Беладона звичайна Atropa belladonna L.

Питання для самоконтролю

1. Перші свідчення про лікарські рослини.

2. Які фармакологічні властивості лікарських рослин були відомі нашим пращурам?

3. Хто був основоположником медицини?

4. Коли була відкрита перша російська аптека?

5. Що таке синтетичні лікувальні препарати? Коли вони були створені?

6. Що впливає на вміст біологічно-активних речовин в рос­линах?

7. За яких умов лікарські рослини набувають першочерго­вого значення?

8. Яка наукова установа вирішує проблеми вирощування лі­карських рослин?

9. Назвати підприємства, що займаються лікарським рос­линництвом у Житомирській області.

10. Розробка нових енергозберігаючих технологій вирощу­вання, збирання і переробки лікарських рослин.

 

3. ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Лікарське рослинництво - це галузь порівняно молода, яка почала розвиватись з 1916 року, тобто з часу заснування в Росії наукової установи з лікарських рослин - Лубенської дослідної станції з культури лікарських рослин (сьогодні - до­слідна станція лікарських рослин УААН). За ці роки співробіт­ники станції культивували понад 90 видів вітчизняної та зару­біжної флори, розробили технології вирощування лікарських культур, які базуються на біологічних особливостях рослин. Вирощування лікарських рослин має свої особливості. Роз­міщують ці рослини у спеціальних лікарських багатопільних сівозмінах з більшими можливостями для кращого розміщен­ня багаторічних лікарських рослин у сівозміні, а не у спеціа­лізованих господарствах - поза сівозміною (багаторічники). Лікарські культури висівають або висаджують по кращих по­передниках, що забезпечують високу родючість ґрунту, від­сутність небажаної рослинності, накопичення запасів вологи, проведення обробітку грунту в кращі строки та інші агротех­нічні умови, які необхідні для одержання багатого врожаю високоякісної лікарської рослинної сировини. Посіви таких культур, як різні види наперстянки (шерстистої, великоквіткової, пурпурової), шавлії лікарської, не слід розміщувати по­близу великих доріг, щоб запобігти забрудненню листя. Деякі лікарські рослини вирощують у спеціальних сівозмінах із ко­роткою ротацією (наприклад, ромашка лікарська дуже сильно засмічує поле, тому її вирощують на одному місці 2-3 роки, а потім вирощують впродовж 2-х років культури, що пригнічу­ють сходи ромашки). Такі рослини як цмин пісковий, солодка гола та ін. в беззмінних посівах можуть рости десятки років, тому їх розміщують поза сівозміною. Багаторічні рослини,

що мають тропічне та субтропічне походження, і у районах їх культивування не витримують негативних температур зимо­вого періоду, вирощують за типом однорічних культур, щоріч­но висіваючи насіння або висаджуючи розсаду. При вирощу­ванні лікарських рослин слід враховувати вимоги кожної рос­лини до умов зовнішнього середовища. Задоволення потреб рослин не тільки сприятиме одержанню високих та стабільних урожаїв, а і зростатиме вміст фармакологічно активних речо­вин, заради яких і вирощуються ті чи інші рослини. Культуру лікарських рослин зазвичай вирощують як просапну з шири­ною міжрядь 45-70 см. Культивовані лікарські рослини роз­множуються переважно насінням, що значно знижує затрати на вирощування. Деякі культури розмножуються і насінням, і відрізками кореневищ (беладона звичайна, марена красильна, скополія карніолійська і гімалайська та ін.), кореневищами та розсадою (м’ята перцева).

Під лікарські рослини виділяють чисті від бур’янів та рів­ні за рельєфом ділянки. Найкращими ґрунтами для цих рос­лин є структурні чорноземи легкого та середнього механічно­го складу.

Бажаними попередниками є чисті та зайняті удобрені пари, озимі зернові, що висівались по чистих та зайнятих парах або багаторічних бобових травах, а також кукурудза на силос, го­рох, просапні.

