Наш край в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945рр.)

Війна... Скільки лиха і сліз принесла вона в кожну сім’ю, скільки скалічила людських душ, скільки зруйновано, спалено, понівечено там, де ступала нога фашистських окупантів. Війна в пам’яті народу – це концтабори, загублені в застінках гестапо люди, розстріли, страти...

 

Вони вели війну в тилу ворога.

– Говорить Москва. Сьогодні 22 червня 1941 року, о четвертій годині ранку без оголошення війни...

Одразу ж після цього повідомлення у Кодимі і селах району люди збиралися на мітинги, одностайно заявляли про свою готовність захищати Вітчизну.

В перші ж дні війни на фронт пішло 760 кодимчан. Незважаючи на нальоти фашистської авіації на залізничних станціях Кодима, Слобідка, Абомеліково організовано проходила евакуація державного і колгоспного майна.

Особлива увага приділялась охороні колій, вокзалу, під’їздів до них. Під охорону були взяті держустанови, телеграф, телефонна станція, охоронялися від пожеж поля, де дозрівав щедрий урожай.

На автодорогах, залізниці були створені бойові пости з добровольців. Вони цілодобово чергували, забезпечували безперебійний рух залізничних потягів. На дахах висотних будинків, водонапірних башнях діяли пости нагляду.

До середини липня евакуація військових складів, крім артилерійського, що раніше був евакуйований із Івано-Франківська у Кодиму, в основному була завершена. Артсклад заходився на Лисій Горі (за селом Лисогірка). Невивезені снаряди, боєприпаси терміново ліквідували, а ті, що не були знешкоджені, підпільники згодом використали для виготовлення вибухівки.

Коли над Кодимою нависла загроза фашистської окупації були відкриті склади з зерном, продовольством, колгоспні комори, магазини. Все роздавали жителям, щоб не потрапило ворогові. Що можна було – вантажили у ешелони, на автотранспорт. Частину продовольства вивозили в ліс і ховали в сховищах та погребах. Цю роботу проводили ті, хто залишався в тилу для підпільної роботи.

В середині липня 1941 р. Кодима опинилася під загрозою захоплення гітлерівськими і румунськими військами. Радянські частини під натиском переважаючих сил ворога змушені були відступити. Виконуючи наказ командування висадити в повітря залізничну станцію, молодший лейтенант П. П. Красовський прийняв нерівний повітряний бій з гітлерівцями і загинув смертю героя.

У небі над Кодимою в ті дні воював з фашистами прославлений льотчик-винищувач О. М. Покришкін. Згодом у своій книзі „Небо війни” він згадує:

„Летимо на Кодиму. Тут наша розвідка виявила велику колону ворожих військ. Наказ – нанести штурмовий удар. Збив ворожий літак...”

Під артилерійським обстрілом, бомбардуванням ворожої авіації йшла відправка залізничних ешелонів на схід. Викликавши вогонь на себе в районі міжколгоспбуду, радянські воїни загинули, але не відступили ні на крок.

Тільки в бою за стратегічний об’єкт – Сербівську водокачку загинуло 167 воїнів.

22 липня в Кодиму вдерлися гітлерівські загарбники. І хоч окупанти встановили в селищі нечуваний режим терору, його жителі не скорилися.

Значний вклад у боротьбу з окупантами внесли народні месники та партизани.

Хто ці люди?

В цих матеріалах використані дані з Одеського обласного, а також Кишинівського, Рибницького архівів та свідчення очевидців.

За даними Одеського архіву в Кодимському районі діяло 5 підпільних груп та один партизанський загін, але фактично на Кодимщині (за матеріалами краєзнавця О.Скокова було понад 20 таких груп і осередків, три партизанські загони (Кривенцова В. В., Громазюка І. О., Мурзіна Д. Б.)

Ядром їх була сільська інтелігенція до якої приєднувалися колишні керівники колгоспів та сільрад, офіцери, сержанти і солдати кадрової служби (які втекли з полону).

