Тема 1. Інтелектуальна власність: поняття та її роль для розвитку економіки

Опорний конспект лекцій

 

З дисципліни

Інтелектуальна власність

 

 

Тема 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ: ПОНЯТТЯ ТА ЇЇ РОЛЬ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

1. Поняття інтелектуальної власності.

2. Інтелектуальна власність як один з визначальних факторів розвитку економіки.

3. Об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності.

4. Еволюція інтелектуальної власності в Україні.

5. Законодавча база інтелектуальної власності в Україні.

6. Структура національної системи охорони інтелектуальної власності.

7. Міжнародна система інтелектуальної власності.

Поняття інтелектуальної власності.

Під власністю звичайно розуміють право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом власності. Розрізняють матеріальні і нематеріальні об'єкти власності. Матеріальні об'єкти, наприклад, автомобілі, будинки - відчутні на дотик. Нематеріальні об'єкти, приміром, такі як винахід, музичний твір – невідчутні. Об'єкти інтелектуальної власності відносяться до нематеріальних, невідчутних об'єктів.

Найбільш важливою характеристикою власності є те, що власник може використовувати її на свій розсуд і ніхто не має права законним чином використовувати цю власність без його дозволу. Зрозуміло, власник може дозволити іншим користуватися його власністю, але на законних підставах. Використання ж власності без дозволу її власника є незаконним.

Перш ніж скористатися власністю, потрібно заволодіти нею. Незаконно заволодіти матеріальним об'єктом власності, наприклад, автомобілем, важче ніж об'єктом інтелектуальної власності. До того ж матеріальний об'єкт можна легко розпізнати. Інша справа – об'єкт інтелектуальної власності. У багатьох випадках, щоб заволодіти ним, досить одержати про нього тільки інформацію (наприклад, про ідею винаходу у процесі бесіди). У цьому випадку важко, а часто і неможливо визначити, хто насправді є власником такого об'єкта. З цією особливістю пов'язана підвищена складність охорони і захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Що ж розуміють під терміном “інтелектуальна власність”? Інтелектуальна власність (ІВ) у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Інтелектуальна діяльність – це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) об'єкта інтелектуальної власності має виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати це право іншим особам, тобто воно подібне з правом власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд, з майновим правом існує деяке духовне право творцяна результат своєї творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має одночасно сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), томоральне (немайнове) право автора невіддільне від автора і ніколи не може бути передане іншій особі. Майнові і особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права – найважливіша особливість інтелектуальної власності.

Іншою особливістю об'єктів інтелектуальної власності є те, що права на них обмежені в часі. Наприклад, термін охорони винаходу - 20 років. Охорона майнових прав на об'єкти авторського права в Україні діє протягом всього життя автора і додатково 70 років після його смерті. Але особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

Законодавча база інтелектуальної власності в Україні.

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), Нормами Цивільного кодексу України (Книга IV “Право інтелектуальної власності”). Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних законів щодо сфери інтелектуальної власності. Це закони України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про захист економічної конкуренції”, “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

Тема 2. АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА

1. Поняття та еволюція розвитку авторського права.

2. Об’єкти та суб’єкти авторського права.

3. Особисті немайнові та майнові права автора.

4. Вільне використання творів.

5. Особливості набуття прав на комп’ютерну програму.

6. Визначення суміжних прав та їх об’єкти. Умови здійснення суміжних прав.

7. Суб’єкти суміжних прав.

8. Суб’єктивні суміжні права. Умови здійснення суміжних прав.

9. Захист авторського права та суміжних прав.

10. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав.

Вільне використання творів.

Вільне використання твору – це можливість, що витікає з обмежень авторського права, безоплатно використовувати твір у певних випадках і без отримання на це дозволу, однак дотримуючись певних умов, встановлених чинним законодавством, в основному, що стосується немайнових прав автора. Використання твору без згоди автора Закон України “Про авторське право і суміжні права” визначає як вільне використання. Дозволяється в окремих зазначених Законом випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди. Останнє (з виплатою винагороди) відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, допускається виключно в особистих цілях. У цьому випадку винагорода виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіо- відеоапаратури тощо) та матеріальних носіїв (звуко-, відеоплівок, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Без згоди автора або ін. особи, що має авторське право, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається зокрема:

- використання цитат з опублікованих творів;

- використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

- відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або ін. повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

- видання випущених у світ творів спеціальним шрифтом для сліпих;

- публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

- відтворення з інформаційною метою у періодичних виданнях, передачах публічно виголошених промов, звернень, доповідей та ін.;

- відтворення творів для судового та адміністративного провадження.