Щодо обробітку ґрунту, то здійснюють його звичайно за­лежно від попередника. При вирощуванні лікарських рослин слід застосовувати звичайні способи основного та передпо­сівного обробітку ґрунту, що прийняті для певних ґрунтово- кліматичних умов. Підготовка ґрунту пов’язана із строками, в які висіваються лікарські рослини. Більшість рослин висіва­ють рано навесні, а інші - влітку та під зиму. Для весняної сів­би потрібний зяблевий обробіток ґрунту. Літні та підзимні по­сіви потребують парового та напівпарового обробітку ґрунту. Важливе значення має глибина оранки. На ґрунтах із глибоким гумусовим горизонтом її проводять на глибину 28-30 см, на ґрунтах легкого та середнього механічного складу - 25-27 см. Весняний обробіток полягає у ранньому боронуванні та шлейфуванні зябу з метою вирівнювання поверхні ґрунту та збереження вологи. Передпосівну культивацію з боронуван­ням на структурних ґрунтах проводять на глибину 5-6 см, а на важких за механічним складом ґрунтах -- на 7-8 см. Осно­вним завданням передпосівного обробітку ґрунту є збере­ження осінньо-весняної вологи та знищення ранніх бур’янів. Найбільш сприятливі умови для майбутніх посівів лікарських рослин здійснюються, коли насіння лягає на ущільнений во­логий шар, загорнене пухким ґрунтом. Для створення таких умов застосовують передпосівне коткування, особливо при сівбі дрібного насіння. Коткування дає змогу ґрунтові осісти та ущільнитись, що зберігає вологу у його посівному шарі. Передпосівне коткування застосовують у посушливих зонах, а також у суху погоду під час весняної сівби. При загрозі за­тримки сходів ґрунт коткують і після сівби.

Добрива вносять з врахуванням біологічних особливостей культури та властивостей ґрунту. Добрива вносять до сівби, у рядки при сівбі та у підживлення. Основні добрива (органічні або суміші з мінеральними) вносять під пар або попередник. Під лікарські культури слід вносити гній, який добре пере­прів, тому що в іншому разі він містить значну кількість на­сіння бур’янів. Під час сівби у рядки вносять від 20 до 50 кг/га гранульованого суперфосфату (залежно від культури). Таке внесення добрив дозволить підвищити урожайність лікар­ських рослин на 20-30%. В перший рік вегетації та у посівах однорічників підживлення проводять один-два рази, у пере­хідних посівах - у період відростання після перезимівлі та після кожного укосу.

Особливістю більшості видів лікарських рослин є дрібнонасінність. Отже, сівалки повинні забезпечити якісний висів його у ґрунт на глибину 0,5-1-2-3-5 см (залежно від культури). Норма висіву, як і глибина загортанню насіння, залежить від його розміру та маси 1000 насінин; вона знаходиться в межах від 3 до 20 кг/га. Гранульований суперфосфат, який вносять під час сівби, змішують з насінням у день сівби безпосередньо на полі біля сівалки малими порціями. При сівбі дрібнонасін­них культур суперфосфат вноситься під передпосівну куль­тивацію, а насіння змішується з наповнювачами. Практично всі лікарські рослини висівають у ґрунт сухим насінням, але більшість культур потребують стратифікації та скарифікації насіння.

При догляді за посівами слід пам’ятати, що сходи лікар­ських рослин та початкові періоди росту і розвитку рослин зазвичай не дружні та розтягнуті у часі. Для знищення ґрунто­вої кірки та боротьби з бур’янами до появи сходів проводять боронування. Його здійснюють, коли проростки насіння ма­ють розмір 2-3 мм і не більше. Боронують впоперек просіву середніми боронами. Першу міжрядну культивацію проводять дуже ретельно на глибину 3-5 см (через присипання землею дрібні сходи гинуть), другу та третю культивації проводять на глибину 5-7 см. Впродовж літа і до змикання рядків зазвичай проводять 4-5 міжрядних обробітки та 3-4 ручних прополки в рядках. Перехідні посіви боронують упоперек посіву важ­кими боронами до початку відростання. На початку відрос­тання рослин здійснюють перше розпушування ґрунту та під­живлення. Для боротьби з бур’янами в посівах попередників застосовують гербіциди. Для застосування безпосередньо на лікарських культурах дозволено та рекомендовано до застосу­вання 17 гербіцидів. Це стосується і боротьби з шкідниками, тобто можна застосовувати лише дозволені до застосування на лікарських рослинах і більшою мірою на тих, лікарською сировиною яких є не надземна частина рослини, а корені та кореневища.

Збирають сировину у суху ясну погоду у відповідну фазу розвитку рослини, тобто коли в ній накопичується найбільша кількість діючих речовин, які визначають її якість. Траву та квіти збирають у фазі масового цвітіння рослин, коріння та кореневища - наприкінці вегетації (восени або рано навесні до відростання рослин), листя - у фазі розетки або масового цвітіння (залежно від рослини), плоди та ягоди - у міру до­стигання.

Сушать сировину, дотримуючись розроблених режимів. Якість лікарської сировини, тара для пакування, умови та строки зберігання повинні відповідати вимогам фармакопей­них статей, які викладені в Державній фармакопеї діючого XI видання.

Щоб одержати насіннєвий та садивний матеріал господар­ства різних форм власності закладають насінницькі ділянки сортовим елітним насінням та елітним насінням популяцій. Агротехніка вирощування та система догляду за насіннєви­ми посівами не відрізняється від агротехніки на промислових плантаціях. Рослини скошують наприкінці воскової - на по­чатку повної стиглості насіння у валки, потім обмолочують і очищають. Зберігають насіннєвий матеріал у мішках у добре провітрюваних приміщеннях. Сівба високоякісним насінням та садивним матеріалом - запорука високих урожаїв високоя­кісної рослинної лікарської сировини.

