Поняття та порядок укладення договору

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин: громадяни, юридичні особи, держава. Однак умови участі кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта цивільних правовідносин, форми власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин.'

Законом можуть визначатися певні спеціальні умови щодо участі відповідних юридичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (наприклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських, релігійних об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Відтепер суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності (в тому числі торговельної) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи на засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов (про строк, місце, спосіб виконання тощо).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність (об'єкти природи або створені людиною матеріальні блага), а також певні зобов'язальні права, які пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на можливе отримання майнових вигод (зафіксованих, наприклад, у цінних паперах). У сучасних умовах значного поширення набув обіг цінних паперів

За чинним законодавством предметом договору купівлі-продажу не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права.

 

Договір Міна

Міна вважається одним із найдавніших цивільно-правових договорів. До появи купівлі-продажу, коли обіг товарів відбувався у формі обміну речі на річ, міна була основним контрактом, що укладався за часів римського цивільного права.

Як зазначається у статті 715 Цивільного кодексу України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

Сторони договору

Укласти угоду міни можуть як приватні особи (фізичні особи), так і підприємці і організації (юридичні особи), які не є платниками єдиного податку.

Істотні умови договору

Закон вимагає обов'язково визначити в договорі ідентифікуючу інформацію про майно, що обмінюється (предмет договору). Якщо за договором передача майна має статись у майбутньому, то необхідно зазначити строк такої передачі. Сторони можуть здійснювати обмін з доплатою за річ більшої вартості, в такому випадку обов'язково вказується розмір такої доплати.

Форма договору

Договір міни може бути укладений усно тільки між двома фізичними особами щодо малоцінних речей (предмети особистого користування та побутового призначення) (до 100 грн), які передаються одразу. В інших випадках його слід укладати письмово. Крім того:

- якщо хоча б однією зі сторін договору міни транспортного засобу не є юридична особа, то він підлягає нотаріальному посвідченню;

- якщо обмінюється нерухоме майно, то договір потрібно посвідчити та зареєструвати у нотаріуса;

Норми права

Відносини, що виникають за договором міни (бартеру), регулюються Цивільним кодексом України, а також: якщо обмінюється земельна ділянка – Земельним кодексом України; якщо обмінюється житло – Житловим кодексом; якщо сторонами договору є лише юридичні особи або фізичні особи - підприємці – Господарським кодексом України.

Крім того, оподаткування операцій міни (бартеру) здійснюється відповідно до норм Податкового кодексу України.

Укладення договору

Договір вважається укладеним з моменту його підписання, якщо в договорі прописані всі істотні умови договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення. Але є і винятки: лише з моменту нотаріального посвідчення, лише з моменту державної реєстрації у нотаріуса набирає чинності договір міни нерухомого майна (будинку, складу, офісу, квартири тощо);лише з моменту державної реєстрації в Держземагентстві набирає чинності договір міни земельної ділянки.

Зміна та розірвання договору

Зміна договору або його розірвання здійснюється за згодою сторін, тобто шляхом укладення додаткової угоди до договору. Додаткова угода має бути укладена у тій самій формі, що й сам договір міни (бартеру) (усна, письмова, нотаріальна чи з державною реєстрацією.

За законом одна із сторін може розірвати договір або відмовитися від нього в односторонньому порядку, якщо: друга сторона своєчасно не передала їй визначене договором майно;друга сторона передала їй майно, що не відповідає умовам договору, або в стані, непридатному для використання.

За своїми юридичними ознаками договір міни є сплатним, двостороннім, казуальнии і консенсуальним. Двосторонній. Двосторонньою визнається така угода, для досягнення правового результату якої необхідне взаємне волевиявлення двох сторін(в даному випадку продавця і покупця, права та обов’язки яких були згадані вище). Казуальний. Казуальною є така угода, з якої видно, що є підставою для її укладення і на що вона спрямована. Оплатний. Оплатною є така угода, при якій майнове подання однієї сторони передбачає майнове подання іншої сторони.

