М’ята перцева Mentha piperita L.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

М’ята перцева Mentha piperita L.



(Мята перечная (рос.), англійська м ’ята, холодна м ’ята, м ята-холодянка, холодка м ’ята).

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав’яниста рос­лина родини губоцвітних (Laminaceae). Назва цієї рослини піш­ла від імені римської богині. На думку тодішніх вчених м’ята збуджувала діяльність головного мозку. М’ята перцева була отримана в Англії в результаті схрещування двох дикорослих європейських видів: м’яти водяної та м’яти колоскової. Про­мислове вирощування м’яти в Україні було розпочате в кінці XIX століття (1892 р.) В Україні в основному м’яту перцеву вирощують в лісостеповій частині України (Чернігівська, Чер­каська, Сумська, Полтавська та Київська області.).

Стебло у м’яти гіллясте, досягає висоти 50-100 см і більше. Листки вкриті з обох боків дрібними маслянистими залозками, в яких накопичується ефірна олія. М’ята цвіте рясно, але насін­ня майже не утворює. Плід складається з чотирьох однонасін­них червоно-бурих горішків, маса 1000 штук яких 0,065 г. М’ята утворює кореневище, кожне з яких дає кілька надземних стебел. Основна маса коренів утворюється в шарі грунту 10-30 см.

Хімічний склад. Ефірна олія (ментолова) міститься в усіх надземних частинах цієї рослини. Вміст олії в листках - 2-4%, суцвіттях - 4- 6%, у сте­блах - до 0,3% від маси сухої речовини. М’ята перцева міс­тить 41-92%) ментолу та 9-25% ментону, а також - пінен, ліно- • нен та інші речовини. Крім то­го, листки м’яти містять каротин (до 40 мг%), рутин (13,8 мг%), геспередин, бетаін, кислоти: аскорбінову-до 25 мг%), урсолову - до 0,3%о, олеанолову до 0,12%>, а також флавоноїди, дубильні речовини та мікроелементи.

У Древньому Римі м ’ятною водою обприскували кімнати, а столи натирали рослиною, щоб створити життєрадісніш на­стрій для гостей. Студентам в середньовіччі рекомендували носити на голові під час за­нять вінки з м ’яти.
Фармакологічні властивості та застосування. З листків м’яти готують настої судинорозширюючої і тонізуючої дії. У на­родній медицині м’яту використовують при хронічних захворю­ваннях верхніх дихальних шляхів. Її призначають при захворю­ваннях печінки і жовчних шляхів, для поліпшення травлення, як протизапальний, потогінний, протикашлевий і болезаспокійли­вий засіб. У науковій медицині настій м’яти використовують як протиблювотний, шлунковий, жовчогінний засіб. М'ятна ефір­на олія входить до складу протикашлевих таблеток, серцево- судинних засобів (корвалол, валокордин, валідол та ін.).

Ефірна олія м’яти перцевої та японської, а також її осно­вний компонент ментол, крім медицини, застосовується в пар­фумерії й косметиці, кондитерському, тютюновому і лікеро- горілчаному виробництві. Листя і суцвіття використовують як спеції й приправи.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Формування надземної маси і окремих органів м’яти в річному циклі проходить наступні фази розвитку: початок і повні сходи, галуження, бутонізація, початок і повне цвітіння, відцвітання.

У давньогрецькій міфології говориться про те, що німфи - покро­вительки лісів та річок. На честь однієї з них Менти назвали росли­ну М’ятою. Мента покохала гарного хлопця з бідного роду, а родичі заборонили її виходити за нього заміж. Вони таємно зустрічались, і одного разу від п ’янкого чудового запаху Менти юнак заснув. Тоді німфу обманули і викликали у лісове царство, а хлопця тим часом вкинули у глибоку річку. Мента, дізнавшись, дуже плакала за коханим на березі річки, а потім стрибнула у воду до нього, щоб бути разом на іншому світі. Там, де падали сльози дівчини, виросли рослини з чудовим запахом, і назвали їх м ’ятою.

