання на різних етапах розвитку людського суспільства. До джерельної бази історії педагогіки належать: пам’ятки писемності, рукописи з питань освіти й виховання; твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій; офіційні матеріали: закони, проекти, звіти, доповіді; педагогічна, навчальна та методична література минулого; матеріали загальної та педагогічної преси; мемуарна література та ін.

Європейська кредитно-трансферна система накопичення кредитів – це система, в основу якої покладено визначення обсягу роботи студентів, потрібного для участі в програмі.

Загальнолюдські цінності – суспільно значущі для більшості людей ідеї та явища, суспільний ідеал, який містіть абстрактні уявлення про Істину, Добро, Красу, Справедливість, Життя, Любов та ін. Вони є еталоном, ідеалом для людей, визначають напрямок педагогічного процесу.

Історія педагогіки – галузь педагогічної науки, яка вивчає стан і розвиток теорії і практики виховання й навчання на різних етапах розвитку людського суспільства

Козацька педагогіка – невід'ємна складова української етнопедагогіки, що акумулювала в собі вироблені віками та випробовані часом традиції виховання в Запорізької Січі. Вона передбачала формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та включала специфічну систему фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на виховання та самовдосконалення особистості.

Компетентнісний підхід – оцінка підготовленості фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня до професійної діяльності на основі наявності в них визначених стандартами компетенцій

Компетенція – сукупність знань, умінь і навичок, набутих упродовж навчання і необхідних для виконання певного виду професійної діяльності

Кредит – умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаної студентом під час навчання. Кредит – мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання протягом тижня (суму аудиторної та самостійної роботи студента).

Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) - модель організації навчального процесу, що ґрунтується на поєднанні модульних технологій та залікових одиниць (залікових кредитів).

Магістр (лат. magister – начальник, учитель) – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалаврі або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для розв’язання проблемних професійних завдань у конкретній галузі народного господарства.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі.

Метод науково-педагогічного дослідження – спосіб вивчення педагогічних явищ, здобуття наукової інформації про них для встановлення закономірних зв’язків, відношень і будування наукових теорій.

Методологічна культура педагога - складна багаторівнева структура, що включає педагогічні, загальнонаукові та філософські знання, особливі вміння й навички, що дає можливість педагогу здійснювати дослідницьку діяльність.

Методологія педагогіки – сукупність теоретичних положень про пізнання педагогічних явищ. У структурі методологічного знання вчені виділяють 4 рівня: філософський, загальнонауковий, конкретно-науковий і технологічний. Філософський рівень методологічного знання становлять загальні принципи пізнання та категоріальний строй науки в цілому. Загальнонаукова методологія – теоретичні концепції, які використовуються в усіх, або більшості наукових дисциплін. Конкретно-наукова методологія – сукупність методів, принципів дослідження та процедур, які використовуються в конкретній галузі наукового знання (методологія педагогіки). Технологічний рівень методологічного знання відбиває методику і техніку конкретного дослідження.

Модуль – задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу.

Навчання – цілеспрямований педагогічний процес взаємодії педагога й учнів для організації та стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів по оволодінню системою наукових знань, умінь і навичок, розвитку інтелектуальних сил і творчих здібностей, формуванню наукового світогляду, навичок самоосвіти.

Народна педагогіка – історично сформована сукупність педагогічних знань і досвіду виховання, що збереглися в усній народній творчості, епосі, кодексі правил поведінки і виховання, звичаях, обрядах, традиціях, дитячих іграх та іграшках.

Національне виховання – створена на основі принципів народної педагогіки система поглядів, переконань, ідеалів, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації дітей і молоді; виховання дітей та молоді на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній традиції, духовності.

Освіта – процес і результат засвоєння певної системи знань та забезпечення на цієї основі відповідного рівня розвитку особистості, в інтересах суспільства і держави, що супроводжується констатацією досягнення громадянином (студентом) певних освітніх рівнів.

Педагогіка – наука про закономірності формування людини як особистості в процесі її виховання, освіти і навчання упродовж усього життя.

Педагогічна задача - усвідомлена педагогом проблемна педагогічна ситуація, що пов’язана з необхідністю переведення студентів з одного рівня вихованості та освіченості на інший найбільш оптимальним шляхом.

Педагогічна система - сукупність взаємопов’язаних структурних та функціональних компонентів, підпорядкованих цілям виховання, освіти і навчання підростаючого покоління та дорослих людей.

Педагогічна ситуація - сукупність взаємопов’язаних структурних та функціональних компонентів, підпорядкованих цілям виховання, освіти і навчання підростаючого покоління та дорослих людей.

