Характеристика договору комісії

Договір доручення

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Однак договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно.

Сторонами договору є повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, та довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Це можуть бути як дієздатні фізичні особи, так і юридичні особи (наприклад, посередницькі організації, юридичні консультації, банки, товарні біржі тощо).

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). Причому такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими. Однак повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо, які підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому не мають самостійного значення. Вимога особистого виконання доручення стосується лише юридичних дій повіреного.

У договорі може бути визначено строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У такому разі строк доручення та територія є істотними умовами.У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Якщо її не визначено, то виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя.

Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину.

На підставі договору доручення довіритель зобов'язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій і тим самим легалізує повіреного як свого представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення.

Змістом договору доручення є права та обов'язки сторін.

Права та обов'язки повіреного:

1) зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення 2) має право відхилитися від змісту договору, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений: а) не міг попередньо запитати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. При цьому повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки буде можливість 3) повинен виконати дане йому доручення особисто; має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові) якщо: а) це передбачено договором; б) повірений був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя. При цьому повірений повинен негайно повідомити про це довірителя і у цьому разі відповідає лише за вибір замісника;4) зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання його доручення 5) зобов'язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдані документи, якщо цього вимагають умови договору та характер доручення; 6) зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Права та обов'язки довірителя:

1) зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення); 2) зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення; 3) зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення; 4) зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить; 5) має право в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення; 6) має право знати про передоручення; 7) має право контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів.

Договір комісії

Характеристика договору комісії

1. Предметом договору комісії є вчинення однієї чи декількох угод. Це робить інститут комісії схожим до інституту комерційного посередництва, що оформляється агентськими договорами, предметом яких також є укладення угод, і, відповідно, відрізняє від інституту доручення, предметом якого є "вчинення юридичних дій", в тому числі укладення угод.

В силу своєї правової природи комісія традиційно застосовується у сфері торгівлі.

2. Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. ЦК України не містить вказівок ані щодо правової форми сторін (юридичні чи фізичні особи), ані щодо їх правового статусу (суб'єкти господарської (підприємницької) діяльності чи ні. Проте оскільки предметом розгляду цього підручника є саме господарська (підприємницька) діяльність, в межах якої здійснюються угоди, укладення яких, в свою чергу, є предметом договору комісії, сторонами господарського договору комісії є суб'єкти господарювання або суб'єкти господарювання і не господарюючі суб'єкти - юридичні особи.

3. Комісіонер зобов'язується вчиняти угоди від свого імені. Це є чи не найголовнішою відмінністю договору комісії від агентського договору (договору доручення), за яким агент (повірений) зобов'язується вчинити дії від імені клієнта (довірителя).

У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Під час передачі комітентом комісіонерові майна на реалізацію комісіонер повинен оформити довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від комітента, за винятком випадків, коли комісіонер є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності (див. п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затв. наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99). В свою чергу, якщо комітенту повертається нереалізоване майно, для отримання останнього він також повинен оформити довіреність.

4. Комісіонер вчиняє угоди за рахунок комітента, що є спільною рисою договору комісії із агентським договором (договором доручення). Згідно зі ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії.

5. Комісіонер вчиняє угоди за винагороду. За змістом ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо ж договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах.

6. Договір комісії є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов (найчастіше таким моментом виступає момент підписання його сторонами). Вказівок щодо форми договору комісії ЦК України не містить, тому застосовуються загальні положення ст. ст. 205-210 ЦК України щодо форми угод. Згідно зі ст. 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Договір позики

Договір позики - це один з видів зобов’язань, спрямованих на передачу майна. Враховуючи, що договір - це взаємна угода сторін, тому в ньому містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов’язки сторін. Сукупність вищезгаданих, погоджених сторонами умов і становить зміст договору.

Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Реальність договору позики виявляється у тому, що він вважається укладеним у момент передачі предмета договору, тобто позикодавець не зобов'язується передати, а передає предмет договору. Цей договір односторонній, бо одна сторона — позикодавець — має тільки права, а інша — позичальник — тільки обов'язки.

Суб’єкти позики

Сторонами договору позики є позикодавець — той, хто надає у позику предмет договору, і позичальник — той, хто його отримує. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи. Договір позики здебільшого укладається між фізичними особами, тоді як юридичні особи між собою та у відносинах з фізичними особами укладають кредитні договори або договори, які називаються інакше, будучи за суттю договорами позики.

Істотні умови

Предметом договору позики є взаємозамінні речі, тобто такі, які можна взяти чи надати в позику, позичити, взяти чи надати в борг і повернути чи отримати назад. В цілому взаємність тут двоякого роду — як щодо суб'єктів, що було показано вище, так і щодо об'єкта договору позики. Речі, крім того, мають бути споживними. Їх можна замінити при поверненні речами такого самого роду та якості, а отже зрозумілий сенс даного договору. Повертаються не ті самі речі, які надавалися в позику, а інші, аналогічні речі. Характерним прикладом предмета договору позики є гроші, а також будь-які матеріали, продукти харчування, паливо тощо.