Початком сходів вважають момент появи 3-4 рослин на м2, а повні сходи спостерігаються при наявності 20-30 рослин на м2. Період від перших сходів до повних в районованих сортів скла­дає 22-24 дні, в умовах вологої і теплої весни - 12-15 днів. Че­рез 5-8 днів після фази повних сходів перші рослини почина­ють галузитися. Ця фаза відмічається появою в пазухах листків центрального стебла бокових пагонів довжиною 1-2 см.

Початком бутонізації вважається момент, коли 10-15% рос­лин досягає цієї фази. Повна фаза відмічається при вступі в неї не менш ніж 75% рослин.

Початком цвітіння вважається У стан розвитку рослин, коли роз­криваються перші квітки на суц­віттях головного стебла в основної маси рослин. Масове цвітіння - цвіте 50% квіток на центральному суцвітті у більшості рослин і по­чинають цвісти суцвіття на гілках першого порядку.

М’ята вимоглива до ґрунтових умов. Найбільш придатні для неї високородючі ґрунти, які мають хороші водно-фізичні властивості, не важкі за механічним складом. Краще вона росте на сла- бокислих ґрунтах, які мають рН сольової витяжки 5,8-7. Най­більш придатними ґрунтами для м’яти перцевої є чорноземи та окультурені торфовища. Це вологолюбна рослина. Оптимальна вологість для її розвитку складає 80-85% від ППВ. В період ве­гетації м’ята краще розвивається і накопичує ефірну олію при середньодобовій температурі повітря 20-25°С. З урожаєм сухої речовини надземної маси 45 ц/га виносить з ґрунту - 98 кг азо­ту, 34 фосфору та 44 кг калію.

М’ята перцева не вибаглива до тепла, оптимальна темпе­ратура повітря для розвитку саджанців 18-22°С. Кореневища не мають періоду спокою, це є однією із причин їх загибелі за несприятливих умов перезимівлі (сильні морози без снігового покриву, відлиги, що змінюються похолоданням). Кореневища витримують морози до мінус 18-30°С. Сходи витримують за­морозки до мінус 8°С.

У виробничих умовах м’яту розмножують вегетативним способом - кореневищами і рідше розсадою. Насінням її роз­множують лише в селекції.

Попередники: овочеві культури, багаторічні трави, удобрені озимі культури, при закладці багаторічних плантацій - чистий та зайнятий пари. На одному місці м’яту вирощують 2-3 роки підряд, проте рослини при цьому дуже уражуються іржею.

Ґрунт для цієї культури го­тують за системою зяблевого обробітку. При розміщенні після стерньових попередни­ків обов’язковими елементами системи обробітку є лущення стерні та внесення у випадку, коли ґрунт забур’янений ба­гаторічними кореневищними бур’янами, гербіциду раундап у дозі 3-3,6 кг/га д.р. по веге-

туючих бур’янах. На полях з-під просапних культур ці елемен­ти обробітку не обов’язкові.

Ґрунт під м’яту орють иа зя+б плугами з передплужниками на глибину 25-30 см. Під оранку вносять перегній з розрахунку 40-60 т/га і повне мінеральне добриво М90Р9()К9(). Передпосад­ковий обробіток ґрунту розпочинається рано навесні з борону­вання площі (закриття вологи). Перед садінням площу культи­вують в агрегаті з боронами на глибину 10-12 см.

Закладення промислових плантацій м’яти проводиться ко­реневищами і розсадою. На кожен гектар при садінні кореневи­щами потрібно 0,1-0,15 га маточників, а при садінні розсадою - 0,1 га. Під маточники залишають площі, де збирають найбільші врожаї м’яти і які розміщені в захищених від холодних вітрів місцях.

Заготовляють кореневища на насіннєвих ділянках вегетації весною (березень-квітень). На маточниках проводять видове прополювання, а врожай збирають пізніше, ніж на товарних посівах - у період повного цвітіння. Рослини скошують на ви­соті 15 см, щоб взимку затримувався сніг. Залишені маточники на зиму укривають соломистим гноєм. Рано навесні плантації розкривають і вибирають кореневища. Для цього застосовують корснсзбиральний проріджувач або культивують площу вздовж і впоперек та вичісують кореневища боронами.

