Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

7. ЦК України передбачає можливість сторін відмовитись від договору комісії. Так, згідно зі ст. 1025 ЦК України комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів. У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.

Договір позики

Договір позики - це один з видів зобов’язань, спрямованих на передачу майна. Враховуючи, що договір - це взаємна угода сторін, тому в ньому містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов’язки сторін. Сукупність вищезгаданих, погоджених сторонами умов і становить зміст договору.

Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Реальність договору позики виявляється у тому, що він вважається укладеним у момент передачі предмета договору, тобто позикодавець не зобов'язується передати, а передає предмет договору. Цей договір односторонній, бо одна сторона — позикодавець — має тільки права, а інша — позичальник — тільки обов'язки.

Суб’єкти позики

Сторонами договору позики є позикодавець — той, хто надає у позику предмет договору, і позичальник — той, хто його отримує. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи. Договір позики здебільшого укладається між фізичними особами, тоді як юридичні особи між собою та у відносинах з фізичними особами укладають кредитні договори або договори, які називаються інакше, будучи за суттю договорами позики.

Істотні умови

Предметом договору позики є взаємозамінні речі, тобто такі, які можна взяти чи надати в позику, позичити, взяти чи надати в борг і повернути чи отримати назад. В цілому взаємність тут двоякого роду — як щодо суб'єктів, що було показано вище, так і щодо об'єкта договору позики. Речі, крім того, мають бути споживними. Їх можна замінити при поверненні речами такого самого роду та якості, а отже зрозумілий сенс даного договору. Повертаються не ті самі речі, які надавалися в позику, а інші, аналогічні речі. Характерним прикладом предмета договору позики є гроші, а також будь-які матеріали, продукти харчування, паливо тощо.

Форма договору

Договір позики укладається як в усній так, і в письмовій формі. В Цивільному кодексі зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Укладення та виконання договору позики

Як уже відомо, договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або родових речей. Це призводить в українському праві до виявлення давньої проблеми, якщо взяти до уваги те, що договір позики на суму "понад п'ятдесят карбованців" має бути укладений у письмовій формі. Ми маємо вирішити, як співвідносяться письмова форма договору і реальний момент укладення зазначеного договору.

Грошове зобов’язання по договору позики має бути виконане у гривнях. За згодою сторін в договорі позики може бути визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті. У цьому випадку, сума, що підлягає сплаті, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлено договором або законом.

Зобов’язання за договором позики має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону. Боржник (позичальник) зобов’язаний виконати свій обов’язок по поверненню позики, а кредитор (позикодавець) – прийняти виконанання особисто, або на умовах встановлених договором.

Права та обов'язки сторін

Основним обов'язком позичальника є повернення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що передав йому позикодавець) у строк та в порядку, встановлені договором.

Якщо позичальник не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, що передбачено договором позики щодо забезпечення повернення позики, наприклад, не надає позикодавцеві передбачене в договорі позики забезпечення, то позикодавець може вимагати дострокового повернення позики. Аналогічне право виникає у позикодавця у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання, а також погіршення його умов за обставин, за виникнення яких позикодавець не несе відповідальності.

Договір консигнації

Консигнаційні операції є різновидом комісійних операцій

Характеристика консигнації

1. Переважне використання договору консигнації у зовнішньоекономічній діяльності. На це, зокрема, вказує термін "експорт" (щоправда, який в цьому контексті вживається, скоріше, у значенні "переміщення") у визначенні, наведеному в Правилах застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Розміщення визначення консигнації у Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення теж вказує на можливість застосування цього інституту саме у зовнішньоекономічній діяльності. Проте у жодному нормативному акті не міститься прямої заборони на здійснення консигнаційних операцій виключно суб'єктами господарської діяльності України. Виходячи з принципу свободи договору (зокрема, права сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства - ст. 6 ЦК України), договори консигнації можуть застосовуватися як у зовнішньоекономічній діяльності (за участю іноземного елемента), так і в діяльності на національному ринку (за участю тільки суб'єктів господарської діяльності України).

2. Укладення договору консигнації можливе виключно між суб'єктами підприємницької діяльності. Це істотно відрізняє договір консигнації від суміжного договору комісії, який може укладатися між юридичними і фізичними особами незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

3. В договорах консигнації консигнатор виступає від свого імені, проте діє за дорученням та за рахунок консигнанта. Це положення є аналогічним положенням ЦК України щодо договору комісії, за якими комісіонер діє від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента. Таким чином, розрахунки за реалізовану продукцію проводяться безпосередньо між консигнатором та третіми особами.

4. Метою договору консигнації є реалізація товару, належного консигнанту. В цьому консигнація схожа із комісією, метою якої також є вчинення угод щодо майна, належного комітенту. Проте консигнація, як правило, відрізняється від комісії за строками, оскільки спрямована на довгострокове співробітництво у сфері реалізації товару, а не на вчинення декількох угод. Зазвичай, строк консигнації складає 1-1,5 роки; комісії - 1-2 місяці.

5. Консигнатор має право на винагороду за надані послуги з реалізації товару. Подібне ж положення міститься і в ЦК України щодо договорів комісії. Важливо звернути увагу на те, що зважаючи на положення Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо реалізації консигнатором матеріальних цінностей "на комісійних засадах", на відносини консигнації поширюються вимоги щодо недопущення визначення винагороди у вигляді різниці або певної частини різниці між призначеною комітентом (консигнантом) ціною і тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер (консигнатор) укладе угоду (див., зокрема, ст. 1024 ЦК України). Тому винагорода консигнатора, як і винагорода комісіонера у відносинах комісії, повинна визначатися в договорі консигнації у вигляді фіксованої суми або певного відсотку від ціни товару, встановленої консигнантом.

6. Наявність у консигнатора складу (консигнаційного складу), з якого консигнатор продає належні консигнанту товари. Подібної ознаки інститут комісії не містить. Така особливість обумовлена специфікою товарів, які передаються на консигнацію (зазвичай - це технологічне устаткування, транспортні засоби, будівельні матеріали, на відміну від договорів комісії, предметом яких переважно є товари народного споживання).

 

Кредитний договір

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність між фінансовою установою (комерційним банком, кредитні спілки тощо) і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.

Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник.

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин фінансової установи з клієнтом (позичальником).

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору уразі недосягнення згоди між сторонами розглядаються арбітражем або судом.

Кредитний договір може бути дво- або багатостороннім. Із кредитної угоди виникає обов'язок банку надати кредит І обов'язок позичал повернути його. З огляду на те, що чинне законодавство передбачає здійснення консорціумного кредитування.

Кредитний договір завжди є оплатним. Як правило, позичальник сплачує за кредит відсотки. Розмір відсотків та порядок сплачування їх визначають у договорі сторони залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

- преамбулу, вякій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

- предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

- умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами);

- порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

- зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахов відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'яз;

- права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

- санкції уразі невиконання умов договору;

- порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

- особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

- строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

- юридичні адреси та реквізити сторін;

- підписи сторін.

Договір банківського вкладу

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено цивільно-правовими нормами про банківський вклад або не випливає із суті цих договірних зобов'язань. Однак схожість договору банківського вкладу з договором банківського рахунка є тільки із зовнішнього, технічного боку, оскільки обидва договори опосередковуються через відкриття відповідного рахунка в банку чи іншій фінансово-кредитній установі. Договір банківського вкладу та договір банківського рахунка мають різні цілі, не збігаються і їх кінцеві договірні результати.