Чинність к/з за колом осіб. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

Чинність к/з за колом осіб. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

З ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі і громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства (останніми вважаються особи, які проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї належності до іноземної держави), які, знаходячись на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України.

Повним дипломатичним імунітетом користуються; глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегати. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за ЇЇ межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство — України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне запо­діяти шкоди й інтересам Інших держав, в тому числі Україні.

Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно. Основні його положення закріплені у ст. 10 КК.

Під видачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють передачу таких осіб однією державою (що запитується), на території якої вони знаходяться, іншій державі (що запитує), на території якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є.

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та від­дання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її тери­торії, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до криміналь­ної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування пока­рання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними догово­рами України.

Класифікація злочинів і її кримінально-правове значення.

А) Класифікація зло чинів – це поділ злочинів на види (групи) в залежності від критеріїв, які беремо за основу поділу. Отже

· за ступенем тяжкості (законодавча класифікація – ст.. 12 КК) злочини поділяються на:

- злочини невеликої тяжкості (передбачено покарання на строк не більше двох років позбавлення волі, або більш м’яке покарання)

- злочини середньої тяжкості (не більше 5-ти років позбавлення волі)

- тяжкі злочини (не більш 10-ти років позбавлення волі)

- особливо тяжкі злочини (передбачено покарання понад 10 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі)

· за формою вини:

- умисні злочини та - необережні злочини

Іноді ще виділяють злочини з двома формами вини (ч.2.ст.121)

· за моментом закінчення

- закінчений злочин та - незакінчений злочин

(ч.1 ст. 13 КК) (готування і замах –ч.2 ст.13)

· простий злочин (ч.1 ст. 185)

· кваліфіковані злочини (ч.2,3,4,5 ст. 185)

Значення класифікації злочинів

1. Усуває необхідність давати в законі постійно змінювані і різні за об’ємом переліки злочинів у нормах О.Ч. про незакінчений злочин, співучасть, звільнення від крим. відповідальності. тощо.

2. Пов’язує вчинення особою злочину того чи іншого виду с певними крим. –правовими наслідками (див.: Розділ 9 ст. 45-48 КК).

3. Враховується при призначенні покарання ступінь тяжкості вчинених злочинів, форми вини (див.: ст.. 70-71 КК).

4. Враховується при звільнені від покарання та його відбування (ч.4 ст.74, ч.1 ст.75 ін. КК)

Поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони злочину

А) Поняття об’єктивної сторони –це зовнішня сторона злочину, що характеризується:

- сусп.-небезп. (злочинним) діянням (дією або бездіяльністю),

- сусп.-небезп (злочинними) наслідками,

- причинним зв’язком між злочинним діянням і злочинними наслідками

- та місцем, часом, способом, обстановкою, знаряддям і засобами вчинення злочину.

Поняття об’єктивної сторони злочину сформульоване лише в науці (теорії крим. права).

Б ) Ознаки об’єктивної сторони поділяються на

· обов’язкові, до яких відносять:

- сусп.-небезп.діяння (для формальних і матеріальних складів злочинів)

- сусп.-небезп. наслідки і причинний зв'язок між ними (для матеріальних складів злочинів)

· факультативні, до яких відносять:

- місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка.

в) Суспільно-небезпечне діяння як ознака об’єктивної сторони – це усвідомлений вольовий поступок людини, зовнішня сторона якого є або активною, або пасивною.

ФОРМИ

Суспільно-небезпечного діяння

 

дія	бездіяльність
активна, усвідомлена і вольова суспільно-небезпечна поведінка особи, яка вчинила заборонене крим. законом сусп-небезп. діяння. - заподіює істотну шкоду чи - ставить в загрозу заподіяння такої шкоди	пасивна вольова усвідомлена сусп.-небезп. поведінка особи, яка заклечається в не вчиненні тих дій, які вона повинна і могла вчинити згідно з законом Умовами злочинної бездіяльності є: - якщо на особу покладений юрид. обов’язок виконати сусп. корисні дії (об’єктивний критерій) - якщо особа мала реальну можливість виконати ці дії (суб’єктивний критерій)