М’яту висаджують широкорядно (60-70 см). Для посадки м’яти використовують спеціальну посадкову машину МКМ-2,4 або переобладнані розсадосадильні машини СКІІ-6А і культи­ватори КРН-4,2Б. За допомогою посадкової машини проводить­ся транспортування, нарізування борозен з міжряддям 60 см, висів неочищених кореневищ з одночасним подрібненням і за- робкою їх дисковими підгортачами на глибину 6-10 см. Після закінчення садіння поле коткують кільчасто-шпоровими котка­ми. Норма садіння кореневищ - 2-3 т/га.

Садіння м’яти розсадою розпочинають у першій половині травня, коли вона досягає висоти 10-15 см і має 6-8 пар листків. Заготовляють розсаду вручну. Розсада повинна мати відрізок кореневища довжиною 5-10 ем або вл ієні корінці, що забезпе­чує добру приживлюваність розсади.

Заготовлену розсаду вмочують корінням у земляну бовтан­ку і до моменту садіння зберігають у зволожених ямках щільно притиснутою одна до одної. Висаджують розсаду розсадоса­дильними машинами в день заготовка. Глибина загортання - 6-7 см із таким розрахунком, щоб на поверхні ґрунту залиши­лось 2-3 пари листків. Ширина міжрядь 70 см, норма посадки - 100-110 тис. шт. на гектар.

Догляд за насадженнями м’яти першого року життя полягає насамперед у боротьбі з бур’янами. При високій культурі зем­леробства обходяться без застосування гербіцидів, проводяться лише міжрядні обробітки та прополки бур’янів у рядках.

На другий рік використання залишають плантації м’яти з оптимальною густотою травостою. У вересні-жовтні проводять ручне прополювання бур’янів, потім поле удобрюють - вносять повне мінеральне добриво Н120Р90К90 із наступним загортанням його'-боронами. У весняний період насадження м’яти вільні від бур’янів з осені або зовсім не потребують прополювання, або потребують лише одного прополювання за масової появи бур’янів на початку вегетації. На площі, що залишається під врожай третього року, у другій половині жовтня вносять міне­ральні добрива Й)20Р90К90 і переорюють на глибину 12-14 см плугами без передплужників в агрегат і з кільчасто-шпоровими котками. При дефіциті вологи в ґрунті переорювання восени не проводять. Подальший догляд за м’ятою третього року життя включає проведення ранньовесняного боронування та внесен­ня рекомендованих на кореневищній посадці м’яти гербіцидів.

Збирають м’яту першого року жигтя у фазі технічної сти­глості при 50% цвітінні в теплі сонячні дні, тому що дощова прохолодна погода різко знижує (на 35-40%) збір ефірної олії з гектара. М’яту другого і третього року життя збирають у фазі масової бутонізації - початку цвітіння. Скошування проводять жатками. Підв’ялені у валках рослини через 24-48 годин, при зниженні вологості до 55-60%, підбирають із валків і відправляють на переробку в кубах-контейнерах на пункти. Для підби­рання підв’яленої маси з валків використовують кормозбираль- ні машини типу КПИ-2,4, КСС-2,6, Е-281.

На лист збирають м’яту в фазі цвітіння скошуючи жатками або косилками. Висота зрізу 8-10 см. Після пров’ялювання про­тягом 2 діб перевозять на сушки і досушують при температурі не вище 40°С. Висушену масу обмолочують зерновими комбай­нами, а одержаний ворох віддувають на спеціальних дуйках з регульованим повітряним потоком. Урожайність сухого листя - 10-12 ц/га. Термін придатності сировини - два роки.

Нагідки лікарські Calendula officinalis L.

(Календула лекарственная (рос.), крокіс, вогники)

Ботанічна характеритика. Од­норічна трав’яниста рослина родини айстрових (Asteraceae). Стебло окру­гле, прямостояче, розгалужене до 60 см заввишки. Листки видовжено яйцеподібної форми, сидячі, розмі­щені на стеблі почергово.