Підпільники встановлювали зв’язки з працівниками лісництв, залізниць, особами, що працювали в багатолюдних місцях – клубах, на базарах, у млинах, олійнях тощо.

Вони збирали цінну інформацію, яка передавалась у штаби фронтів, здійснювали диверсії на залізниці, розповсюджували листівки.

с. Лисогірка. Тут діяла підпільна група, яку згуртували вчителі Федір Палій та Адам Белінський. До неї увійшли Ганна Палій (Красовська), Марія Белінська (Плохотнюк), Іван Плохотнюк (дочка і син повішаного І.С. Плохотнюка), Ольга Плохотнюк (Морочківська), Констянтин Бушанський, Василь Коломієць. Пізніше до них приєдналися капітан Федір Олійник, Василь Сідлецький, Ганна Пашкевич, Ніна Цуркан, Семен Олійник.

Іншу молодіжну підпільну групу організували офіцер В.Й.Грушецький та вчитель О.М.Пражина. До неї ввійшли: брат В.Й.Грушецького – Леонід, дружина О.М.Пражини – Надія Пражина (дочка Ф.Т. Палія), брати Василь та Микола Лукови, Станіслав Жебровський.

Згодом ці дві групи об`єдналися в одну.

смт. Кодима. В Кодимі боротьбу з окупантами очолив офіцер Василь Кривенцов та парторг Степан Удович. До підпільної групи ввійшли Федір Ковалічук, Олександр Гусєв, Євген Демченко, Микола Коберник, Борис Герасимчук та інші. Наприкінці 1942 р. кодимська підпільна група об`єдналася з лисогірскою, утворилася ціла підпільна організація. ЇЇ очолив В.В.Кривенцов.

с.Котовці. Організаторську роль взяв на себе директор школи Д.І.Пташенчук. Це він був у списках генштабу, розміщав і надавав допомогу парашутно-десантним групам, що закидались у наш район.

с.Грабове. Тут переховувся від фашистів вчитель Ф. Г. Палій, його дружина Ганна Іванівна. Це вони зв’язалися з керівником підпільної групи І. О. Громазюком. А дружина Громазюка Тетяна Іванівна (Репчевська), теж вчителька, допомагала чоловікові розмножувати листівки. Вчитель О. О. Гриневич повідомляв про рух військових ешелонів, зв’язувався з іншими підпільниками – С. О. Альошиним, залучив до групи бригадира К. К. Джміля. В групу входили вчитель Баштанківської школи Ф.К.Заєць, офіцер В.Є.Кирилішин.

с.Будеї. В кінці 1941 р. в с. Будеях була створена підпільна група. Організував групу старший лейтенант прикордонних військ Курбала Василь Васильович, який опинився на окупованій території в результаті важкого поранення. До складу групи входили В. В. Курбала, А. Н. Джевацький, Г. М. Левицький, О. А. Курбала, Затьковська Е. Д., Яновський И. С., Плохотнюк І. І., Михальський М. А.

Підпільники встановили зв’язок з радянськими розвідниками, що діяли під керівництвом Соболева і всіляко допомагали їм.

В лютому 1944 р. підпільна організація Курбали подала допомогу парашутно-десантній групі, яку очолював Мурзін Д. Б.

В кінці лютого 1944 р. Мурзін і Курбала створили великий партизанський загін, який наніс окупантам великих втрат. Тільки 23 лютого 1944 р. партизани знищили більше 200 окупантів.

Даян Баянович Мурзін закінчив війну в Чехословаччині. В цій країні його ім’я овіяне легендами. Почесний громадянин багатьох чехословацьких міст, кавалер вищих бойових орденів цієї країни – небагато удостоєних такої шани.

