Строк охорони авторських прав

Законодавство будь-якої країни світу містить норми, якими за­безпечується охорона авторських прав. Обмеження чинності май­нових прав інтелектуальної власності на твори має свою історію. Таке обмеження пов'язане з системою привілеїв, які почали нада­ватися після винаходу книгодрукарства. У той період часу ліцензії на використання творів надавалися урядом на визначений строк.

 

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Таке обмеження тривалості монополії права на використання тво­ру було збережене й у перших законах про авторське право, які у XVIII ст. скасували привілеї і визнали право на використання тво­ру як індивідуальне право автора.

Так, у законі Анни Стюарт, який набрав чинності в 1710 р. в Англії, був встановлений строк дії права на опублікування книги, який становив 14 років із моменту першої публікації. Цей строк можна було продовжити ще на 14 років, якщо автор був ще живий, а перший строк закінчив свою дію. Коли дія встановленого і продовженого строку закінчувалася, твір можна було вільно дру­кувати. Захист авторського права на твір у той час залежав від включення цього твору до реєстру корпорації книговидавців. Північноамериканський Федеральний акт про авторське право, який був прийнятий у 1790 p., взяв за основу англійську модель.

У Франції в декретах від 13 та 19 січня 1791 р. за автором визна­валося виключне право надавати дозвіл на публічне виконання своїх творів упродовж усього життя автора. Це право ще на 5 років передавалося спадкоємцям та правонаступникам автора після йо­го смерті. Декрети від 19 та 24 липня 1793 р. поширили сферу дії цього права на відтворення літературних, музичних і художніх творів та гарантував авторам упродовж усього їх життя виключне право на розпорядження та передачу цього права. Вказане ви­ключне право передавалося після смерті автора його спадкоємцям і правонаступникам на 10 років. У 1866 р. строк дії авторського права на твори у Франції був збільшений до 50 років. Але раніше за Францію Іспанія в законі про авторське право від 1847 р. вста­новила, що строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твір дорівнює життю автора та 50 років після дня його смерті.

Це положення надалі дістало закріплення у 1886 р. у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів. Визначен­ня строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твори, починаючи з перших законів, пов'язане з особливостями, що притаманні двом напрямкам розвитку авторського права — англо-американському різновиду авторського права та конти­нентальному європейському, або латинському, різновиду цього права.

Глава 7. Зміст авторського права

В європейських країнах строк дії майнових прав автора на твір був обмежений, але існували й деякі винятки, що діяли у Нідер­ландах, Португалії, в яких був встановлений принцип безстроко­вої правової охорони творів. Деякі країни Латинської Америки (Гватемала, Мексика) також прийняти принцип безстрокової правової охорони творів, але потім від нього відмовилися та ввели обмеження строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твори¹.

Строк охорони особистих немайнових авторських прав. У світі існує кілька різних підходів (режимів) щодо охорони особистих немайнових прав авторів. Так, необмежений строк дії особистих немайнових прав закріплений у національних законодавствах тих країн, які є послідовниками французької моделі охорони авторсь­ких прав (Франція, Колумбія, Мексика, Перу, Алжир, Україна та ін.). В інших країнах реалізовується концепція, згідно з якою після закінчення строку дії прав майнового характеру особисті не-майнові права перестають залежати від приватного права, а твори переходять у суспільне надбання, тому в Німеччині, Гватемалі, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії строк охорони особистих не­майнових прав автора дорівнює строку охорони майнових прав. У тих країнах, в яких правова система побудована на звичаєвому праві {common low), строк охорони особистих немайнових авторсь­ких прав дорівнює життю автора, тобто припиняється зі смертю автора².

В Україні строк дії особистих немайнових прав автора є без­строковим і виникає від дня створення твору (ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права). Безстроковий строк охорони авторського права стосується таких немайнових прав автора, як право авторства, право на ім'я, захист цілісності та недоторканості твору (захист репутації автора).

У Бернській конвенції досить гнучко закріплено, що особисті немайнові права (право авторства і право на цілісність і недотор-

¹ ЛипцикД. Авторское право и смежные права/ Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — M.:
Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 217-223.

