Літературна мова. Мовна норма. Види норм.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:
1. орфоепічн і норми (вимова);Наприклад: [молод'ба́] 2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
Наприклад: вихо́дити- ви́ходити3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);5 морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);7 стилістичн і норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);8. орфографічні норми (написання слів);9. пунктуаційні н орми (вживання розділових знаків).

8.Користування термінологічними словниками та словниками іншомовних слів,використання термінів і фразеологічних одиниць у професійному мовленні? Лексикографія - одна із прикладних (тобто мають практичне призначення і застосування) наук, що входять в сучасну лінгвістику. Залежно від призначення словники переділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні. Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська). Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки. У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо. Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними. Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Найповнішими двомовними (їх переважна більшість) належать: "Русско-украинский словарь" у 3-ох томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 тисяч російських слів. Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо. Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова. Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний "Словник української мови" (І970-1980 рр.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками Інституту мовознавства імені О. Потебні АН України. У 2001 році вийшов "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (укладач і головний редактор В.Т. Бусел), що містить близько 170 тисяч слів та словосполучень, зокрема й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. У ньому об'єднано академічну повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Спеціально для учнів видано "Короткий тлумачний словник української мови" (1978). 9.Користування термінологічними словниками,правильне вживання термінів свого фаху? Термінологічний словник – один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано термінологію галузі. Термінологічні словники можна класифікувати як наукові документи, оскільки вони містять результати теоретичних або експериментальних досліджень у вигляді наукових понять та їх номінативних одиниць. Головною їхньою функцією є документальне забезпечення науковою довідковою інформацією різних сфер діяльності суспільства: науки, виробництва, культури, освіти, управління. Певну частину термінологічних словників можна класифікувати як науково-популярні документи, оскільки вони містять відомості про теоретичні або експериментальні дослідження в галузі науки, культури, техніки у формі, доступній читачеві-неспеціалісту. Їх цільове призначення як науково-популярних видань полягає в розповсюдженні й популяризації наукових та інших спеціальних знань у сфері науки, техніки, виробництва, зокрема їх історії. Вони містять відомості наукового або прикладного характеру, але не у всьому обсязі, а тільки у вигляді основних понять, знання яких необхідне суспільству загалом. Такі словники містять популярний виклад в систематизованому вигляді змісту лексичних одиниць певної галузі знання. Передусім до них належать ілюстративні термінологічні словники. Частину термінологічних словників можна класифікувати як виробничі документи, призначені для використання на виробництві та в інших сферах практичної діяльності, що містять матеріали прикладного характеру, розраховані на фахівців різної кваліфікації. Їх цільове призначення полягає в забезпеченні довідковою інформацією всіх сфер практичної діяльності, зокрема виробництва. З’являється новий різновид лексикографічних праць – термінологічні словники як навчальні посібники для забезпечення навчального процесу. До навчальних належать словники, які відображають термінологію певної навчальної спеціальності чи ще обмеженішої тематики – курсу. Вживання термінів. 1. Вживати термін треба лише у формі, зафіксованій у словнику. Так, якщо у словнику зафіксоване слово "діловодство", то слід користуватися тільки ним, уникаючи інших форм, таких як "діловедення", "справоведення" тощо. 2. Застосовувати термін треба з одним значенням, закріпленим за ним у словнику. Так, терміном "циркуляр" позначають розпорядження, яке повинні виконувати всі підвідомчі установи та підприємства. Це означає, що циркуляр - це лише директивний лист, а не лист будь-якого типу. Загальне правило тут, як і скрізь, одне: економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують економісти, технічний - у тому, в якому його використовують інженери, і так далі. 3. Суворо дотримуватися правил утворення від терміна похідних форм, засвідчених у словниках чи довідниках. Як написати: підписання акту чи акта? Зі словника довідуємося, що загальновживане слово (дія) має закінчення -у, а термін діловодства (документ) -а. Ще дізнаємося, що від терміна "акт" можна утворити дієслово (актувати), пасивну форму дієслова (актуватися), дієприкметник (актований), віддієслівний іменник (актування). Слів активування, активація в цьому ряду немає, значить, і користування ними - помилка. 4. Не вводити у процесі укладання документа в обіг слова, утворені кимось похапцем, на заміщення наявних у словнику, але рідко вживаних, кодифікованих термінів. Наприклад, існують терміни "позаштатний фонд" і "несписочний фонд", проте дехто, порушуючи норму, вживає неправильний, некодифікований вислів "безлюдний фонд". 5. Уникати неоднозначного тлумачення терміна тим, хто писав діловий лист, й тим, хто його одержав, що виникає і внаслідок нечіткої диференціації терміна, його вживання у спрощеній формі, недосить зрозумілого контексту (найближчого словесного оточення), котре не дає змоги встановити, у якому саме значенні вжито термін. Наприклад, слово вага вживається як складовий компонент термінів у багатьох галузях, тому без уточнюючого означення його не можна вживати в документі. 6. Вибирати лише кодифіковані терміни. У термінології багатьох галузей науки існують терміни-дублети (нові й старі, власномовні й запозичені - для позначення одного поняття), терміни-неологізми (нові, маловідомі), терміни, які вживає лише певна, досить вузька за складом наукова школа. Вибираючи серед цих термінів потрібний для ділового документа, слід орієнтуватися на вже кодифікований для цієї термінологічної системи, зафіксований у словнику, часто вживаний не лише у писемному, айв усному спілкуванні. 10.Знаходження в тексті синонімів,паронімів,ононімів та доречне використання їх у професійному мовленні;користування словниками,редагування текстів? Синоніми - це слова тієї ж самої частини мови, які означають те ж саме, але можуть відрізнятися одне від одного відтінками значення і вживання у мовленні. Синоніми бувають лексичні, морфологічні, синтаксичні, фразеологічні. напри-клад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштов-ний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота; (про почуття до людини) милий, любий, рідний; урожайний– – родючий, плідний, Лексичні синоніми - це подібні або тотожні за значенням слова. Використовуються у мовленні для уникнення повторів. Абсолютні синоніми виникають, коли замість власне українського слова використовується слово іншомовного походження з таким самим значенням (оплески - аплодисменти, доказ - аргументи). Зловживати іншомовними словами не слід. Здебільшого слова-синоніми об'єднуються у певний синонімічний ряд. Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом. Найуживаніше і стилістично нейтральне слово синонімічного ряду називають домінантною. Так, у синонімічному ряду дбати, піклуватися, турбуватися, непокоїтися, хвилюватися, тривожитися найуживанішим і стилістично нейтральним є слово дбати. Омоніми - слова, однакові за звучанням і написанням, але зовсім різні за значенням: піщана коса - дівоча коса (повні омоніми); про те - проте, мріяти - мрія ти, три(числівник) - три (дієслово) (неповні омоніми). Пароніми- слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Мовна практика свідчить, що за недостатньої уваги до лексичних значень слів такі слова часто не розрізняють і вживають довільно одне замість іншого, створюючи зміст висловленого.Наприклад: Абонент - абонемент; адресат - адресант; ефектний -ефективний. Запам'ятайте значення слів-паронімів, що часто вживаються в мовленні медичного працівника: Апендикс – апендицит. 11.Використання правил орфографії сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні? Орфографія - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами. Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем). Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт). Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі. 12.Доречне добирання граматичних форм іменників;правильне вживання форм прикметників у діловому спілкувані? Іменник як самостійна частина мови має ряд особливостей використання у мові сільськогосподарських професій.1)іменники на означення професій, посад, звань. При використанні назв осіб за професією, посадою, званням у професійному спілкуванні слід пам’ятати такі правила: - офіційні назви посад, професій, звань є іменниками чоловічого роду і вживаються незалежно від статі особи (Директор, завідувач, головний ветлікар, бухгалтер); - якщо вживається прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем жінки. 2)форми невідмінюваних іменників.Серед слів, що використовуються в професійному мовленні аграріїв, не відмінюються: - жіночі прізвища власне українського походження на О: Кулішенко, Помагайбо, і на приголосний українського й іншомовного походження: Набок, Коваль, Петраш, Макаревич;- слова числівникового різновиду: Півполя, пів гектара, 3)вживання складних іменників. Складні іменники пишуться разом або через дефіс. Разом пишуться: іменники, утворенні за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ: Землекористування, сінозаготівля, кровотеча, крововилив, племзавод;- іменники утворені поєднанням основ прикметника та іменника: Чорнозем, скороспілість;- іменники, утворенні за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ: Лісостеп, квітконіжка, колін вал, теплопровідник (але людино-день);- іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: Двозначність, сторіччя;- іменники з першою частиною Пів-, напів-, полу-: Півгектара, напіврозпад; - іменники, в яких другою складовою частиною є елементи: -граф, - графія, - лог, - метр,: топограф, літографія. Через дефіс пишуться: - іменники, що означають близькі за змістом поняття: План-графік, корова-первістка, бик-плідник, журнал-ордер; - іменники, що означають складні одиниці виміру: Тонно-кілометр, кіловат-година; - іменники, що означають спеціальність, професію: Інженермеханік. За лексичним значенням та граматичними властивостями прикметники поділяються на групи:- Якісні– називають ознаки, властивості предмету більшою чи меншою мірою: Веселий, довгий, багатий, чистий;- Відносні – називають ознаки предметів, дій, обставин: Ринкова економіка, приватне сільськогосподарське підприємство, весняний обробіток, річний раціон, добовий приріст; - Присвійні – вказують приналежність предмета людині (тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє?: Батьків наділ, гусяче пір'я. Для професійного мовлення характерне використання відносних прикметників, які уточнюють, конкретизують поняття: акціонерне товариство, земельний кодекс, ветеринарне законодавство.Якісні прикметники творять ступені порівняння, слід пам’ятати й правильно вживати форми ступенів порівняння прикметників. 13.Правильне будування синтаксичних конструкцій при складанні професійних текстів? Складна синтаксична конструкція – це складне речення з різними видами зв'язку. У такому реченні його частини сполучаються між собою як сполучниковим (сурядним, підрядним), так і безсполучниковим зв'язком.Існують різні типи складних синтаксичних конструкцій. Ось два з них:• з сурядним і підрядним зв'язком: За тим селом, де в полі бліндажі Колись гули залізною луною, Щебече дощик, сіє стороною, І мак горить, і колос на межі;• з сполучниковим і безсполучниковим зв'язком: Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, і не курличуть в небі журавлі.У складному реченні може співіснувати безсполучниковий і сурядний сполучниковий зв'язки. Причому за допомогою сполучника сурядності приєднується, як правило, остання частина, що надає всьому реченню характеру завершеності: Вітрило напнулось, хвиля загомоніла, і човен помчав прудко.Сурядним зв'язком можуть об'єднуватися як окремі синтаксичні блоки складнопідрядні речення одне з одним або з незалежними реченнями – таким чином виникають складні речення із сурядністю й підрядністю.Сурядним зв'язком об'єднується складнопідрядне речення з незалежним і навпаки: Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч удень була нестерпна спека (О. Гончар). Серце в нього щеміло, немов хто стискав його в жмені, однак він не міг спинити бажання хоч раз у житті зазнати того щастя (М. Коцюбинський). Тут у першому випадку до незалежного речення за допомогою сполучника сурядності / приєднано складнопідрядне речення з підрядним допустовим, у другому – до складнопідрядного речення з підрядним способу дії за допомогою сполучника сурядності однак приєднано незалежне речення.
Сурядним зв'язком об'єднуються між собою складнопідрядні речення: Як швидко минають дні, коли в людини є хліб і вода, і як повільно течуть вони, коли немає ні ковтка води (С. Скляренко). Тут два складнопідрядні речення з підрядними умови поєднані між собою сполучником сурядності і. Безсполучниковим зв'язком як окремі синтаксичні блоки можуть об'єднуватися складнопідрядні речення одне з одним або з незалежними реченнями – таким чином виникають складні речення з безсполучниковим зв'язком і підрядністю. Розділові знаки між кожними двома частинами таких складних синтаксичних конструкцій ставляться так само, як і між будь-якими двома частинами складносурядних, складнопідрядних чи складних безсполучникових речень.
14.Складання ділових паперів управлінської документації обраної професії,грамотне написання й оформлення документів? ДОКУМЕНТ - основний вид ділової мови; засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини. Для виготовлення службових документів встановлено два формати паперу - А4 (210 х 297 мм) та А5 (148 х 210 мм). Усі реквізити документа розмішують у межах робочої площі сторінки, тобто площі уніфікованої форми чи бланка документа, яка призначена для заповнення основними реквізитами. З країв сторінки залишають вільне незаповнене місце-поля, або береги, документа. Вони призначені для закріплення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесення спеціальних позначок і зображень. Установлено такі розміри берегів формуляра-зразка для формату паперу А-4:o лівого - ЗО мм; о правого- 10мм;o верхнього - 20 мм; о нижнього - 20 мм.Реквізити на сторінці документа розміщують паралельно короткій стороні аркуша. У документах, що виготовляються на аркушах формату А4 і змістова частина яких має вигляд табличних форм, допускають розміщення основних реквізитів паралельно довгій стороні.

