Система технічного обслуговування під-ва.

Для нормального розвитку під-ва і перебігу виробничого процесу необхідними умовами є: підтримання у робочому стані машин і устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, а також виконання транспортних операцій.

В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, а також догляд за ним та налагодження; забезпечення робочих місць інструментом; переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт; забезпечення підрозділів під-ва електричною і тепловою енергією, паром газом, стиснутим повітрям; забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберіганням напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.

До системи технічного обслуговування входять: ремонтне господарство (відділ головного механіка, ремонтно-механічний цех, ремонтно-будівельний цех, цехові ремонтні бази); інструментальне госп-во (інструментальний відділ, інструментальний цех, інструментальний центральний склад, цехові інструментально-роздавальні комори); транспортне госп-во (транспортно-технологічний відділ, транспортні цехи за видами транспорту); електричне госп-во (відділ головного енергетика, електросилове, теплосилове, газове, пічне і слабкострумкове госп-во); складське госп-во (матеріальні склади, виробничі склади, збутові склади (склади готової продукції).

51. Соціальна інфраструктура і діяльність під-ва.

Виробництво – це комплексний процес створення матеріальних благ невід’ємною складовою якого є люди та взаємовідносини між ними, тому під-во становить не лише економічну а і соціальну підсистему суспільства. Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів під-ва. Які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників під-ва. Соціальна інфраструктура складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров’я, дитячих дошкільних закладів, закладів світи, житлово-комунального госп-ва, організації відпочинку, заняття фізичною культурою та спортом. Управління дія-стю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора під-ва з кадрових та соціальних питань.

Рішення питань соціального розвитку колективу під-ва є одним із найважливіших факторів підвищення ефективності вир-ва. З метою задоволення соц. Потреб працівників на під-ві складається план соціального розвитку. В цьому плані як правило передбачаються заходи спрямовані на удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці. В плані соц. розвитку передбачають також заходи, що сприяють розвитку трудової та творчої активності робітників. План соціального розвитку під-ва має бути узгоджений з місцевими територіальними планами, і в цьому його особливість, оскільки значення і можливості тих чи інших питань виходять за межі окремого під-ва.

 

52. Відтворення і розвиток інфраструктури.

Формування виробничої і соціальної інфраструктури здійснюється в процесі капітального будівництва. Капітальне будівництво – це процес створення нових, реконструкції, розширення та технічного переозброєння діючих об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури. Для цього процесу характерні довго тривалість виробничого циклу, значна різноманітність об’єктів будівництва, а також здійснення виробничого процесу на місці функціонування основних фондів. Основу планування капітального будівництва складають розрахунки введення в дію виробничих потужностей, основних фондів і кошторисної вартості будівництва. Конкретизація завдань плану капітального будівництва і доведення їх до виконавців здійснюється за допомогою титульних списків об’єктів. Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Проектування виробничих об’єктів складається з декількох стадій: передпроектна стадія → технічний проект → робочі креслення. Капітальне будівництво може здійснюватися двома способами: 1)підрядним, тобто методом ведення робіт постійно діючими підрядними та будівельними організаціями, які виконують роботи для різних замовників за договорами підряду; 2)господарським, тобто методом ведення робіт безпосередньо самим забудовником власними силами та засобами.

 

53. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

Будь-яка держава виконує низку функцій і першочерговою, визначальною є функція регулювання економіки, тобто ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому, а також його окремих ланок. Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового і культурного розвитку країни. Основними принципами державного регулювання економіки слід вважати: 1)мінімальне втручання державних органів у екон.процеси; 2)вплив відповідних владних структур на розвиток соц-екон.процесів за допомогою встановлювальних державою екон.регуляторів і нормативів. Методами держ.регулювання є: 1)фінансово-економічні; 2)адміністративні.

Основними функціями державного регулювання економіки є: 1) Забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери; 2) Визначення глобальної стратегії розвитку країни та індикативне макроекономічне планування; 3) Узгодження і стимулювання пріоритетних напрямків інноваційних процесів та інвестиційної діяльності; 4) Перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення; 5) Моніторинг та регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

 

54. Прогнозування розвитку підприємств.

