Психологічні особливості стресових станів

Діяльність людини в особливих і екстремальних умовах часто супроводжується виникненням стресу.

Стрес (від англ. stress - тиск, напруга) є психічним і фізіологічним станом людини, який виникає у відповідь на різноманітні екстремальні дії. Ці дії називаються стресорами, стрес-факторами, психогенними чинниками. Оскільки стрес часто пов'язаний з виникненням певних емоцій, ці чинники часто називають також емоціогенними. Іноді під стресом розуміють і стан людини, і його чинники, тобто стресори. Хоча, відверто кажучи, ці поняття слід розмежовувати, що ми і постараємося надалі робити.

Згідно концепції канадського вченого Г. Сельє, стрес - це неспецифічна відповідь організму на будь-яке пред'явлене йому роздратування, що перевищує певний поріг (межу). Цей поріг для кожної людини чітко індивідуальний і залежить від цілого ряду зовнішніх і внутрішніх умов. З цієї причини різні люди по-різному реагують на дію одних і тих же подразнень. Ці подразнення можуть виходити як із зовнішнього середовища, так і з внутрішніх органів людини. Роль подразника може грати і слово.

Під неспецифічною відповіддю розуміється стереотипна відповідь організму незалежно від природи подразника. Формування відповіді організму на подразник починається з надходження відповідного сигналу до центральної нервової системи.

Подальший розвиток подій йде, за Г. Сельє, в наступній послідовності. Після дії стресора імпульс від кори головного мозку потрапляє до гіпоталамусу (центр емоцій), потім відбувається стимуляція нервової системи, в результаті подразнюється мозкова речовина надниркових залоз, яка збільшує надходження адреналіну в кров. Це стимулює сердечну діяльність, прискорює обмінні процеси і т. д. При сильному навантаженні на психіку реакція людини (т. е. розвиток стресу) проходить три стадії:

- стадія тривоги, коли після деякого зниження опору організму починається мобілізація його ресурсів;

- стадія підвищеного опору організму;

- виснаження організму, т. е. зниження його опірності. Якщо навантаження продовжує зростати, то може настати зрив (прорив адаптаційного бар'єру згідно концепції Г. Сельє).

За своєю фізіологічною сутністю стрес виявляється в загальному адаптаційному синдромі як необхідна і корисна вегетативна і соматична реакція, спрямована на пристосування організму до нових умов існування. Він полягає в посиленні біоелектричної активності мозку, в підвищенні частоти сердечних скорочень, артеріального тиску, розширенні кровоносних судин, збільшенні вмісту лейкоцитів в крові, тобто у цілому ряду фізіологічних зрушень в організмі, що сприяють розширенню його енергетичних можливостей і успішності виконання складних і небезпечних дій. Тому сам по собі стрес є не лише доцільною захисною реакцією, але і механізмом, який сприяє успіху виконання діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.

Проте між рівнем стресу, активацією нервової системи, що викликається ним, з одного боку, і результативністю діяльності - з іншою, немає пропорційної залежності. Вона має вигляд інвертованої U -подібної кривої і носить назву закону Р. Йєркса і Дж. Додсона. Її загальний вигляд показаний на мал. 2.

Мал. 2. Графічне зображення закону Йєркса-Додсона, що зв'язує активацію нервової системи (а) з продуктивністю діяльності (W):

а — випадок, коли приріст активації веде до приросту продуктивності 6Wt; б — випадок, коли приріст активації веде до зниження продуктивності &W'2

Як випливає з мал. 2, стрес здійснює позитивний вплив на результати діяльності (мобілізує організм і сприяє подоланню труднощів лише до тих пір, поки він не перевищить певного критичного рівня (точка Ак на мал. 2).

Такий стрес називається еустресом (від гр. - хороший). При перевищенні критичного рівня в організмі розвивається процес гіпермобілізації, який спричиняє порушення механізму саморегуляції і погіршення результатів діяльності, аж до її зриву. Такий стрес називається дістресом (від гр. - двічі, подвійний).