Питання для самоконтролю

1. В якому році засновано дослідну станцію з культури лі­карських рослин?

2. Які з лікарських рослин не слід вирощувати на одному місці впродовж: десятків років?

3. Яким способом сівби висівають більшість лікарських рослин?

4. Які лікарські рослини не можна вирощувати поблизу до­ріг і чому?

5. Які лікарські рослини можна вирощувати відрізками ко­реневищ?

6. Кращі грунти для лікарських рослин?

7. Кращі попередники для лікарських рослин?

8. В чому полягає основне завдання передпосівного обро­бітку грунту?

9. В якому випадку проводять коткування ґрунту після сівби?

10. Яке видання Державної фармакопеї діє сьогодні?

4. ОСНОВВІ СКЛАДОВІ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Рослини виробляють велику кількість складних хімічних сполук, які можна розділити на діючі, супутні і баластні. Ці­лющі властивості лікарських рослин пов’язані з наявністю діючих, або біологічно активних речовин, які мають різний склад і відносяться до різних класів хімічних сполук. Вони є найбільш цінними, але містяться в рослинах в мінімальних кількостях.

Супутні речовини зазвичай можуть підсилювати корисну дію біологічно активних або зменшувати їх шкідливий вплив. Інколи супутні мають шкідливу дію на організм людини чи тварини. В таких випадках їх необхідно видалити. Частіше за все наявність супутніх речовин - це важлива перевага при­родної лікарської сировини над синтетичними препаратами.

Баластні речовини складають основну частину рослинно­го організму. Це перш за все клітковина, яка не розчиняється в звичайних розчинниках і не переходить у ліки. Ці речовини не шкідливі, але й не приносять користі при лікуванні.

У рослинах міститься багато різних фізіологічно активних компонентів: вітамінів, мінеральних солей та мікроелементів, які необхідні для підтримки в організмі нормального обміну речовин; пектинів, які сприяють виведенню з організму шкід­ливих продуктів життєдіяльності; фітонцидів, що згубно ді­ють на ряд хвороботворних мікроорганізмів та багато інших.

У цьому цілющому комплексі речовин провідна роль на­лежить рослинним вітамінам, які є незамінними факторами харчування. Вітаміни - це група органічних речовин різної хімічної будови, які необхідні в невеликих кількостях для нормальної життєдіяльності людини. Вітаміни, як відомо, впливають у малих кількостях, але їх дефіцит викликає ряд серйозних захворювань, що пов’язані з порушенням обміну речовин, нормальним функціонуваннум нервової системи та з іншими розладами. Висока біологічна активність більшості вітамінів обумовлена тим, що вони є складовими частинами ферментних систем, які каталізують білковий, вуглеводний та інші метаболічні процеси. При відсутності того чи іншого вітаміну не може бути синтезований відповідний фермент, а відповідно і випадає каталізуюча та біологічна реакція.

Розрізняють вітаміни, які розчиняються в жирах (А. О, Е) та водорозчинні (С і групи В), вітамін К розчинний як у воді, так і в жирах. Цю властивість вітамінів необхідно враховува­ти для кращого засвоєння їх організмом.

Стратегія застосування вітамінів полягає у вітамінопрофілактиці. Недостатня наявність їх у їжі сприяє послабленню протистояння організму до інфекційних хвороб, різних авіта­мінозів та інших захворювань. В теперішній час деколи вико­ристовують хімічно чисті природні або синтетичні препарати, але кращі результати дають багаті на вітаміни частини рослин (свіжі або сухі), це пояснюється вмістом комплексу вітамінів та наявністю солей, які підвищують ефективність взаємодії. •

Вітамін С (аскорбінова кислота) - широко розповсюдже­ний у рослинах і формується в зелених частинах рослин. На вміст цього вітаміну сильно впливають умови вирощування, фаза вегетації, сушка, спосіб та строки зберігання. При від­носно низьких температурах вітамін С на відміну від інших вітамінів утворюється більш енергійно, в той час як в засуш­ливих умовах вміст аскорбінової кислоти зменшується.

Вітамін С бере участь в процесі тканинного дихання, в живленні кровоносних судин, покращує засвоєння білків, жи­рів. Він сприяє нормальному розвитку організму, підвищує стійкість до несприятливих впливів середовища, стійкість до інфекційних хвороб, зменшує втому.

