Поняття та види екстремальних ситуацій.

Поняття «екстремальний» (від латів. extremum - крайній) вживається для об'єднання понять максимуму і мінімуму. При вживанні поняття «екстремальний» йдеться не про нормальні, звичайні умови діяльності, а про обставини, що істотно відрізняються від них. Екстремальні умови можуть створюватися не лише максимізацією (перевантаженням, наддією), але і мінімізацією (недовантаженням: дефіцитом інформації, спілкування, рухів і т. п.) діючих чинників. Тому ефект впливу на діяльність і стан людини в обох випадках може бути один і той же.

У екстремальних умовах проходить діяльність працівників багатьох професій: льотчиків, космонавтів, пожежників при гасінні пожежі, військовослужбовців при виконанні бойових завдань, працівників правоохоронних органів при проведенні спецоперацій тощо. Ці професії визначально відносяться до екстремальних. Проте в таких умовах працюють і представники багатьох інших професій: водії, робітники «гарячих» цехів, рибалки, верхолази, диспетчери на різних видах транспорту, фахівці, робота яких пов'язана із струмами високої напруги і вибуховими речовинами, представники багатьох операторських професій та ін. Причому число таких професій і людей, зайнятих в них, невпинно зростає.

У екстремальних умовах досить часто порушується звичний режим праці і відпочинку людини. У важких екстремальних ситуаціях психічні і інші перевантаження досягають меж, за якими наступає перевтома, нервове виснаження, порушення діяльності, афективні реакції, психогенії (патологічні стани). Екстремальні ситуації небезпечні для життя, здоров'я, благополуччя людей. Екстремальні ситуації подеколи виникають в звичайній виробничій діяльності, наслідком чого є так званий професійний стрес. Таким чином, екстремальні ситуації в нашому житті неминучі, тому психологи багатьох країн останнім часом посилено вивчають особливості поведінки людини і закономірності його діяльності в екстремальних умовах. Це дозволяє зробити практичні висновки, що стосуються підготовки таких фахівців і організації їх діяльності.

Зазначене призвело до створення нового наукового напряму, який різними авторами залежно від конкретних обставин називається по-різному: психологія діяльності в екстремальних умовах, психологія праці в особливих умовах, екстремальна психологія, екстремальна психопедагогіка.

Діапазон ЗАВДАНЬ, що вирішуються у межах цього напряму, доволі широкий і багатогранний, розглянути їх усі у межах однієї навчальної дисципліни практично неможливо.

По-перше, в навчальній дисципліні йдеться про діяльність людини як про особливу, таку, яка має чисто людську природу, форму активності, що характеризується свідомістю і цілеспрямованістю. З цих обставин інші форми активності, наприклад, поведінка людей в екстремальних умовах, викликаних стихійними лихами природного (пожежа, повінь) або техногенного характеру (наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС), веденням бойових дій тощо, а також супроводжуючі їм масові явища (паніка, мародерство) нами не розглядаються.

По-друге, в нашому курсі розглядається не будь-яка діяльність, а лише регламентована професійна (передусім трудова), тобто виконання якої визначене відповідними нормативними документами.

По-третє, навчальною дисципліною аналізується діяльність, яка не викликає професійної патології (наприклад, завдання психічної травми) і не вимагає спеціального лікування. Ці явища вивчаються такими дисциплінами, як медична психологія, патопсихологія, психологія девіантної поведінки тощо. Нами ж розглядаються лише умови, які можуть призвести до патологічних явищ, і деякі методи їх психокорекції.

Відповідно до вищезазначеного, об'єктом вивчення дисципліни «Психологія екстремальної поведінки» є людина, професійна діяльність якої протікає в особливих (ускладнених, незвичних) і екстремальних умовах навколишнього середовища.

Предметом вивчення дисципліни є психологічні закономірності діяльності людини, психічні процеси, стани і властивості особи в їх взаємозв'язку з предметами і засобами діяльності, з фізичним і соціальним середовищем.

Екстремальними в побутовому спілкуванні найчастіше називають ситуацiї, що загрожують здоров’ю i самому життю людини. Більш точно екстремальні ситуації можна визначати як несприятливий, складний стан умов людської життєдіяльності, що набув для окремої особи або групи осіб особливої значимості; це об’єктивно складні умови діяльності, що сприймаються й оцінюються як напружені чи небезпечні. Це – зовнішня, об’єктивна сторона проблеми. Суб’єктивно екстремальні ситуації набувають форми екстремальності – особливого стану людської психiки (екстремум-стану), спричиненого незвичними чи екстраординарними умовами, що породжують підвищену тривожність та особливу емоційну напруженість. Ситуація стає для особи надзвичайно значимою, причому безвідносно до того, містить вона реальну небезпеку чи така небезпека лише уявна: екстремальність є суб’єктивним переживанням реальної дійсності. Тому не виключено, що одна й та ж ситуація різними людьми буде усвідомлюватися як екстремальна і ординарна; об’єктивно екстремальна ситуація сприйматиметься конкретною особою як штатна і, навпаки, об’єктивно безпечна – як екстремальна.

