Структура права романо-германської сімї

Саїдов

Публічна і приватне право. У всіх країнах романо-германської правової сім'ї юридична наука об'єднує правові норми в одні й ті ж групи. Йдеться про дуалізм права, тобто його розподілі на приватне і публічне, а також про розмежування правової матерії на
галузі права. Структури права всіх цих країн також можуть бути в загальному і цілому охоплені єдиною схемою.
У всіх країнах романо-германської правової сім'ї визнається ділення права на публічне і приватне. Цей поділ носить самий вологість деревини характер, є в основному доктринальним, але проте залишається важливою характеристикою структури романо-герман-ського права. У найзагальнішому вигляді можна сказати, що до публічного права відносяться ті галузі та інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда з державою, а до приватного - галузі й інститути, що регулюють відносини індивідів між собою.
Слід підкреслити, що особливості романо-германської правової сім'ї повною мірою виявляються у сфері приватного права. У сфері публічного права її специфіка проявляється значно слабкіше. У країнах романо-германської правової сім'ї основою правової системи виступає приватне (Цивільне) право. З цієї причини юристи Англії та США нерідко називають країни романо-германської правової сім'ї країнами цивільного права.
Одне із значних відмінностей публічного права від приватного полягає в тому, що більша частина приватного права кодифікована, тоді як публічне право складається в основному з конституційних та інших законів, що не носять характеру кодифікації.
Система французького права. У Франції галузями публічного права є:
1) конституційне право, що регулює питання, що стосуються форми і структури держави, організації держави, його вір ховное і місцевих органів влади та участі громадян в управлінні державою;
2) адміністративне право, що включає в себе норми, регулюючої організацію державних органів, які не вирішують чисто політичні та судові питання, і умови, в яких государст ються органи здійснюють свої права і накладають обов'язки на нижчестоящі органи;
3) фінансове право, що регулює державні витрати і доходи (оподаткування, позики, грошове законодавство);
4) міжнародне публічне право. Приватне право включає в себе:
1) власне цивільне право;
2) торгове право, що охоплює і морське право;
3) цивільне процесуальне право;
4) кримінальне право. (Хоча за своєю природою кримінальне право належить до публічного права, його за традицією відносять до приватного Иравася, так як багато його положення вироблені для захисту відносин, регульованих цим останнім.)
Є особливі галузі права, де норми публічного і приватного права, по суті, тісно переплітаються. Найбільш важливими з них є:
1) трудове право;
2) сільськогосподарське право;
3) закони про промислову власність і авторське право;
4) повітряне право;
5) лісове право;
6) гірське право;
7) страхове право;
8) транспортне право;
9) міжнародне приватне право.
Міжнародне приватне право визначає становище іноземців, розглядає колізії прав і юрисдикції в цивільних справах. Хоча воно традиційно вважається складовою частиною приватного права, "деякі які поставлені їм питання, наприклад визначення національності, по суті своїй є частиною публічного права.
Цивільне процесуальне право і кримінальне право іноді виділяються як що санкціонує право, так як вони забезпечують проведення в життя норм приватного права. Ця традиційна точка зору заперечується деякими вченими, які відносять певні галузі - торговельне, морське, сільськогосподарське, повітряне, трудове право, закони про соціальне забезпечення і так зване санкціонує право (кримінальне та цивільне процесуальне право) - до окремої групи «змішаних прав». Існує й інша точка зору, згідно з якою цивільне процесуальне право більше пов'язано з публічним, ніж з приватним правом.
Система німецького права. У Німеччині поділ між приватним і публічним правом виражено дещо слабше, ніж у Франції, що знаходить своє відображення, зокрема, в інший, ніж у Франції, організації та компетенції органів загальної, адміністративної та конституційної юстиції. Але в загальних рисах схема схожа.
У німецькій юридичній науці галузями публічного права прийнято вважати:
1) конституційне право;
2) адміністративне право;
3) податкове право;
4) кримінальне право;
5) кримінально-процесуальне право;
6) цивільне процесуальне право;
7) церковне право;
8) міжнародне публічне право.
Право, що регулює відносини між державними органами, називається також державним правом.
Приватне право поділяється на власне цивільне право, що міститься в Цивільному кодексі і в допоміжних законах, і особливу частину приватного права. У цю частину входять торгове право, законодавство про компанії, закони про оборотних документах, авторське право, закони про конкуренцію (включаючи патенти), торгові знаки і моделі, міжнародне приватне право. Трудове право іноді вважається складовою частиною приватного права, але найчастіше його відносять до області sui generis, яка не відповідає ні приватного, ні публічного права.
У більшості європейських країн класифікація галузей права нагадує німецьку (Швейцарія, Іспанія, Австрія). Італія, Бельгія дотримуються французької схеми, як і Нідерланди, де, втім, робиться застереження: цивільне процесуальне право і закони про неспроможних боржників становлять формальну частину приватного права на відміну від субстантивной частини приватного права, куди входять власне цивільне і торгове право.
Публіцізація романо-германського права. Усилившаяся адміністративно-правова активність державних органів торкнулася такі відносини, які раніше перебували у винятковому веденні приватного права. Так, в області аграрних відносин адміністративно-правове регулювання робить значний вплив на використання власності (або довгострокової оренди) шляхом введення земельного зонування, примусових сервітов-тов, обмеження інвестування коштів, встановлення квот на продукцію тощо Сталося вторгнення держави в область договорів - раніше сферу приватного права. З'явився інститут зобов'язального договору, укладеного за приписом державних органів. Умови звичайного договору також можуть у ряді випадків встановлюватися і приписуватися адміністративним актом, як у випадку встановлення цін і квот.
Одночасно з проникненням публічного права в сферу приватного права розширення кола державних обов'язків, особливо в області соціальних і комунальних послуг, породило зворотну тенденцію - застосування інститутів і засобів приватного права при
виконанні публічно-правових дій. Про це свідчить діяльність публічних корпорацій та інших промислово-торговельних утворень державного походження.
Національні правові сістемиромано-германської правової сім'ї: схожість і відмінності. До загальних для права всіх країн романо-герман-ської сім'ї джерел права і структурі права слід додати і деякі інші ознаки, і перш за все загальний понятійний фонд, тобто схожість основних понять і категорій, якими оперує кожна правова система, більш-менш єдині правові принципи, в тому числі ті, що визначають способи судової діяльності.
Для романо-германської правової сім'ї характерні:
- більш високий рівень абстрактності норм права по порівняй нію з нормами англо-американського права;
- схожість-юридичної термінології, методів роботи юристів, системи їх професійної підготовки;
- переважання матеріального права над процесуальним;
- наявність великих актів кодифікації, т. е. кодексів в основних галузях права.
Необхідно звернути увагу на те, що характеристики, загальні для всіх романо-германських правових систем, не виключають, а, навпаки, припускають специфічні риси кожної з них.
Мабуть, найбільш істотні відмінності національних правових систем країн романо-германської сім'ї простежуються у галузі адміністративного права. Це пояснюється більш тісним зв'язком цієї галузі права із структурою органів державного управління в рамках управлінської компетенції, що значно варіюється в різних країнах. Адміністративне право більше залежить від політичного і соціального динамізму суспільства, ніж багато інших галузей континентального права. Нарешті, не слід забувати і про дуже широкому колі відносин, які охоплюються цією галуззю права. Виникнувши історично як «поліцейське право», покликане забезпечити громадський правопорядок, воно отримало потім у своє відання майже всі сфери державного управління. Особливо зросла роль адміністративного права в сучасних умовах.