Фразеологічні звороти у мовленні медиків

У мовленні медиків досить часть зустрічаємо фразеологізми латинського походження.

Ряд висловів стали фразеологізмами з часом, у міру вживання в мові: нота бене (зверни увагу), куряча сліпота, гострий живіт. До стійких зворотів мови медиків увійшли вирази з народних джерел, що пов'язано з практикою традиційної народної медицини: антонів вогонь (гангрена). Певні труднощі виникають саме в разі розрізнення лексичних сполучень і фразеологізмів. Межа, їх відокремлююча, рухома. Лексичне сполучення, називаючи одне поняття (предмет, назву лікарської рослини тощо), набуваючи виразності, образності, переходить до групи фразеологізмів. Як зазначили вище, вислови "куряча шкіра", "антонів вогонь", "гусяча шкіра" (волосяний лишай) - фразеологічні єдності.Фразеологічними сполученнями слід визнати словосполучення: лист непрацездатності, лікарняний лист, режим, лікарські засоби. Значну групу становлять назви лікарських рослин: горицвіт весняний, спориш звичайний, ялівець звичайний (вереск), водяний перецьНе слід плутати фразеологічні та лексичні сполучення слів із граматичними. Наприклад, термін диспепсія означає розлад травлення.

27 Батозначні слова і контексти.Синонімічний вибір слова

У період свого виникнення слово завжди має одне значення, а здатність виражати різні значення набувається згодом. Тому у межах багатозначного слова одне із значень виділяється як головне, його називають прямим, решта - переносні. Переносне вживання слів іноді застосовується в усному мовленні, проте більш поширене в художньому та розмовному стилях. Для професійного мовлення характерне вживання слів у прямому значенні, так як використання непрямого значення слів є тут ненормативним і може спричинити непорозуміння при спілкуванні.Значна частина слів в українській мові є однозначними (або моносемічними). До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових термінів, назви деталей і механізмів(втулка, шестірня, шайба) Проте й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, напр:реакція (у хімії, технології, медицині, політиці);Багатозначність слів здебільшого не заважає розумінню між фахівцями, оскільки при професійному спілкуванні слова виступають у певному контексті, в конкретній мовленнєвій ситуації. Наприклад, слово виявляти означає: робити явним, помітним.

28 Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення

Складноскорочення пишуться з великої літери, якщо вони є власними назвами, тобто виконують адресну функцію і вживаються на позначення установ одинично і не відмінюються: ВНЗ, КРВНЗ, США. Складноскорочені слова складного типу (складові абревіатури), наприклад: радгосп, виконком, страйком; запчастини, ощадкаса, будматеріали; завкафедрою, завскладом.

Абревіатура (від лат. скорочую) – іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і в писемному мовленні. Наприклад: МВС, СБУ, СНД,

Скорочення повинне бути зрозумілим і легко розгортатися у повну назву. Тому бажано використовувати стандартні скорочення типу: ВВС – відділ внутрішніх справ, р-н – район, обл. – область.

Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному текс

29. Орфографічні норм сучасної української літературної мови
Норми орфографічні регулюють написання слів (це різні види орфограм).
Вивчає правильність написання
на­писання звуків (фонем) літерами,
написання слів разом, окремо й через дефіс,
уживання великої літери,
правила переносу частини сло­ва з рядка в рядок.
Крім того, орфографія регулює напи­сання афіксів і закінчень відмінюваних слів.
В основі орфографії лежить графіка. Водночас вона ґрун­тується на певних принципах, які зумовлені фонетичною та граматичною будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвит­ку її правописної системи.
Орфографічні правила, як складова частина систе­ми письмових норм літературної мови, повинні бути єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов'язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, ро­бить його дієвішим, ефективнішим, що, звичай­но, сприяє піднесенню мовної культури народу.

30. Правопис прізвищ імен і побатькові.
Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.
ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ
При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.
При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

31.Вживання мякого знака апострофа
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки [й + а; й + у; й + е; й + і], для позначення роздільної вимови твердих приголосних у таких випадках:
1. Після б, п, в, м, ф: б'є, в'ється, в'ялий, п'ють, м'ятний, солов'ї, кав'ярня, полум'яний, пам'ять, Прип'ять, торф'яний.
2. Після твердого р у кінці складу: пір'я, сузір'я, матір'ю, бур'ян, у Причорномор'ї.
3. Після к в імені Лук'ян і похідних від нього словах: Лук'яненко, Лук'янівка, Лук'янов.
4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без'язикий, від'їхати, з'ясувати, об'єднаний, під'їзд, возз'єднання, між'ярусний, пів'яблука, дит'ясла.
Апостроф не ставиться перед я, ю, є:
1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ним стоїть приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, морквяний, святкувати, тьмяний, цвях, свято, духмяний, але черв'як, верб'я, торф'яний.
2.. Після р на початку складу (я, ю, є позначають м'якість звука [р]): буря, буряк, борються, гарячий, дрючок, крюк, моряк, рябий, рясний, рятувати, Рєпін.
М'який знак пишеться:
1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні звуки: молодь, біль, колись, донька, батько;
2. У середині складу перед о: льотчик, сьомий, тьохкати;
3. У прикметникових суфіксах -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий): український, ткацький, ризький;
4. Після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк_, -ісіньк-, -юсіньк-: серденько, тихесенький, малюсінький, повнісінькій;
5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: ляльці, ляльчин (лялька); доньці, доньчин (донька);
6. Після букви л перед буквами, що позначають м'які приголосні звуки: рибальський, сільський.
М'який знак не пишеться:
1. Після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, плач, сімсот;
2. Після р у кінці слова та складу: бібліотекар, календар (але Горький);
3. Між двома однаковими буквами, що позначають м'які подовжені приголосні: знання, стаття;
4. Між двома м'якими приголосними - м'якість першого з них виникає як результат впливу наступного м'якого приголосного: ніжність, майбутнє;
5. У буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять від лк, нк: матінці (матінка), рибалці (рибалка);
6. Після н перед шиплячими та суфіксами -ськ(ий), -ств(о): менший, тонший, громадянство.
Примітка! Якщо знак м'якшення вживається в початковій формі слова, то він зберігається й в усіх інших формах, а також у похідних словах незалежно від характеру подальшого приголосного: різьба - різьбар, тьма -тьмяний.