Екстремальні ситуацiї можуть бути регламентованими i нерегламентованими, плановими i ситуаційними, „штатними” i „позаштатними”. У найбільш загальному вигляді вони поділяються на чотири групи: 1) спричинені надзвичайними умовами (стихійне лихо, природна чи техногенна катастрофа, війна, масові терористичні акції тощо); 2) життєві, повсякденні (пожежа, напад злочинця, гострий брак часу, необхідність одночасного вирішення декількох однаково важливих завдань), тобто такi, що виникають у житті кожної людини; 3) пов’язані з захопленням потенційно небезпечними видами хобі (альпінізм, підводне плавання, швидкісна їзда та ін.); 4) службові, професійні – зумовлені виконанням фахових обов’язків. З небезпекою для життя i здоров’я пов’язане виконання багатьох видів робіт, що містять елементи виробничого i професійного ризику (шахтарі, льотчики, моряки та iн.), а також службова діяльність військовиків, працівників правоохоронних органів та службовців МНС України.

У професійній дiяльностi людей можна виділити наступні різновиди екстремальних ситуацій:

1) швидкоплинна – пов’язана з необхідністю дiяти в умовах жорсткого дефіциту часу, у максимально швидкому темпі, при високому рівні організованості та зі значним психологічним навантаженням (участь у ліквідації наслідків катастрофи, рятувальні роботи, затримання злочинця, військова операція);

2) довготривала – психологічно напружена діяльність протягом тривалого часу (напруженість в діяльності операторів хімічних виробництв, атомних станцій, процес розкриття і розслідування злочину);

3) викликана „невизначеністю” – потребує прийняття рішення за наявності альтернативних, суб’єктивно однаково значимих варіантів поведiнки (виконання чи невиконання службових обов’язків в складних умовах, повідомити про службову недбалість або протиправну поведінку людини чи залишитися з нею у добрих стосунках, сімейний конфлікт тощо);

4) ситуація, що потребує постійної готовностi до дій – перебування в монотонних, мало змінюваних умовах в очікуванні екстремальних змін (чергування, перебування на блокпосту АТО);

5) заснована на надходженні ймовірно недостовірної iнформацiї – потребує екстрених дій за відсутності впевненості в достовірності одержаної інформації (повідомлення про можливу аварію, зникнення людини, про вжиття запобіжних заходів тощо);

6) породжена суб’єктивними обставинами, тобто самим працівником (відволікання чи нестійкість уваги, непрофесійне виконання дiй та ін.).

При виконанні працівниками своїх професійних обов’язків в екстремальних ситуаціях можлива організація дiяльностi рiзних рівнів, полярними з яких є: високий та низький рівень вольової регуляції поведінки.

Високий рiвень вольової регуляції (адаптивна поведінка, мобілізація) – виявляється у підсиленні регулюючих функцiй психiки, своєчасному прогнозуванні і врахуванні змін обставин, швидкому, чіткому й грамотному застосуванні засобiв i прийомів дiй, за необхідності – їх видозміни. Підвищується ступінь вольової керованості діяльністю та її загальна ефективність.

Низький рiвень вольової регуляції (неадаптивна поведінка, дезорганізація) – нездатність концентрувати увагу на головному, порушення впорядкованості психічних процесів, непослідовність i неточність виконання дiй, ігнорування минулого професійного досвіду, стереотипне повторення певних дiй при відсутності такої необхідності, покваплива i сумбурна поведiнка або ж загальмованість, заціпеніння.

Аналіз службових ситуацій із трагічним для працівників наслідками свідчить, що таке заціпеніння (ступор) при реальній небезпеці для життя звичайно призводить до загибелі людини. Але його настання не буває випадковим, воно спричиняється відсутністю готовностi дiяти доцільно, страхом небезпеки через відсутність досвіду („необстріляність”), боягузтвом та легкодухістю як стійкими рисами характеру, загалом – низьким рівнем професійної та психологiчної підготовки чи професійною непридатністю.

За умови недостатнього рівня вольової регуляції поведінки при виконанні професійних дiй високого ступеня вiдповiдальностi, що потребують пошуку нестандартних варіантів виходу з напруженої ситуацiї, спостерігаються такi явища: зниження координованості i точності рухів, уповільнення реакції, розгубленість, порушення логіки міркувань, зниження критичності мислення, розлади сприймання i уваги, аж до втрати орієнтації в часі та просторі („тунельне бачення”). Зокрема, за даними проведеного опитування, в екстремальних ситуаціях приблизно 40% працівників правоохоронних органів виходили з власних моральних принципів, 32% – керувалися вимогами закону, 8% визначали свою поведiнку як таку, що детермінувалася самозбереженням. На недостатню психологічну підготовленість до дiй у складних умовах вказали 20% опитуваних, поведiнка яких зовні виглядала впорядкованою.