Фашисти по своєму високо „оцінили” військові заслуги Мурзіна: за його голову вони визначили премію в мільйон марок. Кадровий офіцер Радянської Армії Мурзін після визволення Кодимського району командував інтернаціональною партизанською бригадою імені Яна Жижки. Намісник Гітлера в Моравії генерал Франко інформував Берлін про бойові дії партизан. І тоді в Моравію був направлений нацистський “диверсант номер один”, улюбленець Гітлера Отто Скорцені. Гітлерівці розробили детальний план знищення бригади, але про підготовлену Скорцені операцію стало відомо Мурзіну, і він завчасно дав загонам наказ передислокуватися до словацького кордону, де діяли більші партизанські сили. Через деякий час бригада повернулась на старе місце і взяла під свій контроль весь Валашський край. Партизанами був викрадений високопоставлений воєноначальник, який дав цінні відомості про розташування військ в районі озера Балатон. Одержані відомості були передані в штаби 1-го, 2-го, 3-го і 4-го Українських фронтів. За проведення цієї операції майор Мурзін був нагороджений орденом “Вітчизняної війни І ступеня”.

Після війни Д. Б. Мурзін жив в Уфі і працював помічником прокурора Башкирської автономної республіки.

с. Серби. У цьому селі роль об’єднувальної ланки відіграла вчителька Г. М. Федоренко, історик С. І. Голуб, голова колгоспу П. К. Швець, вчителька молодших класів Ф. М. Гречанюк (Пташенчук), С. П. Шелудько. Керував ними П. К. Швець.

смт. Слобідка. В листопаді 1941 р. на залізничній станції Слобідка з ініціативи Б. М. Романова, С. Ф. Войнова і А. Н. Муляра була створена комсомольсько-молодіжна група „Чайка”. Машиніст І. Н. Загорський та В. Ф. Войнов (брат С. Ф. Войнова) здійснили ряд диверсій, які призвели до затримки поїздів з вантажами. Стрілочник А.Г.Гутаров влаштував аварію маневрового паровоза. Станційна робітниця В. В. Чабан роздобула чисті бланки, які потім використовувались для оформлення документів, що давали право доступу до станційних об’єктів.

Згодом Б. М. Романов і А. Н. Муляр зібрали радіоприймач, з допомогою якого приймали повідомлення Радіоінформбюро про події на фронті. В березні 1942 р. група зросла до 20 чоловік. Пізніше вона роз’єдналася на дві невеликі групи – „Чайка” і „Крила Рад”.

с. Олександрівка. Організатором підпілля тут став вчитель Ф.К.Швець. В групу входили вчитель Л.Т. Носач; студент О.Г.Степовий.

с. Писарівка. Тут діяли окремі осередки, які знаходились в суворій конспірації, тому що в селі містилася жандармерія, правління комендатури і гестапо. Лише після війни стало відомо, що у підпіллі були директор школи Н. І. Коломієць, вчителька Є. І. Фрідман. Н. В. Цуркан – студентка Одеського педінституту.

с. Баштанків. В групу створену вчителям Ф. К. Зайцем увійшли його колеги Л. І. Рибницька (Сідлецька), Є. І. Гречанюк, а також офіцер В. О. Кирилішин.

с. Федорівка. Осередок очолювали редактор районки В.Б.Рожко, завідуючий клубом І.М.Коломієць, який зі своїм батьком тримав звязок з капітаном Олійником. Тут використовувалась явочна квартира Ф.Плохотнюк.

с.Лабушне. Підпільну групу створили вчителі-брати Василь Григорович та Петро Григорович Урсулови. Сюди входила і дружина Василя, вчителька молодших класів Ольга Іванівна.

с.Стримба. Підпільний осередок очолив Є.К.Степнянський. В групу ввійшли А.А.Бершадський, А.Н.Трегубчак, М.П.Токан, Ф.П.Токан, А.В.Бендас, І.М.Колісник, Ф.І.Менчуков.

с. Пиріжна. Осередок пиріжнянських підпільників очолював Й.С. Пенчак. До групи входили Г.Ф.Петрик, М.Н.Бурдейний, К.С.Пантелішин.

