Тема 2. Політика срср щодо країн «соціалістичного табору»

План

1. Події в Угорщині 1956 р. – перша велика криза соціалістичної системи. «Доктрина Брежнєва» та її реалізація.

2. Радянсько-китайські стосунки: боротьба за гегемонію.

3. Кубинська революція: від антиамериканізму до соціалізму.

4. Формування авторитарних і тоталітарних режимів у країнах «східного блоку».

Основні поняття: політичне дисидентство, акція громадської непокори, надзвичайний стан, економічна допомога.

 

Під « соціалістичним табором» розуміються країни, що увійшли до радянського блоку з початком «холодної війни». Суспільно-політичний устрій цих країн було змінено за радянським зразком. Приватна власність замінювалася на державну, проводилася індустріалізація промисловості та кооперація сільського господарства. Зовнішня політика цих держав була повністю залежною від зовнішньої політики СРСР.

У всіх країнах т.зв. «східного блоку» до влади прийшли комуністи: в Європі при безпосередній участі СРСР, а в Азії більш самостійно, як лідери національно-визвольного руху проти колонізаторів. У соціалістичних державах було встановлено авторитарні й тоталітарні режими влади. Це викликало спротив населення: 1953 р. виникла криза в НДР, 1956 р. – в Угорщині. Для врегулювання обстановки в цих країнах була задіяна Радянська Армія. Спроба глибокої реформації «тоталітарного соціалізму» в Чехословаччині призвела до широкомасштабної інтервенції в цю державу армій країн-учасників Варшавського договору 1968 р. Так звана «доктрина Брежнєва» затверджувала право СРСР застосовувати військову силу для захисту існуючого в країнах « соціалістичного табору» політичного ладу.

Після чехословацької кризи 1968 р. тоталітарні режими в соціалістичних країнах Східної Європи почали лише посилюватися, тоді як економічне становище цих держав помітно погіршилося. Водночас набрав силу дисидентський рух (КОС/КОР у Польщі, «Хартія – 77» у Чехословаччині тощо).

Зовнішня політика соціалістичного Китаю була повністю прорадянською, що було закріплено двосторонньою угодою про дружбу з СРСР 1950 р. У КНР відбувалися такі ж самі процеси, пов’язані з побудовою соціалізму, як і в країнах Східної Європи. Однак поступово КНР почала шукати свій унікальний шлях. У зовнішній політиці Китай відмовився від ролі «молодшого брата» СРСР і почав претендувати на лідерство в регіоні, що в 60-ті – 70-ті рр. ХХ ст. призвело до відкритої конфронтації між ними. На фоні погіршення радянсько-китайських взаємовідносин поступово покращувалися американо-китайські стосунки. Відчуваючи підтримку з боку країн Заходу, КНР продовжував проводити політику суперництва з СРСР, що призвело до китайсько-в’єтнамського військового конфлікту у 1979 р. З приходом до влади в СРСР М. С. Горбачова почалася поступова нормалізація у взаємовідносинах двох найкрупніших соціалістичних держав світу. 1989 року відбувся офіційний візит радянського лідера до Пекіну, що знаменував початок якісно нових міждержавних стосунків.

На початку 1959 р. партизанська війна на Кубі закінчилася перемогою антиамериканських сил на чолі з Ф. Кастро. Повстанська армія не була комуністичною, а її лідери головною своєю задачею вважали зміцнення незалежності Куби від США. Допомога кубинській контрреволюції з боку Сполучених Штатів Америки призвела до націоналізації всієї американської власності на території острова. Втягнений у конфлікт із США Ф. Кастро пішов на зближення з СРСР. Він став палким прихильником комунізму і почав «побудову соціалізму» в своїй країні, отримуючи при цьому значну економічну та військову допомогу, з боку Москви та країн Варшавського Договору.

Теми для рефератів

1. Придушення «Празької весни» 1968 р. Причини та наслідки.

2. Фінансова допомога СРСР зарубіжним компартіям: міф чи реальність?

3. Основні напрямки діяльності Ради економічної взаємодопомоги.

4. Радянсько-югославські стосунки (1945 – 1980-ті рр.)

5. Рух «Солідарність»: лідери, завдання, засоби боротьби.

 

Питання для дискусій

1. Як Ви розумієте поняття «тоталітарний соціалізм»? Чому тоталітарні риси влади багатьох країн «соціалістичного табору» впродовж 60 – 70-х років ХХ ст. лише посилилися?

2. Які протиріччя призводили до виникнення кризи у стосунках країн соціалістичного блоку?

3. Чи була виправдана економічна допомога СРСР країнам соціалістичного блоку? Відповідь аргументуйте.

 

Додаткова література

1. Задорожнюк Э. Социал-демократия в Центральной Европе. – М., 2000. – 125 с.

2. Краткая история Польши. С древнейших времен до наших дней. – М.: Наука, 1993. – 528 с.

3. Контлер История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы. – М.: Весь Мир, 2002. – 656 с.

4. Курсом перемен: Страны СЭВ в цифрах и фактах. Справочник / Под ред. А. В. Вахрамеева. – М.: Политиздат, 1990. – 239 с.

5. Тымовский М., Кеневич Я., Хольцер Е. История Польши. – М.: Весь Мир, 2004. – 544 с.

 

Інтернетресурс

Офіційний сайт «Новое время». – Режим доступу вільний:

http://www. newtime. ru.

