Глава 25. Концепції ролі демографічного чинника

1. Ранні концепції народження

Мислителі Древнього світу розробили ряд первинних початкових поглядів на населення. Їх увагу привертала ідея бажаного співвідношення між ресурсами і народонаселенням. В думках античних філософів була геніально закладена теоретична база дальшого розвитку суспільної думки. К.Маркс указував: "Щоб зберегти свою цивілізацію, громадяни (древніх держав) повинні були залишатися нечисленними. В іншому випадку їм загрожувало ярмо тієї виснажливої фізичної праці, яка перетворювала тоді вільного громадянина у раба. Недостатній розвиток продуктивних сил ставив права громадянства у залежність від певного кількісного співвідношення, яке неможливо було порушувати".

Платон (428-347 pp. до н.е.) у "Законах" писав, що кількість сімей у державі має бути твердо встановлена. Він пропонував утримуватись від народження дітей та влаштовувати достатню кількість колоній. Платон рекомендує державі встановити шлюбне законодавство, що даватиме право наперед визначати кількість шлюбів.

Арістотель (384-322 pp. до н.е.) взагалі покладав на державу, а не на її окремих індивідуумів, всі завдання регулювання приросту і руху населення. Він схильний бачити у малочисельності вільних громадян можливість мати більш високий життєвий рівень та своєрідну соціальну гармонію.

Конфупій (551-479 pp. до н.е.) у Древньому Китаї розвивав ідею "оптимуму населення", вважаючи, що порушення "ідеальної пропорції" між чисельністю населення та кількістю оброблюваної землі призводить або до занедбання обробітку землі і відмови від виплати податків, або до інших труднощів, якщо кількість людей перевершить пропорцію.

Хапь фейцзи (280-233 pp. до н.е.) вказував, що тиск зростаючого населення на засоби виробництва сприяв розвитку продуктивних сил суспільства й одночасно стверджував, що злидні основної маси населення - є наслідок зростання його чисельності.

В епоху феодального Середньовіччя в роботах представників громадської думки акцент з політичних наслідків зростання чисельності населення перенесений на економічні. Вища продуктивність спричинила зміни у використанні робочої сили і характері праці.

Аврелій Августин, Фома Аквінський, Мартін Лютер та інші ідеологи християнства активно пропагували традиції високої народжуваності. Такі ж погляди мали й основоположники утопічного соціалізму Томас Мор і Томазо Кампанелла.

Зародження капіталістичних відносин зумовило нові явища у демографічних процесах.

У.Холішед уже в 1577 p. стверджував, що в Англії велике населення і чисельні шлюби не дають країні користі, а, навпаки, ускладнюють існування людей.

Д-Таунсенд у XVIII ст. писав, що швидкість розмноження людей обганяє наявні засоби існування, в цьому причина соціальної несправедливості і злиднів.

Р.Уоллес вважав, що швидке зростання населення (у геометричній прогресії) неодмінно обжене приріст засобів існування.

Теоретики капіталізму, що народжувався - політекономи і філософи були прихильниками зростання населення та вбачали у його густоті і чисельності джерело могутності і багатства держави.

Меркантилісти Р.Кантільйон, Т.Мен, А.Сера, С.Фортрей підкреслювали роль чисельного трудового населення, як чинника примноження багатства, обгрунтували заходи сприяння імміграції та обмеження еміграції, як ефективний засіб збільшення багатства нації. З цими поглядами тісно пов'язане і зародження власне статистики населення у формі "політичної арифметики" В.Петгі, Дж.Граунта і Е.Галлея. В. Петті належить крилата фраза "мале народонаселення - ось справжня бідність".

Фізіократи Ф.Кене і Ж.Кондорсе стверджували, що зростання багатства передує зростанню населення, інші ж (В.Р.Мірабо) навпаки, доводили, що зростання населення зумовлює збільшення продуктів землеробства та всього суспільного багатства.

Сформувався географічний (Ж.Боден, Ш.Монтеск'е) і демографічний (Ж.-Ж.Руссо, К.А.Гельвецій) детермінізм.

Американський qwMancbKt™ діяч В.Франклін вважав швидкі темпи приросту населення необхідною умовою стійкого прогресу торгівлі і промисловості, а перепоною на шляху "розмноження людського роду" називав війни, помилки державного управління та нестачу засобів існування.