Рослини, що багаті на вітамін С, виліковують цингу, за­тримують розвиток атеросклерозу, прискорюють заживання ран. їх вживають також при грипі, ангіні, ревматизмі, запален­ні легенів. Нестача аскорбінової кислоти в організмі викликає швидку втому, головні болі, сонливість, втрату апетиту, також призводить до напухання та кровоточіння ясен, а повна від­сутність аскорбінової кислоти призводить до захворювання цингою. Добова норма вітаміну С для дорослого організму складає 60-70 мг.

Вітамін Р (від латинського слова регтеаге - «проникати») знайдений тільки в рослинах. Вітамін Р проявляє активність тільки при наявності вітаміну С, сприяє кращому його засво­єнню, а також попереджує окислення вітаміну С. Вітаміни Р і С беруть участь в багатьох процесах обміну речовин і зазви­чай зустрічаються разом. Тому вітаміну Р більше в рослинах, які багаті на аскорбінову кислоту. Останнім часом пошуки речовин з Р-вітамінною активністю дали можливість виявити обширну групу сполук, яка представлена флавонами, катехі­нами, антоціанами, лейкоантоціанами.

Комплекс вітамінів С і Р в організмі сприяє зміцненню сті­нок найдрібніших кровоносних судин - капілярів, нормалізує їх проникність. Застосовують вітамін Р та його аналоги суміс­но з аскорбіновою кислотою при захворюваннях, пов’язаних з підсиленою проникністю кровоносних капілярів, їх крихкіс­тю, при цинзі, скарлатині, корі, гіпертонічній хворобі, а також при рентгено- та радіотерапії. Добова потреба у вітаміні Р - 200 мг.

Вітаміни групи В. Це різноманітні сполуки, кожна з яких має специфічні властивості і є особливим вітаміном.

Вітамін В_І (тіамін) міститься в багатьох рослинах (пря­них, ефіроолійних, овочевих), рекомендується його застосо­вувати разом з вітаміном С. Вітамін В! відіграє важливу роль в діяльності нервової системи, він необхідний для нормальної роботи серцевих м’язів та шлунково-кишкового тракгу. Від­сутність його або нестача призводить до порушення вугле­водного та ліпідного обміну, викликає захворювання нервової системи. Добова потреба вітаміну В₁ - 1-3 мг.

Вітамін і?₇ (рибофлавін) активно діє при наявності ві­тамінів В, і В₆. Потреба в ньому підвищується при зниженні температури в оточуючому середовищі або інтенсивному со­нячному освітленні.

Нестача вітаміну В₉ негативно впливає на діяльність шлун­ково-кишкового тракту, викликає захворювання очей, розлад нервової системи, передчасне посивіння. Добова потреба - З мг.

Вітамін В_} (пантотенова кислота) бере участь у бага­тьох процесах метаболізму - білковому, вуглеводному та ін. Клінічні ознаки нестачі цього вітаміну: уповільнення росту, ураження шкіри, посивіння, порушення діяльності шлунково- кишкового тракту, нервової системи (зокрема безсоння). До­бова потреба - 2-3 мг.

Вітамін В₆ (піридоксин) попереджає захворювання: ане­мія, дерматид, судоми та ін., які поширюються при його недо­статній кількості в організмі.

Вітамін В₉ або фолієва кислота (антианемічний фактор). Вперше цей вітамін виділений з листків шпинату (назва похо­дить з латинського слова folium - «лист»). Фолієва кислота в сукупності з залізом підсилює кровоутворювальну функцію, корисна при анеміях, відіграє важливу роль в обміні білків, позитивно впливає на жировий обмін у печінці.

Вітамін РР (ніацин) бере участь у процесах клітинного дихання, виділенні енергії при окисленні вуглеводів та білків, обміні білків, холестерину, у кровотворенні, регулює функції органів травлення, нервову діяльність, впливає на серцево- судинну систему, частково розширює дрібні судини. Добова потреба - 5мг.

Вітамін А. В рослинах зустрічаються тільки його прові­таміни (пігменти групи каротиноїдів), які під дією ферментів перетворюються на вітамін А. Локалізується каротин (сло­во «каротин» походить від латинської видової назви моркви carota) в хлоропластах листків, а також в хромопластах плодів, які забарвлені в оранжевий або червоний колір. Дуже багаті на каротин кульбаба, цикорій, кропива, квітки нагідок лікарських і т.д.

Нестача цього вітаміну викликає захворювання очей, су­хість рогівки, порушення функції печінки, обміну холестери­ну, зниження протистояння до інфекційних захворювань. До­бова потреба - 4-5 мг.

