Сутність і функції процесу управління.

Згідно з основними положеннями теорії систем будь-який об’єкт, явище чи процес, в тому числі і підприємство, можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних в єдине ціле елементів.

Перша особливість підприємства як системи полягає в тому, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з оточуючим середовищем.

Друга особливість: воно являє собою штучну систему, яка створена людиною заради її власних інтересів і перш за все спільної праці.

Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці. Розрізняють 2 форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша форма – це поділ праці на складові частини загальної діяльності шляхом розкладання роботи на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки робота на підприємстві пов’язана і поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети. В зв’язку з цим виникає необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином, необхідність управління пов’язана з процесами поділу праці на підприємстві. Диференціація та координація самої управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється за допомогою вертикального поділу праці.

Кожне підприємство чи організація є складною соціально-економічною системою, яка поєднує у виробничому процесі різноманітні матеріальні елементи, людські ресурси та інформаційні зв’язки.

Управлінський елемент у структурі системи виконує такі функції:

1. визначає мету функціонування системи. Це досягається шляхом планування, тобто процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату.

2. кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Організація - це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети їх діяльності.

3. ефектор у системі займає підпорядковане положення для забезпечення цілості організації як системи. Управляючий елемент виконує функцію мотивації. Мотивація – це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4. можливості появи зовнішніх перешкод, неповне або неадекватне сприйняття команд від управляючого елементу можуть привести до невиконання ефектором (виконавцем) управлінських рішень і в кінцевому результаті до відхилень. У цілях діяльності системи для того, щоб запобігти цьому управляючий елемент повинен встановлювати стандарти, вимірювати дійсні результати його діяльності, порівнювати досягнуте з запланованим, корегувати діяльність у необхідних випадках, а також накопичувати досвід для подальшого удосконалення планування.

Все це пояснює необхідність виконання управляючим елементом контрольних процесів. Контроль означає процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та корегування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів.

 

10. Методи управління діяльністю підприємства.

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Методи управління – це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Управління господарською організацією спрямоване на людей, на коло їх інтересів. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої діяльності. За своїм змістом мотиви виробничої діяльності людини можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. У відповідності з цим розрізняють:

1. економічні

2. соціально-психологічні

3. організаційні методи управління.

Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають 2 аспекти реалізації: управління, орієнтоване на використання створеного на державному рівні економічного сегменту, створеного в поєднанні з зовнішнім середовищем; управління, орієнтоване на використання різноманітних економічних категорій (фінансування, кредитування, ціноутворення, економічні санкції та інше).

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

Організаційні методи реалізують мотиви примусового характеру. Це комплекс способів та прийомів впливу на людей, заснованих на використання організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Організаційні методи поділяються на регламентуючі та розпорядчі. Зміст регламентуючих методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методичної, інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну, оперативну організаційну роботу, тобто визначають і розподіляють конкретні завдання виконавцям, контроль за їх виконанням, проведення нарад та інше.

 

11. Організаційні структури управління підприємствами різних форм власності.

У відповідності з виробничою структурою підприємства формуються органи управління дільниць, цехів та підприємства в цілому. Управлінський персонал підприємства поділяється на лінійний та функціональний.

Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом. Функціональний допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами.

Організаційна структура управління – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В організаційній структурі управління кожний елемент має своє певне місце і відповідні зв’язки, які і забезпечують їх взаємодію. Зв’язки наведених елементів системи управління поділяються на лінійні, функціональні та між функціональні. Лінійні зв’язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління, наприклад, директор – начальник цеху – майстер. Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, що виконують певні функції на різних рівнях управління, наприклад, начальник цеху – начальник планового відділу. Між функціональні зв’язки мають місце між підрозділами одного і того ж рівня управління, наприклад, начальник цеху – начальник цеху. В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур:

1. лінійна організаційна структура управління – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії.

2. функціональна

це коли поділ функцій управління – між окремими підрозділами апарату управління

3. лінійно-функціональна

яка спирається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по-вертикалі.

4. дивізіональна

пов’язана з поглибленням поділу управлінської праці

5. матрична

де поряд з лінійними керівниками підприємства і апаратом управління виділяють ще і тимчасові спеціалізовані ланки, тобто проектні групи.