Географія англо-американської правової сім»ї.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Географія англо-американської правової сім»ї.



Історично-обумовлена специфіка правової системи Англії. Етапи становлення англійського загального права.

?????

Особливість системи англійського права полягає у тому, що вона не має точної класифікації галузей права, властивої континентальній системі. Відбувається розмежування не стільки галузей права, скільки окремих інститутів або проблем: договір, реальна власність, квазідоговір, застава, шкода, придбання, процедури цивільні, кримінальні, магістратських судів та ін. На цей час засадничі галузі права набувають все більшого розвитку. Система англійського права поділена на чотири категорії галузей по дві у кожній: право кримінальне і цивільне; право публічне і приватне; право матеріальне і процесуальне; право муніципальне і публічне міжнародне. Процесуальне право має явний пріоритет над матеріальним правом. Панування прецеденту обумовило підвищене значення процедурно-процесуальних правил.

В Англії під публічним правом розуміється система норм, які поширюються на все населення країни, а під приватним - на окремих осіб і окремі території держави. Таке розуміння не збігається цілком із традиційним континентальним тлумаченням. Замість романо-германського поділу публічного і приватного права правові системи англо-американського типу керуються власним історичним поділом права на загальне право і право справедливості. Є лише слабке сприйняття категорій і понять римського права. Така відмінність у структурному поділі права два основних типи правової системи (романо-германський та англо-американський) не є історично випадковим. Вона обумовлена різними історичними умовами їх становлення, особливостями культурного розвитку. Романо-германська система склалася раціональним шляхом, англо-американська - природно-еволюційним.

Основні категорії цивільного права:

— контракти - угоди, укладені між людьми (компаніями);

— делікти - правопорушення, вчинені фізичною особою проти людини, чужої власності або репутації;

— кредити - угоди, за якими особа управляє власністю на благо іншої особи;

— заповіт - угода про розпорядження власністю після смерті власника;

— сімейне право.

Основні категорії публічного права:

- злочини - правопорушення, які навіть у разі їх вчинення проти особи можуть завдати шкоди нормальному життю суспільства;

- конституційне право - регулює сфери дії Основного закону взагалі і взаємовідносини між особою і державою;

- міжнародне право - регулює відносини між державами і між громадянами різних країн.

Традиційно англійську систему права відрізняє принцип стабільності і додержання прецедентів навіть тоді, коли вони формально не мали обов'язкової сили. Впевненість громадян, державних службовців і посадових осіб в існуючому правовому порядку ґрунтувалася на минулій прецедентній практиці, яка вважалася непорушною доти, доки не з'являвся якийсь вагомий аргумент на користь її зміни. Суди завжди орієнтувалися на однаковий розгляд аналогічних випадків. Дотепер не тільки прецеденти, а й їх тлумачення залишаються незмінними.

