Рефлекси під час подразнення рогівки

Волоском або пір’їнкою дотикаємось до рогівки ока піддослідної тварини. У відповідь на подразнення рогівки спостерігається рефлекторне закривання повік, рух голови. Тривале подразнення викликає сльозотечу.

 

Контрольні питання

1. Аналізатори та їх основні властивості.

2. Будова зорового аналізатора.

3. Як здійснюється адаптація ока до освітлення різної сили?

4. Що таке акомодація ока, її механізми?

5. Що таке рефракція ока?

6. Функції паличкоподібних і колбочкоподібних клітин сітківки.

7. Як регулюється діаметр зіниці ока?

 

РОБОТА 5.2. ВИВЧЕННЯ СЛУХОВОГО АНАЛІЗАТОРА

Слуховий аналізатор, як і зоровий, належить до дистантних аналізаторів. Важливу роль у людини відіграє слух в зв’язку з розвитком мови.

Адекватним подразником для органа слуху є звукова хвиля. Звукові коливання досягають слухових рецепторів, які розташовані в завитку внутрішнього вуха. Перш, ніж звукова хвиля досягне рецепторних клітин кортієвого органа, вона проходить через систему утворень: зовнішній слуховий прохід, барабанну перетинку, слухові кісточки, рідину лабіринту і основну перетинку завитка.

Механізм передачі звукових коливань до рецепторних клітин кортієвого органа відбувається за принципом резонансу, що стало основою для створення відповідної теорії слуху.

Вивчення функції деяких відділів аналізатора слуху можливе під час проведення окремих дослідів.

Мета роботи:

1) встановити наявність проведення звукових хвиль не тільки через повітряне середовище, а й через кістки черепа;

2) проаналізувати таку загальну властивість аналізаторів, як адаптація;

3) встановити наявність моноурального і біноурального визначень локалізації джерела звуку.

Матеріали і обладнання: камертони, молоточок, вата, пов’язка для очей.

Хід роботи

Визначення локалізації джерела звуку

Людина сідає на стілець спиною до дослідника. Їй накладають пов’язку на очі. Камертон, який звучить, розташовуть позаду досліджуваного, і від середньої лінії поступово переміщають у горизонтальному та вертикальному напрямках. Визначають, на якій відстані він встановлює зміни в локалізації джерела звуку.

Потім в одне вухо закладають ватний тампон і повторюють дослід. Відзначають погіршення у визначенні місцезнаходження джерела звуку в зв’язку з тим, що моноуральний слух значно гірший від біноурального.

 

Визначення повітряної і кісткової провідності звуку

Резонатор камертона, який звучить, прикладають до тімені і тримають до зникнення відчуття сприйняття звуку. Потім підносять камертон до вуха досліджуваного. Звук знову сприймається. Відзначають, що кісткова провідність звуку гірша, ніж повітряна.

 

 

Слухова адаптація

Камертон, який звучить, підносять до вуха і тримають до тих пір, поки звук зникне. Потім віддаляють камертон на 1–2 с і знову підносять до вуха. Звук знову чути.

 

 

Демонстрація явища резонансу

Два однакових камертони ставлять на відстані 0,5 м один від одного. Вдаряють молоточком по одному з камертонів. Звучання цього камертона спричинює звучання іншого камертона. Потім на місце першого камертона ставлять новий камертон з іншим періодом коливання і відзначають відсутність резонансу.

 

Контрольні питання

1. Будова зовнішнього і середнього вуха.

2. Будова внутрішнього вуха.

3. Що таке кортіїв орган? Його будова.

4. Який ще аналізатор, крім аналізатора слуху, розташований у внутрішньому вусі?

5. Чим обумовлене явище резонансу?

6. Теорії слуху.

 

РОБОТА 5.3. ВИВЧЕННЯ АНАЛІЗАТОРА ШКІРИ

Аналізатор шкіри, як і інші аналізатори, відіграє важливу роль у житті тварини, тому що завдяки йому вона сприймає подразники навколишнього світу. В шкірі розташовані рецептори, які сприймають слабкі подразнення (дотик), більш сильні подразнення (тиск), температурні подразнення (холод і тепло), больові подразнення. Найбільше в шкірі рецепторів тиску і болю, менше температурних. Больові подразнення сприймаються рецепторами, які розташовані не тільки в шкірі, а й у інших ділянках організму – в м’язах, суглобах, кістках, кровоносних судинах, очеревині, плеврі та ін. Деякі органи (печінка, нирки, слизова оболонка шлунка і кишечнику, легені) не мають больових рецепторів.

Мозковий відділ аналізатора шкіри отримує імпульси від рецепторів шкіри по аферентних шляхах, які проходять через зорові горби.

Мета роботи

1) визначити просторові пороги тактильної чутливості різних ділянок шкіри;

2) встановити наявність адаптації у тактильних рецепторів до тривалої дії подразника.

Матеріали і обладнання. Циркуль або естезіометр, тепло і холод, горошинки або намисто, мідні монети, секундомір.

Хід роботи

Визначення просторових порогів тактильної чутливості у людини

Досліджуваного садять на стілець і зав’язують пов’язкою очі. Розсувають на декілька міліметрів ніжки естезіометра і прикладають до різних ділянок шкіри: до кінчика пальця, до внутрішньої і зовнішньої поверхні долоні, передпліччя, плеча, шиї і спини.

Відзначають, на якій відстані відчувається дотик двох ніжок естезіометра як однієї. Отримані дані оформляють у вигляді таблиці.

 

Дослід Арістотеля

Вказівним і середнім пальцями перекочують горошину. Потім пальці перехрещують і повторюють дослід. Порівнюють відчуття, отримані в обох випадках.