Без згоди автора вільне відтворення творів допускається для навчання, в обсязі виправданому поставленій меті.

Вільне використання творів передбачає репродукування правомірно опублікованих творів одиничним примірником без здобуття прибутку, зокрема це дозволяється робити бібліотекам та архівам для відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також для надання іншим бібліотекам.

Окрему групу видів вільного використання творів становлять деякі випадки використання комп’ютерних програм і баз даних (наприклад, користувач комп’ютерної програми або бази даних може здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою забезпечення функціонування комп’ютерної програми чи бази даних на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача), а також записи короткострокового використання здійснюваних організаціями ефірного мовлення.

Суб’єкти суміжних прав.

Суб’єктами суміжним прав є виконавці, виробники фонограм, організації ефірного та кабельного мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який ін. спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку саму творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери. Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку.

Виробниками фонограм можуть бути фізичні чи юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Фонограма – це виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонічні платівки, диски, магнітофонні касети та ін. носії записів є примірниками фонограм (примірник – це результат будь-якого відтворення твору).

До суб’єктів суміжних прав Закон відносить також організації мовлення, тобто тільки юридичні особи. Це організації радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по кабелю. Безумовно, до суб’єктів суміжних прав належать організації як державного так і приватного чи ін. форм власності.

Підходи до оцінки.

Національним стандартом України №1 "Основні положення оцінки майна і майнових прав" визначені три підходи до оцінки: витратний, порівняльний і дохідний.

Затратний підхід ґрунтується на врахуванні принципів корисності і заміщення. Він передбачає визначення поточної вартості витрат на відновлення або заміщення ОПІВ у поточних цінах з подальшим коригуванням (зменшенням) на суму зносу (амортизації), тобто за витратами. Витратний підхід є єдино придатним, коли ОПІВ не призначені для отримання доходу, або якщо з тих чи інших причин ринкову вартість важко визначити двома іншими підходами.

Порівняльний підхід полягає в тому, що вартість прав на ОПІВ визначається шляхом співставлення цін недавніх продажів подібних об'єктів. Хоча подібний підхід до оцінки, на перший погляд, виглядає досить просто, його застосування на практиці пов'язане з багатьма труднощами і умовностями. Так, в принципі, не існує ідентичних ОПІВ. Також буває важко знайти відомості про продаж подібних ОПІВ, оскільки ні продавці, ні покупці не зацікавлені в розповсюдженні таких відомостей. З цих та інших причин цей підхід в Україні є малопридатним.

Дохідний підхід виходить з принципу очікування, який свідчить про те, що вартість прав ОПІВ визначається величиною майбутніх вигод для їх власника. Формалізується даний підхід шляхом перерахунку майбутніх грошових потоків (доходу, прибутку), що генеруються ОПІВ, у дійсну (теперішню) вартість. Для цього найчастіше використовують прийом дисконтування (зменшення) майбутніх грошових потоків, маючи на увазі, що сьогодні гроші коштують дорожче, ніж завтра.

Методи оцінки.

Кожному з підходів відповідає один або кілька методів. Зв'язок між підходами і найбільш поширеними методами зазначено в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Зв'язок між підходами для оцінки прав на ОПІВ і методами оцінки

Підходи	Методи
Витратний підхід	Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод фактичних витрат Метод приведених витрат
Порівняльний підхід	Метод порівняння продажів
Дохідний підхід	Метод прямої капіталізації
Метод дисконтування грошових потоків
Метод надлишкового прибутку
Метод роялті
Метод звільнення від роялті

Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення як суми витрат, що необхідні для створення нової точної копії ОПІВ, що оцінюється. Ці затрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах.

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим відрахуванням суми зносу (амортизації). Принцип заміщення стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно сплатити при купівлі ОПІВ аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю.

Метод фактичних витрат передбачає підсумовування фактичних витрат і частіше за все застосовується для визначення балансової (бухгалтерської) вартості прав на ОПІВ з метою постановки їх на бухгалтерський облік.

Метод приведених витрат полягає у перерахунку фактичних минулих витрат на створення і підготовку до використання об'єкта оцінки у поточну вартість, тобто у вартість на дату оцінки. На практиці цей метод використовують у випадках, коли нематеріальні активи (майнові права ОПІВ) мають соціальне значення, або використовуються в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

Метод порівняння продажів е основним при порівняльному (ринковому) підході. При наявності інформації про недавні продажі подібних об'єктів цей метод дозволяє визначити найбільш точну, так звану "справедливу" ціну.

