Гостра серцева недостатність

Діагностичні критерії:

1.Гостра серцева недостатність – порушення насосної функції серця зі зменшенням серцевого викиду і хвилинного обсягу крові.

2.Причина: токсикоз, септичний i алергічний стан, міокардит, отруєння або передозування кардiотропних засобів, гіпоксія, пороки серця, гостре порушення коронарного кровообігу.

3.Оцінка клінічних даних: наявність акроцiанозу, ціанозу, задишки (частіше експіраторного або змішаної), болю за грудиною, занепокоєння.

4.Розрізняють наступні варіанти гострої серцевої недостатності:

· синдром малого серцевого викиду (СМСВ) - характерні артеріальна гіпотонія й ознаки централізації кровообігу;

· синдром застійної серцевої недостатності (СЗСН) - характеризується перевантаженням малого кола кровообігу (задишка, вологі хрипи, набряк легень), також - перевантаженням великого кола кровообігу (набряки, збільшення печінки, виступання шийних вен, асцит, гiдроторакс).

5. Оцінка ЕКГ, пульсоксиметрiї.

Медична допомога:

1.Напівсидяче положення з піднятим головним кінцем.

2.Респіраторна терапія: при наявності вираженої задишки i акроцианоза - інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; при різко вираженій задишці і ціанозі, відсутності або патологічних типах подиху - після попередньої премедикацiї 0.1% метацина 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, введення кетамiну в дозі 5 мг/кг внутрівенно - провести iнтубацiю трахеї і перевести хворого на ШВЛ.

3.Термінова госпіталізація до ВIТ.

Надшлуночкова тахікардія

Діагностичні критерії:

1.В анамнезі: вроджені і набуті пороки, інші захворювання серця.

2.Клінічні дані: раптовий початок приступу, йому передують неприємні відчуття «перебоїв», «завмирання» серця; при аускультації - часті ритмічні тони, достатньої звучності, ЧСС перевищує нормальний ритм у 2-3 рази.

3.На ЕКГ - незмінений шлуночковий комплекс.

Медична допомога:

1.Напівсидяче положення.

2.Респіраторна терапія:

· при збереженої прохідності дихальних шляхів, помірковано вираженій задишці й акроцiанозi - інгаляція 100% кисню з темпом 10-12 л/хв;

· при різко вираженій задишці і ціанозі, відсутності або патологічних типах подиху - після попередньої премедикацiї 0.1% метацiна 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, кетамiна в дозі 5 мг/кг внутрівенно - iнтубацiя трахеї, ШВЛ.

3.Механічне підвищення тонусу блукаючого нерва:

· рефлекс Ашнера - рівномірне натиснення двома пальцями на очні яблука при закритих очах у лежачому положенні протягом 30-40 сек, через 1-2 хв - можна повторити;

· масаж правого каротидного синуса;

· проба Вальсальви - натуження на максимальному вдиху при затримці подиху.

4.При нестабільної тахiарiтмiї: якщо дитина у свідомості - седативні препарати: бензодiазепiни (релаiиум, сибазон, седуксен, дiазепам) 0.2-0.3 мг/кг або 0.1 мл/рік життя внутрiм’зово.

5.Катетеризація магістральних вен.

6.Внутрівенно 0.25% розчин iзоптiна (верапамiла) без розведення протягом 20-30 сек. у дозах: немовлям - 0.3-0.4 мл, дітям до 1 року - 0.4-0.8 мл, дітям 1-5 років - 0.8-1.2 мл, дітям 6-10 років -1.2-1.6 мл, дітям 11-14 років -1.6-2.0 мл.

7.При відсутності ефекту протягом 3-5 хв повторюють рефлекторні проби і при неефективності через 5-10 хв повторно вводять iзоптiн у тих же дозах, при неефективності - внутрівенно 10% розчин новокаїнамiда в дозі 0.15-0.2 мл/кг (але не більш 10 мл).

8.При неефективній антиаритмній терапії і розвитку шоку - після попередньої премедикацiї 0.1% метацiна 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, кетамiна в дозі 5 мг/кг внутрівенно проводять інкубацію трахеї і переводять хворого на ШВЛ.

9.Кардiоверсiя 0.5 Дж/кг, якщо немає ефекту – повторна кардiоверсiя 1.0 Дж/кг.

10.Термінова госпіталізація до спеціалізованого відділення або ВIТ.

Шлуночкова тахікардія

Діагностичні критерії:

1.В анамнезі - вроджені або придбані захворювання серця.

2.Клінічні симптоми: занепокоєння, почуття страху, запаморочення; блідість шкірних покровів, артеріальна гiпотензiя, пульсація вен на шиї, відчуття серцебиття, почуття стиснення за грудиною; тони серця ослаблені, різна звучність 1-го тону, неправильність тонів, частота серцевих скорочень у 2-3 рази перевищує нормальний ритм.