Принципи історії педагогіки – найбільш загальні вимоги до вивчення історико-педагогічних явищ: 1) принцип об’єктивності - передбачає неупереджений розгляд історико-педагогічних явищ, відсутність упередженості в їх оцінці; 2)принцип історизму - педагогічний досвід минулого необхідно розглядати з урахуванням рівня розвитку людського суспільства у період, що вивчається; 3)принцип логічного взаємозв’язку - розгляд історико-педагогічних явищ у тісному взаємозв’язку з розвитком суспільства, з соціальним прогресом.

Самовиховання -усвідомлена систематична цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на саморозвиток, формування й удосконалення її позитивних якостей і подолання негативних.

Самоосвіта -активна цілеспрямована пізнавальна діяльність людини, пов’язана з пошуком та засвоєнням знань у галузі, що його цікавить.

Усебічний гармонійний розвиток особистості - гуманістична мета виховання, що передбачає цілісний та повноцінний розвиток усіх сутнісних сил людини, її здібностей і талантів.

Якість вищої освіти – відповідність вищої освіти як соціальної системи соціально-економічним потребам, інтересам особи, суспільства і держави, що відображає компетентність, ціннісні орієнтації, соціальну спрямованість і зумовлює здатність задовольняти як особисті духовні й матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

МВС УКРАЇНИ

ПЕРЕДМОВА

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включно вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Саме таким чином поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.

Основним завданням на цей період є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічній ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента повинно стати основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.

Обов’язковою також вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Ці вимоги є певною програмою розвитку вищої освіти України.

Навчальний посібник розроблено у вигляді лекцій-презентацій та розрахований на студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними програмами підготовки магістра (фахівця з фінансово-економічної безпеки і права, науково-педагогічної та управлінської діяльності) у ВНЗ МВС України. Він може бути використаний для проведення науково-методичних семінарів із педагогічними працівниками вищих навчальних закладів МВС України.

Мета курсу (включає 10 годин лекцій і 8 годин семінарські заняття):

- розкрити сутність основних ключових понять і зміст системи освіти та вищої освіти в Україні;

- сформувати уявлення про сутність феномену “Болонський процес”, основні поняття;

- пояснити основні цілі і принципи Болонського процесу;

- розглянути проблеми, пов’язані з входженням України в європейський простір вищої освіти;

- ознайомити з кредитно-модульною системою та хронорлогією Болонського процесу.

Основні ключові слова (поняття): система освіти в Україні, Болонський процес; цілі Болонського процесу; кредитно-модульна система організації навчального процесу; принципи Болонського процесу; якість освіти; компетенції; європейська кредитно-трансферна система (ECTS); державні стандарти освіти.

До розгляду ми подаємо питання:

1. Система освіти в Україні. Структура вищої освіти в Україні.

2. Сутність феномену “Болонський процес”.

3. Хронологія подій та основні документи Болонського процесу.

4. Європейська кредитно-трансферна система накопичення кредитів (ECTS).

5. Кредитно-модульна система організації навчального процесу.

6. Забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти.

 

За підсумками вивчення тем студенти магістратури повинні знати:

1. Сутність основних понять теми.

2. Основні цілі та принципи Болонського процессу.

3. Сутність й особливості кредитно-модульної системи організації навчання.

4. Цілі і шляхи підвищення якості освіти.

За підсумками вивчення теми студенти магістратури повинні вміти:

1. Аналізувати перспективи розвитку системи вищої освіти України в умовах Болонського процесу.

2. Здійснювати порівняльний аналіз лекційно-семінарської та кредитно-модульної системи навчання.

3. Аналізувати можливості формування загальних та спеціальних компетенцій у професійній підготовці майбутніх фахівців.

 

МОДЕРНІЗАЦІЯ Вищої ОСВІТИ України в контексті Болонського процесу

Структура вищої освіти України

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, визначеної ООН, ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту». Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку студентів.

Відповідно до рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та наявності науково-педагогічних кадрів для визначення статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень - технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі навчальні заклади; другий рівень - коледж, інші, прирівняні до нього, вищі навчальні заклади; третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації) - університет, інститут, академія, консерваторія.

У середині 90-х років було запроваджено ступеневу структуру підготовки фахівців. Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти. Виходячи зі структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст»; другий - «бакалавр» (базова вища освіта); третій - «спеціаліст», «магістр» (повна вища освіта). Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

 

 

 

Вищі навчальні заклади відповідного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації