Васильки справжні Осimum basilikum L.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Васильки справжні Осimum basilikum L.



(Базилик обьїкповенный (рос.), васильки лікарські)

Ботанічна характеристика. Однорічна трав’яниста рос­лина родини губоцвітні (Ьатіпасеае) до 70 см заввишки. Роди­на цієї рослини - Східна Індія. В Європу рослина проникла як пряносмакова та лікарська рослина. Стебло пряме, чотиригран­не, сильно гіллясте. Листки довгасті, супротивні, яйцеподібної форми, черешкові, майже голі. Квітки блідо-рожевого, біло­го, червоного або сірого забарвлення. Суцвіття китиця. Плід темно-бура сім’янка, складається з чотирьох горішків. Насіння дрібне. Коренева система сильно галузиться, порівняно мілко розташована в ґрунті.

Хімічний склад. До складу листків входить ефірна олія, основні елементи якої відрізняються залежно від географічно­го походження рослини (на півдні Європи в ефірній олії пере­важає ліналоол), в листках також є глікозиди, сапоніни, таніни, вітамін Р та провітамін А.

Фармакологічні властивості та застосування. Василь­ки відомі як рослини, що знімають спазми, особливо кишко­ві. Листки покращують травлення, а ефірні олії мають антимі­кробні та протиглисні властивості.

Препарати з васильків справжніх підсилюють циркуляцію крові, покращують роботу травного тракту, знімають здуття киш- ківника, знімають зубний біль та застосовують в гінекології.

Рослину застосовують як збудливий засіб при пригніченні центральної нервової системи, послабленні функції дихання, порушенні кровообігу, а також в якості загальнотонізуючого за­собу при астенії.

Листки застосовують в свіжому та сушеному вигляді, ціли­ми або подрібненими в якості приправи до салатів, підлив, су­пів, сиру, м’ясних та рибних страв. Порошок із сухих листків у суміші з розмарином замінює перець.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Рослина теплолюбна, несуттєві заморозки згубливо діють на молоді рослини. Сіють при температурі ґрунту не ниж­че 10°С. При температурі повітря 20-22°С сходи з’являються на 9-11-у добу. При зниженні температури до 12-15°С припиняєть­ся ріст рослин. Найбільш інтенсивно вегетативна маса росте за 1,5 місяці до фази бутонізації. Погодні умови значно впливають на строки цвітіння.

Рослини досить вибагливі до вологи, особливо на початку вегетації (до фази цвітіння). Високі врожаї можливо отримати на освітлених ділянках та родючих легких, суглинистих ґрун­тах. Добре росте на ділянках з неглибоким заляганням ґрунто­вих вод.

Кращі попередники - зернові, зернобобові та просапні куль­тури, що залишають чисті від небажаної рослинності та багаті на поживні речовини поля.

Після збирання попередника поле дискують і глибоко орють - на 27-30 см. Під оранку вносять 30-40 т/га гною і фосфорно- калійні добрива Р60_70К60 70. Азотні добрива Н!060 вносять на вес­ні та у підживлення. Рано навесні ґрунт боронують у два сліди та культивують на 10-12 см.

У південних районах васильки розмножують насінням, а в північних - розсадою. Сівбу проводять у травні, після весня­них заморозків. Способи сівби широкорядний (45-60 см) або суцільний (7,5 см). Норма висіву насіння при широкорядному 4-5 кг/га, а при суцільному - 6-8 кг/га. Глибина загортання насіння 1,0-1,5 см.

Розсаду готують з розрахунку висаджування в ґрунт у віці 45-60 днів. На їм2вирощують до 500 рос­лин (3-4 г насіння на їм2) у тепли­цях, які обігріваються.