Документи оформляють переважно з одного боку аркуша. Якщо документ оформляють також і на звороті, то відповідно міняються місцями лівий і правий береги, а нижній та верхній залишаються без змін.Не завжди документ можна розмістити на одній сторінці. Якщо документ займає більше, ніж одну сторінку, то слід пам'ятати:o на наступну сторінку не можна переносити лише підпис. Обов'язково має бути не менше двох рядків тексту;o лише перша сторінка документа оформляється на бланку. Друга і наступні сторінки - чисті аркуші паперу такого ж розміру і якості; не бажано відривати один рядок від абзацу чи слово від речення і переносити його на наступну сторінку або залишати на попередній. Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, сторінки нумерують. При нумерації слід керуватися такими основними правилами:o нумерація починається з другої сторінки; номери проставляють посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами без будь-яких пунктирних знаків та слова "сторінка" на відстані не менше ніж 10 мм від краю; якщо текст оформляють з обох боків аркуша, то номери сторінок ставлять вгорі скраю: парні - зліва, непарні - справа. Рубрикація тексту. Використовують різні види рубрикації. Найпростішим із них є поділ на абзаци. Можливе використання традиційної і нової системи рубрикації. Традиційна рубрикація базується на використанні римських (для розділів) та арабських (для параграфів) цифр. Однотипні засоби рубрикації застосовують до однорідних частин. Нова система рубрикації грунтується на використанні лише арабських цифр. Номер кожної частини охоплює всі номери відповідних частин вищих ступенів поділу. Особливості мови ділових паперів. Мова ділових паперів відповідає загальнолітературним нормам сучасної української мови, які безпосередньо не пов'язані з особливостями того чи іншого функціонального стилю. Вимога зрозумілості мови ділових паперів означає вживання загальновідомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційних термінів у значенні, яке закріплюють за ними словники.Однак мова не є пасивним фіксатором змісту документа, а виконує активну регулювальну функцію, тобто добір мовних засобів безпосередньо впливає на дієвість документів. "Ділові папери - не матеріал для читання, - зазначає А. Коваль, - а засіб спонукання до дії. Саме цій меті повинна бути підпорядкована мова ділового документа". Людина, яка їх складає, мусить добре володіти українською літературною мовою, зокрема тим її варіантом, який обслуговує сферу ділових стосунків та має писемну форму вияву.
15. Основні правила ділового сілкування. Д ілове спілкування -це спілкування метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової комунікації чи іншої діяльності де на першому місці стоїть інтереси справи ане конкретний співрозмовник. Ділове спілкування є специфічною формою контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозицією, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.Фахівці визначають особливості ділового спілкування:-наявність певного офіційного статусу об’єктів; -спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;-передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;-конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань;- взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів; -значущість кожного партнера як особистості; -безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать внутрішній світ.Завданням ділового спілкування є ефективна співпраця. Щоб спілкування було ефективним, воно повинно базуватись на моральних цінностях, моральній культурі, на таких правилах і нормах поведінки, які сприяють розвитку співпраці. Це зміцнення взаємодовіри, повага, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов’язань.