Вітамін А реалізує обмінні процеси у шкірі, слизистих оболонках очей, дихальних, стравоперетравлюваних та сечо­вивідних шляхів. Він підвищує стійкість організму до інфек­цій, забезпечує нормальний зір та відчуття кольору, впливає на: стан мембран клітин, тканинне дихання, утворення білко­вих сполук в організмі, функції ендокринних залоз. Відмін­ний засіб забезпечення організму каротином - використання в їжу таких їстівних дикоростучих рослин як кропива, лобода, первоцвіт та ін. З них можна готувати салати, борщі та супи. Тарілкою страви з кропиви можна задовольнити добову по­требу людини в каротині. Але оскільки без жиру каротин не засвоюється, в страви бажано додавати рослинну олію.

В результаті експериментів останнім часом виявлені деякі нові дані про вітамін А. Стало відомо, про вплив жиророзчин­них вітамінів А на імунні реакції організму. Встановлено, що як сам вітамін А, так і його похідні (ретиноїди) можуть спо­вільняти ріст пухлин.

Вітамін Е (токоферолу ацетат) має важливе значення для процесу виробництва. При його нестачі проходить порушен­ня мінерального, білкового, ліпідного та вуглеводного обміну, а також знижується стійкість до бактеріальних та вірусних ін­фекцій. Фізіологічна потреба вітаміну Е за добу - 20-30 мг.

Останнім часом виявлена висока антиоксидантна актив­ність цього вітаміну. Нестача антиоксидантних речовин в ор­ганізмі призводить до інтенсифікації окислювального проце­су, що в свою чергу обумовлює розвиток патологічного стану (атеросклерозу, м’язевої дистрофії, захворювань печінки). Антиоксиданти сприяють мобілізації захисних систем організму і передчасно визначають ін генсивиість відповідної реакції на патогенну дію. До антиоксгдантів, крім вітаміну Е, відносять­ся і інші вітаміни - С, А, а і акож похідні тканин, пірокатехіну, флавоноїдні пігменти та інші речовини.

Вітамін 11 являє собою сполуки, яким властиві противи- разкові ефекти. Цей вітамін нормалізує функції шлунку, а та­кож позитивно впливає на його слизову оболонку. Йому влас­тиві також протисклеротичні ефекти, так як він впливає на об­мін вуглеводів, жирів, запобігає надлишковому накопиченню жиру у печінці. Вітамін и нестійкий до нагрівання.

Вітамін К (К - початкова буква слова «коагуляція») сприяє звертанню крові, що дуже важливо при кровотечах, порізах.

Рослини, які багаті на вітамін К, часто застосовуються у вигляді відварів та галенових препаратів, наприклад, листки кропиви, грицики, гірчак пташиний, деревій, подорожник, ро­машка та ін. При відсутності вітаміну К в організмі, навіть невеличке поранення викликає довготривалу кровотечу.

Вітамін Д (антирахітний) об’єднує групу, в якій найбільш важливі для організму, (кальціферол)) (холекальціферол). Виконує функцію регулятора фосфорно-кальцієвого об­міну, сприяючи всмоктуванню цих елементів і відкладанню їх в кістках. Суттєву роль в здійсненні забезпечення організму цим вітаміном відіграє утворення його в шкірі під впливом ультрафіолетових променів. Тому попри фітотерапію, важли­ве значення мають кліматичні умови і тривалість перебування людини на свіжому повітрі, особливо дітей.

Вітамін інозит має ліпотропну дію. Накопичується у м’язових тканинах, мозку, еритроцитах крові.

Вітамін холін - чітко виражений ліпотропний. Бере участь, в основному, в обмінних процесах. Особливо в обміні жирів. Запобігає цирозу печінки. Необхідний для нормально­го кровотворення.

Крім перерахованих груп вітамінів, в склад лікарських рослин входять алкалоїди, органічні кислоти, ліпіди, терпеноїди стероїдні глюкозиди, сапоніни, флавоноїди, кумарини та інші. Частіше за все діє не одна речовина, а цілий комплекс. Тоді, як застосування чистої діючої речовини не дає бажаного ефекту.

Алкалоїди - складні органічні азотовмісні сполуки осно­вного (сольового) характеру, що мають сильну і специфічну дію. Назва «алкалоїди» походить від двох слів: арабського «алкалі» - сіль та грецького «ейдос» - подібний. Алкалоїди легко розчиняються у спирті, багато з них отруйні, але, потра­пляючи в організм в малих кількостях (до 0,01 г), вони часто мають лікувальну дію.

Будова алкалоїдів різноманітна. Різні частини рослини різняться за вмістом алкалоїдів. Кількісний склад алкалоїдів залежить від фази розвитку рослини. В рослинах вони знахо­дяться у вигляді солей різноманітних органічних кислот.

Нараховують більше п’яти тисяч алкалоїдів. Велика кіль­кість алкалоїдів у біомасі часто відлякують комах та тепло­кровних тварин, що не можуть споживати такі рослини.

