Система права: норми, інститути, галузі.

Систе́ма пра́ва — це сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).

Ознаки системи права:

1) є функціональною системою, бо її виникнення, існування і розвиток обумовлені усвідомленими загальнолюдськими потребами у врегульованості та впорядкованості суспільного життя.

2) є інституціональним втіленням. Це означає, що системно організовані юридичні норми містяться в джерелах права, які надають йому чіткої інституціональної побудови.

3) обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин.

4) має стабільний і водночас динамічний характер,таким чином забезпечуючи суспільству збереження, стабілізацію його головних відносин.

5) структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно розташовують нормативний матеріал.

6) пов'язана як прямо, так і опосередковано з діяльністю держави, її органів.

Предмет правового регулювання є умовним виділенням певної сукупності суспільних відносин, якісно однорідні. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло суспільних відносин.

Структура системи права

Структура системи права — це об'єктивно існуюча внутрішня будова права даної держави.

Основні структурні елементи системи права: норма права, інститут права, підгалузь права,галузь права.

Норма права — «цеглинка» системи права, первинний компонент, який визнає і охороняє держава, і з якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права.

Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін. — це галузі права.

Інститут права — це відокремлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду. Інститут права є першим рівнем поєднання правових норм.

Інститут права характеризується тим, що:

регулює певний вид суспільних відносин;

· є складовою частиною однієї або декількох галузей права;

· є логічно замкнутою, виокремленою сукупністю норм;

· функціонує автономно, відносно самостійно в межах галузі права, тобто регулює суспільні відносини незалежно від інших інститутів права.

Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права, та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права.

Підгалузь права — система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та ін. На відміну від правових інститутів підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі.

Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Головні ознаки галузі права полягають у тому, що вона:

· є найбільш великим за обсягом підрозділом (частиною) системи права.

· має власний предмет регулювання.

· визначається єдністю предмета і методу правового регулювання.

· складається з інститутів права, побудованих у галузі права за предметом і методом правового регулювання.

· відносно самостійна від інших об'єднань правових норм у системі права.

Загальна характеристика галузей права

Найбільш важливим та популярним є поділ системи права на галузі, залежно від предмета і методу правового регулювання.

Конституційне право — це система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи.

Цивільне право — система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними.

Адміністративне право — система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Фінансове право — це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси.

Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини між роботодавцем і працівниками.

Сімейне право — це галузь, норми якої регулюють особисті і майнові відносини, що випливають із шлюбу та належності до сім'ї.

Земельне право — це галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення їхньої ефективності, охорони прав організацій та громадян як землевласників і землекористувачів.

Екологічне право — це галузь права, яка регулює суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

Кримінальне право — система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Цивільно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.

Кримінально-процесуальне право — це система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних проваджень, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.

Правовідносини: поняття, структура, види.

Правові відно́сини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень.

Ознаки правовідносин

1. 'Суспільні відносини' поділяються, які виникають тільки між людьми та їх об’єднаннями і безпосередньо пов’язані з їх діяльністю та поведінкою.

2. Ідеологічні відносини, оскільки до свого виникнення вони проходять крізь свідомість людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі загальнолюдські цінності і суспільні пріоритети.

3. Виступають юридичним виразом економічних, політичних,сімейних та інших відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті.

4. Виникають, припиняються або змінюються на основі правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються.

5. Суб’єкти правовідносин пов’язані між собою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками. Сторони в правовідносинах виступають як уповноважені і зобов’язані особи, де права та інтереси одних осіб можуть бути реалізовані через виконання обов’язків іншими.

6. Взаємна поведінка учасників правовідносин індивідуалізована і чітко визначена. Суб’єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило, відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах.

7. Вольовий характер правовідносин обумовлений тим, що вони виникають і реалізуються на основі волевиявлення хоча б одного з їх учасників, обов’язково проходячи крізь їх свідомість і виражаючи їх волю.

8. Охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які є в суспільстві.

Види правовідносин

Відносні — в яких реалізація суб'єктивних прав однієї особи можлива лише через виконання обов’язків іншою особою.

Абсолютні — засновані на можливості безпосереднього використання суб’єктом своїх суб’єктивних прав без втручання інших суб’єктів у сферу його діяльності.

За предметом правового регулювання поділяються на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові,фінансові та ін.Наприклад, відносини, пов’язані з прийомом на роботу, звільненням з роботи працівника власником або уповноваженим ним органом, — це трудові правовідносини; відносини, пов’язані з укладенням угоди про надання банком кредиту фермеру — це цивільні правовідносини;

За функціональним призначенням:

Регулятивні правовідносини витікають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб’єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини.

Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом вчинення суб’єктами правопорушень.

Матеріально-правові правовідносини виникають на основі норм матеріального права, їх змістом є права і обов’язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров’я, на особисту безпеку.

Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони є похідними, вторинними від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов’язків суб’єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні, господарсько-процесуальні та інші процесуальні відносини.

За часом дії розрізняють:

Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва або договору про перевезення вантажу на значну відстань.

Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізка і припиняться одразу після виконання учасниками своїх прав і обов’язків (при укладенні договору залізничного перевезення).