Сучасна політика оплати праці.

Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи інших суб’єктів господарювання забезпечується формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою яких є оплата праці різних категорій персоналу.

Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений як правило у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці.

Основна заробітна плата залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами в розмірах не вищих за встановлені чинним законодавством.

Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства.

Питома вага основної заробітної плати і додаткової оплати праці за останні роки в Україні складає 70-80% і 20-30% від загальної величини цього заробітку.

Дійовість оплати праці визначається тим, на скільки вона повно виконує свої функції: відтворювальну, стимулюючу, регулюючу, соціальну.

Політика оплати праці підприємств, організацій та інших суб’єктів господарювання формується і реалізується в межах чинного законодавства. Основним організаційно-правовим інструментом обґрунтування диференціації зарплатні працівників різних суб’єктів господарювання є тарифно-посадова система, основні елементи якої такі:

1. тарифно-кваліфікаційні довідники

2. кваліфікаційні довідники посад керівників, службовців і спеціалістів.

3. тарифні сітки і ставки

4. схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка.

 

67. Застосовувані форми та системи оплати праці.

Основними вимірниками результатів праці є кількість виготовленої продукції належної якості або витрачений робочий час. Такому поділу праці відповідають дві форми заробітної платні, що базуються на тарифній системі:

- відрядна

- почасова.

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами і розцінками установленими на підставі розряду працівника. За почасової форми зарплатні оплата праці робітників здійснюється за годинними або денними тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом.

Відрядна форма оплати праці поділяється на такі системи:

1. пряма відрядна

2. непряма відрядна

3. відрядно-преміальна

4. відрядно-прогресивна

5. акордна

Почасова форма оплати праці має такі системи:

1. проста почасова

2. почасово-преміальна

3. за посадовими окладами

В період переходу до ринкових відносин чільне місце займає контрактна система оплати праці.

 

68. Доплати і надбавки до зарплати та організація преміювання персоналу.

За функціональним призначенням доплати і надбавки є самостійними елементами зарплати, які призначаються для компенсації або винагороди за суттєве відхилення від нормальних умов праці, котрі не враховано в тарифних ставках і посадових окладах. Доплати до зарплати класифікуються за ознаками трудової діяльності. За цією ознакою розділяють доплати, які не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності або застосовуються тільки в певних, тобто окремих сферах прикладання праці.

В зв’язку з переходом до ринкових відносин значно зростає роль доплати і надбавок спеціалістам за високі досягнення праці, а також виконання особливо важливих і відповідальних робіт.

 

 

69. Участь працівників у прибутках підприємства.

Участь в прибутках, доходах або стимулювання персоналу через прибутки полягає в розподіленні певної їхньої частини між працівниками підприємства.

Система участі в прибутках диференціюється залежно від показників та засобів мотивації. Участь працівників у прибутках підприємств здійснюється за результатами загальної діяльності підприємства:

1. системи оцінки заслуг

2. системи стимулювання конкретних обсягів робіт, продукування виробів, їхнього продажу

3. системи участі в прибутках залежно від продуктивності праці

4. системи преміальних виплат

5. системи колективного стимулювання

Крім цього участь працівників у прибутках підприємств також здійснюється на підставі відносин власності за рахунок:

- системи надання працівникам акцій своїх підприємств

- системи співволодіння активами підприємства за посередництвом інвестиційних фондів

- системи розповсюдження акцій

 

70. Загальна характеристика витрат на виробництво продукції. Надання послуг.

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільше вони поділяються на інвестиційні та поточні витрати, які безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції.

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними.

Циклічні повторюються з кожним циклом виготовлення продукту, тобто витрати на матеріали, зарплату, інструменти та інше.

Безперервні існують постійно незалежно від виробництва, це утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо.

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування та облік витрат факторів виробництва в натуральній формі має важливе значення для організації діяльності підприємства, проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції. Слід мати на увазі витрати, які утворюють вартість продукції у певному періоді і списуються на неї і реальні грошові витрати або виплати.

Перші зв’язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу.

Другі – це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці. Цей принцип покладено в основу визначення собівартості продукції.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною, це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва. Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають.

В собівартість продукції включають витрати на:

1. дослідження ринку та виявлення потреби в продукції

2. підготовку та освоєння нової продукції

3. витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних активів, оплату праці персоналу

4. обслуговування виробничого процесу та управління ним

5. збут продукції

6. розвідку, використання і охорону природних ресурсів

7. набір і підготовку кадрів

8. поточну раціоналізацію виробництва

В економіці слід розрізняти сукупну витрати (або загальні) та витрати на одиницю продукції.

Сукупні витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат.

Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто:

,

де Сг – граничні витрати,

DС – приріст загальних витрат

DN – приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Показник граничних витрат використовується для аналізу доцільності зміни обсягу виробництва.

За планування обліку та аналізу витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих різновидів продукції, а також зв’язок з обсягом виробництва.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні і комплексні.

Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. Це матеріальні витрати, оплата праці, амортизаційні відрахування, відрахування на соціальні потреби.

Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат – це витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загально-виробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити, бо вони зв’язані не з виготовленням окремих виробів, а з процесом виробництва в цілому – це зарплатня обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо.

На підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель, споруд, організацію виробництва, управління та інше. Ці витрати також називають умовно-постійними.

Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва, для них коефіцієнт пропорційності Кп=1.

До них належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників. Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Кн більше 1. це витрати на відрядно-прогресивну систему оплати праці, додаткові, рекламні та торгові витрати та інше. Дегресуючі витрати зростають повільніше за обсяг виробництва. Кн. менше 1. до них належать витрати на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти та інше.