Залежно від структури центрального гетероциклу алкало­їди класифікують: ізохінолінові, індольні, піридинові, піпери- динові, тропанові, пуринові. Основні алкалоїди піридинової та піперидинової групи: анабазин, ареколін, ізопелетьєрин, коніїн, лобелін, нікотин, пахікарпін, цитизин.

Алкалоїди групи атропіну містяться в ряді рослин роди­ни пасльонові (беладона, дурман, блекота). У великих дозах атропін стимулює діяльність кори головного мозку, внаслідок чого відбуваються галюцинації, судоми, сильні нервові потря­сіння. У терапевтичних дозах - стимулює дихання, у великих - викликає параліч.

Кокаїновий кущ містить алкалоїд кокаїн, який у великих дозах є дуже токсичний. При попаданні у кров даний алкало­їд спочатку викликає збудження, а потім - пригнічення центральної нервової системи. Тривале вживання кокаїну призво­дить до розладу організму (порушення роботи травного трак­ту, пригнічення центральної нервової та серцево-судинної систем та ін.).

Опійні алкалоїди входять до групи фенантренізохіноліну. Культивують його з маку снотворного, який є лікарською, олійною та декоративною рослиною. Досить відомим та ши­роко вживаним є алкалоїд даної групи морфін, який вже понад 150 років використовують як болестримуючий засіб. Морфій­ну групу алкалоїдів отримують фізико-хімічним методом із макової соломи.

Органічні кислоти - невід’ємна складова частина для синтезу амінокислот, алкалоїдів, сапонінів, стероїдів та інших сполук. Органічні кислоти містяться у клітинному сокові рос­лин. До найбільш поширених відносяться: мурашина, оцтова, яблучна, лимонна, янтарна, саліцилова га ін. кислоти, а також солі, ефірні олії. Вони відіграють надзвичайно важливу роль в утворенні та обміні речовин рослин.

Під впливом органічних кислот (яблучної та лимонної) підвищується виділення шлункового соку, покращуються процеси, пов’язані з перетравленням їжі, особливо це важли­во для тих, у кого знижене виділення соляної кислоти.

Органічні кислоти відіграють важливу роль у процесі ре­гуляції кислотно-лужної рівноваги, виводять організм зі ста­ну ацидозу.

Велике значення має янтарна кислота, яка відноситься до адаптоген них речовин, що покращують роботу організму за несприятливих умов. Однак, слід мати на увазі, що надмірне вживання вуглевмісних продуктів призводить до надмірного утворення оцтової кислоти і відповідно холестерину (части­на оцтової кислоти використовується на синтез холестерину). Рослини, багаті на щавелеву кислоту — необхідно вживати обережно, так як вони негативно впливають на сольовий об­мін, утворюють з кальцієм нерозчинні солі.

Органічні кислоти класифікують на групи: аліфатичні, ароматичні, аліциклічні, амінокислоти та депсиди.

Кислоти, що мають різкий запах (пропіонова, масляна, му­рашина, оц'т'ова, ізовалер’янова) належать до летких. До не­летких відносять кислоти, які мають гідроксильні (оксикисло­ти) та карбонільні групи. Вони є практично в усіх рослинах.

Ароматичні кислоти (бензойна, галова, комарова, кума­ринова, кофейна) входять до складу дубильних речовин або ефірних олій чи бальзамів.

Ефірні олії - леткі речовини. За хімічним складом це складні суміші різноманітних сполук. Найбільше ефірної олії накопичується (особливо в засушливих умовах) у листках (м’ята, шавлія, чебрець) і захищають їх від перегрівання. Зу­стрічаються ефірні олії в плодах, іноді у підземних органах рослин, де очевидно, вони служать для захисту від підземних шкідників. Вміст ефірної олії в рослинах знаходиться у дуже широких межах. В окремих видів ефірні олії накопичуються у різних частинах рослини в неоднаковій кількості, крім того варіює різниця не тільки в кількісному складі, але й у якіс­ному. Кількість та склад олії змінюються по фазах вегетації. Багато олії в листках та траві під час цвітіння, у плодах - при їх дозріванні.

Рослини, що містять ефірні олії, з давніх часів застосову­ють у лікувальній практиці. Дія ефірних олій на слизову обо­лонку застосовується при хворобах носа та горла у вигляді інгаляцій. На цій властивості деяких олій засновано відхар­кувальні засоби. Багато ефірних олій мають подразнювальну дію на шкіру та слизову оболонку, їх застосовують у вигляді ароматизованих ван, натирань. Деякі ефірні олії, всмоктую­чись, викликають подразнення нирок і діють сечогінно. Ефір­ні олії мають бактерицидні властивості і застосовуються як дезинфікуючі засоби при обробці ран, інфікованими мікроба­ми, стійкими до дії антибіотиків.