Метод прямої капіталізації доходу використовують у випадку, коли прогнозується постійний за величиною і рівний за періодами дохід, отримання якого не обмежується у часі. Капіталізація такого доходу здійснюється шляхом поділу його на ставку капіталізації.

Метод дисконтування грошових потоків відноситься до групи методів непрямої капіталізації. Згідно з цим методом дійсна (сьогоднішня) вартість прав на ОПІВ вираховується за формулою:

, (7.1)

де: Р\/ - дійсна вартість прав на ОПІВ;

t - періоди (роки), в які очікується отримання прибутку від ОПІВ;

С_t - грошовий потік, що генерується ОПІВ в періоді t;

і_t - ставка дисконту в періоді t, %.

Ставку дисконту можна визначити за формулою:

і_t = С_RF + (С_M - С_RF) , (7.2)

де: С_RF - безризикова ставка доходу, наприклад, відсотки, що виплачуються за державними облігаціями;

С_M - середньоринкова для даної галузі ставка доходу;

- фактор ризику.

 

Якщо підприємство менш ризиковане, ніж середнє по галузі, то < 1, а якщо більш ризиковане, то > 1. В середньому = 0,8 - 1,2.

Метод надлишкового прибутку є різновидом методу дисконтування грошових потоків. Відміна полягає у тому, що під С_t розуміють чистий надлишковий прибуток, що генерується ОПІВ у періоді t. Слово "чистий" означає, що цей прибуток "очищений" від податків, а "надлишковий" - що це прибуток понад такого прибутку, який був би отриманий без використання ОПІВ.

Метод роялті передбачає підсумовування періодичних грошових потоків (надходжень) роялті, що генеруються за допомогою ОПІВ:

(7.3)

де: РV - роялті;

t - періоди (роки);

С_t - грошовий потік в періоді t;

R_t - ставка роялті в періоді t, %.

 

Для попередніх розрахунків можна прийняти середнє значення R_t = 5%. Більш точно R_t можна знайти в таблицях, що враховують галузь економіки, вид продукції і серійність виробництва.

Метод звільнення від роялті передбачає дисконтування щорічних потоків платежів роялті. За цим методом:

(7.4)

Найчастіше за С_t приймають обсяг продажу товару, виготовленого з використанням ОПІВ у даному періоді. Це також може бути прибуток або навіть вартість основної сировини, що використовується для виготовлення продукту.

Послідовність оцінки.

Оцінку прав на ОПІВ проводять, зазвичай, у такій послідовності:

- ідентифікація предмета оцінки;

- визначення цілі оцінки;

- вибір виду вартості;

- вибір підходу до оцінки;

- вибір методу оцінки;

- розрахунок вартості прав на ОПІВ;

- оформлення звіту (акту) про оцінку.

На першому етапі необхідно визначити, що саме є предметом оцінки: винахід, корисна модель, промисловий зразок, торгівельна марка тощо, або технологія, що включає два або більше ОПІВ. Необхідно також переконатися, чи є дійсними права на ці ОПІВ і кому саме належать ці права.

Що стосується виду вартості, то вона може бути ринковою, або неринковою, наприклад: інвестиційна вартість, залишкова вартість заміщення тощо.

Якщо оцінюється недержавна власність, то оцінка закінчується складанням звіту про оцінку. Якщо у цій власності є суттєві державні або комунальні складові, то підсумковим документом є акт.

Приклади оцінки.

Приклад 1. Оцінити права на твір літератури за таких умов:

- строк дії договору на передачу автором прав на рукопис видавцю - 2 роки;

- тираж 1-го року 2 000 примірників, другого - 3 000 примірників;

- вартість одного примірника 15 грн.;

- ставка роялті дорівнює 15%.

Для оцінки таких ОПІВ найчастіше використовують метод роялті. Тоді:

= 2 000 • 15 • + 3 000 • 15 • = 11250 грн.

Приклад 2. Оцінити права на винахід за таких умов. Компанія ВLМ має патент на вибухонебезпечну лампу. Компанія вже має досвід продажу ліцензій на право виробництва, тому розмір ставки роялті встановлено. Економічний термін служби патенту оцінюється в 10 років, по закінченні якого цінність патенту буде вичерпаною. Вихідні дані:

- розрахунковий розмір продажів 1-го року дорівнює

$ 5 000, 2-го - $ 7 500, 3-го - $ 100 000, з 4-го по 10-й – по $ 50 000 щорічно;

- ставка роялті 1-го року 7%, 2-го - 6%, 3-го - 5%, з 4-го по 10-й - по 7%;

- ставка дисконту дорівнює 15%.

