Характеристика методологічних підходів щодо організації допомоги в подоланні наслідків екстремального впливу.

Ріст числа екстремальних ситуацій (техногенних і природних катастроф, міжнаціональних конфліктів, терористичних актів) в нашій країні за останні роки диктує необхідність підготовки фахівців, здатних надавати екстрену психологічну допомогу жертвам подібних ситуацій. Незважаючи на усю важливість і актуальність проблем надання екстреної психологічної допомоги населенню в екстремальних ситуаціях, ці завдання нині все ще залишаються досить новими для психолога.

У рамках теорії посттравматичного розладу і виниклої у кінці 80-х років кризової психології оформилося поняття «Психічна травма» (психотравма). Подія, яка сприймається людиною як загроза його існуванню, яке порушує його нормальну життєдіяльність, стає для нього подією травматичною, тобто потрясінням, переживанням особливого роду (Черепанова, 1996).

Психологам і психотерапевтам все частіше доводиться працювати з людьми, що перенесли психічну травму, такими, як: вимушені переселенці і біженці, жертви захоплення в заручники, люди, що пережили бомбардування, обстріл, загибель родичів, розбійні напади, а також широкомасштабні природні і техногенні катастрофи (Владиславова, 2001).

Головний зміст психологічної травми складає втрата віри в те, що життя організоване відповідно до певного порядку і піддається контролю.

Травма впливає на сприйняття часу, і під її дією міняється бачення минулого, сьогодення і майбутнього. По інтенсивності переживаних почуттів травматичний стрес співвимірний з усім попереднім життям. Через це він здається найбільш суттєвою подією життя, як би «вододілом» між тим, що сталося до і після травмуючої події, а також усім, що відбуватиметься потім.

Якщо раніше основну заклопотаність викликали такі наслідки екстремальних ситуацій, як кількість смертей, фізичних хвороб і травм, то зараз серед фахівців росте стурбованість їх наслідками для психосоціального і душевного здоров'я населення. З людей, що перенесли психотравму, 80 відсотків нормально функціонують, а у 20 відсотків через деякий час (2-6 місяців) виникають ті або інші проблеми в одній або декількох сферах життя: афективній, психосоциальній, професійній, психосоматичній (Пергаменщик та ін., 1999).

Негайне психотерапевтичне втручання, як можна ближче за часом до перенесеної травми, дозволяє запобігти багатьом небажаним наслідкам і переходу процесу в хронічну форму.

Надання психологічної допомоги передбачає, перш за все, вивчення екстремальних обставин та наслідки їх впливу а психіку людини.

Безпосереднє вивчення діяльності в екстремальних умовах не завжди можливе як з морально-етичних і економічних міркувань, так і з точки зору труднощів з фіксацією результатів діяльності в екстремальних умовах. Тому основним методичним прийомом вивчення діяльності в цих випадках є моделювання такої діяльності, передусім - моделювання стресу. Моделі стресових ситуацій повинні відповідати трьом умовам:

1) наявність певної мотиваційної спрямованості, адекватної умовам реальної діяльності;

2) суб'єктивне сприйняття піддослідним ситуацій як реальності;

3) дотримання морально-етичних норм.

Основні прийоми відтворення стресу в експерименті [22]:

- Стрес, що створюється порушеннями фізіологічного комфорту, наприклад, умови задухи, перевантаження при обертанні тіла, гіпервентиляція і т. п.

- Стрес, що викликається електрошкірним подразненням або тільки загрозою електроудару. Це є дуже відчутним стресором для осіб з підвищеною чутливістю до електричного струму.

- Стрес як результат дефіциту часу.

- Стрес, що створюється труднощами виконання завдання, наприклад, пред'явлення стимулів в швидкому темпі, погіршення умов роботи і т. п.

- Стрес у вигляді реакції на появу сильних несподіваних подразників для породження безпосередньої емоційної реакції піддослідного (спалахи світла, різкі звуки і т. п.).