В лютому 1944р. в район “Чорного лісу” біля с.Пиріжної було закинуто парашутно-десантну групу, якою командував капітан М.К.Романов. Підпільники Пиріжної обєдналися з групою Романова. В результаті утворився партизанський загін.

Крутянських патріотів згуртували М.Полубичний, Б.Станковський. У Петрівці – І.Бордюжа.

Поєднувальною ланкою партизанського підпілля були лісничі і лісники,єгері і лісоруби, обхідники та просто робітники. Вони зустрічали і переховували парашутистів, підпільників, воїнів, що втекли з полону – лісник Будеївського лісництва О.Й.Морочківський, його донька Ольга, лісник О.К.Стенянський, його дружина Устина Данилівна з Стримби, сім`я лісника М.П.Євтодія з Семенівки, К.К.Джміль.

Лісники-обхідники лужансько-пиріжнянського обходу Г.В. Савранчук, П.К.Семенюк, лісник-агроном Сироветников, обхідник В.А.Гуйван з с. Рибки, єгер М.І.Плохотнюк з Лисогірки, лісоруб Ф.П. Плохотнюк, лісник Слобідського лісництва Бурдейний, - це люди, які зробили великий внесок у звільнення Кодимщини.

Третьою опірною ланкою підпільників були залізничники, які повідомляли про рух потягів з живою силою та технікою ворога. Бригадири шляхів, обхідники, стрілочники, чергові стали вагомою силою у визвольному русі. Серед них батько капітана Ф.С.Олійника – обхідник-стрілочник С.А.Олійник, бригадири шляхів М.М.Яремчук, В.Крисько, К.Куцак.

15 грудня 1943 року замучені, розстріляні, а потім розіп`яті на шибеницях командир підпільної групи Василь Васильович Кривенцов, член групи, майстер по ремонту зброї Олександр Олександрович Гусєв. Також страчено заручників – дружину командира диверсійної групи Василя Григоровича Сідлецького – Ганну Іванівну Пашкевич, рідного брата вчителя Адама Мар`яновича Белінського – Яна Мар`яновича Бєлінського, а також тестя Адама Белінського – Івана Стратовича Плохотнюка з Лисогірки.

На залізничній станції Слобідка у березні 1944 року був розстріляний керівник підпільної групи “Чайка” Сергій Войнов. Після виявлення списку керівників і членів підпільної групи заарештовані А.Н.Муляк, Б.М.Романов, В.Л.Сорочинський, Н.Прут, Мурга, А.Т.Грушельницький. Всі вони також розстріляні.

Після арештів та катувань 5 березня 1943 року в м.Котовську розстріляно командира Грабівської підпільної групи Івана Омельяновича Громазюка та заступника командира Кузьму Калістратовича Джміля, членів групи Степана Олексійовича Альошина та Олексія Олексійовича Гриневича, вчительку Баштанківської школи Л.І.Рибницьку (Сідлецьку).

Ці люди внесли великій вклад в справу визволення нашої Батьківщини, нашого краю. Діючи в тилу ворога, вони разом з воїнами Червоної Армії наближали День Перемоги.

На жаль багато месників загинуло і багато тих, хто тоді вижив у цій борні, вже теж немає серед нас. Дуже прикро, що наведені вище дані неповні, не всі прізвища названі тому, що цей період ще недостатньо вивчено. Але імена тих, хто боровся з ворогом вічно житимуть в нашій пам`яті та пам`яті нащадків

Василь Васильович Кривенцов

(командир кодимських підпільників та партизан)

 

До війни Василь Васильович закінчив Харківське військове училище і був офіцером Червоної Армії. Коли розпочалася війна він служив у Кодимському гарнізоні.

Від шлюбу з Тетяною Янківською є син Василь (за професією – лікар). Тетяна працювала вчителькою в Кодимській школі №1, а її мати Зінаїда Іванівна працювала сестрою-господаркою у лікарні.