На основі головних, найбільш цінних, складових частин ефірні олії поділяються на декілька груп. Розрізняють моно- терпени (С_И)Н_|6), сесквітерпени (С,.Н₂₄), дитерпени (С₂₀Н₃,), тритерпени (С₃₀Н₄₈), тетратерпени (С₄₀Н_М), політерпени (С_]ПН₁₆)_п. Із моногерпенів виділяється ментол, що має запах м’яти; кітон, карвон з кминним запахом та ін. Монотерпеноїди і сесквітерпеноїди входять до складу летких ефірних олій. Дитерпеноїди і тритерпеноїди входять до складу нелетких смол та камедей. Тетратерпени входять до складу каротино­їдів та ретинолу. Політерпеноїди - це каучук і гутаперча, в складі яких 100-5000 ізопреноїдних залишків. Усі ці речовини мають антисептичні, протизапальні, місцевоанестезуючі дії. Із сесквітерпенів особливу групу представляють азуленові речовини (азулен, хамазулен), які містяться в ромашці лікар­ській, полину гіркому, деревію звичайному. Азулен або синя олія походить від грецького слова аэигаи - «лазуровий», на­званий так за синім або фіолетовим забарвленням. Азуленові речовини мають спазмолітичну, протизапальну дію та широ­ко застосовуються для лікування опіків, променевих виразок, ефективні також при місцевому лікуванні виразкових цисти­тів і на відміну від антибіотиків не викликають подразнення сечового міхура. Хамазулен дає ранозагоювальний та проти­запальний ефект (полин, деревій). Застосовують його також при різних захворюваннях алергічного характеру, так хамазуленотерагіія виліковує гостру та хронічну астму в дитячому віці.

Фітонциди - захисні хімічні речовини, які згубно діють на мікроорганізми. За хімічним складом вони різноманітні, серед них є летка фракція, що діє на патогенні мікроорганіз­ми на відстані, і нелеткі тканинні соки, що діють контактно. До летких фітонцидів відносяться ефірні олії, інколи сполу­ки, що містять сірку або не специфічні речовини - альдегіди, нижчі леткі кислоти. Багато летких фітонцидів ще хімічно не вивчені. Нелеткі фітонциди більш різноманітні, вони важче піддаються класифікації.

Рослини, що мають фітонцидні властивості, і це здавна широко застосовувались в народній медицині. І в теперішній час успішно використовуються при лікуванні та профілактиці багатьох захворювань (так звана фітонцидотерапія): грипу, ка­тару верхніх дихальних шляхів, хвороб ясен та зубів, гнійних захворюваннях шкіри; крім того, вони підсилюють рухову, секреторну функцію шлунково-кишкового тракту, сприяють оздоровленню шлунка, пригнічуючи в ньому процеси гноїння та бродіння. Фітонцидам притаманний виражений лікуваль­ний ефект і при деяких захворюваннях серця і нервової систе­ми. Можливе використання летких фітонцидів і у ветеринарії для оптимізації повітря приміщень, в яких знаходяться сіль­ськогосподарські тварини, і як дезинфікуючий засіб. Не менш важлива лікувальна роль фітонцидів у саду для оздоровлення повітря, насичення його біологічно активним киснем (якщо кисень слабо іонізований, то кисневе голодування може бути і при нормальному його вмісті). Під впливом фітонцидів під­вищується і бактерицидність повітря.

Білки, жири, вуглеводи - дуже важливі компоненти в житті людини.

Білки, і частково жири, належать до пластичних речовин, тобто, тих, які використовуються в організмі для побудови но­вих та заміни старих. До продуктів обміну білкових речовин відносяться: амінокислоти, аміди, аміни. Харчова цінність білків визначається вмістом у їх складі амінокислот (їх всього 20), серед них 9 - незамінні, більшість з яких зустрічаються у рослинах - цистін, лізин, триптофан, аргінін, метіонін. Деякі з амінокислот - лейцин, тирозин, аргінін, гістамін - у росли­нах часто знаходяться у вільному стані.

Білки насіння бобових за амінокислотним складом набли­жаються до тваринних. До амідів, відмічених у рослинах, від­носяться: аспарагін, гванідін, глютамін. Білки часто бувають у вигляді різноманітних комплексів з небілковими компонен­тами (нуклеїновими кислотами, вітамінами, металами, моліптеном), утворивши групу протеїдів.

Білки через нервову систему стимулюють обмін речовин, підсилюють протистояння організму до інфекцій, приймають участь в утворенні ферментів та гормонів. Останнім часом велике значення відводиться амінокислотам, як біологічно активним речовинам, деякі з них знаходять застосування у лі­кувальному живленні.