 

Послідовні температурні образи

До лоба досліджуваного прикладають нагріту мідну монету і залишають її на 30 с. Потім монету знімають, а отримані відчуття аналізують. Відзначають скільки часу (в секундах) вони тривають. Такий же дослід повторюють з холодною монетою.

 

 

Контрольні питання

1. Які рецептори розташовані в шкіряному покриві?

2. Чому поріг тактильної чутливості неоднаковий на різних ділянках шкіри? Від чого це залежить?

3. Особливості розташування холодових і теплових рецепторів.

4. Якими властивостями нервових центрів зумовлені послідовні температурні образи?

 

ФІЗІОЛОГІЯ ТРАВЛЕННЯ. ТРАВНИЙ КАНАЛ ТА ЙОГО

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ

 

Основною умовою життєдіяльності організму є обмін речовин, який постійно відбувається на різних рівнях – як всередині клітин, так і між ними, в органах, системах, а також між організмом та зовнішнім середовищем.

Основні компоненти корму – білки, жири, вуглеводи – це високомолекулярні сполуки, які не можуть проникнути через канали клітинних мембран. Вони попередньо повинні бути перероблені до більш простих молекул.

Травлення – це фізіологічний процес, який полягає в перетворенні поживних речовин корму зі складних хімічних сполук у більш прості, доступні для засвоєння організмом.

Процес травлення проходить у травному каналі, який умовно ділять на три відділи: передній, середній та задній. До переднього відділу належить ротова порожнина, глотка і стравохід; до середнього – шлунок і відділ тонких кишок; до заднього – відділ товстих кишок. Травний канал включає також залози (слинні, підшлункову та печінку), секрети яких виливаються в порожнину травного каналу. Передній відділ травного каналу необхідний для захоплення, пережовування, змочування та ковтания корму, середній є місцем основної хімічної обробки корму та всмоктування продуктів гідролізу, а в задньому відділі проходить обробка перетравлених залишків корму, всмоктування води та формування фекалій.

Стінка травного каналу від стравоходу до прямої кишки покрита чотирма шарами: слизовою оболонкою, шаром гладких м’язів, підслизовою та серозною оболонками. Компоненти травних соків синтезуються секреторними клітинами залоз, розташованими в слизовій оболонці ротової порожнини, стравоходу, шлунка, кишечнику, а також клітинами травних залоз.

Загальні принципи травлення однакові для всіх видів домашніх тварин, але структура і форма відділів їх травного каналу мають значні відмінності, що обумовлено характером живлення.

Поряд з функцією розщеплення корму, його зберігання, абсорбції поживних речовин, переміщення і викидання неперетравлених залишків, травний канал виконує обмінну, синтетичну (за участю мікроорганізмів) та інкреторну функції. Спеціальні ендокринні клітини слизової оболонки тонкого кишечнику інкретують біологічно активні поліпептиди, які регулюють виділення харчотравних секретів.

Основні типи травлення

Розрізняють три основні типи травлення: внутрішньоклітинне, порожнинне та мембранне. У малоорганізованих представників тваринного світу, наприклад, простіших, відбувається клітинне травлення шляхом піноцитозу та фагоцитозу.

Клітинне травлення полягає в тому, що в клітині є спеціальні ділянки, з яких формуються піноцитозні міхурці, або так звані фагоцитозні вакуолі. За допомогою цих утворень одноклітинні організми захоплюють харчовий матеріал і перетравлюють його своїми ферментами.

Порожнинне травлення характерне для вищих тварин. Воно проходить у системі органів, яка називається травним каналом.

Мембранне травлення – це ферментативне розщеплення корму в слизовій оболонці тонкого кишечнику, яке проходить за контакту ворсинок слизової оболонки із субстратом, який розщеплюється.

Суть процесу травлення

Механічні процеси – це процеси, які призводять до зміни структури і фізичних властивостей корму – щільності, консистенції, розмірів частинок і т. д. Це відбувається в результаті пережовування, скорочення м’язів шлунково-кишкового каналу, впливу рідкої частини травних соків.

Фізико-хімічні процеси – це процеси, які сприяють набуханню частинок корму, збільшенню їх поверхневого натягу, активізації ферментів, підвищенню розчинності солей.

Біологічні процеси – це процеси послідовного ферментативного гідролізу харчових полімерів спочатку до проміжних продуктів, а потім до мономерів, за поступового проходження корму по відділах шлунково-кишкового каналу.

Ферментативна система травного каналу містить в собі: а) ферменти травних секретів, що виділяються внутрішньостінними або застінними травними залозами; б) ферменти, що утворюються мікроорганізмами травного каналу; в) ферменти, які є в рослинних кормах.

У травленні білків беруть участь протеази, вуглеводів – карбоангідрази; нуклеїнових кислот – нуклеази; жирів – ліпази.

Встановлено тісну залежність секрету і активності ферментів від характеру травлення тварин. Так, у м’ясоїдних та хижих переважають протеази, у травоїдних – карбоангідрази. Спектр ферментів змінюється з віком тварин, що обумовлено зміною умов травлення.

Мікробіальна переробка корму здійснюється бактеріями і простішими, які населяють різні відділи шлунково-кишкового каналу.

Особливо інтенсивно ці процеси протікають в передшлунках у жуйних тварин, у менш інтенсивній формі вони проходять в сліпій та ободовій кишках у коней, кролів та ін.

Травлення за участю мікроорганізмів називається симбіонтним. При цьому мікроорганізми за допомогою ферментів розщеплюють та утилізують поглинуті хазяїном харчові речовини, а сам хазяїн використовує продукти життєдіяльності мікроорганізмів, а також вторинну їжу, до складу якої входять симбіонти. Це явище спостерігається в основному у жуйних тварин.