Сіїдов

Загальне право (Common Law) - це система, що несе на собі глибокий відбиток його історії, а історія ця до XVIII в. була виключно історією англійського права. Вона йшла трьома шляхами: шляхом формування загального права, доповнення його правом справедливості (Equity Law) і тлумачення статутів (Statute Law).
Своїм корінням англійське право йде далеко в минуле. Після норманського завоювання Англії (1066) основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, що перебували в Лондоні. Приватні особи, як правило, не могли звертатися безпосередньо в королівський суд. Вони повинні були просити у короля, а практично у канцлера, видачі наказу (Writ), дозволяє перенести розгляд суперечки в королівський суд. Первоначаль-
але такі накази видавалися у виняткових випадках. Але поступово список позовів, за якими вони видавалися, розширювався. У ході діяльності королівських судів поступово складалася сума рішень, якими і керувалися в подальшому ці суди. Склалося правило прецеденту: одного разу сформульоване судове рішення в подальшому ставало обов'язковим і для всіх інших суддів. Англійське загальне право утворює класичну систему прецедентного права, або права, створюваного суддями.
Оскільки основна складність полягала в тому, щоб отримати можливість звернутися в королівський суд, з'явилася формула «судовий захист передує праву», яка до цих пір визначає характерні риси англійського праворозуміння.
До кінця XIII в. зростає роль статутного права. У зв'язку з цим правотворча роль суддів деяким чином стримується принципом, згідно з яким зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля і парламенту. Одночасно встановлюється право суддів інтерпретувати статути.
У XIV-XV ст. у зв'язку з великими соціальними змінами в середньовічному суспільстві Англії (розвиток товарно-грошових відносин, зростання міст, занепад натурального господарства) виникла необхідність вийти за жорсткі рамки закритої системи вже сформованих прецедентів. Цю роль взяв на себе королівський канцлер, вирішуючи в порядку певної процедури суперечки, по яких їх учасники зверталися до короля. Так поруч із загальним правом склалося «право справедливості». Воно, як і загальне право, є прецедентним правом, але прецеденти тут створені іншим шляхом і охоплюють інші відносини, ніж загальне право.
До 1873 р. в Англії на цьому грунті існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорд-канцлера. Потім ці системи злилися.
У той час як юристи континентальної Європи розглядають право як сукупність встановлених правил, для англійця право - це в основному те, до чого прийде судовий розгляд. На континенті юристи цікавляться насамперед тим, як регламентована дана ситуація, в Англії увага зосереджується на тому, в якому порядку вона повинна бути розглянута, щоб прийти до правильного судового рішення.
У Франції, в Німеччині, Італії та інших країнах романо-германської правової родини правосуддя завжди здійснювалося суддями, що мають університетський диплом юриста. В Англії навіть судді у вищих судах до XIX в. необов'язково повинні були мати юриди-
тичне університетську освіту: вони опановували професією, працюючи тривалий час адвокатами.
Лише в наші дні придбання університетського диплома стало важливою передумовою для того, щоб стати адвокатом або суддею; професійні іспити, що дозволяють займатися юридичними професіями, можуть розглядатися як еквівалент юридичного диплома. Однак і понині головне в очах англійців - це розбір справи в суді добросовісними людьми; дотримання основних принципів судочинства, що становлять частину загальної етики, на їхню думку, достатньо для того, щоб «добре судити».

Вивчення сім’ї загального права традиційно починається з вивчення англійського права, оскільки на всіх правових системах, що належать до цієї сім’ї, позначився вплив англійського права. Саме англійське право є тією правовою моделлю, яка сприймається протягом багатьох століть далеко за межами Англії. Окрім того, зауважимо, що до XVІІI ст. історія сім’ї загального права була виключно історією англійського права. Тому розвиток сім’ї загального права доцільно розглядати саме на прикладі історії англійського права. Як зазначалось, особливістю права Англії є безперервність і наступність його розвитку. Чинне англійське право і його інститути ніколи не відривалися від своїх історичних коренів і традицій, тож аналіз права при вирішенні конкретного питання тут завжди більше нагадує дослідження його історії. В історії становлення і розвитку сучасного права Англії можна виокремити чотири основних етапи.

Етап І: англійське право до норманського завоювання (до 1066 р.), або англосаксонський період Протягом кількох століть до норманського завоювання Англія була об’єднана англосаксонськими королями в якесь аморфне державне утворення, яке не можна було назвати централізованим. Природно, що у цей період в Англії була відсутня централізована правова система. Право цього періоду складається лише з місцевих звичаїв патріархальних англосаксонських племен, які мали локальний характер та істотно різнилися між собою. Місцеві суди у своїх рішеннях могли спиратися тільки на норми місцевих звичаїв і традицій. Найвідоміші пам’ятки стародавньої англійської правової системи — так звані англосаксонські правди (зокрема, Правда Етельберта (початок VII ст.), Правда Іне (кінець VII — початок VIII ст.), Правда Альфреда Великого (кінець ІХ ст.) — у більшості випадків обмежуються лише закріпленням чи забезпеченням виконання давніх звичаїв. Їм зовсім не відоме розмежування матеріального і процесуального права, цивільного і кримінального, приватного і публічного. Вони стосуються не всієї Англії, а тільки деяких її частин, і, скоріше, окремих племен і родів. Можна сказати, що закони старої Англії передбачають існування багатьох незапам’ятно старих, незмінних звичаєвих правил, яких добровільно дотримувались і які не були створені якоюсь однією людиною та не могли бути нею змінені. Така впевненість ніколи не зникала в Англії і вона багато що пояснює в історії англійського права. Але з часом правові звичаї значно змінились і на більш пізніх етапах поступово трансформувалися в сучасне право Англії.

Етап ІІ: формування системи загального права завдяки діяльності королівських суддів (1066 р. — XIV ст.) Праву цього періоду притаманні п’ять основних якостей: воно є королівським (створене за сприянням короля), судовим (створене судовою практикою), загальним (є єдиним для всієї країни), процесуальним (пріоритет надано не матеріальному, а процесуальному праву) та публічним (основну увагу в той час надається публічному праву і майже повністю ігнорується приватне право). Завершується цей період першою кризою системи загального права, що привела до появи суто англійського феномену — права справедливості .