Слід зазначити, що прояви активності в екстремальній обстановці дуже індивідуальні. Так, люди з сильною нервовою системою при виконанні звичайних завдань досить спокійні, а під впливом активації підвищують продуктивність діяльності (див. мал. 2, а). Люди ж із слабкішою нервовою системою і тривожніші відповідають високою активацією вже на порівняно прості завдання. Ті завдання, які у людей сильнішого типу викликають відносно невеликий стрес, у «слабких» породжують дистрес (див. мал. 2, б).

Таким чином, поки стрес, викликаний ускладненням умов діяльності, не перевищує критичного рівня (крапка на мал.2), він сприяє подоланню труднощів. Проте усе це досягається за рахунок мобілізації резервних можливостей організму і не проходить для нього безслідно. Тому ті види діяльності, де необхідність в подібній мобілізації виникає досить часто, негативно позначаються на здоров'ї людей, що здійснюють таку діяльність. У зв'язку з цим при здійсненні такої діяльності особливо актуальним є застосування методів психопрофілактики стресу.

Залежно від виду стресора і характеру його впливу на людину виділяються фізіологічний стрес і психологічний стрес. Фізіологічний стрес є безпосередньою реакцією організму на дію однозначно певного стимулу, як правило, фізико-хімічної природи. Стресові стани, що відповідають цьому типу характеризуються вираженими зрушеннями у функціонуванні різних фізіологічних систем і відповідними ним відчуттями фізіологічного дискомфорту. Для прикладних досліджень великого значення набувають знання про конкретні форми прояву різних видів фізіологічного стресу - шумового, температурного, вібраційного та ін.

Психологічний стрес характеризується включенням складної системи психічних процесів, які опосередковують вплив стресора на організм людини. Аналіз таких станів з необхідністю здійснюється з використанням різних варіантів терміну «напруженість». Фізіологічні прояви цього типу стресу аналогічні описаним вище, проте спектр психологічних і поведінкових змін ширший. Найбільш типовими з них є зміни в емоційних реакціях, перебігу різних психічних процесів, зміни мотиваційної структури діяльності, порушення рухової і мовної поведінки аж до повної дезорганізації діяльності.

Психологічний стрес поділяється на три види - інформаційний, емоційний, комунікативний. Інформаційний стрес виникає в умовах інформаційних перевантажень і сенсорного голоду. У першому випадку людина не справляється із завданням, не встигає приймати вірні рішення в необхідному темпі, особливо при високій відповідальності за їх наслідки. У іншому - людина явно недовантажена інформацією, що також викликає у неї ряд негативних явищ (нудьга, втрата інтересу до роботи, сонливість, апатія і тому подібне). Емоційний стрес виявляється в ситуаціях загрози, образи, небезпеки, тривоги тощо. Комунікативний стрес обумовлений реальними проблемами спілкування і міжособистісної взаємодії в колективі.

Проте такий поділ різновидів стресу дуже умовний, оскільки у будь-якому випадку стрес є неспецифічною (загальною в усіх випадках) відповіддю організму на несприятливу ситуацію. Відмінності полягають лише в характері подразника (стресора), умовах його виникнення, ступені і характері реакції організму. Тому інколи окрім розглянутих вище видів стресу окремо розглядають в залежності:

- від характеру виконуваної діяльності - професійний (трудовий, стрес на робочому місці) стрес, бойовий (військовий) стрес;

- від наслідків - травматичний стрес, що виражається в завданні людині психологічної травми;

- від міри відстрокованості реакції на стрес - посттравматичний стрес, посттравматичний стресовий розлад і ін.;

- від впливу на результати діяльності - продуктивний стрес (еустрес) і негативний стрес (дістрес).

