Методика оцінки водорекреаційного потенціалу

 

Водні ресурси є складовою частиною рекреаційних ресурсів, які широко використовують у оздоровчих цілях. Якщо в минулому задля цього використо-вувались переважно узбережжя Чорного та Азовського морів, то нині ­ практично всі водойми і водотоки.

Великого значення набуває освоєння багатих рекреаційно-лікувальних ресурсів штучно створених водних обʼєктів ­ водосховищ, ставків та каналів. Важливими для відпочинку є також водойми в міських парках, скверах, майда-нах та інших місцях. До оздоровчих водотоків і водойм ставлять певні вимоги щодо кількості та якості води. Перш за все створення водойм для оздоровчих та лікувальних цілей вимагає значних затрат води на їх наповнення та компен-сацію необоротних втрат води на випаровування та фільтрацію. До різних видів відпочинку необхідні різні кількісні та якісні характеристики водних обʼєктів. Так, для купання важлива глибина, а при використання для цієї мети водо-сховищ ­ певний рівневий режим (мінімальні коливання рівнів спрацювання ­ 30….60 см).

Водний туризм теж вимагає певних глибин. Для купання, риболовства, мисливства необхідна висока якість води. Для таких видів спорту, як моторні та парусні човни, воднолижний спорт якість води не має значення, однак оскільки ці види спорту поєднуються з купанням, то якість води повинна бути високою. Основною метою функціонування оздоровчих водних обʼєктів є необхідність постійної подачі свіжої води для створення проточності та забезпечення високого вмісту у воді кисню[1].

Вагомий внесок у теорію дослідження оцінки туристичного потенціалу та рекреаційних ресурсів зробили відомі українські науковці Адаменко О.М., Руденко В.П., Гринів Л.С., Долішній М.І., Євдокименко В.К.,, Шаблій О.І., та ін.

Зважаючи на вищезазначене очевидна необхідність оцінки водних рекреаційних ресурсів для забезпечення їх належного функціонування та розвитку туризму на певній території.

Вважають, що при вивченні туристично-рекреаційних ресурсів використовують наступні види оцінки: якісну і кількісну, ­ технологічну та економічну. Кількісна оцінка включає в себе показники об’єму запасів, необхідних для оптимізації навантажень та визначення потенційної ємності територіальних рекреаційних систем. До складових кількісної оцінки відносяться також показники площі розповсюдження ресурсів, сприятливих для рекреаційного використання, встановлення кордонів санітарних округів та тривалість комфортного сезону використання рекреаційних ресурсів, які визначають сезонність використання та розвитку туризму.

Якісна оцінка рекреаційних ресурсів включає в себе ступені сприятливих якостей для визначення виду або циклу рекреаційних занять: виразність, контрастність, величність, здатність природних рекреаційних ресурсів пробуджувати позитивні емоції.

Зважаючи на позитивні сторони якісної та кількісної оцінок, існують і певні недоліки. Недоліками кількісного та якісного методів є відсутність орієнтації на економічне обґрунтування, суттєві об’єми дослідницької роботи без чіткої стратегії застосування результатів.

При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

В основу бальної оцінки природних туристичних ресурсів рекреаційних зон покладена оцінка запропонована А.Гайдук [2].

Згідно з розробленою автором методикою пропонується оцінювати ресурси за 100-бальною шкалою по кожній з груп. Відповідно до значимості певного виду ресурсів знаходять розподіл балів для них у межах кожної з груп. Максимальна кількість балів за певним видом ресурсу присвоюється району, який, з урахуванням усіх оцінкових критеріїв, є лідером за цим видом ресурсу, і методом пропорції визначається, відповідно, бал для усіх інших районів з нижчими показниками. Бальну оцінку рекреаційних ресурсів у розрізі адміністративних районів пропонується здійснювати за формулою:

де Аі - сумарна бальна оцінка туристичних ресурсів певної групи для і-го району; і=1,2...n; n - кількість районів; j=1,2...m; m - кількість видів ресурсів;

aj - максимальна кількість балів, що може бути присвоєна j-му виду ресурсу відповідно до бальної шкали;

xij - числове значення оцінки i-го ресурсу в j-му районі;

Таким способом оцінюються за 100-бальною шкалою окремо група природних туристичних ресурсів, водних зокрема. Оцінкові критерії для кожного виду ресурсу в межах певної групи туристичних ресурсів вибираються відповідно до специфіки цих ресурсів.