Форма договору

Договір позики укладається як в усній так, і в письмовій формі. В Цивільному кодексі зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Права та обов'язки сторін

Основним обов'язком позичальника є повернення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що передав йому позикодавець) у строк та в порядку, встановлені договором.

Якщо позичальник не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, що передбачено договором позики щодо забезпечення повернення позики, наприклад, не надає позикодавцеві передбачене в договорі позики забезпечення, то позикодавець може вимагати дострокового повернення позики. Аналогічне право виникає у позикодавця у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання, а також погіршення його умов за обставин, за виникнення яких позикодавець не несе відповідальності.

Договір консигнації

Консигнаційні операції є різновидом комісійних операцій

Характеристика консигнації

1. Переважне використання договору консигнації у зовнішньоекономічній діяльності. На це, зокрема, вказує термін "експорт" (щоправда, який в цьому контексті вживається, скоріше, у значенні "переміщення") у визначенні, наведеному в Правилах застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Розміщення визначення консигнації у Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення теж вказує на можливість застосування цього інституту саме у зовнішньоекономічній діяльності. Проте у жодному нормативному акті не міститься прямої заборони на здійснення консигнаційних операцій виключно суб'єктами господарської діяльності України. Виходячи з принципу свободи договору (зокрема, права сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства - ст. 6 ЦК України), договори консигнації можуть застосовуватися як у зовнішньоекономічній діяльності (за участю іноземного елемента), так і в діяльності на національному ринку (за участю тільки суб'єктів господарської діяльності України).

2. Укладення договору консигнації можливе виключно між суб'єктами підприємницької діяльності. Це істотно відрізняє договір консигнації від суміжного договору комісії, який може укладатися між юридичними і фізичними особами незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

3. В договорах консигнації консигнатор виступає від свого імені, проте діє за дорученням та за рахунок консигнанта. Це положення є аналогічним положенням ЦК України щодо договору комісії, за якими комісіонер діє від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента. Таким чином, розрахунки за реалізовану продукцію проводяться безпосередньо між консигнатором та третіми особами.

4. Метою договору консигнації є реалізація товару, належного консигнанту. В цьому консигнація схожа із комісією, метою якої також є вчинення угод щодо майна, належного комітенту. Проте консигнація, як правило, відрізняється від комісії за строками, оскільки спрямована на довгострокове співробітництво у сфері реалізації товару, а не на вчинення декількох угод. Зазвичай, строк консигнації складає 1-1,5 роки; комісії - 1-2 місяці.

5. Консигнатор має право на винагороду за надані послуги з реалізації товару. Подібне ж положення міститься і в ЦК України щодо договорів комісії. Важливо звернути увагу на те, що зважаючи на положення Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо реалізації консигнатором матеріальних цінностей "на комісійних засадах", на відносини консигнації поширюються вимоги щодо недопущення визначення винагороди у вигляді різниці або певної частини різниці між призначеною комітентом (консигнантом) ціною і тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер (консигнатор) укладе угоду (див., зокрема, ст. 1024 ЦК України). Тому винагорода консигнатора, як і винагорода комісіонера у відносинах комісії, повинна визначатися в договорі консигнації у вигляді фіксованої суми або певного відсотку від ціни товару, встановленої консигнантом.

6. Наявність у консигнатора складу (консигнаційного складу), з якого консигнатор продає належні консигнанту товари. Подібної ознаки інститут комісії не містить. Така особливість обумовлена специфікою товарів, які передаються на консигнацію (зазвичай - це технологічне устаткування, транспортні засоби, будівельні матеріали, на відміну від договорів комісії, предметом яких переважно є товари народного споживання).

 

Кредитний договір

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність між фінансовою установою (комерційним банком, кредитні спілки тощо) і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.

Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник.

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин фінансової установи з клієнтом (позичальником).

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору уразі недосягнення згоди між сторонами розглядаються арбітражем або судом.

Кредитний договір може бути дво- або багатостороннім. Із кредитної угоди виникає обов'язок банку надати кредит І обов'язок позичал повернути його. З огляду на те, що чинне законодавство передбачає здійснення консорціумного кредитування.

Кредитний договір завжди є оплатним. Як правило, позичальник сплачує за кредит відсотки. Розмір відсотків та порядок сплачування їх визначають у договорі сторони залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

- преамбулу, вякій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

- предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

- умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами);

- порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

- зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахов відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'яз;

- права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

- санкції уразі невиконання умов договору;

- порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

- особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

- строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

- юридичні адреси та реквізити сторін;

- підписи сторін.