Суспільно-небезпечні наслідки – це шкода, заподіяна об’єкту крим-прав. охорони в результаті вчиненого сусп.-небезп. діяння (дії або бездіяльності)

 

ВИДИ

Поняття і ознаки суб’єкту злочину

Поняття і значення вини

А) Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК та її наслідків у формі умислу чи необережності. (ст.. 23 КК)

Вина може проявлятися у формі

УМИСЛУ (ст. 24 КК)	НЕОБЕРЕЖНОСТІ (ст. 25 КК)
прямий	непрямий	злочинна самовпевненість	злочинна недбалість
особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків і бажала їх настання	особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання	особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення	особа не передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити

Ознаки, що характеризують зміст вини

інтелектуальні та	вольові
включають усвідомлення особою характеру вчинюваного діяння, передбачення наслідків і розвитку причинного зв’язку між ними	свідоме спрямування інтелектуальних і фізичних зусиль на прийняття рішення по досягненню цілей, усунення перешкод

Встановлення вини, її форми і виду — необхідна умова правильної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб'єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності.Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.

ВИДИ

злочинна самовпевненість ч.2 ст. 25	злочинна недбалість ч. 3 ст. 25
якщо особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності) але легковажно розраховувала на їх відвернення	якщо особа не передбачала можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити

Значення вини

1. Вина є критерієм відмежування злочинних діянь від незлочинних.

2. Крим. відповідальності підлягає лише винна особа (тт. така, що вчинила злочин умисно чи з необережності)

3. Вина впливає на кваліфікацію вчинених діянь (див.ч.1 ст.115 – ст. 119 КК)

4. Вина є критерієм поділу злочинів на - умисні (їх є 2/3) і необережні (десь 1/3)

5. Різновиди форм і видів вини певною мірою враховуються при стадіях вчинення злочину (так, замах на вчинення злочину вчиняється лише з прямим умислом; при вчиненні злочину у співучасті – організатор діє тільки з прямим умислом).

В и д и е к с ц е с у

кількісний	якісний
має місце, коли виконавець, почавши виконувати дії, обумовлені з іншими співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш (або менш) тяжкі	має місце, коли виконавець вчиняє не однорідний, а зовсім інший злочин - поза той злочин, про який домовлялись з іншими або додатковий злочин
(задумали крадіжку, а виконавець вчинив розбій виконавець буде нести відповідальність за розбій, а інші – за замах на крадіжку)	(задумали викрадення дитини, а виконавець її ще і зґвалтував виконавець буде нести відповідальність і за викрадення, і за зґвалтування, інші – за викрадення)

При ексцесі виконавця інші співучасники не відповідають за дії виконавця, які виходять за межі обумовлених з ними, а підлягають кримінальній відповідальності лише за фактично вчинені ними діяння.

 

 

Відмінність

 

	при множинності злочинів	при вчиненні одиночного злочину	при виявленні конкуренції крим. правових норм
за об’єктом	шкода завдається декільком об’єктам	шкода завдається одному об’єкту
за об’єктивними ознаками	кожне діяння утворює самост. склад злочину, а вчинені однією особою вони утворюють множинність	діяння, вчинене особою, характеризує об’єктивну сторону одного злочину
за юридичними наслідками	особа відповідає за кожне вчинене діяння	відповідає за одне діяння
за юридичною природою	особа вчиняє декілька злочинів, кожен з яких має самостійні ознаки	особа вчиняє один злочин, який кваліфікується з однією статтею ОЧ	необхідність вибору прав. кваліфікації, коли одне діяння підпадає під ознаки декількох норм

Довічне позбавлення волі.

Довічне позбавлення волі ( ст. 64 КК)

встановлюється за вчинення особл. тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк і за обмежене коло собл. тяжких злочинів, напр.:

- посягання на життя державного чи громадського діяча (ч. 1ст 112 КК)

- умисне убивство за обставин, які обтяжують покарання (ч. 2. ст. 115 КК)

- посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю (ст. 379 КК)

- застосування зброї масового знищення, якщо спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч.2 ст. 439 КК)

- геноцид (ст. 442 КК) тд.