Отримані бальні оцінки групуються наступним чином: І група (понад 100 балів), ІІ група (81 – 100 балів), ІІІ група (61 – 80 балів), ІV група (41 – 60 балів), V група (21 – 40 балів).

Запропонована Копачем М.В. методика оцінки водних ресурсів дещо відрізняється від вище зазначеної. Суть цього методу полягає в тому, що оцінка внутрішніх водойм та гідро сітки проводиться за їх густотою на 1 км² та їх величиною. Найкращі умови для відпочинку мають великі та середні ріки, водойми, в той час, як малі володіють обмеженими можливостями для використання. Оскільки статистика обраховує загальну площу рекреаційних районів та наявність внутрішніх водойм в тис. га., то доцільніше буде визначити наявність внутрішніх вод в середньому на 1 га. Рекреаційна зона в якій буде найвищий середній показник отримає 20 балів[3].

Економічна оцінка дозволяє визначити вартість рекреаційних ресурсів території. Економічні параметри туристичної діяльності та економічна оцінка туристичних ресурсів тісно пов’язані з видом ресурсу, його якістю, відстанню від району споживання, технологією використання, станом оточуючого середовища. Тобто економічна оцінка туристичних ресурсів має являти систему показників, що відображають економічні результати туристичної діяльності з урахуванням їх якісних властивостей. Мета економічної оцінки – це необхідність об’єктивно відобразити, що втрачає територія в цілому при знищенні рекреаційного ресурсу або при відмові від його використання. Зробити це доволі важко: по-перше, тому що цей ресурс може бути унікальним та його якості і цінність неможливо відшкодувати; по-друге, у ряді випадків інтереси суспільства та індивіда не співпадають, а це може призвести до безповоротної втрати ресурсу як частини національного багатства.

Економічна оцінка водних ресурсів є найскладнішою, що зумовлено їх різноманітною роллю в народному господарстві. Існує значна кількість методик їх оцінок, але основним став підхід, за якого визначається економічна ефективність від додаткової витрати одиниці водного ресурсу. При цьому за показник оцінки води передбачається використовувати значення ефекту, що виникає у кінцевого споживача води, тобто у споживача, який отримує найбільший ефект від використання води порівняно з усіма іншими її споживачами.

Величина ефекту в сфері водоспоживання визначається або у вигляді приросту прибутку від продукції, яка додатково реалізується, або у вигляді зниження витрат на її виробництво, які відносяться на одиницю води, що додатково витрачається. Передбачається, що об’єктом економічної оцінки є чиста вода. Якщо вода, що оцінюється, має домішки антропогенного або якого-небудь іншого походження в концентраціях, що перевищують встановлені норми, то значення оцінки води знижуються на величину витрат, необхідних для доведення чистоти води до встановлених норм. У разі, коли згадані витрати вищі за оцінку чистої води, то забруднена вода отримує негативну оцінку.

Для оцінки водних рекреаційних ресурсів характерні єдність, нерозривність їх соціальних і економічних аспектів. З урахуванням згаданої обставини може застосовуватися така формула:

де Rpp — грошова оцінка рекреаційного ресурсу; 1 ­ рекреаційні об’єкти (санаторії, пансіонати, турбази), згруповані за видами рекреаційної діяльності (санаторно-курортне лікування, туризм і т. д.); t, T ­ термін розрахунку; F ­ економічний ефект від оздоровлення однієї людини в результаті рекреаційного обслуговування; C ­ вартість однієї путівки; N ­ кількість змін або заїздів на рекреаційний об’єкт; G₁ ­ річні експлуатаційні витрати на 1 ліжко-місце в рекреаційному об’єкті; М ­ загальна кількість місць на об’єктах відповідного виду рекреаційного обслуговування; G₂ ­одноразові витрати на 1 ліжко-місце при спорудженні рекреаційного об’єкта; ∆M ­ щорічний приріст ліжко-місць на рекреаційних об’єктах[4].

Не менш важливою оцінкою водних рекреаційних ресурсів є екологічна оцінка, яка базується на визначенні вмісту гідрохімічних речовин та обчисленні інтегральних показників якості води[5].

Індекс забруднення води (ІЗВ) розраховують за формулою:

,

де С – фактична концентрація (значення) показника;

ГДК – гранично допустима концентрація (значення) показника;

n – кількість показників.

За величиною ІЗВ визначаються класи якості води.

Таблиця 2