Англійський економіст Дж.Стюарт указував, що фізична неможливість прогодувати дане населення та моральна неможливість подальшого розмноження - це явища, зумовлені суспільними відносинами, своєрідні бар'єри на шляху до перенаселення.

Класик буржуазної політекономії А.Сміт виділяє чотири головних чинники, що зумовлюють чисельність населення у конкретний період часу: ступінь поділу праці і масштаби накопичення капіталу, розмір території, придатної для вирощування сільськогосподарської продукції та ефективність її використання, рівень споживання населення, ступінь задоволення потреб населення у продовольстві за рахунок зовнішньої торгівлі. Він формулює закон зростання народонаселення: "Попит на людей, як і попит на всякий інший товар, необхідно регулює виробництво людей -прискорює його, коли воно відбувається надто повільно та затримує, коли воно відбувається надто швидко".

Д.Рікардо пов'язував темпи росту населення з масштабами накопичення капіталу.

Італійський економіст Д.0ртес продовжив розробку ідеї про "закон" зростання населення у геометричній прогресії.

Отже, до кінця XVIII ст. складаються основні елементи вчення про народонаселення, суть якого полягає в тому, що розмноження населення призводить до нещасть у суспільстві - голоду, злиднів, пауперизму. Тому можна вважати, що основні ідеї теорії народонаселення Т.Р.Мальтуса були висловлені ще до нього.

2. Мальтузіанство

У 1798 p. Томас Р.Мальтус, вікарій одного з церковних приходів графства Сюррей у Англії, виступив з економічним памфлетом "Дослід про закон народонаселення та його вплив на поліпшення суспільного добробуту, відповідь на зауваження пп.Годвіна, Кондорсе та інших авторів". Узагальнивши раніше висловлені ідеї про потенційну і реальну загрозу перенаселення землі та розглядаючи населення як біологічну єдність, що відтворює сама себе в силу біологічних особливостей існування людських організмів, він намагався аналізувати хід і характер суспільного розвитку при наявності абсолютного перенаселення планети, народженого дією "природних сил".

Основний зміст концепції Т.Р.Мальтуса: розмноження населення, яке розглядається як незалежна змінна величина, що коректується лише дією соціальних чинників ("руйнівних" - у вигляді воєн, епідемій, тощо і "попереджувальних" - у формі безшлюбності, утримання в шлюбі, пороку), є основною причиною соціальних дисгармоній - бідності і пауперизму. Дня и0і[іуніув<іння своїх тверджень, що приріст населення має тенденцію ч(ч;іпш и приріст засобів для його існування, Мальтус висував надумані" гіііііпідіїоіпення геометричної (приріст населення) і арифметичної (прирігі i.uoftin існування) прогресій.

О і же, основними у мальтузіанстві є два постулати: примат біологічною її,ід соціальним у демографічних процесах та апологія демографічного дси-рміпізму як загальносоціологічного принципу, суть якого полягає у персбілі.шенні та абсолютизації демографічного чинника у розвитку су-спілі.гіии н цілому та окремих його сфер- При цьому демографічний де-терміні ш виступає у "негативній" формі: приріст населення розглядається як тормо-і суспільного прогресу і як джерело перенаселення, злиднів, пауперизму та політичних потрясінь.

Критикуючи Мальтуса, К.Маркс писав, що його мета -"економічно" довести, в інтересах існуючого англійського уряду і землевласницької аристократії, утопічність перетворювальних намагань французької революції та її прихильників у Англії, в той же час бачив заслугу Мальтуса у підкресленні соціальних дисгармоній, "які він... фіксує, розмальовує і виставляє напоказ".

Передова громадська думка, економісти, мислителі дали обгрунтовану критику концепцій Мальтуса, підкресливши і його намагання біологі-зувати демографічні процеси, неврахування прогресу у розвитку продуктивних сил, геометричний метод розмноження. Наукова думка, подолавши економічну систему відчаю, гарантувала себе від страху перед перенаселенням.

Сучасні неомальтузіанці, опираючись на демографічну статистику й економічне становище країн розвитку, знову і знову апелюють до концепцій Мальтуса. Їх захоплює ілюзія можливості легкого управління народжуваністю, як це сталось раніше зі зниженням смертності у цій групі країн,

Основне у дискусії прогресивної науки і мальтузіанства - не арифметика майбутнього, а соціологія сучасності, тобто у відповіді на питання, де слід шукати дійсні причини злиднів, голоду, безробіття.

