Проблеми свободи історичного вибору у ФІ.

Поняття свободи мало в історії тривалу еволюцію тлумачення —від негативної (свобода «від») до «позитивної» (свобода «для»). Філософія свободи людини була предметом міркувань Канта й Геґеля, Шопенгауера й Ніцше, Сартра й Ясперса, Бердяєва й Соловйова. Свобода розглядалась у співвідношенні з доконечністю («пізнана доконечність»), зі свободою й анархією, з рівністю й справедливістю.

Діапазон розуміння цього поняття надзвичайно широкий — від повного заперечення самої можливості вільного вибору (у концепціях біхевіоризму) до обгрунтування «втечі від свободи» (Еріх Фром) в умовах сучасного цивілізованого суспільства. Свобода — справді «солодке» слово, недаремно філологи вважають, що цей термін походить від санскритського кореня, який означає «улюблений». «Живи вільно чи вмри» — в цьому девізі американського штату Нью-Гемпшир закладено досить глибокий зміст. Позитивна й негативна свобода. Дехто з філософів намагався розрізнити позитивну свободу (свободу діяти) й негативну свободу,

свободу «від». Свобода діяти й свобода «від» — найчастіше лише дві сторони однієї медалі. Так, у соціальному чи політичному контексті свобода від цензури означає те саме, що свобода говорити й писати те, що вважаєш за потрібне, свобода від переслідування за віросповідання означає те саме, що свобода обирати власних кумирів, якщо вважаєш це за потрібне, чи не мати кумирів зовсім. Коротше кажучи, саме розходження між свободою діяти й свободою «від» має, звичайно, суто словесний характер.

У філософії екзистенціалізму антропологія значною мірою зводиться до розв'язання проблеми свободи, до з'ясування передумов і чинників, які забезпечують її усвідомлення й отримання. У Ж. П. Сартра, наприклад, людина на рівні свого психологічного «Я» не вільна, вона не має можливості вибору, більше того — її опановують, нею маніпулюють, як пішаком. Як же людині досягти свободи?

Якщо С. Л. Франк вважав, що свобода містить у собі динамічність (процес вільного вибору має на увазі такі моменти, як «робота», «здійснення», «становлення», тобто щось активне й творче в діях суб'єкта, що пізнає), то в Сартра природа свободи засновується на негативі. Бути вільним, за Сартром, означає здатність людини не творити буття, а виводити себе за його межі, звільнятися від нього, заперечувати доконечність. Людина звільняється від несправжнього існування тим, що тікає з-під панування доконечності, законовідповідального стану. Міра свободи людини в антропології Сартра визначається «ступенем заперечення позапокладеного щодо неї буття, відсталого й інертного існування в суспільстві» [1,3].

Велику увагу надавав проблемі людини й її шляху до свободи видатний російський філософ М. О. Бердяєв (1874—1948) у таких відомих працях з антропології, як «Філософія свободи» (1911), «Значення творчості (досвід виправдання людини)» (1916), «Значення історії. Досвід філософії людської долі» (1923), «Про призначення людини. Досвід парадоксальної етики» (1931) та ін. У своєму вченні про свободу Бердяєв розрізняє три її види: • первинну ірраціональну свободу, або сваволю;

• розумну (раціональну) свободу;

• свободу, пройняту любов 'ю до Бога.

Ірраціональна свобода людини корениться в тому «ніщо», з якого Бог створив світ, вона передує Богові та світові, добру та злу. Коли в людини гору бере гординя духу, вона ставить себе на місце Бога, внаслідок чого відбувається розпад і місце свободи заступає рабство. Розумна свобода, якщо вона веде до примусової чесноти, також породжує рабство. Свободу людина знаходить завдяки тому, що Бог сходить в безодню в глибину свободи, з якої народжується не тільки зло, а й добро. Як бачимо, в цьому контексті свободу Бердяєв розглядає у виключно теологічному плані. З цим пов'язано розв'язання релігійним філософом-екзистенціалістом питання про співвідношення буття й свободи. Воно зводиться до того, що свобода,не детермінована буттям, не має в ньому свого джерела; вона неможлива з буття, оскільки вкорінюється в «ніщо», в бездонність, в небуття. Більше того, буття не має примату над свободою; вона, як і дух загалом, передує буттю. Сама ж вона безосновна. Крім божественного тлумачення свободи, в Бердяєва вона має й безпосередньо особовий вимір. Уславляючи вільну особу, він вбачає У ній категорію духу, а не природи. Не особа є частиною суспільства, а суспільство й навіть космос — частина й сторона осо би [2, 12]. Філософ вважав особу вищою цінністю, ніж нація,суспільство й держава. Вони прагнуть підпорядкувати собі особу,