16. Мовленєвий етикет. Мовленнєвий етикет - це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості.Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність. Подібне традиційне розуміння мовленнєвого етикету встановилося в лінгвістичній, соціо- і психолінгвістичній літературі. Проте мовленнєвий етикет можна розуміти й значно ширше - як форму нормативної мовленнєвої поведінки в суспільстві в цілому. Так, дослідники англійського мовленнєвого етикету стверджують, що коло етикетних засобів значно ширше: сюди входять і евфемізми ("слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів з грубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарвленням, напр.: поважного віку замість старий, говорити неправду - брехати"), і способи найменувань. Головне призначення етикету, в тому числі й мовленнєвого, - встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування - вплив однієї людини на іншу, регуляція поведінки об'єкта спілкування суб'єктом.Вислови мовленнєвого етикету, закріплені за певними ситуаціями ввічливих взаємин між комунікантами, у результаті багаторазової повторюваності стали стійкими формулами спілкування, стереотипами - типовими, стійко повторюваними конструкціями, що використовуються практично в усіх ситуаціях спілкування і являють собою готові формули не лише з точки зору їх морфолого-синтаксичної структури, а й з точки зору їх лексичної наповненості. Без таких стереотипних виразів, механічно відтворюваних у типових мовленнєвих ситуаціях ввічливості, обійтися, очевидно, неможливо. Вони вмотивовані стилістично, функціонально, оскільки забезпечують точність, однозначність і економність процесів спілкування.Мовленнєвий етикет студентів, як етикет взагалі (складова культури), не існує поза часом і простором. Це обов'язково конкретний етикет конкретного суспільства (чи його прошарку) на певному історичному етапі розвитку цього суспільства.