3. Концепція недостатності населення

Коли над Європою нависла загроза депопуляції, пояснювати злидні і безробіття надмірним приростом населення стало неможливо. Після І світової пійни з'явилась концепція, названа її автором Л.Гершем "мальтузіанство навиворіт".

Вечробі і-ім і падіння темпів приросту виробництва пояснюються як наслідок зниження народжуваності і недостатньої чисельності населення, а вона визначає місткість ринків. Тому зниження народжуваності зменшує попит на товари і люди втрачають роботу.

Концепція Л.Герша, висловлена в офіційних матеріалах Міжнародного біорс Ліги націй, має ті ж методологічні основи, що і мальтузіанство і ту ж апологетичну суть: подати справу так, наче б то джерело страждань мас населення не у суспільних відносинах, а у демографічній ситуації.

4. Теорія оптимуму населення

В праці "оптимум населення", виданій Лігою націй у 1927 p., І.Ференчі визначає оптимум населення як ту його чисельність, яка при даному рівні розвитку науки і техніки забезпечує найбільший доход на одну особу.

Основна теза праці АЛаидрі "Демографічна революція" (1937 p.):

державні діячі мають визначити оптимум населення (тобто найкраще співвідношення між ресурсами і населенням), який би "забезпечував найвищий добробут людській расі".

Якщо у ранніх працях відносини розподілу, які залежать від суспільної форми виробництва, ігноруються, то у більш пізніх працях з теорії оптимуму з'являються спроби трактувати з позиції цієї теорії і соціальні відносини.

З теорією оптимуму чисельності населення межує теорія оптимального темпу його зростання. Так, А.Сові у зв'язку з приростом населення висуває поняття так званих демографічних інвестицій-вкладень, необхідних для забезпечення виховання нового покоління, створення для нього робочих місць, тощо.

На необґрунтованість концепції оптимуму населення, на її розпливчастість і невизначеність у виведенні розмірів бажаного населення вказує такий авторитетний демограф, як Р.Прссса.

5. Концепції демографічного переходу

Відхід від мальтузіанства не означає відмови від демографічної політики, як важливого інструменту впливу на відтворення населення з метою створення сприятливих умов соціально-економічного розвитку. Стало зрозуміло, що успіх демографічної політики визначається тим, наскільки сильно змінюються установки людей відносно шлюбу, сім'ї і народження дітей. Але від чого залежать ці установки?

Відповідь на це найважливіше запитання прагнуть дати концепції, які по різному пояснюють демографічну поведінку людей і, отже, демографічний перехід від одного (традиційного) типу відтворення населення до іншого (сучасного).

Автори концепції традиціоналізму-раціоналізму (АЛандрі, У.Томпсон, Ф.Ноутстейн) виходять з того, що необхідність високої народжуваності зумовлена високою смертністю, але у традиційних суспільствах індивідуальна (в т.ч. демографічна) поведінка людини визначається не раціональними міркуваннями, а традицією. Висока народжуваність підтримується соціально-культурними "підпірками" - забобонами, віруваннями, структурою і відносинами в общині і сім'ї. Умовою демографічного переходу є поширення міського способу життя, зниження смертності, форму н.іішм ііоікіі» іде,ту малодітності сім'ї у всіх верствах суспільства. Люди иіілі.ііяі»! і.ся під старих табу і бажають вирішувати свої проблеми, а не 'і грі ні и ї\.

(ігііоіюю іншого теоретичного напряму в інтерпретації демографічної" ік-ін-хпду і постулат про відносну незалежність еволюції народжуваної-11 під динаміки смертності. Обидва компоненти відтворення населений детерміновані соціально-економічними умовами, але механізм цієї де'к.-рміц.щії різний. Американські дослідники К.Девіс і Дж.Бленк показали, щ» соціально-економічца організація аграрного суспільства зумов-лкн cyfi'i кіивну раціональність (в т.ч. і економічну вигідність) багатодітності: у великій сім'ї затрати засобів і часу на виховання дітей розподіляються між її численними дорослими членами, дорослі діти швидко компенсують батькам їх "затрати", великі сім'ї можуть досягти економічного добробуту з допомогою більшої політичної ваги, тощо.