² ЛипцикД. Авторское право и смежные права/Пер. сфр.; предисловие M. Федотова. — М.:
Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 227-230.

 

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Глава 7. Зміст авторського права

 

каність твору) діють після смерті автора «...принаймі до припинен­ня майнових прав» (п. 2 ст. 6^bis).

Слід зазначити, що в теорії авторського права висловлюється думка, відповідно до якої береться за аксіому безстроковий харак­тер особистих немайнових прав, проте існує реальна часова дія цих прав автора, пов'язана зі змістом твору¹. І дійсно, якщо про­аналізувати кількість творів, які ми пам'ятаємо на сьогодні, і які залишилися актуальними і цікавими впродовж кількох століть, то можна погодитися із зазначеною думкою.

Строк охорони майнових авторських прав. Строк правової охоро­ни майнових авторських прав, як уже зазначалося, має свої часові межі. Обмеження строну дії майнових прав інтелектуальної влас­ності на твори має на меті забезпечити доступ до таких творів ши­рокого загалу (публіки). Проте введення строковості дії майнових прав має свої як позитивні, так і негативні риси.

Позитивним у встановленні строковості дії майнових прав інте­лектуальної власності на твори є те, що автори цих творів користу­ються загальним культурним багатством, з якого вони вбирали не­обхідні елементи для створення своїх творів, тому є підстави, щоб їхні твори також із часом були доступні для вільного використан­ня. Негативні наслідки строковості дії майнових прав інтелекту­альної власності пов'язані з можливими труднощами із розшуку всіх спадкоємців та правонаступників автора, а також з отриман­ням від них дозволів на використання твору у строк, який диктується ринком щодо розповсюдження твору.

Принцип безстрокової дії правової охорони творів є вигідним лише для спадкоємців та правонаступників автора, ускладнює розповсюдження творів, що суперечить вимозі вільного доступу до твору широкого загалу. При закінченні строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір безоплатне використання таких творів вигідне лише промисловцям та комерсантам, а не широко­му загалу, оскільки використання творів, які перейшли до суспільного надбання, не приводить до зменшення ціни на книгу, записи музичних творів та ін.

¹ Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. — С. 355.

Строк дії майнових авторських прав в Україні визначений у ст. 446 ЦК України та ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Проте слід зазначити, що норма, закріплена в ЦК України, має бланкетний характер, і для розкриття змісту строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір виникає потреба звернутися до відповідної статті Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створен­ня і починає діяти від дня створення твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім ви­падків оприлюднення анонімних творів, творів під псевдонімом і творів, створених у співавторстві. Проте за наявної простоти стро­кового характеру дії авторського права, на підставі змісту ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виникає потреба розглянути деякі важливі аспекти.

Перший аспект пов'язаний зі строком дії правової охорони оприлюднених анонімних творів та творів під псевдонімом. Осно­ви правової охорони таких творів були закладені Бернською кон­венцією про охорону літературних і художніх творів та Угодою ТРІПС. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів встановила, що строк дії правової охорони творів, оприлюд­нених анонімно або під псевдонімом, закінчується через 50 років після того, як твір був правомірно опублікований (п. З ст. 7). Але, якщо прийнятий автором псевдонім не залишає сумніву щодо його особи, строком дії правової охорони такого твору є строк, пе­редбачений для звичайних творів. Якщо автор твору, що опубліко­ваний анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особу впродовж зазначеного строку, то застосовується строк дії правової охорони для звичайних творів. Згідно з Угодою ТРІПС у тих випадках, коли строк дії правової охорони твору визначається на іншій підставі, ніж життя фізичної особи, він становить не менше 50 років після закінчення календарного року, в якому за згодою автора твір був опублікований, або, за відсутності такого дозволе­ного опублікування, впродовж 50 років із часу створення такого твору, тобто 50 років після закінчення календарного року, в якому цей твір був створений (ст. 12).

