Богословський дiалог мiж Кафоличною Православною Церквою та Орієнтальними Церквами.

 

Починаючи з 20-х рокiв ХХ ст. представники Православних та Орієнтальних (Нехалкидонських) Церков часто збирались разом на екуменiчнi зустрiчi. З року в рiк зростало прагнення краще дiзнатися про iншу сторону та воз’єднатися у єдину Церкву Христову. Цей намiр було пiдтверджено на спiльнiй зустрiчi на о. Родосi (Грецiя) пiд час Всеправославної конференції (1960).

Богословський дiалог Православної Церкви зi Схiдними Православними Церквами був одним iз найновiших дiалогiв, з точки зору часу її офiцiйного вiдкриття, але його розвиток був стрiмким, по-перше, через високе вiдчуття православної церковної свiдомостi перед цими Церквами, котрi вiдкололись вiд союзу з Православною Церквою на Сходi, по-друге, через величезну працю з пiдготовки Змiшаної Богословської Комісії на чотирьох офiцiйних Богословських Нарадах в Аархусi (Данiя, 1964), у Бристолi (Англія, 1967), у Женевi (Швейцарiя, 1970) та в Аддic-Абебi (Ефiопiя, 1971).

На першiй з цих зустрiчей було вiднайдено повну узгодженiсть у розумiннi Православ’я, зокрема природи Iсуса Христа. Було зазначено, що хоча обидвi сторони використовували рiзну термiнологiю, але висловлювалась одна й та сама iстина: 1) Православнi Церкви не є дiофiзитськими, позаяк дiофiзитизм – це несторiанство, а православнi Церкви вiдкидають несторiанство; 2) Схiднi Православнi Церкви – не монофiзитськими, бо монофiзитизм – це євтихiанська єресь, яка вiдкидається цими Церквами. Визнання чи невизнання Халкидонського Собору, як зазначалось, зовсiм не означає визнання вчень Несторiя та Євтихiя. Також наголошувалось на тому, що iсторики Церкви повиннi осмислити й вивчити у всiй повнотi ту суттєву роль, яку вiдiграли у процесi роздiлення двох гiлок Православ’я полiтичнi, соцiальнi та культурнi фактори.

На другiй Богословськiй нарадi було заявлено, що обидвi сторони пiдтверджують динамiчну незмiннiсть божественного та людського у єдиному Христi. Унiверсальною є формула про незлитнiсть, незмiннiсть. А що стосується нероздiльностi та нерозлучностi, то ця формула вiдноситься до спільної спадщини обох напрямiв Православ’я. Було заявлено про необхiднiсть пiдготовки спільної декларації, в якiй буде сформульована спiльна вiра в єдиного Господа Iсуса Христа, Котрого всi визнають досконалим Богом i досконалою людиною. Засвiдчено необхiднiсть узгодження питання юрисдикції, зняття анафем та засуджень з окремих дiячiв Церкви, якi, зокрема, в iнших Церквах вважаються святими чи вчителями. Потрiбно також вирiшити питання визнання чи невизнання окремих Соборiв Церкви.

Третя богословська нарада (неофiцiйна всеправославна зустрiч) окрiм схвалення попереднiх напрацювань визнала, що спiльнiсть позиції Церков виходить за межi власне христологiї та охоплює аспекти у сферi богослужiння, духовного життя, вiровчення й канонічної практики, в розумiннi Святої Троїцi, таїни втiлення, особи i дiй Св. Духа, у питаннях про природу Церкви, есхатологiю, тощо. На зустрiчi були видiленi й тi еклезiологiчнi проблеми, якi поки що вiдрiзняють Церкви: значення й роль деяких Соборiв у життi Церков; проголошення анафем чи канонiзацiя деяких вчителiв Церкви (Лев, Дiоскор, Севiр); юрисдикції (рiзне розумiння тієї форми, в якiй проявляється єднiсть Церкви на мiсцевому, регiональному чи свiтовому рiвнях). Було також вiдзначено, що Священне Передання (Переказ) Вселенської Церкви не потребує абсолютної одностайностi у викладеннi вiровчення, формах богослужiння та та канонiчних правилах. Проте наголошувалось на встановленнi меж допустимої рiзноманiтностi у формах богослужiння, термінології, духовнiй та канонiчнiй практицi. Також було пiдтверджено необхiднiсть прийняття Спільної Декларації про примирення, в якiй будуть використанi cвятоотецькi й лiтургiйнi тексти обох сторiн, термiнологiя всiх Семи Вселенських Соборiв, богослiв’я cв. Кирила Олександрiйського (413-444) та Iоана Антiохiйського (428-431).

Четверта богословська нарада вiдбулась в Аддiс-Абебi (1971) з iнiцiативи ефiопського iмператора Хайле Селассiє (1930-1974). Учасники пiдтвердили необхiднiсть взаємного зняття анафем. Вони запропонували автокефальним Церквам за допомогою засобiв масової iнформацiї пiдготувати вiруючих до сприйняття виправленої історії та церковних текстiв, внести вiдповiднi змiни в освiтнi програми, особливо в тих мiсцях, коли анафеми записанi до лiтургiйних текстiв та пiснеспiвiв даної Церкви. Також було розглянуто ряд проблем, богословське вирiшення яких дозволяє говорити про спроби формування соціальної доктрини Православ’я. Зокрема, це були проблеми сучасного свiту, миру та справедливостi у православному розумiннi, вiдносини з iншими християнськими Церквами, спiвробiтництва мiж ними у сферi духовної освiти i євангелизацiї тощо.