Консенсуальний. Консенсуальною визнається така угода, яка вважається укладеною, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тема № 1 ЦПД 1. Договори

Сутністю договору визначається те колосальний вплив, яке він може і повинен надавати на регульовані їм суспільні відносини. Різноманіття перерахованих функцій дозволяє констатувати, що договір є: а) джерелом ініціативи, відображаючи цілі та перспективи його учасників (творців); б) програмою, на основі якої координуються вольові дії сторін; в) інформаційним ресурсом, незмінно годує діяльність сторін; г) визначником цілі, що фіксує її з юридичної точки зору; д) гарантом охорони і захисту законних інтересів учасників.

Таким чином, будь-який цивільно-правовий договір - це не тільки юридичний факт, угода чи правовідносини. Дані риси розкривають лише частина суті договору, причому далеко не головну. Основне в цій конструкції - те, що вона виступає причиною зобов'язання, регулятором і організатором відносин сторін, що діють для досягнення певного правового результату. Можна додати, що сторони договору мають відомої мірою свободи в організації своїх еквівалентно-відплатних відносин, а виконання передбаченої договором програми забезпечується державно-організаційним впливом.

1.1 Поняття і значення договору Будучи породженням, необхідною формою товарообміну, цивілістична категорія договору та її правове оформлення розвивалися й ускладнювалися в міру відповідного розвитку самого обороту (обміну) У даному сенсі договір являє собою різновид угоди і характеризується двома основними рисами: По-перше, наявністю узгоджених дій учасників, що виражають їх взаємне волевиявлення; По-друге, спрямованістю даних дій (волевиявлення) на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків сторін. У цьому й полягає основний юридичний (цивільно-правовий) ефект договору, що забезпечує зв'язаність його контрагентів відповідним зобов'язальними правовідносинами. Разом з тим необхідно розрізняти договір як угоду і як виникло в результаті його ув'язнення договірне зобов'язання. Договір має сенс і дію тільки в тому випадку, якщо договірні сторони визначають взаємні права та обов'язки по відношенню один до одного. Причому для себе визначають, що повинен один і той має інша, керуючись основними принципами цивільного права: автономія волі; майнова відповідальність учасників; рівність сторін. Принцип свободи договору передбачає: свобода укладати договір: спонукання до укладення договору заборонені, за винятком випадків, передбачених законом; свобода вибору контрагента за договором: з ким укласти договір; виключення: публічний договір; свобода у формулюванні умов договору; законом можуть бути визначені імперативні умови договору, які можуть обмежити свободу вибору сторін договору. Наприклад: договір приєднання - умови формує одна сторона; свобода вибору договору: сторони вільні укладати договори як пойменовані, так і не пойменовані в ГК.

Принцип свободи договору обмежується. Рівні регулювання договірних відносин: імперативні норми закону; воля сторін; диспозитивні норми закону; звичаї ділового обороту.

До елементів договору відносяться: умови, сторони, форма. Зміст договорів складають його умови. Це фіксація взаємних прав та обов'язків. Всі умови, в теорії, прийнято ділити на три види: істотні, звичайні, випадкові. Істотні умови - це умови, без яких договір не може бути укладено; це необхідні і достатні умови для укладення договору. Перелік істотних умов залежить від договору. Для всіх, без винятку, договорів обов'язковим істотною умовою є умова про предмет. Звичайні умови - це умови, які містяться в законі стосовно до даного виду договору (диспозитивні). Наприклад: оренда, ремонт. Випадкові умови - це умови, які не впливають на процес укладення договору і на його дійсність. Вони діють тільки в тому випадку, якщо внесені до тексту договору.