- Стрес, що створюється методом введення спеціальних, особливих перешкод, близьких за змістом до виконуваної діяльності. Сюди відноситься і будь-яка ситуація, яка вимагає від людини одночасного виконання декількох дій.

- Стрес невдачі, коли напруга створюється шляхом повідомлення випробовуваному неправдивих даних про результати роботи або постановку йому нерозв'язного завдання, тобто створення умов, коли результати діяльності незалежні від старанності і особистих досягнень випробовуваного і т. п.

- Стрес, що створюється групою методів, здатних збільшувати для піддослідного значущість виконуваної роботи, тобто з урахуванням таких складних чинників психологічного порядку як мотивація, ставлення випробовуваного до завдання, а також з урахуванням ціни «штрафу», міри непоправності помилки випробовуваного, аварійності обстановки.

Слід ще раз підкреслити, що відтворення (моделювання) стресових ситуацій в експерименті ефективне тільки у тому випадку, якщо піддослідні будуть належним чином мотивовані, приймуть експериментальне завдання як значущу ситуацію і вирішуватимуть її з належною відповідальністю. Для цього можуть бути використані наступні прийоми:

1) Створення стресу невдачі (див. вище). З метою впливу на самолюбність піддослідного доречно декларувати випробування як тест на визначення розумових здібностей. Досвід показує, що така інструкція неминуче сприяє підвищенню активності і вмотивованості піддослідного.

2) Включення в процес випробувань елементів змагальності, суперництва.

3) Застосування таких способів регуляції людської поведінки, як осуд, позитивна або негативна оцінка з боку експериментатора, його тон, переконливість, манера триматися і т. п.

Окрім цього, можна використовувати і ті прийоми, які використовуються при організації ситуаційного експерименту і проведенні ситуаційного моделювання. Наприклад, при моделюванні умов зовнішнього середовища позитивні результати може дати застосування навіюваних станів (зокрема, гіпнозу). Такі прийоми успішно використовуються в космічній психофізіології для моделювання невагомості, прискорень, перевантаження, тепла і холоду і в інших випадках.

Ситуаційний експеримент є різновидом природного експерименту, в ході якого відтворюються ті або інші ситуації. Найбільший інтерес викликають ситуації, які призводять до стресових реакцій у людини. Практично лише в таких умовах можна отримати надійні характеристики емоційних і вольових якостей фахівців і оцінити надійність їх діяльності в ускладнених умовах. Відтворення стресових умов в експерименті повинно відповідати певним умовам.

Однією з важливих умов є створення у піддослідних певної мотиваційної спрямованості. Основні види мотивацій (на додаток до розглянутих раніше) і приклади можливих ситуацій зводяться до наступних:

1) самозбереження і відповідальність за благополуччя колективу - імітація пожежі, больові електричні подразнення;

2) прагнення до досягнення поставлених цілей - введення дуже важких або нерозв'язних завдань, введення відмов робочої апаратури;

3) самоствердження - провокація конфліктів у взаєминах з колегами [27].

Щоб ці ситуації сприймалися як реальні, їх задум і здійснення мають бути відомий дуже вузькому колу осіб. Після проведення експерименту також має бути збережена таємниця. Для проведення кожного експерименту необхідно обмірковувати нову форму моделювання ситуації.

У деяких випадках доцільне застосування ситуаційного моделювання. Воно є різновидом фізичного моделювання, яке враховує порівняно невелику кількість чинників діяльності, необхідних і достатніх для адекватного відтворення конкретної ситуації. Таке моделювання застосовується у тому випадку, коли виявляється неможливим створення функціонального макету, здатного відтворювати усі без винятку режими і умови перебігу реальної ситуації (реального процесу).