У відкритий ґрунт розсаду виса­джують розсадо-садильними маши­нами за схемою 25x70 см на глибину верхньої частини кореневої шийки. Догляд за посівами включає бо­ротьбу з бур’янами, розпушування міжрядь, підживлення та поливи. Коли рослини сягають фази 2-3 справжніх листочків, їх проріджують таким чином, щоб між рослинами була відстань 5 см, а у фазі 5-6 листочків - залишають 4-5 рослин на погонний метр. На бідних ґрунтах у фазі 5-6 справжніх листків проводять перше підживлення, а через 20-25 діб - наступне підживлення.

Сировиною є надземна маса рослини, яку збирають від по­чатку цвітіння до побуріння насіння у середній частині суцвіт­тя. Збирають косарками або вручну. Врожайність зеленої маси

- 150-170 ц/га. Урожайність насіння - 1-2 ц/га. Сушать сирови­ну у затінку під навісом, регулярно перевертаючи її. Висуше­ну сировину зберігають у скляному, фарфоровому посуді або в мішкотарі у сухих приміщеннях. Васильки можна засолюва­ти, вимиті та просушені молоді пагони подрібнюють на частки розміром до 1 см та пересипають сіллю (20 г солі/100 г зелені). Зберігають соління у скляному посуді в холодильнику.

 

Вовчуг польовий Ononis arvensis L.

(Стальник полевой (рос.), бояр-зілля, бича трава, денисник, цар-зілля)

Ботанічна характеристика.

Багаторічна трав’яниста рослина родини бобових (РаЬасеае). Стебла прямі, гіллясті, інколи опушені, ма­ють неприємний запах. Рослина має висоту до 80 см. Листки трійчасті (верхні - прості), з крупними при­листками, чергові черешкові, мають довжину до 3 см, а ширину -до 1,5 см. Квітки пазушні, великі за розміром, на коротких квітконіжках, на кінцях стебел і гілок зібрані у колосоподібні суцвіття. Віночок має рожеве або блідо-рожеве забарвлення. Плід 2-4 насінний біб, має довжину близько 0,7-1 см. Насіння дрібне, кулеподібної форми, бурого кольору. Маса 1000 насінин 3,5-5,0 г. У дикому вигляді вовчуг польовий зустрічається у Східній Європі, на Алтаї, Кавказі,в Сибіру. Корінь стрижневий, до­вгий, у верхній частині переходить у кореневище.

Хімічний склад. Корені вовчу­га містять ізофлавоновий глікозид, солодкий глікозид, тритерпеновий сапонін, ефірну олію, яка під час зберігання осмолюється.

Фармакологічні властивос­ті та застосування. Настойки та відвари коренів як кровоспинний, послаблюючий,кардіотонічний, потогінний, сечогінний і про тігсморойний засіб, а також при лікуванні подагри, епілепсії, при запаленні нирок і сечового міхура, а також при каменях у нирках, екземі, нейродерміті.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Вовчуг помірно вибагливий до вологи і тепла, хоч краще розвивається на родючих, багатих на гумус ґрунтах, до­бре забезпечених вологою і прогрітих ділянках. Насіння про­ростає при температурі 5-8°С, оптимальна температура про­ростання - 18-21 °С. Це екологічно пластична культура. Добре перезимовує, частково вимерзає - лише у малосніжні зими. На­весні відростають бруньки кореневої шийки (розташованої на глибині 3-4 см). Абсолютно не витримує засолення, а внаслідок перезволоження та посухи - пригнічується. Цвіте - у серпні, а насіння достигає - у липні-вересні.

Кращими попередниками є озимі зернові або культури, що рано звільняють площу та не залишають забур’янені поля.

Після попередника площу дискують на 6-8 см і після відрос­тання бур’янів проводять глибоку оранку на 27-30 см. Під по­передник вносять гній 30-60 т/га, під зяблеву оранку - Р60К30.