Сторонами можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. Крім учасників договору, на користь яких укладається договір, в законі можуть бути інші особи. Це суб'єкти цивільних правовідносин, інтереси яких можуть бути порушені укладанням договору. В якості третіх осіб можуть виступати 3 категорії: 1) особи, за дії яких одна зі сторін несе відповідальність; 2) представники однієї зі сторін; 3) особа, на користь якої укладено договір. Форма договору визначається за правилами, які можуть застосовуватися до форми угоди (ст. 161 ЦК). Форма договору може бути визначена за згодою сторін. Найбільш поширеною формою виступає письмова форма договору, яка може виражатися: 1) у складанні єдиного документа, 2) у формі обміну документами (будь-якими засобами зв'язку).

2 Види цивільно-правових договорів:

- договори можуть бути оплатне і безоплатні.

ГК виходить з презумпції возмездности всіх цивільно-правових договорів. Відповідно, згідно з цією нормою, договір вважається оплатним, якщо інше не встановлено законом або договір не випливає з істотних відносин.

- прийнято виділяти договори вільні (ті, які реалізуються повною мірою) і обов'язкові (ті, які не реалізуються повною мірою. Наприклад: договір приєднання).

Обов'язкові договору - це договори, в яких обмежена свобода вибору контрагента, або обмежена можливість укладання договору. Вибір сторони договору обмежений у договорах особливого висновку (наприклад: на торгах і публічний договір - різновид суспільного договору).

Публічний договір є обов'язковим лише для однієї з сторін. Так само тут обмежується вибір сторони договору. Стороною публічного договору виступає лише комерційна організація.

Договір приєднання: обмежена свобода у визначенні умов і способі укладання договору. Даний договір укладається шляхом приєднання сторони договору до вже наявних умов договору, сформульованим іншою стороною.

Характерні риси договору:

1. умови договору приєднання міститися у формулярах, типових договорах і тарифах (наприклад: договір у вигляді квитка);

2. умови договору можуть бути прийняті стороною підписує його тільки шляхом приєднання: ні змінити, ні коректувати його сторона не може. Надалі приєдналася сторона може вимагати розірвання або зміни даного договору з особливих підставах (ст. 450 ГК), не передбачених іншим договором.

Підстави розірвання договору приєднання: якщо цей договір позбавляє приєдналася бік прав зазвичай надаються за договором даного виду, або обмежує відповідальність сторони-ініціатора Залежно від моменту виникнення прав та обов'язків за договором виділяють: основний і попередній. Основний - це договір, який безпосередньо визначає права та обов'язки сторін. Попередній - породжує лише обов'язок укласти основний договір у майбутньому (ст. 429 ЦК). Сторони попереднього договору - це в майбутньому сторони основного договору. Форма попереднього договору повинна відповідати майбутню форму основного договору.

Умови попереднього договору діляться на два види: власне істотні умови майбутнього основного договору. Наприклад: умови про предмет; умови про порядок і строки укладення основного договору.

Наслідки не укладення основного договору. Обов'язковою умовою попереднього договору є строк укладення основного. Якщо він не визначений, то основний договір повинен бути укладений протягом року з моменту підписання попереднього. Якщо протягом означеного часу основний договір не був укладений, то зобов'язання з попереднього договору вважаються не ув'язненими. З іншого боку, ухилення від укладення основного договору протягом зазначеного терміну породжує право примусити укласти договір і відшкодувати, завдані ухиленням, збитки.

3 Зміст договору

Зміст договору як угоди (угоди) становить сукупність узгоджених його сторонами умов, в яких закріплюються права та обов'язки контрагентів, що складають зміст договірного зобов'язання. У письмових договорах умови викладаються у вигляді окремих пунктів. До основного тексту письмового договору можуть, крім того, додаватися різні узгоджені сторонами додатки і доповнення, які також входять в його зміст в якості складових частин договору. Наявність додатків, які конкретизують зміст договору, повинно обумовлюватись його основному тексті. Такі програми стають необхідними частинами, наприклад, для більшості договорів поставки, будівельного підряду, на виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, банківського рахунку та ін Додатки звичайно в тому чи іншому відношенні змінюють зміст окремих умов договору.