Договір банківського вкладу слід визнати різновидом договору позики, договором, який має багато спільного із кредитним договором та договором банківського рахунка. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Договір банківського вкладу слід визнати різновидом договору позики, договором, який має багато спільного із кредитним договором та договором банківського рахунка.



Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. Якщо вкладником виступає фізична особа, договір банківського вкладу вважається публічним (ст. 633 ЦК).

Сторонами договору виступають банк та вкладник. Банком виступає юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Вкладником може бути будь-яка особа, яка визнається учасником цивільних правовідносин відповідно до обсягу своєї правосуб'єктності.

Договір банківського вкладу може бути укладено на будь-яких умовах, що не суперечать закону. У банківській практиці найчастіше застосовують такі депозитні вклади: по-перше, це може бути договір, який укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу {вклад на вимогу), по-друге, на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку чи терміну (строковий вклад). Не виключено можливості укладення договору на інших умовах повернення грошової суми.

Укладення договору банківського вкладу відбувається шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунка. Депозитний рахунок є різновидом банківського рахунка, порядок його відкриття наразі визначає Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

На відміну від договору позики чи кредитного договору, предметом договору банківського вкладу є виключно грошові суми в національній або іноземній валюті (депозит).

Форма договору — письмова. Недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним. Не вважається порушеною письмова форма договору, якщо внесення грошової суми підтверджено видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При укладенні договору банківського вкладу за участі фізичної особи на підтвердження договірних відносин і внесення грошової суми на рахунок видається ощадна книжка. Ще одним документом, який свідчить про укладення договору банківського вкладу, може бути ощадний (депозитний) сертифікат (ст. 1065 ЦК).

Зміст договору становить право вимоги вкладника та обов'язок банку (іншої кредитно-фінансової установи). Основним обов'язком банку є виплата вкладникові вкладу та проценти на нього або дохід в іншій узгодженій договором формі. Навіть якщо у договорі не встановлено розміру процентів на вклад, застосовується загальна облікова ставка НБУ (ч. 1 ст. 1061 ЦК).

Істотною відмінністю депозитного договору (рахунка) від договору банківського рахунка (інших видів рахунків, які відкриваються у банках), є відсутність можливості у клієнта здійснювати з них розрахунки. Якщо фізичні особи при розірванні договору банківського вкладу або після закінчення строку його дії можуть спрямувати кошти, які перебувають на депозитному рахунку, на рахунки інших осіб, то юридичним особам це прямо заборонено. Усі грошові кошти юридичної особи має бути зараховано на поточний рахунок і лише із цього рахунка може бути перераховано на рахунки третіх осіб.

Договір банківського рахунка

Договір банківського рахунка — це банківський договір, за яким одна сторона (банк або інша фінансова установа) зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір належить до договорів про надання фінансових послуг, це зобов'язання щодо касового обслуговування, ведення розрахунків, а також зберігання й облік грошових коштів у безготівковій формі. Договір банківського рахунка слід розглядати як самостійний вид цивільно-правового договору, оскільки він має свою предметну визначеність (безготівкові кошти), суб'єктний склад (обов'язкова участь банку як послугонадавача), зумовлене цими факторами спеціальне коло обов'язків банку (приймати і зараховувати на рахунок кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум та проведення інших операцій за рахунком).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Сторонами договору є банк та клієнт. Правила про договір банківського рахунка застосовуються і до інших небанківських фінансово-кредитних установ, які мають право на ведення рахунків фізичних та юридичних осіб.

Форма договору — проста письмова.

Предметом договору банківського рахунка є надання послуг з розрахунково-касового обслуговування, під якими розуміють послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Зміст договору (тобто коло операцій, які може бути вчинено за рахунком) зумовлюється режимом відповідного рахунка. Банківські операції з рахунком, які можуть вчинятися відповідно до закону, умов договору, банківських правил чи загальноприйнятих норм банківського обороту об'єднують поняттям "операції за рахунком" або "розрахункові банківські операції" . До операцій за рахунком належать зарахування, видача або перерахування грошових коштів, дії банку з здійснення безготівкових розрахунків, вчинення поточних валютних операцій тощо.

Обсяг та види операцій, які банк може вчиняти за певним рахунком для клієнта, залежать від виду рахунка, правовий режим якого визначено законом, банківськими правилами чи банківськими звичаями ділового обороту.

Закон встановлює строки, протягом яких має бути виконано розпорядження володільця рахунка.

Банк має право користуватися грошовими коштами, які містяться на рахунку клієнта, при цьому гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк має обов'язок, а відповідно, клієнту кореспондує право вимоги щодо нарахування процентів за користування коштами, що надходять на рахунок. Розмір таких процентів встановлюється безпосередньо у договорі, а якщо цей розмір договором не встановлено, то застосовується застосовуваний банком розмір процентів, котрі виплачуються за договором банківського вкладу на вимогу.