Квітки золотаво-жовті або оран­жеві, зібрані у верхівкові кошики, крайові квітки язичкові, маточкові, плідні, серединні квітки - трубчасті, двостатеві, безплідні. Суц­віття кошики. Плід - зігнуті сім’янки гачкуватої і серповидної форм. Насіння дрібне, маса 1000 насінин -12 г.

Хімічний склад. У квіткових кошиках нагідок містяться каротиноїди (біля 3%), вуглеводи парафінового ряду (ситосте- рин, гентрі-аконтан), смоли (біля 3,4%), тритерпенові глікози­ди, флавоноїди, ефірні олії (біля 0,02%), інулін, слизисті (біля 2,5%) та гіркі речовини (кален- ден - до 10%), органічні кислоти (яблучна - до 6,8%, саліцилова та ін.), аскорбінова кислота. Та­кож у суцвіттях виявлено: золу (біля 8%), макроелементи (мг/г):

К - 29,8, Са - 11,4, Мп - 2,5,Бе - 0,15; мікроелементи (КБН): 1У^ - 0,2, Си - 0,86, Іп - 1,31, Со 0,03, Мо - 1,47, Сг - 0,09, А1 - 0,05, 8е - 4,2, № - 0,25, 8г - 0,1, РЬ — 0,03, В - 48,4 мг/г. У наземній частині рослини також є до 10% гіркої речовини календена, в насінні - жирна олія, алка­лоїди. В коренях є інулін та ряд тритерпенових глікозидів.

Фармакологічні властивості. Галенові препарати нагідок лікарських мають протизапальні, бактерицидні, гіпотензивні, гепатопротекторні, ранозгоюючі, спазмолітичні та сечогінні властивості.

Застосовують при гіпертонічній хворобі, гепатиті, холецис­титі, набряках, гнійних ранах і виразках, безсонні, гастритах, виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, брон­хіті, захворюваннях селезінки, злоякісних пухлинах, зобі, не­рвових розладах.

За царювання царя Гороха у бідній родині народився хлопчик. На­звали його Заморишом, бо він був хворобливим і слабким. Виріс За­мориш і пішов у світ розуму набиратися. Але незабаром пронісся слух: немов би з ’явилася людина, що лікує хворих не заговорами, а напоями. Це був Замориш. А коли про це взнала ворожбитка Абра­кадабра, то вирішила отруїти його і дала йому кухоль вина із смер­тельним зіллям. А перед смертю Замориш заповів людям, щоб у баби під вікном закопали нагідок з лівої його руки. Так і вдіяли, і виросла там пречудова квітка, яку назвали нагідкою, і почали лікувати нею людей від багатьох недугів. То слава про Замориша і квітку-нагідку ходить і досі.

Екологічі і особливості та елементи агротехніки ви­рощування. Нагідки лікарські у природних умовах ростуть у південних та центральних районах Європи. У Східній Європі культивують і вирощують як лікарську і декоративну рослину. На території України вирощують у лісостепових районах (Пол­тавська, Житомирська, Вінницька обл.). Рослини вимогливі до родючості ґрунтів, тому в сівозміні їх вирощують після добре удобрених озимих та просапних культур. Вирощувати на од­ному місці кілька років підряд не рекомендується, бо нагідки швидко виснажують ґрунт.

Для оптимального режиму збирання і сушки сировини нагі­док, посів доцільно проводити в три строки, з інтервалом у два тижні. Сходи з’являються через 6-12 днів після сівби, починає цвісти через 40-50 днів. Період цвітіння досить розтягнутий - від червня і до осінніх заморозків. Постійне видалення кві­тучих кошиків стимулює рясне цвітіння рослин. Вегетаційний період триває 65-75 діб.

Щоб забезпечити тривале цвітіння нагідок, ґрунт удобрю­ють до сівби. Під оранку вносять 30-40 т/га гною. Ґрунт готу­ють за типом напівпару. З мінеральних добрив можна вносити: суперфосфат, аміачну селітру та калійну сіль. Сіють широко­рядним способом (45-70 см). Норма висіву насіння звичайних сортів нагідок - 10-12 кг/га, махрових сортів 4-5 кг/га. Глиби­на загортання насіння - 2-3 см. Оптимальна густота рослин - 12-15 рослин на 1 метр погонний.

