Визначення кров’яного тиску у тварин

У коней і дорослої ВРХ вимірюють кров’яний тиск на хвостовій артерії, у овець і телят до одного року – на серединній артерії, у свиней – на артерії сафена. Тварину фіксують в станку, накладають манжетку і закріплюють її двома ремінцями. З’єднують всі частини флебоосцилометра між собою і балоном, нагнітають в систему повітря до 180–200 мм. рт. ст. Гвинт регулятора осциляції повертають вправо для того, щоб спирт у правому коліні осцилометра піднявся на 3–5 см вище, ніж в лівому. Створюється різниця тиску в осцилометричній трубці, яка дозволяє спостерігати пульсації різної сили. Відкривають зажим і поступово випускають повітря із системи так, щоб рівень спирту не змінювався. При цьому спостерігають за правим коліном ртутного манометра і осцилометра. За появи коливань спирту більше, ніж на 1 мм, відмічають висоту ртутного стовпчика, який показує максимальний систолічний тиск. Подальше випускання повітря супроводжується підсиленням коливань. В момент найбільших коливань визначають середній артеріальний тиск. Поступово величина осциляцій зменшується і, нарешті, різко обривається. В цей час за шкалою манометра визначають мінімальний тиск.

 

 

Контрольні питання

1. Що таке кров’яний тиск, в яких одиницях він вимірюється і чим обумовлюється?

2. Методи визначення кров’яного тиску.

3. Величина кров’яного тиску в аорті, артеріях, капілярах і венах.

4. Як визначається кров’яний тиск під впливом фізичного навантаження?

5. Регуляція кров’яного тиску.

 

РОБОТА 8.8. СПОСТЕРЕЖЕННЯ РУХУ КРОВІ ПІД МІКРОСКОПОМ

Тільки в капілярах здійснюється перехід кисню та поживних речовин із крові в тканини. Із тканин в кров по капілярах надходять продукти розпаду, які утворюються в процесі обміну речовин. Величина просвіту судин змінюється під впливом різних нервових і гуморальних факторів. У разі звуження судин швидкість руху крові збільшується, а за їх розширення – зменшується. Рух крові по дрібних судинах (капілярах, артеріолах, венулах) зручно спостерігати в прозорих перетинках жаби (плавальній перетинці), брижейці, язиці, легенях.

Мета роботи:

1) спостереження капілярного кровотоку в різних органах жаби;

2) визначення швидкості руху крові в капілярах.

Матеріали і обладнання: жаба, мікроскоп, дерев’яна дощечка з овальним отвором, ножиці, пінцет, шпильки, 1%-ний NаСl, ефір.

Хід роботи

Жабу під наркозом (спиртовим або ефірним) фіксують на дощечці догори спинкою з таким розрахунком, щоб голова знаходилась біля отвору в дерев’яній дощечці. Пінцетом витягують у жаби язик, розправляють його над отвором і фіксують шпильками. Дощечку з жабою поміщають на предметний столик мікроскопа і розглядають під малим збільшенням рух крові в судинах язика. Звертають увагу на рух крові в артеріях, венах, капілярах. Потім язик зволожують 1%-ним розчином NаСl і продовжують спостереження. Рух крові також зручно спостерігати в плавальній перетинці задньої лапки, в брижейці та легенях.

 

 

Контрольні питання

1. Характеристика руху крові в артеріях, венах, капілярах.

2. Швидкість руху крові в різних судинах.

3. Роль лімфи в організмі.

4. Теорії лімфоутворення.

 

ДИХАННЯ

 

Дихання – це сукупність процесів, які забезпечують поглинання кисню та виділення вуглекислого газу в атмосферу. Основою дихальноії функції є тканинні окисно-відновні процеси, що забезпечують обмін енергії в організмі.

Суть дихання полягає в забезпеченні процесів, за допомогою яких клітини тканин тварин споживають кисень, а віддають вуглекислий газ, перетворюючи енергію у форму, доступну для біологічного використання. Кисень забезпечує основні біохімічні окиснювальні процеси, які звільняють енергію, а тому життя та діяльність тварин неможливі навіть у разі незначного дефіциту кисню в організмі.

У процесі дихання розрізняють: обмін повітря між зовнішнім середовищем та альвеолами (зовнішнє дихання), дифузія газів у кров, перенесення газів кров'ю, дифузія газів з крові у тканини, внутріклітинне дихання.