32.Правопис префіксів
1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказа́ти, спалахну́ти, стовкти́, сфотографува́ти, схил. Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): зба́вити, звести́, зжи́тися, ззирну́тися, зсади́ти, зці́пити, зчепи́ти, зши́ток, ізно́в.
Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо́мити, зігнорува́ти, зорієнтува́тися, зумо́вити; зга́слий, з’є́днувати, з’їзд, зма́зати, знадли́вий і под.
У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібга́ти, зігну́ти, зідра́ти, зізна́тися, зіпсува́тися, зіста́вити, зі́ткнення, зіщу́литися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить звукосполучення губний + й: зів’я́лий, зімкну́ти, зім’я́ти, зіп’я́стися (і сп’ясти́ся) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігріва́ти й зогріва́ти, зімліва́ти й зомліва́ти, зіпріва́ти й зопріва́ти, зітлі́ти й зотлі́ти.
2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраї́й, безкори́сливий, відкриття́, ві́дстань, міжконтинента́льний, міжплане́тний, надпоту́жний, обпали́ти, обтруси́ти, передпла́та, передча́сний, підтри́мка, понадпла́новий, представни́к, розтягну́ти, ро́зчин, розхита́ти, черезплі́чник.
3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́, приту́лок, при́браний, прива́бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки з префіксом при-: приста́ркуватий і под.
Крім того, префікс пре- виступає у словах прези́рливий, прези́рство й у словах старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний.
Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі́звисько, прі́звище, прі́рва.
4. АРХІ-. У всіх іменниках і прикметниках вживаємо префікс архі-: архідия́кон, архієпи́скоп, архієре́й, архімільйоне́р, архіреакціоне́р, архіважли́вий, архіскладни́й та ин.

33.безособові конструкції на но то
Безособо́ві фо́рми на -но, -то (інші назви: безособові дієслівні форми на -но, -то, дієслівні форми на -но, -то, присудко́ві форми на -но, -то) — незмінювані форми дієслова, що називають дію, виконану невідомою або неназваною особою. Приклади: Лист напи́сано швидко; Наказ підпи́сано ручкою; Хліб порі́зано ножем. Із дієслівних категорій їм властива лише категорія виду.
Ці форми в односкладних безособових реченнях виступають в ролі головного члена у формі присудка: Я збагнула, що забуття не судженоГоловний член у формі присудка мені (Леся Українка).
Безособові форми на -но, -то в сучасній українській мові творяться від пасивних дієприкметників на -н(ий), -т(ий) за допомогою суфікса -о-: зірваний → зірвано, прочитаний → прочитано, забутий → забуто.

34.зміни приголосних при словосполученні та словозаміні
При творенні нових слів та їх форм певних фонетичних змін зазнають деякі приголосні. Ці зміни відтворюються і на письмі.
1. Перед суфіксами -ськ(ий), -слів(о) змінюються приголосні [г], [ж], [з], [к], [ч], [ц], [ж], [ш], [с]:\
а) де, Іи, с -ськ(ий), -сяів(о) = -ськ(ий), -сдів(о): птах — птаство, товариш — товариський, товариство, Одеса — одеський;^) г,ж,з -ськ(ий), -сиів(о) = -зьк(ий), -зтв(о): Париж — паризький, Ладога —ладозький, боягуз — боягузтво, Кавказ — кавказький;
в)к,ч,ц -ськ(ий), -слів(о) = -цьк(ий), -цтв(о): козак — козацький, викладач — викладацький, молодець — молодецький, молодецтво.
Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) зазнають змін лише у вимові, а на письмі зберігаються: брат — братський.
Примітка. У деяких прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження, приголосні [г], [к], [х], [ш] перед суфіксами -сыфю), -ств(о) не змінюються: казах — казахський, Карабах — карабахський, тюрк — тюркський.

35. ознаки культурної мови
ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.
ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).
ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.
ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.
ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.
БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.