Договір банківського вкладу

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено цивільно-правовими нормами про банківський вклад або не випливає із суті цих договірних зобов'язань. Однак схожість договору банківського вкладу з договором банківського рахунка є тільки із зовнішнього, технічного боку, оскільки обидва договори опосередковуються через відкриття відповідного рахунка в банку чи іншій фінансово-кредитній установі. Договір банківського вкладу та договір банківського рахунка мають різні цілі, не збігаються і їх кінцеві договірні результати.

Договір факторингу

Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) — це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Протягом тривалого часу операцію з відступлення вимоги боргу іншій особі визнавали продажем товару і ототожнювали із договором факторингу, однак, як правило, для правової характеристики цих правовідносин акцент було зміщено у бік вирішення питань оподаткування цих операцій, а не визначення цивільно-правових аспектів.

Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Договір факторингу характеризується: диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов'язання. Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони.

Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Сторонами договору є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Види договорів факторингу:

• договір купівлі грошової вимоги;

• договір із метою забезпечення виконання зобов'язання.

Предметом договору є право грошової вимоги, причому як зрілої, тобто такої, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також майбутньої вимоги, тобто вимоги, яка виникне в майбутньому.

Фактично ж предметом та суттю цього договору є надання послуги з надання грошових коштів клієнтові, а саме грошова оцінка його вимоги до боржника для поповнення його обігових коштів чи в силу інших чинників (невиконання боржником свого зобов'язання, наявність інших відносин клієнта із банком чи банку із боржником).

Зміст договору полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов'язання клієнту і зобов'язання вважатиметься таким, що виконано належним чином.

Якщо відповідно до договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані суми є меншими за суму, сплачену фактором клієнтові.

Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язується надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечено відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором. Якщо ж сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою ніж сума боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу (ст. 1084 ЦК).

Боржник має право пред'явити факторові до заліку свої вимоги до клієнта, які виникли в боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

 

Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу — цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).

Договір купівлі-продажу — договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу вважаються умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатись укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов.

Ознаки:

1. є договір спрямований на передачу майна у власність 2. даний договір є завжди оплатним договором — при набутті майна у власність покупець сплачує за нього продавцеві ціну обумовлену в договорі 3. є договором двостороннім — зумовлений взаємне виникнення у кожної із сторін П і О. З укладенням такого договору продавець приймає на себе О передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. 4. реальний — коли передача товару продавцем є підставою для укладення договору купівлі— продажу 5. консенсуальним — коли сторони досягли домовленості між собою стосовно істотних умов договору і продавець зобов'язується передати покупцеві товар. П і О у сторін виникають з моменту досягнення ними згоди щодо істотних умов договору. 6. сторонами договору є продавець і покупець 7. мета договору — перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві. 8. належить до традиційних договорів у цивільному праві 9. змістом якого є переміщення матеріальних благ у товарній формі. 10. поіменовані договори — можливість укладення яких прямо передбачена ЦКУ

Види договорів а) договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі;
договори, які укладаються на біржах і аукціонах; б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу; в) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин; г) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки; д) договори купівлі-продажу об'єктів приватизації; е) форвардні і ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Зміст договору Предмет договору – це майно (товар), яке продавець зобов’язується передати покупцеві. Тобто предметом договору купівлі-продажу може бути товар,який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Покупець – це сторона договору купівлі-продажу, яка приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).Покупцем може бути як фізична особа (людина) так і юридична (підприємство, установа, організація), держава.

Продавець -це сторона договору купівлі-продажу, яка передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві). Продавцем може бути також як фізична особа (людина), так і юридична (підприємство, установа, організація), держава. Право продажу майна належить власникові. Тобто це означає, що приймати рішення про відчуження майна має право лише власник, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю не тільки сааме майно, але й право власності на нього.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В деяких випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно як матеріальний об'єкт, а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом. Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати Ті оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, у договорі купівлі-продажу відповідним правам та обов'язкам продавця кореспондуються відповідні права та обов'язки покупця навпаки. Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов.

Основними обов'язками продавця за договором купівлі-продажу є такі:

1) попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо);

2) передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Одночасно з товаром продавець повинен передати покупцеві Його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або закону;

3) передати покупцеві товар у кількості, асортименті, якості, комплектності, тарі та (або) упаковці відповідно до умов договору купівлі-продажу.

На покупця за договором купівлі-продажу покладаються такі основні обов'язки:

1) прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

2) оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до закону.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов (про строк, місце, спосіб виконання тощо).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність (об'єкти природи або створені людиною матеріальні блага), а також певні зобов'язальні права, які пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на можливе отримання майнових вигод (зафіксованих, наприклад, у цінних паперах). У сучасних умовах значного поширення набув обіг цінних паперів

Договір Міна

Міна вважається одним із найдавніших цивільно-правових договорів. До появи купівлі-продажу, коли обіг товарів відбувався у формі обміну речі на річ, міна була основним контрактом, що укладався за часів римського цивільного права.

