Генеральські зірки на погонах Анатолія Пушнякова

Сім’я Пушнякових шанована і відома у Кодимі. Глава її, батько нинішнього генерала, Саватій Павлович, був авторитетною людиною, ветеран війни, довгий час працював директором заводу будматеріалів. На превеликий жаль його не стало 1998р.

Його дружина Олександра Олександрівна була головним бухгалтером районної дирекції кіномережі.

- Мамо, а у мене для тебе приємний сюрприз, – голос сина звучав загадково. – Присвоїли звання генерал-майора і одержав нове призначення.

Це було дуже приємною звісткою для матері та й кодимчан, особливо вчителів Кодимської школи № 1, які свого часу навчали і виховували Анатолія Пушнякова.

Ця неординарна подія порадувала в переддень 7-ої річниці незалежності України, коли кращим синам Вітчизни були присвоєні генеральські звання. І серед них – Анатолію Саватійовичу Пушнякову.

Олександра Олександрівна розповіла, що вони з батьком не схвалювали потяг сина до професії військового. Це був його власний вибір, його вимріяне.

До вступу у військове училище Анатолій готувався серйозно. Кожного ранку тренувався в бігу на довгі дистанції по дорозі до Грабового. З дитинства був дуже працьовитим. Охоче брався за будь-яку роботу: шарував город, прибирав, доглядав меншу сестричку і водив її в дитсадок.

Дуже захоплювався літературою. Книжка завжди була при ньому. Над усними уроками не засиджувався, феноменально запам’ятовував все почуте на уроці.

В школі, розповідають Анатолій Пушняков, як правило, лідирував: то староста класу, то секретар комсомольської організації. На все вистачило в нього і енергії, і бажання.

Роботи не цурався, коли й став курсантом Харківського військового танкового училища.

На долю ще тоді зовсім молодого А. С. Пушнякова випали і надто складні випробування – війна в Афганістані. Про його участь там мати, зі слів сина, знала далеко не все, більше з опублікованих матеріалів.

А скільки перехвилювалась його дружина Надія. Терміновий від’їзд чоловіка у тривале відрядження був несподіваним і до того ж у непідходящий для сім’ї час: з дня на день чекали дитину. І Павлик з’явився через три дні після від’їзду його батька. Про ім’я синочка молодий батько дізнався на чужій стороні не скоро: пошта не доставляла листів ні звідти, ні туди.

Пройшов Анатолій Саватійович пекельний вогонь, переніс біль втрат друзів і бойових товаришів, був важко контужений, та, на щастя вижив, повернувся додому.

А дальше успішно закінчив військову академію. Впевнено піднявся по службових сходинках, став авторитетним у Збройних Силах. Батьки нерідко зустрічалися з сином на шпальтах газети „Народна армія”, в телепередачах „Служу народу України!”. Дивізія якою командував А. Пушняков була однією з кращих військових з’єднань в Україні.

А звання генерала заслужене відданістю Батьківщині, талантом організатора і керівника. Адже немає у генерала Пушнякова родової династії, немає протоптаної нею стежини, всього досягнуто самотужки.

– Лише п’ять місяців не дожив батько, щоб побачити сина у генеральській формі.

А життя не стоїть на місці. Військову професію опанував і внук Пушнякових – Павло. Він закінчив Київський військовий інститут.

А. С. Пушняков закінчив академію Генерального штабу Міністерства оборони України.

Сонцю назустріч йде наш земляк А. С. Пушняков. Сяють генеральські зірки на його погонах.

 

 

Післямова

 

Шановний читачу! Ти перегорнув останні сторінки цієї книжки. Мені важко судити чи сподобалась вона тобі.

Можливо, із запропонованого ти щось вже читав. а може дізнався вперше. Із багатої і цікавої історії Кодимщини доводилось відбирати значиме, що зворушило б душу, посприяло б пробудженню почуття гордості за своє містечко, в якому ти народився. Не всім судилося жити у рідному краї: дехто в ньому назавжди залишився, а дехто знайшов свою долю в інших місцях. Та де б людина не була, як би не жила — рідний край завжди з нею. Він зігріває її душу. Рідна земля є першоосновою. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо.

А пам’ять — одна з найцікавіших властивостей людини. Так як не можна забувати власного батька і матір, бо вони дали тобі життя, дім, в якому ти народився і виріс, так не можна забувати свою "малу Батьківщину" та її історію.

Ти — частина цієї історії.

Дорогий читачу! Я хочу, щоб у тебе з’явилося світле почуття гордості за свій рідний куточок Поділля, а також з’явилося бажання, взявши в руки папір і ручку продовжити історію рідного міста.

Хай щасливим буде його майбутнє.

З повагою Борова Надія Степанівна.

2004 р.

 

Зміст

Слово до земляків

Вступ

Моє місто

Від автора

Гімн Кодими

 

Нариси з історії Кодими з найдавніших часів до наших днів

 

І. З глибин віків.