Перед війною В.Кривенцов переніс складну операцію і за станом здоров`я не був відправлений на фронт, а залишений для організації підпільно-диверсійної роботи у нашому та сусідніх районах Вінницької області.

Коли Кодима була окупована Василь Кривенцов влаштувався механіком в МТС. Відремонтувавши машину, він одержав від Луцика (колишній агроном, при німцях працював старостою примарії) документи, які свідчили, що він розшукує розкрадене обладнання заводів.

На цій машині В.Кривенцов об’їздив всю навколишню територію і зв’язувався з людьми, яким можна довіряти.

Незабаром у Кодимі утворилася підпільна група, до якої входили: В.В. Кривенцов (командир), С.О. Удович, Ф.П. Ковальчук, О.О. Гусєв, Є. Демченко, М.Коберник та інші.

Мати Тетяни – Зінаїда Іванівна перейшла працювати в примарію (міську раду) друкаркою, де оформляла паспорти (по всьому району тоді йшла реєстрація паспортів) і після підписання Луциком віддавала їх Кривенцову для полонених червоноармійців. Ще вона друкувала листівки, які потім підпільники розповсюджували в людних місцях.

В цей період майже в більшості сіл району вже були утворені підпільні групи.

Наприкінці 1942 р. Кодимська підпільна група об’єдналася з двома лисогірськими підпільними групами Ф.С.Олійника та В.Й. Грушецького. Командиром об’єднаної групи був обраний В.В.Кривенцов. А у липні 1943 року відбулася нарада представників всіх підпільних груп нашого району та сусідніх районів Вінницької області, на якій було прийнято рішення об’єднатися. Командиром об’єднаної підпільної організації став В. Кривенцов, начальником штабу – Ф. Олійник, а комісаром С. Удович.

Майже щоночі підпільники збиралися у визначеному місці для виконання бойових операцій. Проводились диверсії на залізниці, підпільники знищували підготовлені для ворожих військ запаси сіна та продовольства, розповсюджували звернення Радіонформбюро.

Осінню 1943р. В.Кривенцов дав завдання Є.Демченку та М.Кобернику доставити вибухівку, детонатор і бікфордів шнур з Грабового в Кодиму. Повертаючись з бойового завдання вони потрапили в жандармську засідку…

Боячись, що Коберник і Демченко не зможуть витримати катувань і видадуть інших підпільників, та в звязку з посиленням переслідування окупантів, було прийнято рішення перейти до партизанської боротьби.

Базою загону В.Кривенцова стало с. Луги Вінницької області. Василь Кривенцов мав зв’язок зі штабом партизанського руху фронту, тому іноді в нічний час у ліси Кодимського та Чечельницького районів повітрям засилалися диверсійні групи. Крім того, з літаків скидали боєприпаси, обмундирування, медикаменти, а це все потім доставляли на бази партизанських загонів поблизу сіл Луги та Будеї.

У грудні 1943 року румуни напали на слід підпільників. Були заарештовані О.Гусєв, І.С.Плохотнюк, Я.Белінський, Г.Пашкевич. Василь Кривенцов, йдучи з Лугів до сербівської водокачки, на якій був радіозв’язок зі штабом, провалився в воду. Він вирішив зайти додому в Кодиму переодягтися та обігрітися. Дуже простудився, тому вирішив залишитися ночувати. А наступного ранку хату оточили румунські солдати. Тікати було нікуди. Босого і роздягнутого його вивели на сніг і почали бити.

А 15 грудня 1943 року В.В.Кривенцова, Г.У.Пашкевич, І.С.Плохотнюка, Я.П.Белінського було повішано на телефонних опорах залізничної станції. О.О. Гусєва окупанти розстріляли.

Сьогодні ім’я В.В.Кривенцова носить вулиця у м. Кодимі.