Істотним обов'язком банку при договорі банківського рахунка, як і при договорі банківського вкладу, є збереження банківської таємниці, яка містить, відповідно до ч. 1 ст. 1076 ЦК, відомості про банківський рахунок, операції за рахунком та відомості про клієнта. У разі неправомірного розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Відповідальність сторін встановлено за невиконання чи неналежне виконання договору банківського рахунка (за порушення строків операцій за рахунком, безпідставне списання грошових коштів, невиконання розпоряджень клієнта) (ст. 1073 ЦК).

Банк у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок повинен повернути ці кошти, а також сплатити клієнту пеню в розмірі процентної ставки, що встановлено цим банком за короткостроковими кредитами.

 

Договір факторингу

Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) — це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Протягом тривалого часу операцію з відступлення вимоги боргу іншій особі визнавали продажем товару і ототожнювали із договором факторингу, однак, як правило, для правової характеристики цих правовідносин акцент було зміщено у бік вирішення питань оподаткування цих операцій, а не визначення цивільно-правових аспектів.

Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Договір факторингу характеризується: диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов'язання . Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони.

Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Сторонами договору є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Види договорів факторингу:

• договір купівлі грошової вимоги;

• договір із метою забезпечення виконання зобов'язання.

Предметом договору є право грошової вимоги, причому як зрілої, тобто такої, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також майбутньої вимоги, тобто вимоги, яка виникне в майбутньому.

Фактично ж предметом та суттю цього договору є надання послуги з надання грошових коштів клієнтові, а саме грошова оцінка його вимоги до боржника для поповнення його обігових коштів чи в силу інших чинників (невиконання боржником свого зобов'язання, наявність інших відносин клієнта із банком чи банку із боржником).

Зміст договору полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов'язання клієнту і зобов'язання вважатиметься таким, що виконано належним чином.

Якщо відповідно до договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані суми є меншими за суму, сплачену фактором клієнтові.

Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язується надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечено відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором. Якщо ж сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою ніж сума боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу (ст. 1084 ЦК).

Боржник має право пред'явити факторові до заліку свої вимоги до клієнта, які виникли в боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові .

 

Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу — цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).

Договір купівлі-продажу — договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу вважаються умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатись укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов.

Ознаки:

1. є договір спрямований на передачу майна у власність 2. даний договір є завжди оплатним договором — при набутті майна у власність покупець сплачує за нього продавцеві ціну обумовлену в договорі 3. є договором двостороннім — зумовлений взаємне виникнення у кожної із сторін П і О. З укладенням такого договору продавець приймає на себе О передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. 4. реальний — коли передача товару продавцем є підставою для укладення договору купівлі— продажу 5. консенсуальним — коли сторони досягли домовленості між собою стосовно істотних умов договору і продавець зобов'язується передати покупцеві товар. П і О у сторін виникають з моменту досягнення ними згоди щодо істотних умов договору. 6. сторонами договору є продавець і покупець 7. мета договору — перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві. 8. належить до традиційних договорів у цивільному праві 9. змістом якого є переміщення матеріальних благ у товарній формі. 10. поіменовані договори — можливість укладення яких прямо передбачена ЦКУ

Види договорів а) договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі;
договори, які укладаються на біржах і аукціонах; б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу; в) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин; г) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки; д) договори купівлі-продажу об'єктів приватизації; е) форвардні і ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Зміст договору Предмет договору– це майно (товар), яке продавець зобов’язується передати покупцеві. Тобто предметом договору купівлі-продажу може бути товар,який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Покупець– це сторона договору купівлі-продажу, яка приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).Покупцем може бути як фізична особа (людина) так і юридична (підприємство, установа, організація), держава.

Продавець -це сторона договору купівлі-продажу, яка передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві). Продавцем може бути також як фізична особа (людина), так і юридична (підприємство, установа, організація), держава. Право продажу майна належить власникові. Тобто це означає, що приймати рішення про відчуження майна має право лише власник, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю не тільки сааме майно, але й право власності на нього.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В деяких випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно як матеріальний об'єкт, а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати Ті оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, у договорі купівлі-продажу відповідним правам та обов'язкам продавця кореспондуються відповідні права та обов'язки покупця навпаки.Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов.

Основними обов'язками продавця за договором купівлі-продажу є такі:

1) попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо);

2) передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Одночасно з товаром продавець повинен передати покупцеві Його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або закону;

3) передати покупцеві товар у кількості, асортименті, якості, комплектності, тарі та (або) упаковці відповідно до умов договору купівлі-продажу.

На покупця за договором купівлі-продажу покладаються такі основні обов'язки:

1) прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

2) оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до закону.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 153; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.92.164.9 (0.007 с.)