ІІ. На шляху великого переселення народів.

ІІІ. За часів Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.)

ІV. Під владою Литви, Речі Посполитої, Туреччини.

V. Битва на Кодимі.

VІ. Витоки Кодими.

VІІ. Гайдамацький рух.

VIII. Чумацькими стежками.

IХ. У складі Російської імперії.

Х. У вирі громадянської війни.

ХІ. В період нової економічної політики.

ХІІ. Голод 1932-1933 рр.

ХІII. Політика "батога та пряника".

 

ХІV. Наш край в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945рр.)

1. Вони вели війну в тилу ворога.

2. Василь Васильович Кривенцов.

3. Олександр Олександрович Гусєв.

4. Підпільниця Ганна Пашкевич.

5. Страчений, але не скорений.

6. Брати Белінські.

7. Мужній підпільник-партизан Сідлецький Василь Григорович.

8. У Котовцях могла бути друга Хатинь.

9. Василь Йосипович Грушецький – офіцер, партизан, підпільник.

10. Олександр Миронович Пражина.

11. Трагедія Кодимського "Бабиного Яру".

12. Герой Радянського Союзу гвардії майор Маліхов.

13. Тих днів не змовкне слава.

ХV. Увіковічнено пам’ять страчених підпільників.

ХVІ. Післявоєнна відбудова та розвиток Кодими.

ХVII. Кодима стає містом.

ХVIII. Пам’ятаємо Афган...

ХIХ. Дзвони Чорнобиля

ХХ. З вірою у щасливе майбутнє.

ХХІ. Наші депутати.

XXII. Керівники нашого району та міста.

 

ХХІІІ. З історії розвитку медицини, освіти, культури, підприємств Кодими...

1. Медицина.

2. Освіта:

- школа-ліцей №1

- школа №2

- ПТУ-45

- Будинок дитячої творчості

- Дитячі садки "Сонечко", "Теремок".

3. Культура.

- П.П.Надутик — поет, учитель, громадський діяч.

ХХІV. Кодимський св. Хресто-Воздвиженський православний храм.

XXV. Календарні обряди та свята на Поділлі.

XXV. Помістя Рознфельдів.

4. Спорт

5. Підприємства:

- Консервний завод

- Районні електричні мережі.

- Зв’язок Кодимщини

- Кодимська друкарня

- Райдорвідділ

- Кодимський держлісгосп.

- Тов. "Стандарт".

- TОВ "Кодимський елеватор".

.

6. АКБ „Імексбанк”.

 

7.Газета "Вісті Кодимщини".

Газета “Нова доба”.

 

ХХVІ. Кодима пишається:

1. Анатолій Свидницький (1834-1871) — письменник, етнограф, педагог.

2. Євген Столиця (1870-1929) — живописець, академік.

3. Олекса Гай-Головко, народився в 1910 р. — письменник.

4. Василь Лановий (1934) — народний артист СРСР.

5. Віце-адмірал Іван Погорлюк (1911-1996).

6. Семен Цвігун (1917-1982) Герой Соціалістичної Праці, генерал.

7.Олександр Мельничук (1920), академік Академії наук України.

8. Герой Радянського Союзу Франц Пилипович Карпінський (1906-1945).

9. Герой Радянського Союзу Іван Тихонович Авеличев (1911-1945).

10. Марія Смиронова (1921).

11. "Щаслива зірка" Віктора Білоконя (1922-1982).

12. Герой Соціалістичної Праці Кушнір Іван Васильович

13. Русол Володимир Архипович (1936-2003) академік.

14. Коломієць Леонід Володимирович (1961), професор.

15. Генеральські зірки на погонах Анатолія Пушнякова.

 

Післямова.

 

 

Щиро вдячна за надану допомогу в написанні книги:

 

Огінському С.В. - голові Кодимської райдержадміністрації.

Тростянецькому І.І. - голові Кодимської районної ради народних депутатів.

Костецькому А.В. - міському голові.

Ковальчуку Л.В. – районному архітектору.

Король С.Б. – директору районної друкарні.

Тихоновій В.І. - редактору газети "Вісті Кодимщини" та всьому колективу газети.

Бондаренко В.М. – редактору газети „Нова доба”.

Семененко Л.М. – начальнику відділу освіти райдержадміністрації.

Працівникам Кодимської районної бібліотеки.

Бондатій – В.С. – начальнику Кодимського відділення АКБ „Імексбанк”.

Таскіну О.О. – краєзнавцю з м.Балти.

Мірошниченко О.В. – економісту фінансового управління райдержадміністрації.

Сімашкевичу В.В. – оператору комп’ютерного набору районної друкарні.

Авраменко О.В. - оператору комп’ютерного набору управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації.

Керівникам установ, організацій та підприємств.