 

Тема 3. «Оксамитові революції» у Центрально-Східній Європі та розпад «соціалістичної системи»

План

1. «Оксамитові революції» в європейських країнах кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст.: загальна характеристика.

2. Руйнування «берлінського муру» як символу роз’єднаної Європи.

3. Реакція СРСР та країн Заходу на «оксамитові революції».

4. Війна в Югославії та розпад федерації.

Основні поняття: «оксамитова революція», маніфестації, референдум, демократичний вибір, етнічні чистки.

 

Упродовж 1970-х – 1980-х рр. в країнах Східної Європи помітно погіршувалася економічна ситуація, що призводило до виникнення багатьох соціальних проблем та викликало незадоволення населення. Кризові явища були помітними не лише в економіці, але й у внутрішній політиці правлячих режимів. «Тоталітарний соціалізм» був повністю дискредитований в очах суспільства. Необхідним для початку революційних змін поштовхом із зовні стала «перебудова» в Радянському Союзі. Корекція новим керівництвом СРСР своєї зовнішньої політики щодо країн «Східного блоку» зробила можливим прихід до влади там нових лідерів, прихильників реформ та «оновленого соціалізму». СРСР не заважав проведенню в деяких східноєвропейських країнах вільних демократичних виборів, на яких комуністичні партії зазнали поразки. Опозиція, що прийшла до влади, прагнула докорінних змін: ліквідації соціалістичної системи в своїх країнах, проведення приватизації та ринкових реформ, демократизації політичної системи та суспільного життя, зближення з країнами заходу та виведення радянських військ.

Зміни кінця 1980-х рр. у більшості країн Східної Європи носили мирний характер, тому їх прийнято називати «оксамитовими революціями». Виключенням були лише Румунія та Югославія, де події набули драматичного характеру. Румунський диктатор Н. Чаушеску був єдиним із східноєвропейських лідерів, хто дозволив застосувати зброю проти демонстрантів. Так почалося грудневе повстання 1989 р. в Румунії, внаслідок якого режим Н. Чаушеску було повалено, а самого диктатора розстріляно.

Причиною війни в Югославії став розпад федерації. У грудні 1990 р. населення двох союзних республік Словенії та Хорватії висловилися на референдумі за вихід із СФРЮ. Лідер комуністичної партії Югославії С. Мілошевич вирішив застосувати збройні сили для утримання територіальної цілісності країни. Югославська народна армія та сербське населення впродовж 90-х рр. ХХ ст. вели збройне протистояння з сепаратистськими силами у Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговині, в автономному краї Косово. Внаслідок тривалої громадянської війни СФРЮ розпалася, а на її місці утворилося шість незалежних держав (останньою залишила федерацію Чорногорія 2006 року).

 

Теми для рефератів

1. Відокремлення Словаччини від Чехії: приклад мирного розлучення.

2. Долі лідерів колишніх соціалістичних країн.

3. Події на майдані Тяньаньмень у Пекіні: провал «оксамитові революції».

4. Ринкові реформи в країнахЦентрально-Східної Європи: проблеми та успіхи.

5. Витоки косівського конфлікту.

 

Питання для дискусій

1. Яким чином «перебудова» в СРСР вплинула на революції у країнах Центрально-Східної Європі?

2. Чому, на Вашу думку, прихильники «оновленого соціалізму» в цих країнах зазнали поразку на перших вільних виборах?

3. Чи можна говорити у зв’язку з «оксамитовими революціями» про цивілізаційний вибір країн «соціалістичного табору»?

4. Чи могли події в Румунії розгортатися за мирним сценарієм? Які сили, на Вашу думку, винні у кровопролитті грудня 1989 року?

5. Які зовнішні сили підтримували кожну з ворогуючих сторін у югославському конфлікті? Поясніть причини такої підтримки.

 

Додаткова література

1. Бухарин Н. И. Строительство гражданского общества в странах Центральной и Юго-Восточной Европы (90-е годы XX века – начало XXI века) // Новая и новейшая история. – 2005. – № 1. – С. 26-49.

2. Волков В. К. Трагедия Югославии // Новая и новейшая история. – 1994. – № 4. – С. 11-32.

3. Задорожнюк Э. Г. Политический портрет президента-драматурга Вацлава Гавела // Политические лидеры и стратегии реформ в Восточной Европе / Под. ред. Л. Н. Шаншиева. – М.: ИНИОН РАН, 2003. – С. 130-168.

4. Кудров В. М. Югославия: трудный путь. – М.: Экслибрис-Пресс, 2001. – 76 с.

5. Лыкошина Л. С. Александр Квасневский – президент всех поляков // Политические лидеры и стратегии реформ в Восточной Европе / Под. ред. – Л. Н. Шаншиева. – М.: ИНИОН РАН, 2003. – С. 44-75.

6. Лыкошина Л. С. Польские правые на пороге XXI в.: Аналитический обзор / Под. ред. Л. Н. Шаншиева – М.: ИНИОН РАН, 2004. – 198 с.

7. Надаш П. Тренинги свободы. – М.: Три квадрата, 2004. – 304 с.

8. Никифоров К. В. Парламентаризм в Сербии в XX веке // Славяноведение. – 2004. – № 3. – С. 8-20.

 

Інтернетресурс

Офіційний сайт Є. Ю. Гуськової. – Режим доступу вільний: http://www.guskova.ru/w/present/2003-may;