Для розрахунку виберемо метод звільнення від роялті. Тоді:

Приклад 3. Оцінити права на торгівельну марку за таких умов. Фірма "хх" випускала і продавала продукцію по 10 грн. за одиницю. Через деякий час фірма набула права на торгівельну марку для цієї продукції і провела широкомасштабну рекламу цієї марки. Після цього ціна на одиницю продукції тієї ж самої якості зросла до 12 грн. Вихідні дані:

- кількість проданих одиниць продукції 1-го року становить 100 тис., 2-го - 150 тис., 3-го - 200 тис., 4-го - 100 тис.;

- ставка дисконту дорівнює 14%;

- податок на прибуток становить 25%.

Для розрахунку вартості прав використаємо метод надлишкового прибутку. Тоді:

 

Контрольні питання до теми 4.

1. Яка мета оцінки вартості прав на об’єкт права інтелектуальної власності?

2. Назвіть основні підходи до оцінки.

3. Які знаєте методи оцінки?

4. Розкажіть про ”метод прямого відтворення” і ” метод фактичної витрати”.

5. Що таке ”метод прямої капіталізації доходу” і ”метод надлишкового прибутку”.

6. В чому суть ”методу роялті” і ”методу звільнення від роялті”?

7. Назвіть послідовність оцінки прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

Суть торгівлі ліцензіями.

В умовах ринкової економіки результати інтелектуальної діяльності людини при обміні виступають як товар, що може бути об'єктом комерційної угоди. Комерційна угода здійснюється у виді ліцензійного договору на передачу прав на об'єкт інтелектуальної власності.

При торгівлі правами на ОІВ під ліцензією розуміється дозвіл, у відповідності з яким одна особа – власник виключних прав на ОІВ - ліцензіар надає іншій зацікавленій особі – ліцензіатові виключне чи невиключне право на використання цього об'єкта.

Форма торгової угоди з продажу ліцензії повинна забезпечувати монопольне право використання ОІВ тільки для партнерів цих угод і не допускати використання цього права конкурентами. Правовою формою, що забезпечує збереження виключних прав на використання результатів інтелектуальної діяльності, є ліцензійна форма торгівлі. Торгівля ліцензіями - один з найбільш ефективних засобів поширення нововведень у різних галузях виробництва. Вона забезпечує прискорення науково-технічного і соціального розвитку суспільства.

Продаж ліцензій переслідує такі цілі:

- одержання гарантованого прибутку без вкладення капіталу і створення власного виробництва чи освоєння ринку;

- завоювання ринку;

- скорочення термінів освоєння нових технологій;

- придбання партнерів для спільної діяльності;

- компенсація витрат на створення ОІВ тощо.

Ще однією перевагою ліцензійної торгівлі є те, що вона може служити альтернативою торгівлі матеріальними товарами, якщо в силу визначених обставин така торгівля стає невигідною. Міжнародний досвід свідчить, що доходи від міжнародної ліцензійної торгівлі зростають значно швидше, ніж від прямого вкладення капіталу.

Продаж ліцензії дозволяє ліцензіарові вирішити свої проблеми при:

- раптовому погіршенні кон'юнктури ринку;

- виникненні ускладнень в експорті товарів через протекціоністську політику уряду країни-покупця;

- значному перевищенні попиту над обсягом власного виробництва продукції, а також в інших випадках.

Придбання ліцензії дозволяє ліцензіатові:

- освоїти виробництво продукції, що користується попитом, при істотній економії матеріальних і трудових ресурсів;

- знизити собівартість продукції, що випускається;

підвищити продуктивність праці і конкурентноздатність товарів на зовнішньому ринку;

- вдержати переваги перед конкурентами тощо.

Важливо враховувати також часовий фактор. Якщо вартість ліцензії і вартість аналогічної розробки власними силами однакові, то вигідніше купити ліцензію, оскільки значно скоротиться час до початку випуску продукції.

Яскравим прикладом успішного ведення патентно-ліцензійної політики є Японія, яка після Другої світової війни за 15 років придбала 2500 ліцензій, на основі яких швидко розвинула виробництво конкурентоздатної продукції, виявивши світу економічне чудо. Багато в чому завдяки цьому Японія вийшла на одне з перших місць у світі по економічній могутності.