3.На ЕКГ: шлуночковий комплекс різко деформований, тривалість його більш 0.12 с, початкова і кінцева частини комплексу Q-Т дiскордантни.

Медична допомога:

1.Напівсидяче положення.

2.Респіраторна терапія: при помірній задишці, незначному ціанозі - інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; при вираженій задишці й акроцiанозi, відсутності або патологічних типах подиху - після попередньої премедикацiї 0.1% атропіну сульфату 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мол) внутрівенно, кетамiнy в дозі 5 мг/кг внутрівенно – проводять iнтубацiю трахеї і переведення на ШВЛ.

3.Катетерізація магістральних судин.

4.При стабільнiй шлуночковiй тахікардії: внутрішньовенне введення лiдокаїна в дозі 1 мг/кг протягом 5 хв, при недостатньому ефекті - повторне введення 0.5 мг/кг, максимальна доза - 3 мг/кг; при погіршенні стану - iнфузiя 120 мг лiдокаїнy в 100 мл iзотонiчного розчину натрію хлориду зі швидкістю 20 мг/кг/хв; при відсутності ефекту - проведення синхронної кардiоверсiї (див. - нестабільна шлуночкова тахікардія).

5.При нестабільнiй шлуночковiй тахікардії: якщо дитина у свідомості – вводять бензодiазепiни в дозі 0.2-0.3 мг/кг або 0.1 мл/рік життя внутрiм’язово; синхронна кардiоверсiя 0.5 Дж/кг; лiдокаїн 1 мг/кг протягом 5 хв, максимальна доза - 3 мг/кг; синхронна кардiоверсiя 1 Дж/кг; лiдокаїн 0.5 мг/кг; синхронна кардiоверсiя 2.0 Дж/кг; при погіршенні стану - iнфузiя 120 мг лiдокаїна в 100 мл iзотонiчного розчину натрію хлориду зі швидкістю 20 - 50 мкг/кг/хв.

6.Термінова госпіталізація до спеціалізованого відділення або ВIТ.

Брадикардії і брадiаритмiї

Діагностичні критерії:

1.В анамнезі: ревмокардит, дифтерійний міокардит, скарлатина, уроджені пороки серця, уроджені аномалії розвитку провідникової системи серця, гіпоксія, розлади метаболізму (гiперкалiємiя, гiпокалiємiя, гіпотермія, отруєння фосфорорганiчними речовинами, бета-блокаторами, опiатами, барбiтуратами, антагоністами кальцієвих каналів).

2.Клінічні симптоми: зниження ЧСС менш 65-70% від вікової норми, запаморочення, утрата свідомості, блідість або синюшність шкірних покривів.

3.ЕКГ-дослiдження.

Медична допомога:

1.При вираженій задишці і стабільному стані життєво важливих функцій: інгаляція 100% кисню, контроль за подихом і серцевою діяльністю.

2.Госпіталізація в спеціалізоване відділення.

3.При незадовільній перфузії тканин, брадикардії менш 60 у 1 хв, артеріальної гiпотензiї, брадiпное або патологічних типах подиху: катетеризація магістральних судин, після попередньої премедикацiї 0.1% атропіну сульфату 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, введення кетамiну в дозі 5 мг/кг внутрівенно - iнтубацiя трахеї і переведення на ШВЛ 100% киснем.

4.Проведення зовнішнього масажу серця.

5.Внутрівенно адреналін 0.01 мг/кг (1:10000) або ендотрахеально 0.1 мг/кг (1:1000), що дорівнює 0.1 мл/кг; повторне введення кожні 3-5 хв у тій же дозі.

6.Внутрівенно атропін у дозі 0.02 мг/кг, повторне введення в тій же дозі, але не більш 0.5 мг для дітей раннього віку і 1.0 мг для дітей старшого віку.

7.Негайна госпіталізація до ВIТ.

Фiбриляцiя шлуночков

Діагностичні критерії:

1.По даним ЕКГ-дослiдження: фібриляція шлуночків.

 

Медична допомога:

1.Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

2.Після попередньої внутрівенної премедикацiї 0.1% метацiна 0.1 мл/рік

життя (не більш 0.5 мл), введення кетамiну в дозі 5 мг/кг внутрівенно –і проведення iнтубацiї трахеї і переведення хворого на ШВЛ 100% киснем.

3.Катетеризація магістральних судин.

4. Послідовна електродефiбриляцiя: 2 Дж/кг, 2-3 Дж/кг і 4 Дж/кг, у проміжках – закритий масаж серця.

5.При відсутності ефекту: внутрівенно адреналін у дозі 0.01 мг/кг (1: 10000) або ендотрахеально 0.1 мг/кг (1: 1000).

6.Через 30-60 с - дефiбриляцiя 4 Дж/кг.

7.Внутрівенно лiдокаїн 1 мг/кг кожні 5 хв до загальної дози 3 мг/кг.