Діючі на людину стресори, т. е. значні по силі або тривалості зовнішні і внутрішні дії, що ведуть до виникнення стресових станів, ділять зазвичай на фізіологічні і психологічні. Фізіологічні стресори обумовлені надмірним фізичним навантаженням, больовими стимулами, утрудненням дихання, невагомістю, дією високої і низької температури і тому подібне. Психологічні стресори - це чинники, які діють своїм сигнальним значенням: загрозою, образою, небезпекою, інформаційним перевантаженням, дефіцитом часу і інформації, особливостями спілкування і ін..

Фрустрація та її прояви

У екстремальних умовах може виникати також і стан фрустрації (від латів. frustration - обман, розлад). Фрустрацією називається психічний стан наростаючої внутрішньої психічної напруги, психологічна реакція, пов'язана з розчаруванням, невдачею в спробі досягти певної мети. Воно виникає за наявності двох умов:

1)сильна вмотивованість досягнення мети (задоволення потреби);

2) перешкоди, непереборні (чи суб'єктивно так сприймані) труднощі на шляху до досягнення цієї мети.

Суб'єктивними проявами фрустрації є переживання невдач, розчарування, напруга. Залежно від ситуації переживання можуть бути різні: від провини і пригніченості до роздратування і гніву. Стан фрустрації має багато рис подібності до стресу. Глибина фрустрації залежить від сили (величини) фрустратора, звичних форм реагування на перешкоди, досвіду і умінь подолання життєвих труднощів, від фрустраційної толерантності (стійкості до фрустраторів).

Ситуації, що викликають фрустрацію, класифікуються за характером мотивів і за характером «бар'єрів». «Бар'єри», що постають на шляху руху індивіда до мети, можуть бути фізичними (наприклад, замкнутий простір), біологічними (хвороба, старість), психологічними (наприклад, інтелектуальна неповноцінність, відсталість), соціокультурними (норми, правила, заборони).

Зазвичай виділяють наступні види фрустраційної поведінки:

а) рухове збудження, що виражається у безцільних і неврегульованих реакціях;

б) апатія;

в) агресія і деструкція, аутоагресія (відносно самого себе);

г) стереотипія, тобто тенденція до сліпого повторення фіксованої поведінки;

д) регресія, яка розуміється як реалізація поведінки, домінуючої на більш ранніх стадіях психічного та фізичного розвитку, примітивізація поведінки, зниження її конструктивності.

Розвиток ситуації ускладненості в ситуацію фрустрації здійснюється за двома напрямами - по лінії втрати контролю з боку свідомості, тобто дезорганізації поведінки, або по лінії зміни контролю з боку свідомості, зокрема щодо доцільності поведінки [1].

Фрустрація зазвичай розглядається як явище, шкідливе для поведінки людини. Менша увага приділяється тому, що фрустрація певним чином може сприяти досягненню мети за рахунок зосередженню уваги на конкретному мотиві, домінуючому в даний момент. Якщо конструктивні шляхи виходу з фруструючої ситуації не призводять до досягнення мети, напруга продовжує посилюватися. Врешті-решт вона досягає рівня, при якому його ефект не сприяє успішній діяльності, спрямованій на досягнення мети, а носить руйнівний характер [10]. Усе це добре узгоджується з розглянутим раніше (див. гл. 2) законом Йєркса-Додсона.

Наслідки фрустрації можуть бути короткочасними і тривалими. Її подолання припускає застосування прийомів аутогенного тренування для зняття емоційно-вольової напруги, послаблення конфліктності ситуації, дружнє спілкування, відсторонення від причини фрустрації, перемикання уваги на що-небудь приємне. Схильність до фрустрації значною мірою залежить від типу нервової системи. У осіб з сильною нервовою системою цей стан розвивається, як правило, лише після тривалого періоду невдач і найчастіше виражається в стенічних реакціях, тобто у бажанні довести, що переслідуючі людину невдачі випадкові. У осіб із слабкою нервовою системою стан фрустрації виникає і при невеликих, рідких невдачах і виявляється у формі астенії і бажанні припинити роботу. Тому такі особи потребують психологічної підтримки і схвалення, ґрунтовного обговорення причин невдач і способів їх усунення, постановки конкретних і цілком досяжних в цих обставинах цілей.