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Стаття 28 Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва» встановлює двоступеневий критерій для строків дії правової охорони оприлюднених анонімних творів та творів, оприлюдне­них під псевдонімом, який повністю відповідає нормам міжнарод­но-правових актів, крім загального строку правової охорони авторського права. По-перше, строк дії правової охорони опри­людненого анонімно або під псевдонімом твору становить 70 років із моменту першого правомірного оприлюднення цього твору. По-друге, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк дії правової охорони твору, передбачений для звичайних творів (протягом усього життя автора та 70 років після його смерті). За відсутності обов'язкового вчинення формальних дій для виник­нення авторського права на твір, тобто необов'язковості реєстрації авторського права на нього, виникають складнощі щодо встанов­лення моменту створення твору, і автору важко довести цей момент, а також чи створений цей твір анонімно, чи під псев­донімом. Таким чином, міжнародні і національні норми щодо ав­торського права на твори надають оприлюдненим творам, що створені анонімно або під псевдонімом, менший строк дії право­вої охорони, аніж творам, створеним під дійсним ім'ям автора. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів містить норму, згідно з якою «країни союзу не зобов'язані забезпе­чувати правову охорону творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, щодо яких є всі підстави вважати, що з часу смерті їх автора пройшло 50 років» (п. 4 ст. 7).

Другий аспект визначення строку дії правової охорони сто­сується творів, створених у співавторстві. Строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твори, створені у співавторстві, ста­новить життя співавторів і 70 років після смерті останнього співав­тора. Це положення ст. 446 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права» також відповідає нормам Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, згідно з якими строк дії майнових прав інтелектуальної власності

Глава 7. Зміст авторського права

на твори «вираховується з часу смерті останнього автора, який пе­режив інших авторів» (ст. 7^bis). Таким чином, при вирахуванні стро­ку дії майнових прав інтелектуальної власності на твори має значення час смерті останнього зі співавторів. Зазначене положен­ня достатньо легко може бути застосоване до так званих неподільних сумісних творів, які створені у співавторстві як єдине ціле. У разі коли весь твір публікується (оприлюднюється) не вод­ночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Строк дії авторського права на твори посмертно реабілітованих авторів становить 70 років із дати, наступної після їх реабілітації. Строк дії авторського права на твір, уперше опублікований протя­гом 30 років після смерті автора, становить 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчен­ня строку дії авторського права на неоприлюднений твір уперше його оприлюднює, користується правовою охороною цього твору, що є рівноцінною охороні майнових прав автора. Строк дії цих прав становить 25 років від часу, коли твір був уперше оприлюд­нений.

Третій аспект полягає у тому, що строк дії авторського права на твір, який визначається життям автора та 70 роками після його смерті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені вище юридичні факти.

§ 6. Правові наслідки закінчення строку чинності майнових авторських прав

Питання, пов'язані з юридичною природою суспільного над­бання щодо творів, перебуває у дискусійній площині. У теорії авторського права є дві домінуючі думки:

— твори, що перейшли до суспільного надбання, використо­вуються широкою публікою і надаються у її розпорядження, навіть у разі якщо автор до цього отримав виключне право на економічну експлуатацію твору впродовж строку охорони, встановленого законодавством (нормальні умови використання твору);

 

Розділ II. Авторське право і суміжні права

— щодо творів, що перейшли до суспільного надбання, з одно­го боку існує вільний доступ із метою їх використання, а з іншо­го — діють обмеження соціального характеру в межах права влас­ності на майно (обмеження індивідуального права на твір)¹.

Положення, викладене у ст. 447 ЦК України, як правовий наслідок закінчення строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір передбачає перехід твору до суспільного над­бання.

Суспільне надбання розуміється у двох значеннях — широкому та вузькому. Так, у широкому розумінні суспільне надбання — це можливість для вільного використання будь-якою особою об'єктів авторського права. У вузькому розумінні суспільне надбання — це наявність деяких об'єктів авторського права, які ніколи не мали правової охорони і (або) правова охорона на які перестала діяти у зв'язку з закінченням строку її дії.