8.Через 30-60 с - дефiбриляцiя 4 Дж/кг.

9.Внутрівенно або ендотрахеально адреналін у дозі 0.1 мг/кг, повторні введення кожні 3-5 хв.

10.Через 30-60 сек - дефiбриляцiя 4 Дж/кг.

11.Внутрівенно бретiлiум у дозі 5 мг/кг, повторна доза - 10 мг/кг.

12.Через 30-60 сек - дефiбриляцiя 4 Дж/кг.

14.Негайна госпіталізація до ВIТ.

НЕВІДКЛАДНІ СТАНИ ЕКЗОГЕННОГО ГЕНЕЗУ

Утоплення

Діагностичні критерії:

1.З'ясувати (по можливості) обставини випадка (скільки часу знаходився у воді, механізм утоплення, властивості води на догоспитальному етапі практичного значення не мають).

2.При справжньому втопленні (аспірація рідини в легені) спостерігається ціаноз шкіри і слизових оболонок, набрякання шийних і великих підшкірних вен, виділення з ротової порожнини пінистої рідини.

3.При сiнкопальному виді утоплення (рефлекторна зупинка серцевої діяльності і подиху при швидкому зануренні у воду) - шкіра бліда, виділень з носу і ротоглотки немає.

4.При асфiктичному утопленні (спочатку виникає ларiнгоспазм із гіпоксією і гiперкапнiєю) - клініка подібна до справжнього втоплення; при цьому велика кількість води попадає в шлунок.

5.Термінова оцінка стану подиху і серцевої діяльності.

Медична допомога:

1.Покласти дитину, що потонула, через стегно своєї ноги лицем вниз і видалити воду з ротоглотки, дихальних шляхів і шлунка; очистити ротову порожнину від стороннього вмісту.

2. Провести реанімаційні заходи по загальним принципам (див. прот. - клінічна смерть).

3.При збереженому або відновленому подиху - інгаляція 100% кисню в кількості 10 - 12 л/хв; після попередньої премедикацiї 0.1% атропіну сульфату 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, рання iнтубацiя трахеї, ШВЛ.

4.Додати потерпілому положення Тренделенбурга (з піднятим ножним кінцем), зігріти пацієнта.

5.Дренування шлунка через зонд.

6.Термінова госпіталізація до ВIТ.

7. При підозрі на травму шийного відділу хребта:

7.1.Уникати зсуву голови стосовно корпуса, підтримувати голову і шию потерпілого на одному рівні зі спиною.

7.2.Укласти потерпілого на дошку і зафіксувати до неї (простирадлом, ковдрою, ременями і т.п.).

7.3.Накласти комір Шанца.

7.4.При проведенні реанімації - шию не розгинати.

Великі і глибокі опіки

Діагностичні критері :

1.В анамнезі уточнити причину

, характер і час виникнення опікової травми.

2.Глибина ушкодження тканин визначається таким способом:

· I ступінь - стадія еритеми - неповношаровий опік, ушкоджений епiдермiс, спостерігається почервоніння шкіри, набряк і біль;

· II ступінь - стадія міхурів - неповношаровий опік, ушкоджений епiдермiс до сосочкового шару шкіри, відзначаються міхури, наповнені серозно-геморагiчною рідиною, набряк, сильний біль;

· III ступінь - стадія некрозу - повношаровий опік, ушкоджені всі шари шкіри до підшкірної жирової клітковини, бліда і суха шкіра, може бути обвуглювання, ущільнена поверхня ураженої ділянки, утрата чутливості на обпаленій ділянці; стадія поділяється на IIIА - поразку до паросткового шару шкіри, збережена регенеративна функція, IIIБ - уражений і паростковий шар шкіри;

· IV ступінь - стадія обвуглювання - поразка шкіри і глибоко лежачiх тканин аж до кісток.

3.Визначення площі опікової поверхні:

· «правило долоні» - тільки для дітей старшого віку застосовується з метою визначення площі менш великих опіків, площа долонної поверхні дитини складає 1% усієї поверхні його тіла;

· «правило дев'ятки» - тільки для дітей старшого віку застосовується з метою визначення площі великих опіків - площа голови і шиї дорівнює 9% поверхні тіла, верхньої кінцівки - 9%, нижньої кінцівки - 18%, передньої поверхні тулуба - 18%, задньої поверхні тулуба - 18%, промежини - 1%;

для визначення простіру опікової поразки в педіатричній практиці застосовується також діаграма Lund і Browder 4.Шокогенною у дітей вважається загальна площа опікової поверхні: у немовлят і дітей до 1 року - 5-7%, у дітей старше 1 року - більш 10%.

Медична допомога:

1.Припинити вплив фактора, що травмує.

2.Охолодження опікової поверхні, асептичні пов'язки (див. прот. - опіковий шок).

3.Раннє адекватне знеболювання і протишокова терапія (див. прот. - опіковий шок).