Довічне позбавлення волі є основним і найтяжчим видом покарання, прийшло на зміну смертній карі, яка була передбачена в КК 1960 року як виняткова міра покарання за особл. тяжкі злочини (розстріл).

Призначивши довічне позбавлення волі суд за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину з урахуванням особи винного та умотивувавши своє рішення може перейти до більш м’якого покарання – позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 69 КК).

Актом помилування може бути здійсненна заміна засудженому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років (ч. 2 ст. 87 КК).

Відповідно до закону довічне позбавлення волі не застосовується

- до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років

- до осіб у віці понад 65 років

- до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

 

 

55. Загальні засади призначення покарання визначені в крим. законі в окремій статті (ст. 65 КК)

Загальні засади (як поняття)призначення покарання встановлені КК правила, якими керується суд у кожній крим. справі при визначенні винному конкретної міри покарання.

Суд призначає покарання:

- у межах, встановлених у санкції статті ОЧ КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин

- відповідно до положень ЗЧ КК

- враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею ОЧ КК за вчинений злочин, визначається окремою статтею ЗЧ КК. (ст. 69 КК)

Більш суворе покарання, ніж передбачено відповідними статтями ОЧ КК за вчинений злочин може бути призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків на підставах і за умов, визначених законом (ст. 70,71 КК). Таким чином, існують загальні засади призначення покарання, які чітко визначені крим. законом, ними керується суд, призначаючи покарання конкретній особі. Крім цього слід мати на увазі, що суд може призначити більш м’яке або більш суворе покарання за наявності для цього особливих підстав і умов, передбачених і врегульованих крим. законом.

 

 

Види умисного вбивства

Умисні вбивства можна поділити за певними критеріями на види. Так:

а) за формою вини:

- умисні вбивства (ст.. 115 – 118КК) з прямим або непрямим умислом

- необережне вбивство (ст.. 119КК) зі злочинної недбалості чи злочинної самовпевненості;

б) за ступенем тяжкості:

- основний склад умисного вбивства, без обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115КК, і пом’якшуючих, передбачених ст.. 116-118КК (просте вбивство)

- кваліфіковані склади умисного вбивства. В ч. 2 ст. 115КК передбачено 13 пунктів, в яких перераховані обставини, за наявності яких просте вбивство слід вважати кваліфікованим. (ці обставини див. в пит.. 80)

- умисні вбивства з пом’якшуючими обставинами, передбаченими в ст.. 116КК - умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання, в ст.. 117КК – умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, в ст.. 118КК – умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Саме поняття «вбивство» визначене в ч. 1 ст. 115КК

як протиправне заподіяння смерті іншій особі, при цьому законодавець вказує на форму вини – умисні дії, спрямовані на заподіяння смерті або необережне заподіяння смерті (ст.. 119КК) потерпілій особі.

Отже, це поняття, яким законодавець користується і в інш. статтях КК, в яких передбачена відповідальність за заподіяння смерті протиправно, є загальним для групи злочинів, безпосереднім об’єктом яких є життя іншої особи. Воно включає в себе як діяння (у формі дії чи бездіяльності), так і наслідок у вигляді смерті потерпілої особи (як результат діяння винного).

Є в КК також норми, в яких передбачається відповідальність за посягання на життя (держ. чи громадського діяча, судді, працівника правоохоронного органу, представника іноземної держави). В цих випадках поняття «посягання» більш ширше, ніж поняття «вбивство», бо включає в себе і замах на вбивство і власне вбивство.

Вважають в науці, що це особливі випадки, коли спричиняється смерть потерпілим, спеціально визначеним в статтях ОЧ КК.

Крім безпосереднього об’єкту види поєднані тим, що при встановленні об’єктивної сторони у всіх складах вбивств треба встановити три ознаки:

- діяння (дію чи бездіяльність)

- наслідки у виді смерті

- причинний зв'язок між діянням і настанням смерті.