Розмножують вовчуг насінням. Перед сівбою насіння стра- тифікують і перетирають з піском. Сіють ранньою весною тіль­ки скарифікованим насінням. Норма висіву - 8-10 кг/га. Глиби­на заробки - 3-4 см. Посів проводять широкорядним способом (45 см). При з’явленні 6-8 листків потрібно провести проріджу­вання рослин.

З другого року життя відростання рослин відмічають в пер­шій декаді травня, і розвиваються рослини на два тижні швид­ше, ніж у перший рік життя. Перехідні посіви зазвичай закін­чують ріст та розвиток відразу після дозрівання насіння, в той час коли рослини першого року життя вегетують до стійкого осіннього похолодання.

Доглядаючи за посівами, слід пам’ятати, що в другу поло­вину вегетації на глибині 0,5-4,5 см на коренях закладаються бруньки відноглення, тему потрібно бути максимальне обе­режним, щоб не пошкоди ги їх.

Для розмноження та.сож можна використовувати ділення куща, але такий спосіб використовується рідко. Для цього рі­жуть на частини відділені від кореня кореневища та закопують в грунт.

Вовчуг - це рослина-азотозбірник. Його корені мають важ­ливу біологічну особливість - на них утворюються бульбочкові бактерії, які збирають разом із дрібними коренями восени.

У кінці вегетації (вересень-жовтень), після збирання над­земної маси, корені підорюють на глибині не менше ЗО см плу­гами або бурякокопачами.

Корені вибирають вручну, зрізуючи залишки стебел, миють у проточній воді. Пров’ялюють протягом 1-2 днів, досушують при температурі не вище 50°С. Урожайність сухих коренів - 12-15 ц/га. Сировина гігроскопічна, тому потрібно прийняти заходи до запобігання зволоження і появи плісняви. Зберігають сировину у сухому приміщенні, що добре провітрюється.

Насіння збирають на спеціальних ділянках другого-третього року життя, скошуючи масу тоді, коли побуріло 60-80% бобів, які під час достигання розтріскуються. Після досушування на току (6-8 днів) масу обмолочують комбайном, потім пропуска­ють ворох через конюшинотерку і очищають насіння на спеці­альних машинах.

*

Волошка синя Centaurea cyanus L.

(Василек синий (рос.), синька, синюшка, лоскутниця)

Ботанічна характеристика. Одно- та дворічна трав’яниста рослина родини айстрові. Стебло прямостояче, рід­ше розгалужене, волосисто-павутинисте, до 80 см заввишки.

Листки чергові, нижні - ліровиднороз- січені, черешкові, середні і верхні - ці­локраї, сидячі, лінійні. Крайові квітки яскраво-голубі, майже сині, безплідні, серединні - трубчасті, фіолетові або білуваті, двостатеві. Суцвіття кошики, що розміщені на кінцівках стебел і гі­лочок. Плід - сім’янка. Насіння дріб­не, маса 1000 насінин 34 г.

Латинську назву СеМаигеа дав К.Лінней на честь кентаврів (іс­тота із тілом коня та головою людини). З древніх міфів відомо, що один із кентаврів, Хірон, зці­лив людей за допомогою цієї рос­лини. Так рослина стала відомою як квітка кентавра.
Хімічний склад. Квітки містять глікозиди: ціанарин, центуарин, флавоноїди, барвник ціанин, сапоніни, алкалоїди, смолисті і пектинові речовини, аскорбінову кислоту, каротин та мінеральні солі.

Фармакологічні влас­тивості та застосування.

Цілющі властивості мають тільки крайові, сині квітки. Препарати волошки мають сечогінні, протиза­пальні, жарознижуючі, де­зинфікуючі й жовчогінні властивості, покращують функції травлення. Рослини ефективні при захворюваннях шкіри, набряках, жовтяниці. Ви­користовують у косметології для приготування засобів захисту шкіри (лосьйонів, настоїв).