Із позицій національного законодавства про авторське право і суміжні права термін «суспільне надбання» має вузьке значення, оскільки під суспільним надбанням розуміються об'єкти авторсь­кого права, строк дії на які закінчився (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Водночас у ст. 447 ЦК України вказаний термін не міститься, хоча фактично передається його зміст. До об'єктів авторського права, які перейшли до суспільного надбання, відповідно до норм національного законодавства про авторське право належать:

1) об'єкти, які не підлягають правовій охороні за нормами на­ціонального законодавства про авторське право, проте відповідно до законодавства інших країн ці об'єкти можуть набути правової охорони, наприклад, державна символіка та відзнаки — прапор, герб, гімн, ордени та ін.;

2) об'єкти авторського права, що створені у країнах, які не при­єдналися до міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав, членом яких є Україна. Наприклад, згідно з Берн-ською конвенцією про охорону літературних і художніх творів, як-

Глава 7. Зміст авторського права

що будь-який твір був створений у країні, яка не є членом Бернсь-кого Союзу, то цей твір не підлягає правовій охороні у країнах — членах Бернського Союзу;

3) об'єкти авторського права, строк дії майнових прав інтелек­туальної власності на які закінчився. Тобто твори науки, літерату­ри і мистецтва переходять у суспільне надбання через 70 років після смерті автора. Об'єкти авторського права, строк дії майнових прав інтелектуальної власності на які закінчився, можуть бути ви­користані будь-якою особою за умови додержання особистих не-майнових прав авторів цих об'єктів;

4) об'єкти авторського права, які до закінчення строку дії май­нових прав інтелектуальної власності на них добровільно були пе­редані суб'єктами авторського права у суспільне надбання;

5) об'єкти авторського права, які можна вільно використовува­ти за наявності деяких умов. Тут мова йде про вільне використання творів, на які ще не закінчився строк дії правової охорони та на ви­користання яких не потрібно одержувати дозвіл від автора, а також сплачувати автору авторську винагороду. Але при вільному викори­станні твору необхідно додержуватись особистих немайнових прав автора, тобто зазначати ім'я автора та джерело запозичення¹.

Незважаючи на очевидність деяких положень щодо переходу творів до суспільного надбання, існують деякі особливості, які ви­магають пояснення.

По-перше, ст. 30 Закону України «Про авторське право і суміж­ні права» прямо встановлює, що закінчення строку дії авторського права на твір означає перехід цього твору до суспільного надбання. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у спадщину переходять лише майнові права інте­лектуальної власності на твір авторів та інших осіб, які є суб'єкта­ми цих прав. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. Тому строк дії авторського права на твір встановлений ли­ше щодо майнових прав інтелектуальної власності на твір. Осо­бисті немайнові права автора твору діють безстроково.

 

¹ ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 231-232.

¹ Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. — С. 370-371.

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Стаття 447 ЦК України прямо вказує, що для переходу твору до суспільного надбання необхідно, щоб закінчився строк дії майно­вих прав інтелектуальної власності на твір — це є позитивним мо­ментом. При законодавчому врегулюванні наслідків закінчення строку дії майнових прав на твір спостерігається термінологічна неузгодженість. Так, у ст. 447 ЦК України зазначається, що для вільного використання твору необхідно, щоб закінчився строк дії «майнових прав інтелектуальної власності на твір», а ст. ЗО Закону України «Про авторське право і суміжні права» говорить про закінчення строку дії «авторського права на твір». І один, і другий вислів несуть практично одне змістове навантаження. Проте для попередження можливих колізій на практиці при застосуванні вказаних норм законодавства є потреба термінологічно узгодити положення Закону України «Про авторське право і суміжні права» та статтю ЦК України з цього питання.

По-друге, об'єкти авторського права, які на території України ніколи не мали правової охорони, також вважаються такими, що перейшли до суспільного надбання. Це положення не відображене у ст. 447 ЦК України, проте деякою мірою зазначено у ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а повною мірою закріплене у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, у якій передбачається ретроактивна правова охорона творів.

Для того, щоб твір набув правової охорони на території України, необхідно виконати такі умови:

—твір повинен знаходитися і бути вираженим в об'єктивній формі на території України;

—автором твору або особою, якій належить авторське право на цей твір, має бути фізична особа, яка є громадянином України або не є її громадянином, однак має постійне місце проживання на те­риторії України, чи юридична особа, яка має постійне місцезнахо­дження на території України;

—твір був уперше оприлюднений на території України або був уперше оприлюднений за межами України, але після цього протя­гом ЗО днів був оприлюднений на території України. В усіх інших випадках твір не буде мати правової охорони на території України, а перейде до суспільного надбання.