Доповiдi та висновки цих Нарад були обговоренi на першому пленарному засiданнi Змiшаної Богословської Комісії, що вiдбулося лише через 14 рокiв пiсля останньої неофiцiйної зустрiчi (Шамбезi, Швейцарiя, 1985 р.) та були оцiненi як найцiннiший матерiал для її роботи.

Протягом 1985-1993 р.р. вiдбулося чотири засiдання Змiшаної Богословської Комісії, що були початком офiцiйного дiалогу мiж зазначеними Церквами.

Перше пленарне засiдання, окрiм зазначеного, також обговорило тему «На шляху до спільної христологiї”.

Друге пленарне засiдання вiдбулося у монастирi cв. Бiшоя, що у Вадi-ел-Натрунi (Єгипет), у 1989 р. Це була перша пiсля 451 р. представницька (13 Церков) зустрiч обох сiмей Православ’я. На цьому засiданнi було розглянуто проект документу про христологiчну термiнологiю, котру було розроблено Змiшаною Богословською Пiдкомiciєю (Коринф, 1987 р.), та опублiковано коммюнiке. У ньому утверджено православну вiру в Iсуса Христа, як Бога i людину, єдину особистiсть.

Згодом Змiшана Богословська Комiciя утворила Пiдкомiciю для вивчення спiльних проблем пастирської дiяльностi та пiдготовки конкретних пропозицiй для наступного пленарного засiдання. Дана Пiдкомiciя зiбралась у монастирi св. Бiшоя, у Єгиптi. Вона рекомендувала сторонам оголосити про повну згоду з христологiчних питань, а також з питання хрещення.

Третє засiдання Змiшаної богословської комісії вiдбулося у Шамбезi (Швейцарiя) 1990 р. Було прийнято нову Заяву, в якiй стверджується, що нинi iснують всi умови для зняття взаємних анафем. У текстi, який був прийнятий всiма її учасниками, наголошувалось, що богословська частина у роботi комісії завершена. Було визнано, що принцип взаємної чутливостi до спiльного святоотцiвського передання передбачає, що звичаї та практики, якi частково вiдрiзняються одна вiд одної, бiльше не можуть вважатись перешкодою до вiдновлення церковної єдностi.

Четверте засiдання Змiшаної богословської комісії вiдбулося у Шамбезi у 1993 р. Воно посприяло здiйсненню церковних процедур, необхiдних для вiдновлення повного спiлкування. З цією метою потрiбно: розглянути саму можливiсть скасування всiх анафем; визначити компетентнi церковнi органи вiд кожної сторони, що спроможнi зняти цi анафеми; знайти канонiчнi процедури для скасування анафем та вивчення канонiчних i лiтургiйних наслiдкiв запропонованого повного церковного спiлкування. Це – важка й тривала праця, яка потребує спiльних зусиль духовних шкiл, монастирiв, духовних братств, молодiжних рухiв.

Слiд вiдзначити, що взаємнi консультації представникiв Змiшаної комісії з богословського дiалогу мiж двома гiлками Православ’я не вичерпувалися лише зустрiчами на офiцiйному рiвнi. Обидвi групи Церков беруть активну участь у роботi Всесвітньої Ради Церков, де приймають спiльнi рiшення, що мають важливе значення для Вселенського Православ’я. На однiй iз таких консультацiй Схiдних Православних та Давнiх Схiдних (нехалкидонських) Церков, органiзованих комiciєю Всесвітньої Ради Церков “Всесвiтня мiciя i євангелiзацiя» (Неаполic, Грецiя, 16-24 квiтня 1988 р.) обидвi групи Церков прийняли спiльну Декларацiю, один з пунктiв якої чiтко зазначає: “Схiдним Православним та Орієнтальним Православним дохалкидонським Церквам необхiдне повне вiдновлення єдностi в спiлкуваннi наших двох церковних сімей. <...> Нам необхiдно знову пiдтвердити нашу єднiсть у вiрi, яка вища вiд усiх iсторичних, етнiчних, мовних, нацiональних i полiтичних приналежностей».

Взаємнi консультації та спiвпраця Схiдних та Давнiх Схiдних Православних Церков не припиняються й донинi. Їх рiшення мають значний резонанс у Вселенському Православ’ї. Представники Схiдних Православних Церков нинi є учасниками всiх екуменiчних загальнохрисиянських акцiй. Зокрема в тижнях «Молитов про християнську єднiсть», «Днях спільної молитви за мир” та iн.

Проте слiд вказати i на значну опозицiю визнанню Орієнтальних Церков як “православних” у Росiйськiй та Елладськiй Православних Церквах, а також в обителях Афонської гори. Але цi настрої навряд чи визначать долю розвитку мiжцерковного дiалогу.

Вiдновлення євхаристiйного єднання мiж Схiдними та Орієнтальним Православними Церквами матиме вирiшальне значення для обох сторiн. Це збагатить їхню лiтургiйну культуру, дасть новий поштовх до розвитку богословської думки. Спiльними зусиллями вдасться прийти до розв’язання багатьох загальнохристиянських проблем, буде змiцнено позиції Православ’я як у християнському середовищi, так i у свiтовому спiвтовариствi.