Суб’єктом цих злочинів, крім передбачених ст. 118 та ст. 119КК, може бути фізична, осудна (або обмежено осудна) особа, якій до вчинення вбивства виповнилось 14 років. Відповідальність за вбивства, передбачені ст..118 та ст. 119КК настає з 16 років.

За юридичною природою основний склад умисного вбивства та кваліфіковані його вид и відносяться до особливо-тяжких злочинів, причому кваліфіковані види є за ступенем сусп.. небезпечності більш тяжкими

(покарання за ч. 1 ст. 115КК – від 7 до 15 років, а

за ч. 2 ст. 115КК – від 10 до 15 років, або довічне позбавлення волі).

Що ж до привілейованих складів умисного вбивства, тт. тих, що передбачені ст. 116, ст. 117 та ст. 118КК – то це є перші з них – злочини середньої тяжкості, а передбачений ст. 118КК – злочин невеликої тяжкості.

Як це встановлено законом, умисні склади злочинів, в тч умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин є більш суспільно небезпечним, ніж вчинене вбивство з необережності (до 5 років позбавлення волі).

Отже, ретельне дослідження всіх обставин справи, пов’язаних із протиправним винним заподіянням смерті інш. особі, має велике значення, а саме:

- допомагає відмежувати вбивство від самогубства;

- правильно кваліфікувати заподіяння смерті інш. особі, враховуючи всі об’єктиві і суб’єктивні ознаки кожного конкретно вчиненого діяння;

- вибрати відповідне покарання особі, винній у вчиненні вбивства (в залежності від його виду).

 

 

Крадіжка – с. 185КК

Відноситься до корисливих злочинів з ознаками викрадення.

За ступенем тяжкості основний вид складу «крадіжка» (проста крадіжка) – злочин середньої тяжкості.

Сусп. небезпечність злочину в тому, що порушуються в результаті посягання права власника володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном.

Безпосереднім об’єктом крадіжки є право власності (державної, колективної чи приватної).

Предметом є чуже майно, тт. таке майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винної особи (не є власниками майна колективних підпр-в, підпр-ств, заснованих на власності об’єднань громадян, Акціонерних товариств члени їх, а тому заволодіння таким майном утворює відповідно крадіжку).

Не визнається предметом крадіжки майно, набуте подружжям за час шлюбу і яке перебуває у спільній сумісній власності.

Не є чужим для осіб, що ведуть селянське (фермерське господарство) майно такого господарства.

У пост. Пл. ВСУ № 10 від 06.11.09 у п. 2 визначено

«предметом злочину проти власності (а значить – і крадіжки) є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі і нерухомі), грошові кошти, цінні метали, ціні папери тощо, а також право на майно та дії майнового хар-ру, електрична та теплова енергія.

Об’єктивна сторона крадіжки – таємне викрадення чужого майна, тт. здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інш. осіб (п. 3 пост. №10).

Таємність означає, що майно винна особа викрадає не тільки за відсутністю потерпілого (чи інш. осіб), але і у присутності, але і у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні).

Викрадення є таємним і тоді, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно, а також тоді, коли викрадене вчиняється в присутності особи, який доручено майно, але вона перебуває у такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп’яніння) (п. 3 пост. № 10).

Закінченою крадіжка вважається з моменту, коли винний вилучив майно і мав реальну можливість розпоряджатись чи користуватись ним (інакше – замах на крадіжку).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи інш. особами і незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіти майном, слід кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози ним – залежно віх хар-ру насильства чи погрози – як грабіж чи розбій (п. 4 пост № 10).

Коли винна особа застосовує насильство з метою уникнення затримання, то буде інша крим-прав. оцінка (напр., замах на крадіжку і легкі тілесі ушкодження – сукупність злочинів).

Суб’єктом крадіжки є фізична, осудна (або обмежено осудна) особа, яка досягла 14 років (ч. 2 ст. 22КК).

Суб’єктивна сторона крадіжки хар-ся умислом (прямим) на викрадення таємно чужого майна. Умислом охоплюється як спосіб вилучення чужого майна, так і факт, що майно є чужим для винного.