17. Професійна етика медичного працівника. Професійна етика - це сукупність моральних норм, які визначають ставлення людини до свого професійного обов'язку. Змістом професійної етики є кодекси поведінки, розпорядчі певний тип моральних взаємин між людьми і способи обгрунтування даних кодексів.Незважаючи на загальний характер моральних вимог і наявність єдиної трудової моралі класу або товариств, існують ще й специфічні норми поведінки тільки для деяких видів професійної діяльності. Виникнення і розвиток таких кодексів являє собою одну з ліній морального прогресу людства, оскільки вони відображають зростання цінності особистості і стверджують гуманність в міжособистісних стосунках. Отже, основне призначення професійної етики полягає в тому, що вона забезпечує реалізацію Общеморальние принципів в умовах професійної діяльності людей, сприяє успішному здійсненню професійних обов'язків. Професійна етика допомагає фахівцю уникати помилок, вибирати найбільш правильну, високоморальну лінію поведінки в різних ситуаціях трудової діяльності. Завдання професійної етики не дати готові рецепти на всі випадки життя, але навчити культурі морального мислення, дати надійні орієнтири для вирішення конкретних ситуацій, впливати на формування моральних установок у фахівця в відповідності зі специфічними вимогами професії, пояснення і оцінку вироблених адвокатською практикою стереотипів поведінки в областях, що не врегульованих правом.

18. Правила спілкування фахівця при проведені зустрічей, переговорвів, прийомів по телефону. У години прийому бути в настрої, не виказувати ні найменшої роздратованості. Коли заходить відвідувач, бути ввічливим: обов’язково встати із-за столу, привітатися, запропонувати відвідувачеві сісти (не присісти), потім сісти самому й звернутися до співрозмовника зі словами заохочення до розмови: Я Вас уважно слухаю. Говоріть, будь ласка. Ви з якого питання? Чим можу Вам допомогти? Я до Ваших послуг. Слухати співбесідника уважно, з розумінням. Якщо в цей час задзвонить телефон, не піднімати трубку й не розмовляти, оскільки це змусить відвідувача замовкнути, а потім знову викладати суть справи. Виявляти витриманість і доброзичливість; не перебивати відвідувача «на півслові». Якщо співрозмовник не в змозі зупинитися можна спробувати перетворити його монолог на діалог за допомогою таких словесних формул: Дозвольте мені сказати декілька слів. Я б хотів лишень зауважити, що... Перепрошую, зупиніться на хвилинку і не забудьте, що маєте сказати, бо я мушу зауважити, що... Якщо співрозмовник не зважає й на це, то варто терпляче й чемно слухати його доти, доки він не виговориться, а тоді розпочати діалог. Послуговуватися лише нормативною лексикою: не вживати слів із забарвленням іронії, зневажливості, негативних оцінювань. Тон розмови має бути діловим, стриманим, спокійним, темп — неспішним (але не байдужим). Якщо дозволяє ситуація спілкування, в кінці розмови встати й провести відвідувача до дверей, попрощатися. Справедливість, чемність, коректність, толерантність, повага до відвідувачів — предикати службової особи. Подбайте про те, аби ці моральні настанови набули вигляду певних правових приписів, дотримання яких втілюється у відповідних учинках. правила для відвідувачів: Попросити дозволу зайти, привітатися, без дозволу не сідати. Де забути про форми ввічливості: Будь ласка,Дякую Вам, Вибачте, Перепрошую Висловлювати своє прохання чітко, ясно й коротко. Бути ввічливим, стриманим, коректним.Телефонні розмови переділяють на ділові (офіційні) та приватні (неофіційні). Успіх ділової розмови по телефону залежить від уміння дотриму­ватися певних правил поведінки - телефонного етикету. „Не випус­кайте з уваги тієї обставини, що телефонна розмова - це великою мі­рою ваша візитна картка, - зауважують фахівці школи бізнесу'7. Умін­ня ділових людей вести телефонні розмови сприяє й авторитету фірми, організації, яку вони представляють.Службова телефонна бесіда має таку структуру:- момент встановлення зв'язку (вітання, взаємне представлення);- виклад суті справи (повідомлення мети дзвінка, ознайомлення з проблемою);- обговорення ситуації, проблеми;- закінчення розмови (резюме, прощання).