Серед білкових сполук, важлива роль належить фермен­там, які є біологічними каталізаторами життєво важливих процесів. З числа гідролізної групи ферментів можна назва­ти: естерази, які беруть участь в утворенні або розщепленні складних ефірів; карбогідрази, що розщеплюють глюкозиди та полісахариди на моносахариди; і протеази, що розщеплю­ють протеїни на амінокислоти.

З карбогідраз можна назвати сахарозу, мальтозу, поліазу (є у всіх органах рослин, багатих на вуглеводи, інулін), пектиназу та ін.

Вуглеводи - основне джерело енергії в організмі. Пред­ставлені у вигляді різних цукрів. Серед вуглеводів розрізня­ють моно- та полісахариди. З моносахаридів найбільш широ­ко розповсюджені глюкоза, фруктоза, які є у зелених частинах рослин, насінні, нектарі квітів, різноманітних ягодах та фрук­тах. До дисахаридів відноситься сахароза (тростинний або буряковий цукор), зустрічається в листках, стеблах, насінні, фруктах, ягодах, коренях та бульбах різних рослин.

Полісахариди за природою та за функціональним значен­ням бувають запасними (крохмаль, інулін) та структурними (клітковина, лігнін, пектин).

Крохмаль, як запасна поживна речовина, відкладається у плодах, насінні, зимуючих підземних органах, серцевині сте­бел. Знаходить застосування не тільки як їжа, але й викорис­товується у медицині як обволікуючий засіб при шлунково- кишкових недомаганнях і в сукупності з іншими речовинами застосовується у мазях та присипках при захворюваннях шкі­ри. В деяких рослинах крохмаль замінює інулін, який скла­дається з молекул фруктози. Інулін, як замінник крохмалю та цукру, легко засвоюється, тому використовується при лікуван­ні діабету. Міститься у підземних органах цикорію, кульбаби, артишоку.

Пектинові речовини створені з галоктуронової кислоти, з них збудована міжклітинна речовина в рослинних тканинах. Без пектинів організм не може нормально функціонувати.

Пектини покращують переварювання їжі, мають дизенфікуючу, жовчогінну, сечогінну, проносну дії. їх використовують при лікуванні дитячих проносів (яблучна дієта), застосовують і як профілактичний засіб для зменшення ризику промислово­го отруєння.

Багатим джерелом пектинів є сирі овочі та фрукти. В склад рослинної клітинної оболонки в основному входить кліткови­на (одна молекула клітини складається з 60-100 молекул глю­кози). Клітковина майже не перетравлюється у шлунку, але не дивлячись на це, вона необхідна: подразнюючи нервові закін­чення стінок шлунку, вона стимулює виділення шлункового соку, жовчі, покращує травлення, позитивно діє на діяльність корисних мікроорганізмів, що живуть у кишківнику, і в той же час сприяють видаленню шкідливих бактерій.

Жири, як і вуглеводи, забезпечують енергетичні потреби організму. Велике значення жири рослинного походження ма­ють в живленні людей похилого віку, вони сприяють знижен­ню рівня холестерину в крові та гальмують розвиток атеро­склерозу. При їх нестачі порушується обмін речовин.

Мінеральні речовини, що містяться в рослинах, також відіграють фармакологічну роль, виконуючи різноманітні ре­гуляторні функції. За кількісним складом у рослинах вони по­діляються на макро- та мікроелементи.

Макроелементи - калій, кальцій, магній, кремній, фос­фор, залізо та інші досить широко зустрічаються в рослинах. Особливо велике значення має калій, він бере участь майже в усіх фізіологічних процесах. Солі калію регулюють кислотно- лужний стан організму, допомагають позбутися від зайвої рі­дини і солей натрію. Рослини із великим вмістом калію широ­ко використовуються в лікувальному харчуванні при набряках, гіпертонічній хворобі, захворюваннях серця, нирок, печінки. Кальцій у сполуці з фосфорною кислотою та магнієм бере активну участь в утворенні кісткового скелету, знаходиться в крові. Разом з калієм бере участь у звертанні крові, збудженні нервової системи та м’язів, підвищує тонус серцевого м’язу. Залізо служить основою утворення гемоглобіну: нестача його викликає спадок сил, малокрів’я. Нормальне засвоєння заліза відбувається тільки при наявності в організмі людини вітамі­ну С. Рослини, що містять залізо, рекомендуються при анемі­ях (малокрів’я).

Мікроелементи, до яких належить: мідь, марганець, ні­кель, миш’як, кобальт, молібден, цинк, містяться в рослинах у малих концентраціях (зазвичай тисячні долі відсотка). Дія мікроелементів, що входять в склад ферментів, вітамінів, гор­монів, проявляється головним чином у їх впливі на обмін ре­човин, внутріклітинний обмін, тканинне дихання, кровотво­рення, ріст. Біологічний ефект того чи іншого мікроелементу залежить від присутності в організмі ін<