Крім прямого умислу, суб’єктивна сторона крадіжки має таку ознаку як корисливий мотив.

Із змісту дій винного випливає і мета таких дій – незаконне збагачення за рахунок чужого майна або себе або інш. осіб.

 

 

Бандитизм – ст.. 257КК

Безпосереднім об’єктом злочину є безпека підпр-в, установ, орг-цій чи окремих осіб.

Об’єктивна сторона злочину може проявлятись у таких формах:

- організація озброєної банди

- участь (членство) в такий банді

- участь у нападах, вчинюваних бандою.

За роз’ясненнями, які дає Пл. ВСУ в пост. № 13 від 23.12.05 «Про практику розгляду судами крим. справ про злочини, вчиненні стійкими злочинними об’єднаннями» п. 16 бандитизм становить окремий різновид спільної злочинної діяльності, специфічними проявами якої є орг.-ція озброєної банди та участь в ній або у вчинюваних нею нападах.

Ознаками банди є (див. п. 17 -24 вказ. постанови):

- організована група осіб (декілька суб’єктів), об’єднаних для вчинення злочину

- наявність зброї (холодної чи вогнепальної)

- напад на підпр-ва, установи, орг-ції чи окремих осіб є метою дій банди.

Суб’єктом злочину є осудна особа, який виповнилось 14 років до вчинення бандитизму.

Суб’єктивна сторона злочину хар-ся прямим умислом і спеціальною метою – здійснення нападів на підпр-ва, установи, орг-ції чи окремих осіб.

За ступенем тяжкості злочин – особливо тяжкий.

Участь у вчинюваному бандою нападі може приймати й особа, яка не входить до її складу. Тоді можуть бути такі варіанти кваліфікації, а саме:

1) при усвідомленні особою факту, що вона є учасником нападу, який вчиняє банда, її дії підлягають кваліфікації як бандитизм (за ознакою участь в нападі вчинюваному бандою)

2) якщо ж така особа безпосередньої участі в нападі банди е брала, а лише якимось чином сприяла в його вчиненні, то її дії охоплюються пособництвом

3) Особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, але у будь-який спосіб сприяли у вчиненні нею нападу, несуть відповідальність за злочин, що охоплювався їх умислом.

 

 

Самоправство – ст.. 356 КК

Безпосередній об’єкт цього злочину - встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та обов’язків, нормальна управлінська діяльність та авторитет органів держ. влади і місц. самоврядування.

Об’єктивна сторона злочину проявляється у самоправстві, наслідках (значна шкода) та причинним зв’язком між ними.

Самоправство, тт. самовільне всупереч встановленого законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюють (громадяни, установи, підпр-ва чи орг.-ції), якщо такими діями заподіяна значна шкода інтересам громадянина, громадським чи держ. інтересам, або інтересам власника.

За описом об’єктивної сторони склад злочину матеріальний, тому слід встановити три ознаки, а саме: самоправство, значну шкоду, завдану право охоронюваним інтересам, причино вий зв'язок між ними

Оспорюваність дій особи означає, що інш. громадянин, підпр-во, установа чи орг-ція вважають такі дії неправомірними, вчиненим всупереч закону.

Суб’єкт злочину – загальний. Самоправні дії службової особи, які явно виходять за межі наданих її повноважень, слід кваліфікувати як перевищення влади або службових повноважень.

Суб’єктивна сторона злочину хар-ся умислом.

У випадку добросовісної помилки особи у питанні належності їй прав відповідальність виключається.

Чинність к/з за колом осіб. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

З ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі і громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства (останніми вважаються особи, які проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї належності до іноземної держави), які, знаходячись на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України.

Повним дипломатичним імунітетом користуються; глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегати. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за ЇЇ межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство — України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне запо­діяти шкоди й інтересам Інших держав, в тому числі Україні.

Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно. Основні його положення закріплені у ст. 10 КК.

Під видачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють передачу таких осіб однією державою (що запитується), на території якої вони знаходяться, іншій державі (що запитує), на території якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є.

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та від­дання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її тери­торії, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до криміналь­ної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування пока­рання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними догово­рами України.