Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння

Вперше закріплене на законодавчому рівні в КК України 2001 року. Аналіз законодавчих положень дає можливість стверджувати, що

· про фізичний примус як обставину, що виключає злочинність слід говорити тоді, коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примушування, внаслідок якого вона не могла керувати своїми вчинками. Таке твердження є правильним, враховуючи, що підставою крим. відповідальності може бути не будь-яке сусп.-небезп. діяння, а лише вольове усвідомлене. Оскільки через фізичний примус особа позбавлена можливості керувати своїми вчинками, і її дії не є злочинними (відсутня вольова ознака діяння) і тому вона не підлягає крим. відповідальності.

· Інакше вирішується питання у випадках

- коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам, зазнавши фізичного примусу, але при цьому зберігала можливість керувати своїми діями

- коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам під впливом психічного примусу (напр.., нотаріус під загрозою смерті засвідчує незаконну угоду.

В таких випадках питання про крим. відповідальність вирішується відповідно до положень, що характеризують крайню необхідність (ст.. 39 КК), тт. відвернена шкода має бути більшою, ніж завдана.

А) Тепер про поняття фізичний примус - під ним слід розуміти такий вплив на тілесну недоторканість чи свободу особи, коли вона позбавляється можливості діяти за своєю волею (на свій розсуд). Іноді фізичний примус ототожнюють з фізичним насильством, хоч ці поняття в чомусь подібні, однак повністю вони не співпадають. Фізичний примус є більш широким поняття, так як вимагає не тільки фізичне насильство, а й інші дії (напр., позбавлення або обмеження свободи волі).

Б) При психічному примушуванні (погроза застосувати фізичний вплив) законодавець пропонує розглядати заподіяння шкоди за правилами крайньої необхідності, бо підстав для безумовного виключення крим. відповідальності немає – у особи є вибір між двома можливостями:

- пожертвувати собою, своїми інтересами, або

- заподіяти шкоду право охоронюваним інтересам.

Психічний примус, як правило, не повністю позбавляє волю особи, тому й не позбавляє її здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, тому закон вважає, що таку ситуацію слід прирівнювати з крайньою необхідністю.

Здійснення фізичного чи психічного примусу у деяких випадках крим. закон розглядає як ознаку самостійності злочину. (див, ст.. 373 КК- примушування давати показання, ст.. 154 КК – примушування до вступу у статевий зв'язок) Аналіз вказаних злочинів свідчить про те, що примушування може бути і фізичним і психічним.

У підсумок можна зробити такий висновок:

1. Крим. відповідальність виключається у випадку фізичного примусу, якщо особа, яка зазнала фізичного примусу, не могла керувати своїми вчинками.

2. Якщо ж до особи, хоча і був застосований фізичний примус, але вона зберігала можливість керувати своїми діями або до неї був застосований психічний примус, - питання пр. відповідальність (чи виключення її) за заподіяну право охоронюваним інтересам шкоду особою вирішується за правилами крайньої необхідності.

 

 

Діяння, пов’язане з ризиком як обставина, що виключає злочинність діяння

Регламентоване крим. законом (ст.. 42 КК), який встановлює, що

діяння, пов’язане з ризиком не є злочином

умова якщо було вчинене в умовах виправданого ризику

мета для досягнення значної суспільної мети.

Ознаками виправданого ризику є:

· Якщо мету, яку було поставлено, не можна було досягти в даній обстановці діянням, не пов’язаним з ризиком.

При цьому особа, яка ризикувала, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди право охоронюваним інтересам.

· Ризик має ґрунтуватися на знаннях, досвіді особи, яка ризикує, твердому раціональному розрахунку і реальній можливості закінчення ризикованого діяння.

· Виправданий ризик є перш за все ризиком професіональним і можливий у будь-який сфері професійної діяльності. Найбільш поширені різновиди професійного ризику:

- науковий (ризик експериментатора)

- виробничо-господарський

- комерційний

- технічний

- організаційно-управлінський

Отже, основними ознаками виправданого ризику є:

- спрямованість діяння на досягнення суспільно-значимої корисної мети

- ця мета не може бути досягнута діями, не пов’язаними ризиком

- особа, яка ризикує, мусить передбачити усі достатні заходи для запобігання шкоди охоронюваним інтересам

- ризик не повинен бути таким, що завідомо створює загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної безпеки чи інш. надзвичайних подій. (інакше це вже буде невиправданий ризик – ч. 3 ст.42)

Умовами правомірності виправданого ризику є

ті, що відносяться до вчинюваних діянь (тт. якими мають бути діяння)	ті, що відносяться до створювання небезпеки (тт. якою має бути небезпека)
· діяння спрямоване на досягнення суспільно-корисної значної мети   · ця мета не може бути досягнута діями, не пов’язаними з ризиком   · особа, яка ризикує, передбачає лише можливість (ймовірність), а не неминучість шкоди охоронюваним інтересам	· ймовірний (можливий) характер настання шкоди, поряд з успішним результатом   · недопустимість створення загрози для життя інших людей   · загрози екологічної катастрофи   · загрози інших надзвичайних подій       якщо вони наявні – цей ризик є невиправданим ч. 3 ст. 42

Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння

В чинному КК ця обставина (вперше) врегламентована. КК дає як саме поняття цієї обставини, так і умови правомірності.

Так, ч. 1 ст. 41 закріплює:

«Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам виконуючи законний наказ або розпорядження визнається правомірною», (а отже такою, що виключає злочинність).

Розглянемо, що таке

 

Наказ це акти підлягають особами

Розпорядження управління обов’язковому яким

виконанню адресовані

 

Розпорядження видають службові особи державних органів влади, та

особи, які виконують управлінські функції в недержавних організаціях

 

Наказ видається в порядку підлеглості, адресований, як правило, персонально конкретним особам

це – владна вимога уповноваженої особи, яка є обов’язковою для виконання адресованій особі

Кримінально-правового значення

проблема наказу (розпорядження) набуває

у зв’язку

 

з виконанням його або

з його невиконанням

· виконання явно злочинного наказу (розпорядження) тягне крим. відповідальність на загальних підставах (ч. 4 ст. 41)   · якщо особа діяла з необережності – відповідальність настає за необережний злочин   · якщо не усвідомлювала і не могла усвідомлювати сусп.. небезпечний характер своїх дій – (казус) не відповідає за крим. законом · тоді відповідальності підлягає особа, яка віддала злочинний наказ (розпорядження) ч. 5 ст. 41

· якщо особа не виконала законний наказ (розпорядження) начальника – настає крим. відповідальність (ст.. 403 КК)   · якщо не виконала явно злочинний наказ (розпорядження) – не підлягає крим. відповідальності (ч. 3 ст. 41 КК)   · якщо в наявності психічний примус (груба форма наказу хоч і законного) особа повинна виконати його, а потім оскаржити.

 

В КК України визначені ознаки, які характеризують наказ (розпорядження) як законні акти.

Вони мають бути:

- віддані відповідною особою

- оформлені в належному порядку

- в межах її повноважень

- за змістом не суперечити чинному законодавству

- не порушувати конституційних прав людини і громадянина

Отже, умовами правомірності діяння, вчиненого при виконанні наказу або розпорядження є

1. Наказ чи розпорядження мають бути законними.

2. Вони є обов’язковими для виконання особами, щодо яких вони видані.

У випадку виконання злочинного наказу відповідальності підлягає як начальник, який його видав, так і виконавець