Методологічна передумова загальності демографічної о переходу, як наслідку індустріального розвитку зумовила розширення досліджень чинників зниження народжуваності. Є дві групи таких досліджень.

Одна група робіт, виходячи з продуктивної ідеї про комплексний, багатоплановий вплив індустріалізації на демографічні процеси, разом з тим вульгарно інтерпретує соціально-скопомічний розвиток, зводячи його до окремих показників. Широке поширення одержав підхід, згідно з яким рівень економічного розвитку визначався величиною національного доходу на одну особу, а початок зниження народжуваності ідентифікувався з деяким порогом особистого доходу. Неспроможність цього методу зумовлена тим, що показник національного доходу дуже спотворює рівень соціально-економічного розвитку та приховує нерівномірність його розподілу.

'Гака ж ситуація і з використанням показників рівня урбанізації як "детермінант" демографічного переходу.

Ці недоліки частково подолані завдяки розробці складної методики комплексних індикаторів, що характеризують "пороги розвитку" і "точки перегину" у динаміці демографічних процесів. Методи багатомірного статистичного аналізу застосовувались у дослідженнях Д.Кірка, Р.Анкера, Б.Берсльсоїіи, І.ІІаркера Моулдіна.

Іншії група робіт (власне "факторні" дослідження) аналізує вплив на народжу папісті, такої групи чинників, як дитяча смертність, освітній рівень, професійно-кваліфікаційний статус жінок, розподіл доходів. Ці детермінанти народжуваності є критичні в тому розумінні, що вони можуть розгляди і не ь як інструмент демографічної політики в широкому розумінні.

Сіи-ці;іін>ні дослідження виявили, що народжуваність знижується швидші- у країнах, де доходи розподіляються більш рівномірно (Шрі Ланка, Малайзія, Коста-Ріка) та повільніше там, де ця нерівномірність значна та посилкх ті.ся (Бразилія, Філіппіни, Мексика, Таїланд).

Фахівці Латиноамериканського демографічного центру ООН вважають, що поширення демографічного переходу та його швидкість залежать від того, наскільки вибрана стратегія розвитку зможе подолати соціально-економічну багатоукладність та нейтралізувати її соціальні наслідки.

Тепер всім стала зрозуміла необхідність запровадження стратегії соціально-економічного розвитку, у якій демографічна політика має стати одним із взаємопов'язаних компонентів.

ЛІТЕРАТУРА

1.Брук С.И. Население мира. -М.: Наука, 1981.

2.Венецкий И.Г. Математические методы в демографии. -М.: Статистика, 1971.

3.Возобновление поколений, -М.: Статистика, 1988.

4.Всесоюзная перепись населения 1989 года. -М.: Финансы и статистика, 1990.

5.Демографический анализ рождаемости. -М,: Финансы и статистика, 1984.

6.Демографический ежегодник СССР. -М.: Финансы и статистика, 1990.

7.Курс демографии /Под ред. А.Я.Боярского. 3-е изд. -М.: Финансы и статистика, 1985.

8.КозловВ.И. Этническая демография. -М.: Статистика, 1977.

9.Населення України, 1992 рік: Демографічний щорічник. -К.: Техніка, 1993.

10.Населення України, 1993 рік: Демографічний щорічник. -К.: Техніка, 1994.

11.Население и трудовые ресурсы. Справочник. -М.: Мысль, 1990.

12.Наулко В.І. Етнічний склад населення України, -К.: Наукова думка, 1965.

13.Новосельский С.А. Демография и статистика. -М.: Статистика; 1978.

14.Пресса Р. Народонаселение и его изучение. Демографический анализ. -М.: Статистика, 1986.

15.Прибиткова І.М. Основи демографії. -К.: АртЕк, 1995.

16.Рождаемость /Под ред. Л.Ь.Дарского. -М.: Статистика, 1986.

17.Семенова А.С. Сборник задач по курсу демографии. -М.: Статистика, 1982.

18.Таборисская И.М. Маятниковая миграция населения. -М.: Статистика, 1979.

19-Урланис Б.П. Народонаселение. -М.: Статистика, 1986.

20.Численность и состав населения СССР. По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года. -М.: Финансы и статистика, 1984.