У загальному випадку створення ситуаційної моделі процесу досягнення мети зводиться до розробки технічних засобів, що забезпечують відтворення в реальному масштабі часу необхідної факторної ситуації. При цьому структура і характер моделі визначаються достатньою множиною чинників ситуації, закономірностями міжструктурних переходів. Серед різних підмножин ситуаційних чинників, які найчастіше визначаються спрямованістю досліджуваних ситуацій діяльності, виділяють:

- параметри робочого середовища, в якому здійснюється діяльність, яка вивчається;

- параметри комунікативних зв'язків в колективі;

- просторово-часові параметри використовуваних джерел інформації;

- умови протікання діяльності, що вивчається тощо.

Для створення моделі у кожному конкретному випадку вибирається підмножина чинників, що визначають досліджувану ситуацію діяльності людини (групи людей), і розробляється логіко-часова схема варіювання факторних структур. Обрана схема реалізується за допомогою типових або спеціально створених технічних або інших пристроїв, що входять до складу функціонального макету досліджуваної системи.

Прикладами ситуаційного моделювання є:

- командно-штабні навчання, що моделюють ту або іншу ситуацію ведення бойових дій;

- протиаварійні тренування, що моделюють дії фахівців з ліквідації аварії;

- оперативні ігри з персоналом енергосистем, які моделюють дії оперативного персоналу з відпрацювання певної негативної ситуації.

Таке моделювання може здійснюватись як в умовах, що імітують реальні (наприклад, військові навчання), так і за допомогою спеціально створених імітуючих засобів (тренажери, учбово-тренувальні класи або лабораторії, функціональні макети і т. п.). Необхідною умовою побудови моделі є якомога повніше відтворення психологічної суті реальної діяльності і дотримання розглянутих вище вимог, що пред'являються до проведення ситуаційного експерименту.

Слід зазначити, що, незважаючи на наявність загальних рис, необхідно розрізняти поняття ситуаційного експерименту і ситуаційного моделювання. Про перший йдеться зазвичай при штучному створенні стресових ситуацій в реальній діяльності, причому піддослідний про це може і не здогадуватись. Ситуаційне моделювання зазвичай має на увазі відтворення потрібних ситуацій в умовах лабораторного (польового) експерименту. Проте відмінність між цими поняттями досить умовна.

Використовувані методи психологічної допомоги людям, що пережили психотравмуючу подію, залежать від часу, що пройшов з моменту травматичної події, від реакції людини на нього (яка, у свою чергу, залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних чинників), від ситуації, що розвивається після події, від характеристик самого психолога (його методологічних переваг), від організаційних моментів.

Візьмемо за основу час, що пройшов з моменту травматичної події і розглянемо методи надання психологічної допомоги. По чиннику часу, що пройшов з моменту трагічної події методи, використовувані для надання психологічної допомоги особам, що пережили психотравмуючі події, умовно можна розділити на группы:1) під час події і найближчим часом після нього (робота з первинними дезадаптивными реакціями на подію); 2) на віддалених етапах (робота з травмою).

Методи психологічної допомоги особам, що пережили психотравмуючі події (по чиннику часу, що пройшов з моменту трагічної події)

під час події і найближчим часом після нього

на віддалених етапах (робота з травмою)

Екстрена «допсихологическая» допомога; Психологічний супровід; емоційна підтримка; Напрям (ведення), управління; Інформування; Психологічне втручання (інтервенція); Виявлення негативних соціально-психологічних механізмів (психічне зараження, паніка, чутки) і управління ними (нейтралізація ); Психологічний дебрифинг; Психічна регуляція і саморегуляція (ПСР) - може використовуватися також до і після діяльності в екстремальних умовах.

Класичні методи і на основі синтезу класичних: Когнітивно-біхевіоральна терапія; Психодинамічна терапія; Ігрова психотерапія; Арттерапія; Використання метафор, історій, казок; Телесно-ориентрованная терапія; Гештальттерапія; Психодрама; Кататимно-імажинативний підхід (кататимне переживання образів), символдрама; Терапія навіюванням (гіпноз і його варіанти,- використовується лікарями); Гуманістично-екзистенціальна психотерапія; Нейро-лінгвістичний підхід;