зробити її своїм знаряддям, тому людина має не тільки право, а й зобов'язана захищати від них свою духовну свободу [3, 162]. Для Бердяєва характерним є й те, що він розглядав свободу людини в нерозривному зв'язку та єдності з її науковою й художньою, культурною творчістю. Без свободи творчості немає нового, немаєжиття, що росте й підноситься вгору, а є вмирання, — ця думка є ключовою в концепції творчості Бердяєва. У творчій свободі, за Бердяєвим, закладено найбільшу таємницю екзистенції людини, без свободи творчість припиняється. Вільна творчість творить нове, те, чого ще не було. Так реалізовуються спадкоємність, зв'язок часів, поєднуються традиції й сучасність. Без традиції немає зв'язку й немає значущості історичної долі. Свободу може мати лише людина, наділена волею. Це дозволяє

їй протистояти зовнішній доконечності, реалізувати свої внутрішні

потенційні сили й можливості. Свобода волі повинна бути усвідомленою, співмірною з волею інших

людей, спільнот, з правовими нормами. Вольова діяльність, вольові стосунки людей загалом детермінуються економічно й політично, але лише загально. Реально вони настільки самостійні, що є

відносно автономною сферою людської діяльності. Свобода волі — це реальний чинник людського існування, суспільного життя. Свобода волі — це й є свобода вибору. Свобода волі — поняття, що

означає можливість безперешкодного внутрішнього самовизначення людини у виконанні тих чи інших завдань і мети особистості. В історії філософської й богословської думки поняття свободи волі

пов 'язувалося з осудністю людини, з її відповідальністю за свої діяння, з виконанням свого обов'язку, з усвідомленням призначення. Сама ж свобода — це свідоме й вільне прагнення людини до здійснення своєї мети, яка має для неї певну цінність.

Свобода і відповідальность

Аналіз історичних типів відносин між особистістю і суспільством переконливо свідчить про те, що в умовах прискореного розвитку цивілізації роль особистості в суспільстві, рівень її свободи істотно зростають, у зв'язку з чим стає все більш актуальною проблема співвідношення свободи особи і її відповідальності перед іншими людьми і суспільством у цілому.

Яке ж значеннєве навантаження мають категорії "свобода" і "відповідальність" і яке співвідношення існує між ними?

Свобода - це одна з основних, найскладніших філософських категорій, яка визначає сутність людини, що складається з її здатності мислити і діяти відповідно до своїх намірів, бажань та інтересів, а не внаслідок якогось примусу. Від часів Античності і аж до наших днів ідея свободи була притаманною практично всім розвиненим філософським системам. Тож у певному розумінні філософія - це вчення про свободу.

Люди не в змозі змінити умови свого життя, однак вони мають певну свободу волі у виборі цілей і шляхів їх досягнення, оскільки в кожен момент звичайно існує не одна, а кілька реальних можливостей для їхніх дій. Крім того, вони певною мірою вільні у виборі засобів для досягнення обраної мети. Свобода, отже, не абсолютна, а відносна і перетворюється на життя шляхом вибору того чи іншого плану дій. Що чіткіше усвідомлюють люди свої реальні можливості, що більше засобів для досягнення поставленої мсти вони мають, то більшою є свобода. У цьому і полягає об'єктивна підстава свободи як феномену людського життя.

У суспільстві свобода особи обмежується інтересами суспільства. Однак бажання й інтереси людини не завжди збігаються з інтересами суспільства. У даному разі особистість під впливом законів суспільства змушують до вчинків, що не порушують інтересів суспільства.. Відповідальність - це соціально-філософське поняття, що відбиває об'єктивно-історичний характер взаємин між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою, які сформувалися в ході задоволення взаємних вимог.

Свобода і відповідальність - нероздільні поняття. Свобода неможлива без відповідальності і обов'язку людини перед світом, у якому вона існує. Відповідальність-це неминуча ціна свободи, плата за неї.