Поняття і критерії неосудності. Обмежена осудність і її кримінально-правове значення.

Неосудність

Медичний (біологічний) критерій

Юридичний критерій

Хронічна душевна хвороба

Тимчасовий розлад душевної діяльності

Слабо-умство

Інший хворобливий стан

Інтелектуальний момент – особа не здатна усвідомлювати свої дії

Вольовий момент – особа не здатна керувати своїми діями

 

Осудність у широкому розумінні – це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками. Осудність – це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідоме керувати ним і пов‘язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин.

Неосудність, відповідно до ст.12 КК, - це неспроможність особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Поняття неосудності складається із сукупності медичного і юридичного критеріїв.

Медичний (біологічний) критерій – хвороблива природа психічного розладу здоров‘я людини (ч.1 ст.12). Хронічна душевна хвороба – постійне, безперервне, важковиліковне психічне захворювання, яке має тенденцію до періодичного прояву хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, енцефалічний психоз, старечий психоз тощо. Тимчасовий розлад душевної діяльності – раптовий приступ психічної хвороби, швидкій її розвиток, нетривалий перебіг, що закінчується одужанням: гострий реактивний і маніакально-депресивний психози, патологічне сп‘яніння, патологічний афект, стан марення, паморочний стан свідомості тощо. Слабоумство (олігофренія) – розумова недорозвиненість, неповноцінна розумова діяльність: ідіотія (глибокий ступінь розумової нерозвиненості), імбецильність (менш глибокий ступінь), дебільність (легка форма порушення розумової діяльності). Іншій хворобливий стан – за своїм психопатологічним порушенням може бути прирівняний до перелічених: тяжкі форми психопатії і психастенії, стан абстиненції при наркоманіях – у хворого може бути порушена здатність до розумової або вольової діяльності.

Юридичний (психологічний) критерій неосудності: інтелектуальна ознака – особа не могла усвідомлювати своїх дій (не здатна розуміти фактичний бік і соціальний зміст своєї поведінки, її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння), вольова ознака – особа не могла керувати своїми діями (нездатність керувати під час вчинення суспільно небезпечного діяння своїми діями) (ст.12).

Відповідно до закону (ст. 20 КК) обмежено осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Важливе значення має те, що будь-який психічний розлад межового характеру, який не позбавляє особу здатності усвідомлювати та керувати своїми діями, певною мірою обмежує цю здатність, але не будь-який психічний розлад свідчить про обмежену осудність. Тобто, обмежена здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними при певних хворобливих розладах психіки (непсихотичного рівня), як правило, не повинна ідентифікуватися з обмеженою осудністю. Для визнання особи обмежено осудною недостатньо встановити в неї хворобливий розлад психічної діяльності непсихотичного рівня, необхідно, щоб хворобливі вияви істотно вплинули на поведінку особи й зумовили злочинний характер діяння.

Визнання особи обмежено осудною є прерогативою суду, однак із змісту ч. 2 ст. 20 КК це чітко не випливає, оскільки в ній йдеться про те, що визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання.

Вчинення злочину обмежено осудною особою треба визнавати скоєним при пом'якшуючих покарання обставинах, хоча з тексту закону це також не випливає. Правова природа обмеженої осудності полягає у тому, що вона є пом'якшуючою покарання обставиною, яка передбачена самостійною нормою Загальної частини КК України.

До обмежено осудної особи за необхідності суд може застосувати примусові заходи медичного характеру.

 

Мотив і мета злочину, їх кримінально-правове значення

Мотив злочину - внутрішній спонукальний стимул, джерело активної діяльності людини, те, що штовхає до вчинення злочину; внутрішнє усвідомлене спонукання до вчинку особи, що визначає зміст діяння, допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.

Мета - уявлення людини про результати свого діяння. В крим. праві це те чого хоче досягти особа, вчиняючи злочин, тт. уява винного про результат, який вона прагне досягти злочинним шляхом

· Мета і мотив є ознаками злочинів, вчинюваних з прямим умислом

· Злочинні мотиви – це такі, що визначають сусп.. небезпечність, антисоціальну спрямованість дій особи.

· Мотив і мета хоч і є самостійними психологічними ознаками суб’єктивної сторони злочину, але вони взаємозалежні і пов’язані між собою.

