Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Географія романо-германської правової сімї↑ Стр 1 из 9Следующая ⇒ Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Географія романо-германської правової сімї Саїдов До романо-германської правової сім'ї відносяться правові системи, що виникли в континентальній Європі на основі римських, канонічних і місцевих правових традицій.
За словами Р. Давида, романо-германська правова сім’я є першою сім’єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі. Вона справедливо вважається найпоширенішою і найвпливовішою сучасною правовою сім’єю. Ця своєрідна першість романо-германського права визнається навіть англійськими й американськими авторами.
Загальновизнаним центром романо-германської правової сім’ї є континентальна Європа. За останні століття спостерігається активне поширення цієї правової сім’ї за межі континентальної Європи. Характерні для романо-германського права принципи та інститути з’являли в інших частинах світу і регіонах двома основними шляхами:
1) шляхом насильницької експансії романо-германської правової сім’ї, що є наслідком колонізації європейськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, португальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Індонезію, на Філіппіни), у країни Латинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);
2) шляхом добровільної рецепції країнами інших регіонів основних положень романо-германського права (йдеться, зокрема, про Туреччину, Японію, Південну Корею).
Нині романо-германська правова сім’я охоплює передусім правові системи країн континентальної Європи.
Романо-германська правова сім’я поділяється на дві групи: романську і германську. До першої групи входять правові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції. До романо-германського права тяжіють правові системи багатьох африканських держав, а також країн Ближнього і Середнього Сходу. Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афро-Азіатського регіону належать до романо-германського права, оскільки романо-германське право вступає тут у складну взаємодію з мусульманським і звичаєвим правом. Унаслідок цього в країнах регіону формуються своєрідні правові системи, що відрізняються від класичного романо-германського зразка.
У деяких регіонах світу романо-германське право тісно взаємодіє з системою англо-американського права. Завдяки цьому там виникають правові системи з так званого змішаною юрисдикцією — своєрідні гібриди романо-германського й англо-американського права (наприклад, штат Луїзіана (США), провінція Квебек (Канада), Пуерто-Рико, Шотландія, Південна Африканська Республіка, Шрі-Ланка, Філіппіни).
Особливе місце посідають правові системи скандинавських країн і країн Латинської Америки. У порівняльному правознавстві існують три теорії щодо природи скандинавського і латиноамериканського права. Дослідники першої групи, виходячи з існуючої в цих державах системи джерел права, говорять, що право скандинавських країн і країн Латинської Америки належить до романо-германської правової сім’ї. Інші юристи вважають скандинавське і латиноамериканське право самостійними правовими сім’ями, що є дуже близькими до романо-германського права. Прихильники третьої теорії також визнають їх самостійними правовими системами, проте зазначають, що вони знаходяться посередині між сім’ями романо-германського та англо-американського права.
Для позначення правових систем країн Європи зазвичай використовуються три терміни:
1) романо-германська правова сім’я. Цей термін, який є найпоширенішим у порівняльному правознавстві, був обраний для того, щоб віддати належне спільним зусиллям, що здійснювалися одночасно університетами латинських і германських країн. Саме їх діяльність відіграла вирішальну роль у процесі становлення і розвитку романо-германського права;
2) сім’я континентального права. Цей термін покликаний підкреслити принципову різницю між романо-германським правом, що виникло на Європейському континенті, та загальним правом, що виникло на Британських островах;
3) сім’я цивільного права. Цей термін активно використовується компаративістами країн англо-американської правової сім’ї. Його поява пояснюється тим, що зазначена правова система базується на римському цивільному праві і саме цивільне право визначає своєрідність розглянутої правової сім’ї.
Саїдов. Розглянемо в порівняльному плані систему джерел права двох країн - Франції та Німеччини. Нагадаємо, що французьке право, з одного боку, і німецьке - з іншого, послужили тією моделлю, на підставі якої всередині романо-германської правової сім'ї виділяють дві правові групи: романську, куди входять також Бельгія, Люксембург, Голландія, Італія, Португалія, Іспанія, і німецьку, що включає також Австрію, Швейцарію і деякі інші країни. 6.Особливості романо-германської правової сім»ї (1 питання) Особливості романо-германської правової сім’ї
1. Органічний зв'язок з римським правом. Становлення цієї правової сім’ї відбувалося на основі римського права. Це — головна особливість романо-германського права. Романо-германські правові системи ніби продовжують римське право, вони є наслідком його розвитку. Гаслом юристів романо-германської сім’ї може бути відомий вислів Р. Ієрінга: через римське право, проте вперед, далі нього.
2. Утворення романо-германського права на основі вивчення римського права в італійських, французьких і німецьких університетах. Саме університети створили у XII—XVI століттях на основі Зводу законів Юстиніана загальну для багатьох європейських країн юридичну науку. Ця наука у свою чергу визначила характер романо-германського права.
3. Яскраво виражена доктринальність і концептуальність. Романо-германська правова сім’я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких формується і розвивається право.
4. Абстрактний характер норм права. Норми права встановлюють загальні правила поведінки, виходячи з принципів і правових доктрин. Це відрізняє романо-германське право від англосаксонського, де норми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.