Як зазначається у статті 715 Цивільного кодексу України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

Сторони договору

Укласти угоду міни можуть як приватні особи (фізичні особи), так і підприємці і організації (юридичні особи), які не є платниками єдиного податку.

Істотні умови договору

Закон вимагає обов'язково визначити в договорі ідентифікуючу інформацію про майно, що обмінюється (предмет договору). Якщо за договором передача майна має статись у майбутньому, то необхідно зазначити строк такої передачі. Сторони можуть здійснювати обмін з доплатою за річ більшої вартості, в такому випадку обов'язково вказується розмір такої доплати.

Форма договору

Договір міни може бути укладений усно тільки між двома фізичними особами щодо малоцінних речей (предмети особистого користування та побутового призначення) (до 100 грн), які передаються одразу. В інших випадках його слід укладати письмово. Крім того:

- якщо хоча б однією зі сторін договору міни транспортного засобу не є юридична особа, то він підлягає нотаріальному посвідченню;

- якщо обмінюється нерухоме майно, то договір потрібно посвідчити та зареєструвати у нотаріуса;

Норми права

Відносини, що виникають за договором міни (бартеру), регулюються Цивільним кодексом України, а також: якщо обмінюється земельна ділянка – Земельним кодексом України; якщо обмінюється житло – Житловим кодексом; якщо сторонами договору є лише юридичні особи або фізичні особи - підприємці – Господарським кодексом України.

Крім того, оподаткування операцій міни (бартеру) здійснюється відповідно до норм Податкового кодексу України.

Укладення договору

Договір вважається укладеним з моменту його підписання, якщо в договорі прописані всі істотні умови договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення. Але є і винятки: лише з моменту нотаріального посвідчення, лише з моменту державної реєстрації у нотаріуса набирає чинності договір міни нерухомого майна (будинку, складу, офісу, квартири тощо);лише з моменту державної реєстрації в Держземагентстві набирає чинності договір міни земельної ділянки.

Тема № 1 ЦПД 1. Договори

Сутністю договору визначається те колосальний вплив, яке він може і повинен надавати на регульовані їм суспільні відносини. Різноманіття перерахованих функцій дозволяє констатувати, що договір є: а) джерелом ініціативи, відображаючи цілі та перспективи його учасників (творців); б) програмою, на основі якої координуються вольові дії сторін; в) інформаційним ресурсом, незмінно годує діяльність сторін; г) визначником цілі, що фіксує її з юридичної точки зору; д) гарантом охорони і захисту законних інтересів учасників.

Таким чином, будь-який цивільно-правовий договір - це не тільки юридичний факт, угода чи правовідносини. Дані риси розкривають лише частина суті договору, причому далеко не головну. Основне в цій конструкції - те, що вона виступає причиною зобов'язання, регулятором і організатором відносин сторін, що діють для досягнення певного правового результату. Можна додати, що сторони договору мають відомої мірою свободи в організації своїх еквівалентно-відплатних відносин, а виконання передбаченої договором програми забезпечується державно-організаційним впливом.

1.1 Поняття і значення договору Будучи породженням, необхідною формою товарообміну, цивілістична категорія договору та її правове оформлення розвивалися й ускладнювалися в міру відповідного розвитку самого обороту (обміну) У даному сенсі договір являє собою різновид угоди і характеризується двома основними рисами: По-перше, наявністю узгоджених дій учасників, що виражають їх взаємне волевиявлення; По-друге, спрямованістю даних дій (волевиявлення) на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків сторін. У цьому й полягає основний юридичний (цивільно-правовий) ефект договору, що забезпечує зв'язаність його контрагентів відповідним зобов'язальними правовідносинами. Разом з тим необхідно розрізняти договір як угоду і як виникло в результаті його ув'язнення договірне зобов'язання. Договір має сенс і дію тільки в тому випадку, якщо договірні сторони визначають взаємні права та обов'язки по відношенню один до одного. Причому для себе визначають, що повинен один і той має інша, керуючись основними принципами цивільного права: автономія волі; майнова відповідальність учасників; рівність сторін. Принцип свободи договору передбачає: свобода укладати договір: спонукання до укладення договору заборонені, за винятком випадків, передбачених законом; свобода вибору контрагента за договором: з ким укласти договір; виключення: публічний договір; свобода у формулюванні умов договору; законом можуть бути визначені імперативні умови договору, які можуть обмежити свободу вибору сторін договору. Наприклад: договір приєднання - умови формує одна сторона; свобода вибору договору: сторони вільні укладати догов