 

РОБОТА 9.1. МЕХАНІЗМИ ДИХАЛЬНИХ РУХІВ (СХЕМА ДОНДЕРСА) І ФУНКЦІЯ МИГОТЛИВОГО ЕПІТЕЛІЮ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ

Дихання – це складний рефлекторний акт. У ньому беруть участь легені, верхні дихальні шляхи, діафрагма, м’язи грудної стінки і живота. Регуляція дихання здійснюється за рахунок нервової і гуморальної систем. У дихальних шляхах відбувається нагрівання повітря, яке надходить ззовні, його зволоження і очищення. Внаслідок руху війок миготливого епітелію затримані частинки разом із слизом рухаються в бік зовнішніх дихальних шляхів і виводяться з організму.

Мета роботи: 1) визначити на моделі Дондерса зміни об’єму легень і еластичну напругу легень під час акту дихання; 2) простежити за рухом війок миготливого епітелію.

Матеріали і обладнання: тварина, пневмограф, капсула з пером, кімограф, апарат Дондерса, жаба, канюля, нитки, сажа, набір інструментів.

Апарат Дондерса

Апарат Дондерса складається зі скляного ковпака, шийка якого закривається пробкою з двома отворами. В один із них уводять канюлю, кінець якої вставляють у трахею з легенями, попередньо вирізаними у жаби. В другий отвір вставляють скляну трубку, з’єднану з водяним манометром. Нижню частину ковпака затягують гумовою мембраною (діафрагмою). У разі відтягування діафрагми вниз спостерігають вдих, а повертання її у висхідну позицію – видих. Слідкують за змінами розміру легень і шкалою манометра.

 

 

Запис дихальних рухів (пневмографія)

Фіксують пневмограф на грудній стінці тварини і з’єднують гумовою трубкою з капсулою Марея. Капсулу з’єднують з пером, яке на кімографі реєструє дихальні рухи.

 

 

Спостереження за руховою функцією миготливого епітелію

Жабу фіксують на дощечці животом догори, гачком на нитці відтягують назад нижню щелепу. На піднебіння жаби наносять невелику кількість сажі і спостерігають за її пересуванням.

У жаби вирізають шматочок слизової оболонки піднебіння і кладуть вільною поверхнею на скло, зволожене фізрозчином, і накривають покривним склом. Під мікроскопом розглядають рух війок миготливого епітелію.

 

 

Контрольні питання

1. Чому легені йдуть за рухом грудної стінки?

2. Механізм вдиху і видиху.

3. Які м'язи належать до інспіраторів, а які до експіраторів?

4. Особливості будови і функції дихального апарату у птахів.

 

РОБОТА 9.2. ВИЗНАЧЕННЯ ЖИТТЄВОЇ ЄМНОСТІ ЛЕГЕНЬ

Газообмін в легенях відбувається внаслідок різниці парціального тиску, за якого кисень повітря переходить в кров, а надлишок вуглекислого газу зкрові виходить у порожнину альвеол. Крім ритмічних дихальних рухів, які забезпечують вентиляцію легень, можна також спостерігати за особливими дихальними рухами. Деякі з них спричинюють рефлекторно кашель, чхання, інші довільно – мукання, іржання (в зв’язку з фонацією).

Максимальний об’єм повітря, який можна видихнути після найглибшого вдиху, називається життєвою ємністю легень. Вона складається з дихального, додаткового і резервного повітря.

Мета роботи:

1) ознайомитись з методикою визначення життєвої ємності легень;

2) визначити життєву ємність легень та окремі фракції повітря у людини.

Матеріали і обладнання: спірометри, носові зажими, вода, спирт, вата.

Життєву ємність легень визначають за допомогою спірометра. Спірометр складається з двох металевих циліндрів: зовнішнього, в який наливається вода, і внутрішнього, вставленого догори дном у зовнішній циліндр. На внутрішньому циліндрі є шкала, яка показує об’єм повітря.

Крім водяного спірометра, для вимірювання життєвої ємності легень можна користуватися сухим спірометром. Він являє собою повітряну турбіну, яка крутиться внаслідок дії струменю повітря, що видихається. Величину об’єму повітря визначають за шкалою приладу. Шкалу можна повертати, що дозволяє встановити стрілку на нуль перед кожним вимірюванням. Видих повітря з легень здійснюється через мундштук.

Хід роботи

Спірометрія у людини

Після декількох спокійних вдихів та видихів піддослідний здійснює максимальний вдих з подальшим максимальним видихом в спірометр (життєва ємність легень).