Види ліцензій.

Ліцензії підрозділяються як за обсягом переданих прав, так і за умовами надання прав. За обсягами переданих прав ліцензії поділяються на три види:

- невиключна (проста) ліцензія;

- виключна ліцензія;

- повна ліцензія.

Невиключна (проста) ліцензія надає ліцензіатові право використовувати ліцензію на території і протягом часу, обговорених у ліцензійному договорі. При цьому ліцензіар залишає за собою право використовувати переданий об'єкт у власному виробництві, а також надавати ліцензії іншим лщензіатам.

Виключна ліцензія надає ліцензіатові монопольне право використовувати предмет ліцензії на погоджених умовах (термінах, території). При цьому ліцензіат має право надавати ліцензії на використання предмета ліцензії третім особам без обмеження права ліцензіара за первісною угодою.

Повна ліцензія надає ліцензіатові найбільш широкий обсяг прав. За ліцензійним договором ліцензіатові надаються усі права на використання об'єкта інтелектуальної власності, цю є предметом ліцензії, без обмеження території і на весь термін дії охоронного документа. Варто мати на увазі, що при продажу повної ліцензії власником охоронного документа все ж залишається ліцензіар.

За умовами надання прав ліцензії різняться за такими видами: чисті, супутні, зворотні, перехресні, відкриті, примусові, субліцензії.

Чистою є ліцензія, по якій права на використання ОІВ передаються в рамках самостійного ліцензійного договору, а не в складі інших торгових угод.

Супутня ліцензія передбачає передачу прав у рамках ліцензійних договорів, що є додатками до основних угод (наприклад, на передачу устаткування, інжиніринг тощо), або у виді окремих розділів по цих угодах.

Зворотна ліцензія передбачає передачу ліцензіарові прав на об'єкт, розроблений ліцензіатом на основі знань, отриманих по основному ліцензійному договору від ліцензіара.

Перехресна ліцензія (крос-ліцензія) означає взаємне надання прав різними власниками охоронних документів у випадках, коли партнери не можуть здійснювати виробничу чи комерційну діяльність, не порушуючи прав один одного.

Відкрита ліцензія надає право будь-якому ліцензіатові на об'єкт, що продається ліцензіаром. При цьому, власник охоронного документа подає до Установи офіційну заяву з проханням опублікувати повідомлення про готовність продати ліцензію будь-якій зацікавленій особі. При цьому знижується вдвічі розмір збору за підтримку чинності охоронного документа. Зміст відкритої ліцензії полягає в тому, щоб запобігти упущеній вигоді ліцензіаром від можливого не використання об'єкта продажу.

Примусова ліцензія, відповідно до Паризької конвенції по охороні промислової власності, видається у випадках, коли ОІВ не використовується чи недостатньо використовується власником протягом встановленого законом терміну (в Україні цей термін становить 3 роки з дати юридичного акта), або при відмовленні власника охоронного документа від укладання ліцензійного договору.

Якщо виникає необхідність використання ОІВ у життєво важливих для суспільства галузях (національна безпека, охорона здоров'я, захист навколишнього середовища), то Кабінет Міністрів України (чи інший компетентний державний орган за узгодженням з Кабінетом Міністрів) може видавати дозвіл на використання об'єкта промислової власності без згоди власника охоронного документа, але з виплатою йому справедливої компенсації. Особливість примусової ліцензії полягає в тому, що вона надається за рішенням суду, а не по взаємній згоді між ліцензіаром і ліцензіатом.

Субліцензія дозволяє ліцензіатові надавати права на об'єкти інтелектуальної власності третім особам при згоді ліцензіара на умовах, що, як правило, повинні бути обговорені в основному ліцензійному договорі між ліцензіаром і ліцензіатом.

Ліцензійні договори.

Ліцензійний договір містить у собі елементи двох класичних договорів: договору купівлі-продажу і договору оренди. Однак ОІВ, чи охоронні документи на них, не слід розглядати як речі, а право на ОІВ - як речове право в його класичному розумінні. Дійсно, власник матеріального об'єкта, наприклад, автомобіля, може продати його тільки один раз. У той же час власник винаходу зможе продати кілька ліцензій на один і той же винахід. При продажу повної ліцензії власник цілком позбавляється права на використання винаходу і не може більше продавати його. Ця угода схожа на класичний варіант купівлі-продажу. При продажі невиключної ліцензії ліцензіар надає право монопольне використовувати предмет ліцензії протягом зазначеного в ліцензійному договорі терміну; після закінчення цього терміну усі права повертаються до ліцензіара. Такий договір схожий на класичний договір оренди.