Мотиви можуть бути - низькі (користь, помста, ревнощі) і

- не є низькі (співчуття, прагнення допомогти іншій особі тощо)

Мета вказується в диспозиції (незаконне збагачення, приховати злочин, насильницьким шляхом змінити конституційний устрій, мета збуту підроблених грошей тощо).

· Мотив і мета є додатковими ознаками суб’єктивної сторони злочину на відміну від вини (- обов’язкової ознаки). У випадках, коли вони зазначені в диспозиції статті ОЧ КК, вони стають обов’язковими для доказування і впливають на кваліфікацію.

Значення мотиву і мети в системі ознак суб’єктивної сторони.

1. Можуть бути вказані як обов’язкова ознака основного складу злочину (ч. 1 ст. 111, ст. 109 КК) – тоді відсутність її впливає на оцінку вчиненого.

2. Наявні як кваліфікуючі ознаки (п.6,7 ч.2 ст. 115 та п.9 ч.2 ст. 115 КК)

3. Як пом’якшуюча обставина (п.9 ч.1 ст. 66 КК)

4. Як обтяжуюча обставина (п.3 ч.1 ст. 67 КК, п.4).

Помилка і її кримінально-правове значення

Помилка - неправильне уявлення особи про:

- юридичні властивості вчинюваного ним діяння (юридична помилка) або про

- фактичні ознаки вчинюваного діяння (фактична помилка)

а) юридична помилка – неправильне (хибне) уявлення особи про крим-правову сутність вчиненого ним діяння і його правові наслідки.

ВИДИ юридичної помилки:

- помилка у протиправності (особа вважає, що вчинене нею діяння є злочинним, а закон не відносить його до злочинів /така помилка виключає крим. відповідальність/)

- помилка в кваліфікації - неправильне уявлення особи про юридичну кваліфікацію (ніяким чином не впливає на форму вини і не виключає крим. відповідальність)

- помилка в караності – особа помиляється щодо виду і розміру покарання (не виключає ні вини, ні відповідальності)

Незнання закону не звільняє від кримінальної відповідальності

 

 

б) фактична помилка –неправильне уявлення особи про фактичні обставини вчиненого

ВИДИ фактичної помилки:

- помилка в об’єкті (кваліфікується за спрямованістю умислу)

- помилка в потерпілому (не виключає відповідальності)

- помилка у віці потерпілого (крим. відповідальність не виключається)

- помилка в предметі (впливу піддається не намічений, а інший предмет /впливає на форму вини і відповідальності/)

- помилка в причинному зв’язку (дав отруту, а потерпілий вийшов з дому і попав під авто – відповідальність не за вбивство, а за замах на вбивство)

Значення помилки в кримінальному праві:

1. слід розрізняти юридичну і фактичну помилку.

2. Помилки можуть впливати на юридичну оцінку вчиненого діяння (див. помилку в протиправності: думає, що вчинив злочин, а насправді – ні; думав, що дії не злочинні, а вони злочинні).

3. Допомагає відрізнити випадки помилки в об’єкті посягання від помилки в особі (помста судді, а причиняє шкоду іншій особі)

4. Помилки слід відрізняти від відхилення дії або удару (відповідальність настає за спрямованість дії) - напр., хотів вбити Н, який вийшов на балкон, але поранив його жінку, яка в той час вийшла на балкон, тоді буде замах на умисне вбивство та тілесні ушкодження певної тяжкості)

 

 

Поняття і значення вини

А) Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК та її наслідків у формі умислу чи необережності. (ст.. 23 КК)

Вина може проявлятися у формі

УМИСЛУ (ст. 24 КК)	НЕОБЕРЕЖНОСТІ (ст. 25 КК)
прямий	непрямий	злочинна самовпевненість	злочинна недбалість
особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків і бажала їх настання	особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання	особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення	особа не передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити

Ознаки, що характеризують зміст вини

інтелектуальні та	вольові
включають усвідомлення особою характеру вчинюваного діяння, передбачення наслідків і розвитку причинного зв’язку між ними	свідоме спрямування інтелектуальних і фізичних зусиль на прийняття рішення по досягненню цілей, усунення перешкод

Встановлення вини, її форми і виду — необхідна умова правильної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб'єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності.Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.