Глава 7. Зміст авторського права

По-третє, ст. 447 ЦК України встановлює принцип викорис­тання творів, відповідно до якого твори, що перейшли до суспільного надбання, можуть використовуватися будь-якою фізичною або юридичною особою вільно та безоплатно. При цьому повинні додержуватися особисті немайнові права авторів цих творів, що діють безстроково. Такими особистими немайно-вими правами є право авторства, право на ім'я, право на захист честі та репутації автора. При вільному використанні творів, які перейшли до суспільного надбання, зазначення імені автора тво­ру є обов'язковим. Більше того, ніхто не має права вносити у твір будь-які зміни, які можуть завдати шкоди честі та репутації авто­ра цього твору.

Строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твір після його переходу до суспільного надбання закінчується, тобто будь-яка фізична або юридична особа може використовувати такий твір не лише безоплатно, а й без отримання дозволу від осіб, які упов­новажені здійснювати охорону права авторства, права на ім'я, пра­ва на честь і репутацію автора цього твору.

Питання для самоконтролю:

1. Які об'єкти авторського права ви можете назвати?

2. Хто виступає суб'єктами авторського права?

3. У чому полягає зміст авторського права?

4. Розкрийте суть особистих немайнових прав суб'єктів авторського права.

5. Які майнові права належать суб'єктам авторських прав?

6. Що таке авторська винагорода?

7. Які обмеження майнових прав автора передбачені національним за­конодавством та міжнародними актами у сфері авторських прав?

8. Скільки триває строк охорони авторських прав?

9. Які правові наслідки закінчення строку охорони авторських прав ви можете назвати?

Рекомендована література до глав із авторського права:

1. Авторське право і суміжні права: Європейський досвід: У 2-х кни­гах / За ред. А. С Довгерта. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.

 

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Глава 8. Суміжні права

 

2. Антонов В. М. Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право. - К.: КНТ, 2005.

3. Борхович Л., Монастырский А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. — СПб: Питер, 2001.

4. Введение в интеллектуальную собственность. — ВОИС, 1998.

5. Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

6. Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади та практика. — Т. 2: Авторське право і суміжні права / За ред. Г. І. Миронка, В. С. Дро-б'язка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.

7. ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр. — М.: Ла-домир, Издательство ЮНЕСКО, 2002.

8. Охорона інтелектуальної власності: Нормативно-правові акти /
За заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін
Юре», 2004.

9. Пастухов О. М. Авторське право в Інтернеті: Навч. посібник. — К.:
Вид-во «Школа», 2004.

10. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

11. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Россий­ской Федерации. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК «Велби», 2004.

12. Серго А. Г. Интернет и право. — М.: Изд-во «Бестселлер», 2003.

13. Силонов И. А. Авторское право в шоу-бизнесе. — М.: Агентство «Издательский сервис», 2001.

14. Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000.

Глава 8 Суміжні права

§ 1. Загальні положення

Нарівні з охороною прав авторів творів літератури й мистецтва національне законодавство і міжнародні акти охороняють суміжні права.

Існують три різновиди суміжних прав: права виконавців на їх виконання, права виробників фонограм і відеограм на їхні фонограми і відеограми, а також права організацій мовлення на їх радіо- і телевізійні програми. Охорона суміжних прав передбачає захист прав тих, хто допомагає авторам творів довести до відома широкої аудиторії творчий задум автора або іншим способом поширювати його твори.

Авторам потрібні посередники-професіонали, які подають твір у формі, найбільш пристосованій для сприйняття його максималь­но широким колом людей. П'єса пишеться для того, щоб бути по­ставленою на сцені, пісня — для виконання співаком або запису на компакт-диск чи сповіщення в ефір по радіо. Особи, які викорис­товують літературні та художні твори для того, щоб зробити їх до­ступними широкій аудиторії, також потребують захисту проти не­законного використання їх внеску в процес оприлюднення твору.

Як виникла потреба охороняти права творців об'єктів суміжних прав? Якщо створюються драматичні, музичні та інші види творів, призначені для слухового або зорового сприйняття, то вони ставляться на сцені, виконуються або декламуються за допомогою виконавців. У таких випадках самі виконавці зацікав­лені в тому, як використовується їх неповторна інтерпретація від­повідних творів.

Швидкий технічний прогрес поступово висував на передній план проблему інтересів цієї категорії посередників між автором і аудиторією. На початку минулого століття виконання акторів закінчувалося разом із театральною виставою, а робота музиканта-виконавця — із закінченням концерту. З винайденням фонографа, радіо, кінематографа, телебачення, відеомагнітофонів, супутнико-

 

Розділ II. Авторське право і суміжні права

вого зв'язку становище кардинально змінилося. Стали можливи­ми не тільки запис і збереження звуків, а й їх багаторазове тиражу­вання. Із появою відеозапису стало можливим зберігати й образи. Нині результати праці виконавського мистецтва можна записува­ти на матеріальних носіях, зберігати, повторно використовувати і тиражувати.

Прогрес у галузях радіо- і телемовлення суттєво позначився на способах використання творів. Сприйняття літературних або ху­дожніх творів більше не обмежується тими, хто бачив п'єсу, слухав оперу або концерт. Звуки і образи стали доступними для мільйон­них аудиторій, як у країні виконання, так і за її межами.

Прямим результатом технічних досягнень, які дозволяють ти­ражувати результати праці виконавців і використовувати їх без присутності самих виконавців та договірних відносин із ними, ста­ло скорочення кількості виступів у живому виконанні, що зумови­ло технологічне безробіття серед виконавців-професіоналів. Це призвело до необхідності захисту інтересів виконавців.

Швидкий технічний прогрес у галузі виробництва фонограм і відеограм, тиражування потрібної продукції привів до необ­хідності захисту інтересів виробників фонограм і відеограм. Організації мовлення вимагали охорони підготовлених ними програм, включаючи охорону проти їх ретрансляції іншими організаціями радіо- і телемовлення.

Австрійський закон про авторське право 1936 р. уперше регла­ментував суміжні права, яким були присвячені чотири статті розділу VI (статті 66—69). Це стосувалось охорони виконання літе­ратурних і музичних творів (артисти-виконавці), фотографій і зву­козаписів, листів-послань і портретів, найменувань літературних і художніх творів.

У 1934 р. Міжнародна конференція товариств авторів і компо­зиторів підписала угоду з Міжнародною федерацією виробників фонограм, відповідно до якої на наступній конференції з перегля­ду Бернської конвенції мали порушити питання про включення до Конвенції положення про охорону фонограм від недозволеного тиражування та виплату справедливої винагороди за передачу фо­нограм в ефір і використання їх у кінематографії.

Глава 8. Суміжні права

Питання про охорону прав виконавців було розглянуте в 1939 р. на сесії Міжнародної організації праці (МОП) у Самадені. Бюро Бернського союзу підготувало відповідні проекти, розглядові яких перешкодив початок Другої світової війни.

Питання про охорону прав виконавців і виробників фонограм було знову порушене у 1948 р. на Брюссельській конференції з пе­регляду Бернської конвенції, проте спроби надати виконавцям і виробникам фонограм права, аналогічні правам авторів, не увін­чалися успіхом.

Різні комітети експертів свого часу підготували проекти кон­венцій, що передбачали охорону інтересів організацій ефірного мовлення: Римський протокол (1951), Протокол, підготовлений під егідою МОП (1957), Монакський проект (1957), підготовлений групою експертів, яку скликали ВОІВ і ЮНЕСКО.

У 1960 р. у Гаазі Комітет експертів, скликаний ВОІВ, ЮНЕСКО та МОП, підготував проект конвенції, який взяли за основу на Дипломатичній конференції в Римі, де було погоджено остаточ­ний текст Міжнародної конвенції про охорону інтересів вико­навців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римської конвенції) від 25 жовтня 1961 р.

Існують також інші міжнародно-правові договори, що стосу­ються окремих видів суміжних прав: Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтво­рення їхніх фонограм (1971); Брюссельська конвенція про розпов­сюдження несучих програми сигналів, що передаються через су­путники (1974); Договір ВОІВ про виконання і фонограми (1996); Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) (1994).

В Україні активно формується національна система охорони суміжних прав.