Екологічні особливості та елементи агротехніки ви­рощування. Кращими попередниками є чистий або зайнятий пари, зернові, зернобобові і просапні культури. Найбільш при­датними є легкі супіщані ґрунти. Основний обробіток полягає в звичайній, напівпаровій або поліпшеній системі обробітку, передпосівний - у вирівнюванні поля за рахунок боронувань, культивацій та коткувань. Сівбу проводять рано навесні абовосени. При сівбі восени рослини розви­ваються з осені, а наступного року утво­рюють насіння. Спосіб сівби вузькоряд­ний (7,5 см) або широкорядний (45 см).

Норма висіву насіння при вузькорядно­му способі сівби - 12-15 кг/га, широко­рядному - 4-5 кг/га. Глибина загортання насіння 2-3 см. Сходи з’являються через 12-15 днів. Догляд за широкорядними по­сівами включає міжрядні обробітки.

Квітки волошки синьої збирають у фазі цвітіння за сухої погоди (вручну). Урожайність свіжих квіток до 10 ц/га, вихід сухої продукції - 20%.

У сушарках сушать при температурі 40-50°С. За сонячної погоди ефективна і природна сушка на відкритому повітрі. При повільному сушінні пелюстки втрачають колір і стають непри­датними для використання. Сировину зберігають у мішках або картонних ящиках впродовж одного року.

Гірчак зміїний Polygonum bistorta L.

(Горец змеиный (рос), зміїний корінь, змієвик та ракові шийки).

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав’яниста рослина ро­дини гречкових (Polygonaceae). В світі нараховується близь­ко 300 видів цього роду, і більш як 120 рос­туть в нашій країні. Родова назва пішла від грецького «polys» - багато та «gony» - коліно, так як більшість видів цього роду мають на стеблах різко ви­ділені вузли. Гірчак зміїний має висоту від ЗО до 120 см. Стебло єдине, прямостояче, має шість вузлів. Верхні стеблові листки ланцетовидні, майже сидячі. Зверху пластинки темно-зелені, знизу сизі, дещо опушені. Квітки дрібні, блідо-рожеві, інколи білі, до 3,5 мм завдовжки, зібрані в циліндричний колос. Плоди овальні тригранні горішки коричневого кольору, завдовжки 4,5 мм. Вигнуті кореневища мають темно-червоне забарвлення та тонкі корені.У лікарській практиці застосовуються також гірчак пер­цевий та гірчак пташиний, які належать теж до родини греч­кових.

Хімічний склад. В коренях міститься велика кількість ду­бильних речовин (до 35%), крохмал (26,5%), катехін (0,5%), глюкоза, галова (0,44%), елагова та аскорбінова (132 мг%) кис­лоти, барвні речовини.

Фармакологічні властивості та застосування. Препарати гірчаку мають в’яжучі, заспокійливі, протизапальні, крововід- новлювальні та сечогінні властивості. В’яжучі властивості про­являються повільно, по мірі розщеплення діючих речовин під впливом шлункових соків.

Відвари застосовують як в’яжучий засіб для лікування ран, кровотеч, запальних захворювань сечового міхура та в гінеко­логії (при великих місячних). Відвар також корисний при каме­нях в жовчному міхурі, при гострих хронічних захворюваннях кишечнику, що супроводжуються проносами.

Гірчак зміїний широко використовується в стоматологічній практиці для лікування стоматитів, гінгівітів та інших захво­рюваннях ротової порожнини. Гірчак допомагає при шкірних захворюваннях, екземах, застарілих ранах та фурункульозі.

У ветеринарії також використовуються кореневища гірчаку зміїного у вигляді відвару при запальних процесах шлунково- кишкового тракту, а також як крововідновлюваний засіб.