Прогнозування – це передбачення, тобто спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Прогнозування розвитку під-ва або організації – це наукове обґрунтування можливих кількісних і якісних змін його стану в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану. Процес прогнозування базується на слідуючи принципах: цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, багаторівневий опис, інформаційна єдність, адекватність об’єктивним закономірностям розвитку, послідовне вирішення невизначеності, альтернативність.

Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів. Залежно від джерел інформації, технології Ії обробки та одержаних результатів екон.методи прогнозування поділяються на дві групи: фактографічні, евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі всієї сукупності чи окремих показників об’єкта прогнозування. Основними в цій групі є методи: екстраполяції, функцій, кореляційно-регресійних моделей.

Евристичні методи прогнозування передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень. Конкретні методи прогнозування цієї групи охоплюють дві підгрупи: інтуїтивні, аналітичні. До першої підгрупи відносять методи експертної оцінки і “мозкової атаки”. До другої підгрупи відносять методи морфологічного аналізу, побудови “дерева-цілей”, інформаційного моделювання і оптимізації.

 

55.Методологічні основи планування.

Найважливішою функцією управління під-вом є планування його діяльності. Планування – це процес визначення цілей, які під-во передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей. Поряд із загальними принципами управління та планування існують і специфічні принципи планування, а саме: цільова направленість, системність, безперевність,, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об’єкта та предмета планування.

Планування діяльності під-ва здійснюються за допомогою різних методів. Ці методи повинні бути адекватними зовнішнім умовам госп-ня якнайповніше враховувати профіль діяльності об’єкта планування, а також відповідати видовим ознакам плану, що розробляється. До таких методів в залежності від класифікації ознак належать: ресурсний, цільовий, екстраполяційний, інтерполяційний, середніх показників, факторний, нормативний, балансовий, матричний, одноваріантний, поліваріантий, економіко-математичної оптимізації, ручний, механізований, автоматизований, табличний, лінійно-графічний, логіко-структурний (сітьовий)

 

56.Стратегія розвитку під-ва та бізнес-планування.

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає приоритетні для під-ва проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення.

Стратегічне планування – це процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт із визначенням довгострокових цілей та напрямків діяльності під-ва. Основними етапами стратегічного планування на під-ві є: 1) Визначення місії під-ва; 2) Формування стратегічних цілей; 3) Аналіз зовн.середовища; 4) Аналіз потенціалу під-ва; 5) Запровадження, контроль та оцінка результатів; 6) Розробка функціональних і ресурсних субстратегій; 7) Аналіз стратегічних альтернатив; 8) Вибір генеральної стратегії.

Бізнес-план під-ва чи організації – це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації під-кої ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Основними розділами бізнес-плану під-ва є: 1) Резюме; 2) Галузь, фірма та Ії продукція; 3) Дослідження ринку; 4) Маркетинг-план; 5) Виробничий план; 6) Організаційний план; 7) Оцінка ризиків; 8) Фінансовий план.

 

57.Тактичне і оперативне планування.

Складання середньо та короткострокових планів належить до тактичного планування дія-сті будь-якого під-ва. Тактичне планування відрізняється від стратегічного в трьох аспектах: 1)часовий; 2)за охопленням сфер впливу; 3)сутнісно-змістовий.

Основними розділами тактичних планів під-ва є: 1.Маркетингова дія-сть; 2.Виробнича дія-сть; 3.Нові технології та вироби; 4.Праця, кадри та соціальний розвиток колективу; 5.Капітальні вкладення та капітальне будівництво; 6.Матеріально-технічне забезпечення; 7.Організація вир-ва, праці та управління; 8.Природо-охоронна дія-сть; 9.Зовнішньо-економічна дія-сть; 10.Витрати, прибуток, рентабельність. 11.Фінансова дія-сть.

Оперативне планування є завершальною ланкою в системі планування дія-сті під-ва, а також засобом виконання довго, середньо та короткострокових планів, а також основним важелем поточного управління вир-вом. Оперативне планування поєднує два напрямки роботи: 1) У рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення випуску продукції – календарне планування. 2) Включає роботи, необхідні для безперевного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходу виробництва. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації.