Історична ретроспектива розвитку правової охорони авторського права

Історична ретроспектива розвитку правової охорони авторського права

Виникнення правової охорони об'єктів авторського права має свою цікаву історію та різні передумови, що сприяли її становлен­ню та розвитку в країнах світу. Починаючи зі стародавніх часів ми­стецтво займало особливе місце у житті суспільства, відображаючи та закріплюючи культурні традиції, етнос того чи іншого народу. Історії відомі факти культурної величі Стародавньої Греції та Риму, в яких мистецтво посідало у суспільному житті чільне місце, а творці мали відповідні авторські права. В Афінській республіці існувало право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни (2300 років тому). А у 330 р. до н. є. був прийнятий за­кон, який забороняв під час переписування текстів трагедій відо­мих авторів, а також акторам, які грали у цих трагедіях, вносити зміни до оригіналу твору (офіційного тексту), який, у свою чергу, зберігався в офіційному архіві. Римські автори мали право прийма­ти рішення щодо оприлюднення своїх творів, а плагіат піддавався засудженню громади. У стародавньому світі питання, пов'язані з інтелектуальною власністю, перебували у сфері загального права власності, тобто автори літературних творів, скульптури, творів

архітектури виступали власниками своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а тому вони могли будь-яким чином вирішувати долю свого твору (наприклад, відчужувати його шляхом продажу)¹.

Наступним етапом розвитку охорони авторського права є ви­никнення привілеїв. їх появі передувало створення у XV ст. в Англії друкарського верстата, що, у свою чергу, викликало появу нових професій — друкарів і книгопродавців. Ці підприємці інве­стували значні кошти на купівлю паперу, на купівлю або виготов­лення друкарських верстатів, а також на наймання робочої сили з метою відшкодувати в майбутньому свої затрати та отримати пев­ний прибуток. Слід зазначити, що у той період часу діяльність, пов'язана з інвестуванням коштів у друкування та продаж книг, була досить небезпечним та ризикованим заняттям, яке могло призвести до банкрутства. Це пояснювалося відсутністю будь-якої форми охорони авторського права, а також адекватного захисту від недобросовісної конкуренції — виготовлення та продажу незакон­них копій друкованої продукції.

Таким чином, під тиском підприємців на королівську владу з'являються привілеї, які надавалися королями (в Англії і Франції) або князями (Німеччина). Ці привілеї давали бенефіціаріям ви­ключні права на відтворення і поширення друкованої продукції. Привілеї надавалися на обмежений час, проте на час їх чинності їхні володільці мали певні засоби захисту від недобросовісної кон­куренції — штраф, арешт, конфіскація підробних копій книг, стяг­нення збитків. Система привілеїв, яка проіснувала до кінця XVII ст., заклала основи для формування сучасної правової систе­ми охорони авторських прав². Після закінчення дії привілеїв пра­вова охорона авторських прав а Англії, Франції та Німеччині пішла різними шляхами, що визначили події історико-політич-ного розвитку цих країн.

Переламним етапом у формуванні системи правової охорони авторських прав в Англії стало 10 квітня 1710р.— день, який озна­менувався закінченням дії привілеїв та появою Статуту королеви

¹ Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник — К.:
Юрінком Інтер, 2004. - С 24.

² Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 31—32.

 

ПО

Ill

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Анни. Цей Статут став першим нормативним текстом, який визна­вав за автором його невід'ємне право власності на створений ним твір¹. Головною метою Статуту королеви Анни було закріплення за автором книги виключного права на її друкування і опублікування протягом 14 років від дати першої її публікації, причому цей строк міг бути продовжений на такий же термін за умови, що автор ще живий, тобто загальний строк охорони авторського права до­рівнював 28 рокам. Щодо тих книг, які на момент прийняття Ста­туту вже були надруковані, встановлювався єдиний строк охорони протягом 21 року. Таким чином, Статут королеви Анни наго­лошував на охороні від несанкціонованого копіювання та опублікування опублікованих творів, і більшу користь він приніс не авторам творів, а видавцям (книгопродавцям). Також Статут передбачав умову про реєстрацію і депонування — опубліковані книги повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книго­видань), а копії повинні були депонуватися для використання університетами і бібліотеками. Статут королеви Анни діяв до прийняття Закону про авторське право від 1911 року².

У Франції скасування привілеїв видавців було викликане рево­люцією, яка відмінила привілеї усіх видів. У 1791 р. Конституційна асамблея прийняла Декрет (від 13 та 19 січня 1791 p.), який забез­печував право автора на публічне виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким уступлене це право. А у 1793 р. Консти­туційна асамблея прийняла Декрет (від 19 та 24 липня 1793 p.), відповідно до якого авторові надавалося виключне право на відтворення його творів протягом його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонас­тупників. Ці два декрети започаткували французьку систему ав­торського права та закріпили права автора, які він може викорис­товувати протягом усього життя, незалежно ані від опублікування, ані від додержання будь-яких формальностей (реєстрації)³.

Глава 4. Поняття авторського права

Поява теорії особистого (природного) права стала переломним моментом для розвитку системи правової охорони авторського права в Німеччині. Так, І. Кант вважав, що видавець виступає від імені автора та здійснює своєрідне управління його правами¹. Представники цієї філософської течії (Е. Лабуле, Ф. Ланге, К. Гербер, І. Фіхте та ін.) вбачали в авторському праві або праві автора не просто форму власності, яка забезпечувала автору або власнику права майнові винагороди, а розглядали майнову та іншу творчу діяльність автора як продовження або відображення особистості автора, відносно якої він мав право через природну справедливість на охорону як частини його особистості². Ця філо­софська концепція природного права мала великий та відчутний вплив на розвиток авторського права у континентальній Європі і стала безпосередньою основою розвитку немайнових прав ав­торів.

Дещо іншим шляхом, аніж європейські країни, пішли у питанні правової охорони авторських прав Сполучені Штати Америки. У 1976 р. був прийнятий Закон США про авторське право, який діє і понині. Слід зазначити, що концепція охорони авторських прав у США значною мірою базується на положеннях англійського Статуту королеви Анни. Так, перший закон США від 1790 р. передбачав охорону книг, карт і морських карт на строк 14 років від дати першої публікації, який міг бути продовжений на такий самий строк за умови, якщо їх автор був ще живий до закінчення першого строку, за умови дотримання сурових вимог реєстрації і депонування. Вимоги пов'язані з реєстрацією та депонуванням за­лишилися й у чинному Законі США 1976 p., проте строк охорони авторських прав значно збільшився — все життя автора плюс 50 років після його смерті³.

Виходячи з наведених вище шляхів становлення правової охо­рони авторського права, можна зробити висновок про існування

 

¹ ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.:
Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 20.

² Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 32.

³ Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для ву­
зов. - М.: Норма, 2000. - С. 1-3.

¹ Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для ву­
зов. - М.: Норма, 2000. - С. 3.

² Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 33

³ Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник — К.:
Юрінком Інтер, 2004. - С 26-27.

Мовлення).

Самі вони не створюють творчих творів, а лише здійснюють їх використання шляхом передачі в ефір або сповіщення для загаль­ного відома по кабелю. Організації мовлення готують і доводять до відома публіки різноманітні передачі, які не завжди володіють ознаками творів літератури і мистецтва. Майнові інтереси їх творців потребують правової охорони. Адже на створення радіо- і телепередач, включення до них творчих творів, виконань, фоно­грам, відеограм тощо витрачаються, як правило, значні кошти, які повинні окупитися за рахунок монопольного права на їх викорис­тання. Разом із тим, при виході в ефір або сповіщенні для загаль­ного відома по кабелю будь-яка передача може бути записана з мінімальними затратами сил і коштів і використовуватися третіми особами практично у своєму первинному вигляді. У цих умовах організації мовлення, безумовно, повинні мати право на охорону своїх майнових інтересів, яка їм і надається законом.

Виокремлення передач як особливих об'єктів правової охорони має практичне значення лише в тому разі, якщо самі передачі не є творчими творами. Інакше їх охорона забезпечувалась би авторсь­ким правом, а питання необхідності визнання за творцями передач ще певних прав просто не виникало б. У зв'язку із цим слід роз­різняти передачі організацій мовлення як об'єкти суміжних прав і передачі в ефір або по кабелю творів як об'єктів авторського права.

Історична ретроспектива розвитку правової охорони авторського права

Виникнення правової охорони об'єктів авторського права має свою цікаву історію та різні передумови, що сприяли її становлен­ню та розвитку в країнах світу. Починаючи зі стародавніх часів ми­стецтво займало особливе місце у житті суспільства, відображаючи та закріплюючи культурні традиції, етнос того чи іншого народу. Історії відомі факти культурної величі Стародавньої Греції та Риму, в яких мистецтво посідало у суспільному житті чільне місце, а творці мали відповідні авторські права. В Афінській республіці існувало право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни (2300 років тому). А у 330 р. до н. є. був прийнятий за­кон, який забороняв під час переписування текстів трагедій відо­мих авторів, а також акторам, які грали у цих трагедіях, вносити зміни до оригіналу твору (офіційного тексту), який, у свою чергу, зберігався в офіційному архіві. Римські автори мали право прийма­ти рішення щодо оприлюднення своїх творів, а плагіат піддавався засудженню громади. У стародавньому світі питання, пов'язані з інтелектуальною власністю, перебували у сфері загального права власності, тобто автори літературних творів, скульптури, творів

архітектури виступали власниками своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а тому вони могли будь-яким чином вирішувати долю свого твору (наприклад, відчужувати його шляхом продажу)¹.

Наступним етапом розвитку охорони авторського права є ви­никнення привілеїв. їх появі передувало створення у XV ст. в Англії друкарського верстата, що, у свою чергу, викликало появу нових професій — друкарів і книгопродавців. Ці підприємці інве­стували значні кошти на купівлю паперу, на купівлю або виготов­лення друкарських верстатів, а також на наймання робочої сили з метою відшкодувати в майбутньому свої затрати та отримати пев­ний прибуток. Слід зазначити, що у той період часу діяльність, пов'язана з інвестуванням коштів у друкування та продаж книг, була досить небезпечним та ризикованим заняттям, яке могло призвести до банкрутства. Це пояснювалося відсутністю будь-якої форми охорони авторського права, а також адекватного захисту від недобросовісної конкуренції — виготовлення та продажу незакон­них копій друкованої продукції.

Таким чином, під тиском підприємців на королівську владу з'являються привілеї, які надавалися королями (в Англії і Франції) або князями (Німеччина). Ці привілеї давали бенефіціаріям ви­ключні права на відтворення і поширення друкованої продукції. Привілеї надавалися на обмежений час, проте на час їх чинності їхні володільці мали певні засоби захисту від недобросовісної кон­куренції — штраф, арешт, конфіскація підробних копій книг, стяг­нення збитків. Система привілеїв, яка проіснувала до кінця XVII ст., заклала основи для формування сучасної правової систе­ми охорони авторських прав². Після закінчення дії привілеїв пра­вова охорона авторських прав а Англії, Франції та Німеччині пішла різними шляхами, що визначили події історико-політич-ного розвитку цих країн.

Переламним етапом у формуванні системи правової охорони авторських прав в Англії стало 10 квітня 1710р.— день, який озна­менувався закінченням дії привілеїв та появою Статуту королеви

¹ Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник — К.:
Юрінком Інтер, 2004. - С 24.

² Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 31—32.

 

ПО

Ill