Оцінка персоналу як важливий елемент системи управління трудовим колективом.

Загальна характеристика процесу оцінки персоналу. Під оцінкою персоналу звичайно розуміють цілеспрямоване порівняння певних характеристик (професійно-кваліфікаційного рівня, ділових якостей, результатів праці) працівників з відповідними параметрами, вимогами, еталонами. Зовнішньою вважають оцінку діяльності працівника керівником (керівниками) фірми, трудовим колективом, безпосередніми споживачами продуктів праці. Самооцінка здійснюється самим працівником і базується на власному уявленні про цілі життя та трудової діяльності, допустимих і заборонених способах їхнього досягнення, про необхідні моральні якості (сумлінність, чесність, відданість ділу тощо). Зазвичай оцінка персоналу виконує орієнтуючу й стимулюючу функції. Орієнтуюча функція полягає в тім, що кожний працівник за допомогою громадської оцінки та самооцінки усвідомлює свою поведінку, одержує можливість визначати напрями і способи дальшої діяльності. Стимулююча функція виявляється в тім, що вона, породжуючи в працівника переживання успіху чи невдачі і підтверджуючи правильність або помилковість поведінки, спонукає його до діяльності в позитивному напрямку.

Процес оцінки персоналу:

1) Процедура оцінки: • Місце оцінки; • Суб'єкт оцінки; • Порядок і періодичність оцінки; • Використання технічних засобів;

2) Зміст оцінки: • Оцінка особистих якостей; • об'єкт; • критерії; • Оцінка праці; • вимірювання та оцінка витрат праці в часі; • оцінка складності праці та змісту роботи; • Оцінка результатів праці; • безпосередні результати; • побічні результати;

3) Метод оцінки: • Оцінка особистих якостей; • об'єкт; • критерії; • Оцінка прац; • вимірювання та оцінка витрат праці в часі; • оцінка складності праці та змісту роботи; • Оцінка результатів праці; • безпосередні результати; • побічні результати;

Професійно-кваліфікаційний рівень працівника визначається за загальним для всіх категорій персоналу набором об'єктивних ознак — освіта, стаж роботи за спеціальністю, активність набуття професії і підвищення професійної майстерності.

Розрахунковий коефіцієнт професійно-кваліфікаційного рівня визначають за допомогою формули

де О — оцінка освіти;

СР — оцінка стажу роботи;

А — активність участі в системі підвищення професійної майстерності;

0,85 – максимальна балова оцінка.

 

17. Зарубіжний досвід формування та ефективного використання трудового потенціалу фірми.

Подальше вдосконалення системи управління персоналом на вітчизняних під-вах та організаціях має спиратися на накопичений досвід зарубіжних під-в. У країнах з розвиненою ринковою економікою держава бере на себе основний фінансовий тягар підготовки та перепідготовки кадрів, створює тим самим єдиний механізм забезпечення зайнятості через взаємодію держави та під-в. Взаємодія держави та під-в передбачає використання різного інструментарію, тобто фінансування податкової політики, соц.страхування, а також створення інформаційної та правової інфраструктури. Державні органи стимулюють активність під-ва за допомогою прямого фінансування внутріфірмових систем навчання. Так, державні органи Великобританії, Італії, Швеції покривають до 80% витрат під-в за наймання та навчання молоді 16-18- років, які ще не мають повної середньої освіти. Об’єктом прямого фінансування держ.органами Німеччини, Франції, Італії, Швеції стала так звана альтернативна форма підготовки кадрів, що охоплює молодь до 25 років. Йдеться про поєднання процесу теоретичної підготовки в навчальному закладі з трудовою дія-стю за умов часткової зайнятості.

Методи прямого фінансування доповнюються непрямим стимулюванням внутріфірмової підготовки збоку держави через диференціювання податкової політики. Цей інструментарій особливо використовується в США, де кошти, що спрямовують на підготовку молодих працівників повністю звільняються від оподаткування. В західноєвропейських країнах одним з джерел коштів держ.органів на професійну підготовку є грошові відрахування самих під-в. Так у Франції кожне під-во з чисельністю зайнятих понад 10 осіб зобов’язано відрахувати на цілі підготовки та підвищення кваліфікації не менше 1%фонду зарплати. Необхідність постійної перепідготовки персоналу висунула в усіх країнах з ринковою економікою вимогу створення системи спеціальних підрозділів фірм. Систему професійної підготовки робітників мають 80% під-в Японії. Витрати амер.компаній на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації персоналу становлять до 5 % прибутку не враховуючи державних дотацій. Досить ефективним методом оцінки керівників і спеціалістів є оцінка за досягненням поставлених цілей, яка включає такі етапи: 1) визначення кількох ключових функцій працівників, 2) конкретизація кожної функції, тобто обсяг робіт, якість витрати прибуток, 3) визначення конкретних показників для оцінки результатів дія-сті, 4) порівняння досягнутих результатів із заздалегідь встановленими стандартами використання, 5) розрахунок середньої оцінки, що відображає рівень досягнення поставлених цілей.

 

18. Характеристика матеріальних активів (виробничих фондів та іншого майна).

Капітал – це сума коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва. Власник капіталу, купуючи на ринку сировину робочу силу і засоби виробництва, поєднує їх у процесі праці і після реалізації продукції одержує більшу вартість ніж була ним авансована. Авансований капітал – грошова сума, що вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансування грошових коштів у економічній теорії називаються відповідно постійним і змінним капіталом. В свою чергу, постійний капітал розподіляється на основний та оборотний.

Основний капітал – це частина постійного капіталу, що складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва. Він (о.к.) переносить свою вартість на готову продукцію частинами. Вартість осн.капіталу відшкодовується виробнику по мірі реалізації готових товарів.

Оборотній капітал – це частина постійного капіталу, що витрачається на придбання на ринку предметів праці та оплати парці робочої сили.

Т.ч. виробничі фонди поділяються на основні і виробничі фонди.

Основні фонди – це засоби праці, що мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй не змінній споживній формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої продукції частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються у кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції протягом одного виробничого циклу.

Кожне підприємство володіє також іншим майном, матеріальними цінностями, переважно невиробничого призначення. До майна соціального призначення відносяться житлові будинки, будівлі дитячих садків, ясел. Поліклінік, їдалень. Будинків відпочинку. Палаци культури, спортивні споруди та інші об”єкти культурно-побутового призначення.