Екологічні особливості та елементи агротехніки впро­шування. Рослина краще росте на щільних вологих грунтах, у засушливий період потребує іюливів. Розмножуються рос­лини насінням та вегетативно. Для вирощування на невеликих площах краще використовувати відрізки кореневищ, столони завдовжки не менше 3 см, які висаджують в рядки на глибину 2-3 см. Віддаль між рослинами р рядку має складати 20-30 см. Висаджують з шириною міжрядь 60 см. Урожайність коренів на третій рік вегетації складає 10-15 ц/га. Насіння заробляють у ґрунт на глибину 0,5-1 см. Цвіте рослина в травні-червні, плоди дозрівають в червні-липні.

Сировину, тобто кореневища можна збирати періодично, проріджуючи кореневу систему влітку після цвітіння або навес­ні до початку стеблування. Кореневища викопують, очищають від землі, промивають холодною водою, розрізують на шматоч­ки, довжиною 10-15 см, пров’ялюють на повітрі. Сушать під навісом на свіжому повітрі або в сушарках при температурі 50- 60°С, щоденно перевертаючи. Готова сировина на переломі по­винна бути рожевою, на смак в’яжучою.

Строк зберігання - два роки.

Горицвіт весняний Adonis vernalis L.

(Горицвет весентш (рос), жовтоцвіт весняний, заячий мак, купавник, польовий кріп, стародубка, чорногірка)

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав’яниста рос­лина родини жовтецевих (Ranunculaceae) заввишки 50-60 см. Рослини утворюють кілька прямостоячих стебел, які у верхній частині галузяться. Нижні листки лускоподібні, верхні - двічі- тричіперисторозсічені. Квітки великі, розташовані у верхній частині стебел, віночок яскраво-жовтого забарвлення. Плід -збірна сім’янка овальної форми. Коренева система - добре роз­винене, темно-буре кореневище.

Хімічний склад. Усі частини вегетуючої рослини містять глікозиди серцевої дії (адонітоксин, цимарин, сапоніни, адомі- дозид та ін.).

Фармакологічні властивості та застосування. З горицві­ту готують препарати, які застосовують для лікування серцевих та застудних захворювань, а також захворювань нирок. Ці пре­парати стимулюють та регулюють серцеву діяльність, заспоко­юють центральну нервову систему при неврозах серця. Гориц­віт також має сечогінні властивості.

У народній медицині траву гориц­віту використовують для приготування настоїв як окремо, так і у сумішах з ін­шими лікарськими травами.

Екологічні особливості та еле­менти агротехніки вирощування. Горицвіт весняний у перший рік жит­тя утворює лише один-два справжніх листки. У природних умовах, якщо засівається з насіння, то зацвітає через 3-5 років. Цвіте рослина рано навесні. Підвищені весняні температури нега­тивно впливають на формування повноцінних сім’янок. Веге­таційний період рослин триває до жовтня місяця.

Краще росте горицвіт на багатих ґрунтах, не переносить кислих ґрунтів. На одному міс­ці можна вирощувати 8-10 ро­ків. Потребує високих доз ор­ганічних добрив - 60-80 т/га, глибокої зяблевої оранки та по­верхневого обробітку за типом напівпарового.

Розмножують горицвіт розсадою або вегетативно. Розса­ду вирощують впродовж 3-4 років, сировину з таких планта­цій збирають на 4-6-й рік. При розмноженні вегетативно (час­тинками кореневищ) сировину збирають трохи раніше. Корене­вища висаджують рано навесні або влітку з шириною міжрядь 45 см, при відстані між рослинами в рядку 25-30 см. Догляд за плантаціями всіх років життя полягає в систематичних міжряд­них обробітках та підживленнях.

Стебла з листками збирають впродовж фаз цвітіння та пло­доношення, але до осипання плодів. Зрізають лише верхню частину стебел (без прикореневих листків). Сушать до вологос­ті 13%. Температура сушки не вище 50°С. Урожайність трави 9-18 ц/га. Зберігають сировину в окремих, добре провітрюва­них приміщеннях в багатошарових паперових мішках, відпо­відно до вимог зберігання сильнодіючих речовин.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.232.88 (0.033 с.)