Збирати починають суцвіття з початку цвітіння. Розпочина­ють збирати тоді, коли язичкові квітки розміщені горизонталь­но. За сезон проводять не менше як 5 механізованих зборів, збирання вручну проводять через 4-5 днів на протязі 2,5 міся­ців. Загальна урожайність сировини складає 10-15 ц/га. Термін придатності сировини - два роки.

Зібрану сировину сушать у затінку під навісами, або у су­шарках при температурі 40-45°С. Сировинна повинна склада­тися із цілих квіткових кошиків, діаметром до 5 см. Смак сиро­вини - гіркувато-солоний. Вологість сировини - не вище 14%.

Наперстянка Digitalis L.

(Наперстянка (рос.))

Ботанічна характеристика. Наперстянка належить до ро­дини ранникових (норичнікових) (Scrophulariace'ae).

У медицині використовують кілька видів роду наперстянки: наперстянка великоквіткова (D.grandiflora Mill), наперстянка шер­стиста (D.Lanata Ehch), наперстянка пурпурова (D.puipurea L.).

Наперстянка великоквіткова - багаторічна трав’яниста рос­лина 50-100 см заввишки. Стебло пряме, нерозгалужене, вгорі опушене. Листки неоднакового розміру, прикореневі, ланцетні, опушені. Квітки на коротких квітконіжках, великі, пониклі, ві­ночок жовтий. Суцвіття однобічна китиця. Плід - багатонасінна коробочка. Насіння дуже дрібне, жовтого або коричневого за­барвлення. Маса 1000 насінин - близько 0,5 г. Рослина має тов­сте і коротке кореневище із шнуроподібними коренями.

Наперстянка шерстиста - багаторічна або дворічна трав’я­ниста рослина до 150 см заввишки. Стебла поодинокі, у нижній частині голі, а у верхній густо опушені, червонувато-фіолетового забарвлення. Листки ланцетні, продовгуваті, із заокругленим кінцем. Стебло закінчується багато-квітковою китицею. Віночок квітки іржаво-жовтого забарвлення із ліловими прожилками. Плід - двогнізда коробочка. Насіння коричневого забарвлення. Маса 1000 насінин - 0,3-0,5 г.

Наперстянка пурпурова - дворічна трав’яниста рослина від 60 до 120 см заввишки. Стебла опушені. Нижні листки череш­кові, великі, яйцеподібної форми. Верхні - сидячі. Квітки ве­ликі, віночок має пурпурове забарвлення. Суцвіття - китиця. Насіння дуже дрібне. Коренева система мичкувата.

Хімічний склад. Листки містять комплекс різних глікози­дів (0,5-1%). Листки наперстянки пурпурової містять пурпу- реаглікозиди А і В, які в процесі сушіння і зберігання від дії ферментів перетворюються відповідно на дигітоксин і гітоксин; стероїдні сапо­ніни (дигонін, гітонін, дигітонін).

Наперстянка великоквіткова
З усіх наперстянок тільки в листі на­перстянки шерстистої міститься велика кількість глікозидів серцевої дії, тому її і вирощують на великих площах.

Фармакологічні властивості та за­стосування. Рослини мають загально- зміцнюючі та кардіотонічні властивості.

Лікувальною сировиною наперстя­нок є листки з рослин першого і другого років життя. З них виготовляють препа­рати серцевої дії, які посилюють ско­рочення серцевого м’яза, покращують кровообіг, поліпшують загальний стан організму. Фармацевтична промисловість готує такі препарати з наперстянки: дигітоксин, гітоксин, дигоксин, целанідланторед та ін. Рослина отруйна.

Наперстянка
Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. У перший рік наперстянка шерстиста утворює лише прикореневу розетку листків. Насіння починає проростати при 5-6°С, оптимальна температура для його проростання - 20-30°С. Після сходів рослини ростуть повільно і легко пригнічуються бур’янами. Це во­логолюбна рослина. Кращими ґрунтами для вирощування є чорноземи середньо­го механічного складу. Кислі ґрунти не­придатні. Наперстянка цвіте протягом червня-липня, насіння достигає протя­гом серпня-вересня.