Етап ІІІ: реформування архаїчного загального права і перехід до сучасного права (XV ст. — середина XIX ст.) На цьому етапі норми загального права пристосовуються до вимог Нового часу. У боротьбі між правом справедливості та загальним правом перемагає справедливість: у 1616 р. король Яків І наказав зберегти суди совісті, хоча суди загального права наполягали на тому, що робота судів совісті, які спиралися на право справедливості, підриває основу системи загального права і їх треба ліквідувати. Отже, норми права справедливості отримують перевагу у випадку їх суперечності нормам загального права. Наприкінці XVІІ — на початку XІХ ст. проводяться реформування та систематизація правил права справедливості, унаслідок чого право справедливості набуває формальних рис загального права, а суди совісті починають дотримуватися принципу прецедентного права. У XVIІІ ст. відносини між судами совісті і загального права нормалізуються. Для ІІІ етапу характерне також зростання ролі статутів (законів Парламенту) як джерела права. У цей період остаточно визнається принцип правового суверенітету (верховенства) Парламенту, який полягає, зокрема, в тому, що Парламент має право видавати та скасовувати будь-які закони з будь-якого питання.

Етап IV: подальший розвиток системи загального права, набуття нею сучасних рис (середина XIX ст. — нинішні часи) Для цього періоду характерні такі процеси: – злиття загального права і права справедливості в єдину систему права, а також об’єднання судів совісті та судів загального права в єдину судову систему (як наслідок судової реформи 1873–1875 рр.); – втрата загальним правом статусу єдиного провідного джерела права; – перенесення акценту з процесуального на матеріальне право; – посилення ролі законодавства як основного джерела права; – активна робота щодо очищення права від архаїчних, давно не діючих актів, і систематизації нормативних актів (так, з 1870 до 1934 р. парламент приймає 109 законів консолідації, які модернізують положення старих статутів) та серйозні намагання кодифікувати деякі сфери англійського права (які, однак, були невдалими). У 1965 р. для реалізації цих цілей створюється Комісія з правової реформи. Суттєві наслідки мав для англійської правової системи вступ Великої Британії у 1972 р. до Європейських співтовариств. Як відомо, право ЄС, утворює самостійний правопорядок, обов’язковий як для держав-членів, так і для їхніх фізичних та юридичних осіб. При цьому європейське право стає складовою частиною системи англійського права, має вищу юридичну силу порівняно зі звичайним англійським правом, підлягає безпосередньому та обов’язковому застосуванню англійськими адміністративними і судовими органами. Природно, що це приводить до обмеження парламентського суверенітету. Важливе значення для розвитку правової системи мало приєднання Великої Британії до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р. Дана Конвенція закріплює загальноєвропейський стандарт основних прав, дотримання якого вимагає зусиль з боку Великої Британії. Для інтеграції цих стандартів в англійське право у 1998 р. був прийнятий Акт про права людини. Згідно з цим Актом англійські суди у міру можливості мають тлумачити англійські акти відповідно до інтерпретацій Європейського суду з прав людини. Акт вимагає від Уряду аналізувати всі запропоновані законопроекти на сумісність з Актом про права людини, а також дозволяє судам вищої інстанції зробити конституційну заяву про несумісність, якщо парламентський акт, з точки зору вищого суду, порушує Акт про права людини. Прийняття цього Акта є ще одним серйозним кроком в обмеженні парламентського суверенітету. Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. відбувається так звана конституційна революція у Сполученому Королівстві. У ці часи видаються акти, що визначають повноваження національних зборів Шотландії, Північної Ірландії та Уельсу (Акт про Шотландію 1998 р., Акт про Північну Ірландію 1998 р., Акт про управління Уельсом 1998 р.). На підставі Акта про Палату Лордів 1999 р. здійснюється реформування верхньої палати англійського парламенту. У цей період відбувається також реформа в галузі правосуддя. Набирають чинності Правила цивільного процесу 1998 р., Акт про кримінальний процес 1997 р., Акт про кримінальну юстицію 2003 р., Акт про суди 2003 р. Відповідно до Акта про конституційну реформу 2005 р. судові функції Палати лордів передаються новому судовому органу — Верховному Суду Великої Британії.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.55.22 (0.01 с.)