19. Терміни і термінологія. Термін (від латин. terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами економіки є такі назви, як видатки, авіста, брутто-прибуток, господарський механізм, міжнародний поділ праці, повна сатисфакція боргових зобов’язань.Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?Системність термінологіїзумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:Ø логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки);Ø мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови,). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: «Термін служить двом панам - науці і мові».Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:Ø нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;Ø відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: форфейтинг - форфейтування, жирант - індосант, профіцит- прибуток - зиск - вигода);Ø інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, лаж);Ø стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат);Ø здатність утворювати похідні, наприклад: зношення - зношування - зношеність - зношуваний.Проте усе це - вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

20. Лексика за сферо вживання. За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання. Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це слова, що позначають:предмети побуту (двері, човен, молоток, вікно, чоботи, сорочка, стіл, відро),процеси трудової діяльності (нести, різати, пекти, читати),явища природи (дощ, сніг, мороз, вітер),назви тварин, людей (дочка, мати, діти, голуб, ластівка, окунь, щука, калина, верба),назви кольорів, смаків, почуттів (зелений, солодкий, радість, жаль),назви розміру, ваги (великий, важкий),військові поняття (військо, куля, зброя),поняття культури (пісня, книга, мелодія),суспільно-політичні поняття (держава, народ),числа (два, шістдесят) тощо.Використання цих слів нічим не обмежене, вони складають активний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються стилістично нейтральними.Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою групою суспільства - представниками науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова використовуються лише в певних стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це:Діалектизми,Терміни,Професіоналізми,Жаргонізми,Арготизми.Близькими до жаргонізмів є арготизми (від франц. argot - замкнутий) - слова, які зазнали навмисних змін вставленням складів, додаванням звуків тощо з метою утаємничити, зробити незрозумілим для інших їхній смисл. Наприклад: дулясник - вогонь, ботень - борщ, зивро - відро, хаза - хата, морзуля - цибуля.До пасивної лексики належать:Застарілі слова (архаїзми та історизми),Неологізми.

21. Термінологічна і професійна лексика, її відміність до загальновживанння. Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови.На відміну від термінів, професіоналізми не мають виразного наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це зазвичай абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому, що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідного фаху, для прикладу:слова та словосполуки, притаманні мові моряків: кок (кухар), камбуз (кухня), кубрик (кімната відпочинку екіпажу);професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних галузей: зняти касу, підбити, прикинути баланс, тверда валюта (стабільний курс);назви фігур вищого пілотажу: штопор, бочка, петля, піке й інше;професіоналізми користувачів ПК: мама (материнська плата), клава (клавіатура), скинути інформацію (переписати);професіоналізми музикантів, наприклад: фанера (фонограма).Термін - емоційне нейтральне слово чи словосполучення, яке вживається для точного вираження понять та назв предметів. При передачі, науково-технічної,юридичної літератури,з англійської мови на українську важливе значення має взаємодія терміну з контекстом, завдяки чому виявляється значення слова.
22 Типи термінологічні словники

Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно -перекладні.

Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотири-семимовними

Енциклопедично-довідковісловники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни або в межах групи країн. Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах

Тлумачно-перекладнісловники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення

Перекладні словники- найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість із них - російсько-українські видання, що зумовлено як об’єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні століття: намаганням довести, що українська мо