Під посіви потрібно виділяти ді­лянки, які захищені від холодних вітрів.

Проводять глибоку зяблеву оранку з од­ночасним внесенням органічних добрив (20-30 т/га). Наперстянка розмножується насінням та розсадою. Сіють рано навес­ні або під зиму. Спосіб сівби широкоряд­ний (45-60 см). Норма висіву - 2-3 кг/га, глибина загортання насіння 1-2 см.

Наперстянка пурпурова
Сировину (листки) заготовляють кілька разів (2-3). Розеткові і стеблові листки заготовляють протягом періоду від початку цвітіння до плодоношення.

Сушать відразу під навісами або в сушар­ках при температурі 50-60°С. Урожай­ність сухого листя наперстянки шерстис­тої в перший рік вегетації біля 15 ц/га.

Термін придатності сировини - два роки.

Вологість висушених листків не повинна перевищувати 13%. Вихід сухої сировини у середньому становить для напер­стянки великоквіткової 19-20%, наперстянки пурпурової і на­перстянки шерстистої - 20-22%.

Огірочник лікарський

Borago officinalis L.

(Огуречник лекарственный (рос.), бурячник лікарський, бурячник, огіркова трава)

Ботанічна характеристика. Од­норічна рослина родини шорстко­листих (Boraginaceae) до 40-80 см за­ввишки. Стебло рослини пряме, товсте, всередині порожнисте. Листки великі, соковиті, овальні, з сильним огірковим запа­хом. Квітки зазвичай блакитні, правильні, у небагатоквіткових суцвіттях - завійках, які, у свою чергу, утворюють рідке щиткоподібне суцвіття. Плід довгастий горішок.

Хімічний склад. Лисгя містить каротин, аскорбінову кис­лоту, мінеральні солі, органічні кислоти (яблучну, лимонну), слизисті речовини, ефірну олію, дубильні речовини (до 3%).

Фармакологічні властивості та застосування. Рослина має потогінні, сечогінні, протизапальні, пом’якшувальні та легкі проносні властивості. Крім того, відомо, що настої трави стимулюють обмін речовин, нормалізують серцеву діяльність і поліпшують апетит. Лікарі рекомендують приймати їх при за­паленні сечовивідних шляхів, гарячці, захворюваннях органів дихання, ревматизмі, різних неврозах, подагрі та шкірних хво­робах.

Салат із листям огіркової трави здавна відомий як засіб, що очищує кров і водночас перешкоджає розвитку різних запаль­них процесів у внутрішніх органах.

Огірочник часто вирощують на городах як харчову росли­ну. Листя огірочника використовують для приготування сала­тів, яким він надає огіркового аромату. Добра огіркова трава тим, що відростає набагато раніше, ніж дозріють огірки.

Огірочник - одна з найбільш відвідуваних бджолами рослин у середній смузі. При посіві на припасічних ділянках огіркова трава - хороший медонос. Одна квітка рослини виділяє за добу 1,4-2 мг цукру (у нектарі), а медова продуктивність огірочника перевищує 400 кг з 1 гектара. Мед світлий, приємний на смак.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Огірочник лікарський холодостійка та скоростигла рослина. Розміщують рослини на добре угноєних площах (з осені вносять гній або перегній -40-60 т/га і N Р К^). Частіше сіють навесні, але можна і під зиму. Спосіб сівби широкроряд- ний (45 см). Глибина загортання насіння - 2-3 см. Норма висіву 20-30 кг/га. Після сівби ґрунт коткують. Сходи з’являються на 5-8 добу. Цвіте рослина з червня по серпень.

Догляд за посівами включає видалення бур'янів та форму­вання густоти рослин (залишають рослини на відстані 10-12 см). У південних районах проводять один-два полив і.

Листя та молоді рослини збирають у травні, тоді коли вони сягають висоти 5-7 см. Закінчують збирання у ф ізі формування квіткових пагонів.

Свіжу продукцію можна отримувати впродовж всього літ­нього періоду, якщо огірочник висівати в кілька строків з про­міжками 10-15 діб.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.51.151 (0.014 с.)