Цивільний кодекс УРСР 1963 р. відніс радіо- та телевізійні передачі до творів, на які поширюється авторське право (ст. 472). Авторське право на радіо- та телевізійні передачі належало радіо- та телевізійним організаціям, що передавали їх (ст. 483). Згідно зі ст. 496 авторське право організації діяло безстроково. У разі ж реорганізації останньої авторське право, що належало

 

Розділ II. Авторське право і суміжні права

їй, переходило до її правонаступників, а в разі ліквідації — до держави.

Суміжні права вперше одержали визнання в українському зако­нодавстві лише в 1993 р. у зв'язку із прийняттям 23 грудня 1993 р. Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Відповідно до редакції зазначеного Закону від 11 липня 2001 р. суміжні права розглядає розділ III, який складається з дев'яти ста­тей, присвячених об'єктам і суб'єктам суміжних прав (статті 35 і 36), виникненню і здійсненню суміжних прав (ст. 37), особистим немайновим і майновим правам суб'єктів суміжних прав та обме­женню їхніх майнових прав (статті 38—42), використанню фоно­грам і відеограм, опублікованих із комерційною метою (ст. 43), та строку дії суміжних прав (ст. 44).

Праву інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) присвячена глава 37 Цивільного кодексу України. Вона сто­сується об'єктів і суб'єктів суміжних прав та виникнення суміжних прав (статті 449—451), майнових прав на об'єкт суміжних прав (ст. 452), використання виконання, фонограми, відеограми, пере­дачі (програми) організації мовлення (статті 453—455), строку чин­ності суміжних майнових прав (ст. 456).

§ 2. Особливості суміжних прав

Суттєвою особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав творців. Лише в тих випадках, коли вико­нується, записується на фонограму або передається в ефір чи по кабелю не охоронюваний законом твір або об'єкт, який взагалі не є результатом творчої діяльності, суміжні права мають само­стійний характер.

За загальним правилом виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського пра­ва і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

Глава 8. Суміжні права

Другою характерною рисою суміжних прав виступає широко допустимий законом перехід конкретних правоможностей від од­них категорій правоволодільців до інших категорій правово-лодільців, який відбувається автоматично за настання певних юридичних фактів.

Так, відповідно до ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

— у разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачене договором (п. 3);

— у разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми виключне право на розповсюджен­ня фонограми, відеограми та їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи у володіння, а також способом здавання у прокат та іншої передачі (п. 4).

Таким юридичним фактом зазвичай виступає договір, укладе­ний між правоволодільцями різних видів суміжних прав. Спе­цифіка полягає в тому, що закон в імперативній формі зазначає, що при укладанні договору окремі права переходять від одного суб'єкта суміжних прав до іншого, не надаючи учасникам догово­ру можливості інакше вирішити питання.

Для виникнення і здійснення суміжних прав чинне українське законодавство не вимагає дотримання будь-яких формальностей. Права виробника фонограми і виконавця породжує сам факт ство­рення відповідного звукозапису. Разом із тим володілець суміжних прав для сповіщення третіх осіб про свої права і запобігання їх по­рушенню може використовувати знак охорони суміжних прав, який вміщується на кожному примірнику фонограми і (або) на кожній упаковці, що містить її.

Таким знаком прийнято передбачений Римською конвенцією знак охорони, який складається з трьох елементів:

— латинської літери «Р», обведеної колом;

 

Розділ II. Авторське право і суміжні права

—імені (найменування) володільця виключних суміжних прав;

—року першого опублікування фонограми.

Відсутність знака охорони не позбавляє володільця суміжного права можливості його захисту, але в низці випадків обтяжує про­цес доказу при його порушенні.

Коло конкретних правоможностей, якими володіють носії суміжних прав, дещо вужче від того кола прав, які належать авто­рам творів. При цьому виконавці творів, чия діяльність має твор­чий характер, мають як особисті немайнові, так і майнові права. Права виробників фонограм, організацій мовлення, чий внесок є технічним, охоплюють собою лише майнову сферу.

Суттєво звужені часові межі дії суміжних прав. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права», май­нові права охороняються протягом 50 років від дати першого ви­конанн