У ліцензійному договорі мова йде, насамперед, про торгівлю правами. У цьому полягає особливість об'єктів ліцензій на ринку і виявляється економічна сутність ліцензійних договорів.

Таким чином, ліцензійний договір варто вважати договором особливого роду, що з'єднує в собі умови різних видів договорів: купівлі-продажу, оренди, про надання послуг, інвестування капіталу, позики, співробітництва.

При виборі терміну дії ліцензійних договорів звичайно враховують:

- умови конкурентних пропозицій;

- умови платежів за передбачуваним договором;

- можливий термін морального старіння переданої розробки;;

- можливості партнерів по термінах постачань технічної документації і спеціального устаткування, монтажу і налагодженню;

- наявність правової охорони;

- умови договору про передачу удосконалень;

- час, необхідний на освоєння ліцензійної продукції;

- зацікавленість ліцензіата в більш короткому терміні дії договору при комбінованих платежах.

Міжнародна практика ліцензійної торгівлі свідчить про те, що термін дії ліцензійного договору, як правило, не перевищує 10 років від дати вступу його в силу.

Договірним правом регулюється можливість дострокового розірвання ліцензійного договору, якщо однією із сторін не виконуються істотні умови договору, а також продовження терміну дії договору за взаємною згодою сторін.

При визначенні терміну дії ліцензійного договору варто звернути увагу на обов'язки сторін після закінчення дії договору. Звичайно, припинення терміну дії договору спричиняє лише припинення зобов'язань по сплаті поточних платежів, наданню інформації про зміни й удосконалення, а також консультацій, наданню технічної допомоги тощо. Як правило, після закінчення терміну дії ліцензійного договору право на використання предмета ліцензії залишається за ліцензіатом, а передана ліцензіаром технічна документація не повертається.

Зміст ліцензійного договору звичайно не регламентується. Відповідно до національного законодавства ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовому виді і підписаний сторонами. Ліцензійний договір набуває чинності у відношенні іншої особи лише після його реєстрації в Установі у випадку передачі майнових прав і у випадку примусової ліцензії.

Ліцензіар готує проект ліцензійного договору заздалегідь і передає його потенційному ліцензіатові в ході попередніх переговорів. Важливо, щоб до одержання повної гарантії про наміри потенційного ліцензіата ліцензіар виконав такі дії:

- підписав протокол про наміри;

- уклав договір про конфіденційність;

- розробив проект ліцензійної угоди;

- підготував альтернативні пропозиції для обговорення з потенційним партнером;

- розробив детальний проект ліцензійного договору.

Ні в якому разі не слід ігнорувати укладання договору про конфіденційність до початку переговорів. У разі відсутності такого договору потенційний ліцензіат після одержання інформації, у тому числі конфіденційної, може припинити переговори.

Ліцензійні платежі.

Оскільки більшість ліцензійних угод пов'язана з комерційною діяльністю, то вони передбачають виплату визначеної грошової суми ліцензіарові за передані права на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Розрізняють три основних види ліцензійних платежів: роялті, паушальний, комбінований.

Роялті – це вид платежів, що ліцензіат виплачує ліцензіарові протягом усього терміну дії угоди рівними долями.

Паушальний платіж - передбачає виплату винагороди до початку масового випуску продукції, зафіксованої в угоді. До паушальної форми оплати звертаються звичайно у випадках, коли в країні ліцензіата хитке положення або немає ясності в питанні патентування винаходу, що складає основу ліцензії.

Комбінований платіж передбачає виплату ліцензіарові частини винагороди ще до початку виробництва і збуту продукції, частина винагороди, що залишається, виплачується у формі роялті після постановки продукції на виробництво.

Опорний конспект лекцій

 

З дисципліни

Інтелектуальна власність

 

 

Тема 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ: ПОНЯТТЯ ТА ЇЇ РОЛЬ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

1. Поняття інтелектуальної власності.

2. Інтелектуальна власність як один з визначальних факторів розвитку економіки.

3. Об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності.

4. Еволюція інтелектуальної власності в Україні.

5. Законодавча база інтелектуальної власності в Україні.

6. Структура національної системи охорони інтелектуальної власності.

7. Міжнародна система інтелектуальної власності.