5. Домінуюча роль закону в системі джерел права. У романо-германській сім’ї закони та кодекси — це опорні стовпи права. Тенденція визнання закону найважливішим джерелом права перемогла у країнах романо-германської правової сім’ї в XIX столітті, коли в їх переважній більшості були прийняті кодекси та писані конституції. Провідна роль закону ще більш зміцнилася в сучасну епоху: сьогодні закон розглядається як найкращий технічний засіб установлення ясних і точних правил.
6. Яскраво виражений кодифікований характер. Кодификація в романо-германському праві має принципові особливості, що відрізняють її від аналогічних процесів в інших правових сім’ях. Це, зокрема:
а) наявність глибоких і міцних історичних коренів;
б) глобальний характер, охоплення практично всіх галузей та інститутів права;
в) використання своєрідної юридичної техніки;
г) наявність власної ідеології, суть якої полягає в тому, щоб, кардинально переробивши, а іноді навіть анулювавши раніше існуюче право, створити нову правову реальність.
7. Поділ на публічне і приватне право. Хоча такий поділ сьогодні є цілком звичайним явищем для багатьох правових сімей, спочатку він був властивий лише романо-германському праву. Це, передусім обумовлено впливом римського права, від якого романо-германське право успадкувало класифікацію норм на норми публічного і приватного права.
8. Відносно самостійне існування цивільного і комерційного (торговельного) права. Таке розмежування підтверджується двома обставинами:
1) існуванням у країнах континентального права особливих комерційних судів;
2) створенням у більшості країн романо-германської правової сім’ї кодифікованих актів комерційного права (торговельних або комерційних кодексів), що існують поряд з цивільними кодексами. Такі кодекси прийняті протягом ХІХ століття у Франції, Бельгії, Іспанії, Нідерландах, Австрії, Німеччині та в інших країнах. Ця своєрідна подвійність у законодавстві, що регулює майнові відносини в галузі приватного права, дістала назву «дуалізм приватного права». Сіїдов Загальне право (Common Law) - це система, що несе на собі глибокий відбиток його історії, а історія ця до XVIII в. була виключно історією англійського права. Вона йшла трьома шляхами: шляхом формування загального права, доповнення його правом справедливості (Equity Law) і тлумачення статутів (Statute Law). Вивчення сім’ї загального права традиційно починається з вивчення англійського права, оскільки на всіх правових системах, що належать до цієї сім’ї, позначився вплив англійського права. Саме англійське право є тією правовою моделлю, яка сприймається протягом багатьох століть далеко за межами Англії. Окрім того, зауважимо, що до XVІІI ст. історія сім’ї загального права була виключно історією англійського права. Тому розвиток сім’ї загального права доцільно розглядати саме на прикладі історії англійського права. Як зазначалось, особливістю права Англії є безперервність і наступність його розвитку. Чинне англійське право і його інститути ніколи не відривалися від своїх історичних коренів і традицій, тож аналіз права при вирішенні конкретного питання тут завжди більше нагадує дослідження його історії. В історії становлення і розвитку сучасного права Англії можна виокремити чотири основних етапи. Етап І: англійське право до норманського завоювання (до 1066 р.), або англосаксонський період Протягом кількох століть до норманського завоювання Англія була об’єднана англосаксонськими королями в якесь аморфне державне утворення, яке не можна було назвати централізованим. Природно, що у цей період в Англії була відсутня централізована правова система. Право цього періоду складається лише з місцевих звичаїв патріархальних англосаксонських племен, які мали локальний характер та істотно різнилися між собою. Місцеві суди у своїх рішеннях могли спиратися тільки на норми місцевих звичаїв і традицій. Найвідоміші пам’ятки стародавньої англійської правової системи — так звані англосаксонські правди (зокрема, Правда Етельберта (початок VII ст.), Правда Іне (кінець VII — початок VIII ст.), Правда Альфреда Великого (кінець ІХ ст.) — у більшості випадків обмежуються лише закріпленням чи забезпеченням виконання давніх звичаїв. Їм зовсім не відоме розмежування матеріального і процесуального права, цивільного і кримінального, приватного і публічного. Вони стосуються не всієї Англії, а тільки деяких її частин, і, скоріше, окремих племен і родів. Можна сказати, що закони старої Англії передбачають існування багатьох незапам’ятно старих, незмінних звичаєвих правил, яких добровільно дотримувались і які не були створені якоюсь однією людиною та не могли бути нею змінені. Така впевненість ніколи не зникала в Англії і вона багато що пояснює в історії англійського права. Але з часом правові звичаї значно змінились і на більш пізніх етапах поступово трансформувалися в сучасне право Англії. Етап ІІ: формування системи загального права завдяки діяльності королівських суддів (1066 р. — XIV ст.) Праву цього періоду притаманні п’ять основних якостей: воно є королівським (створене за сприянням короля), судовим (створене судовою практикою), загальним (є єдиним для всієї країни), процесуальним (пріоритет надано не матеріальному, а процесуальному праву) та публічним (основну увагу в той час надається публічному праву і майже повністю ігнорується приватне право). Завершується цей період першою кризою системи загального права, що привела до появи суто англійського феномену — права справедливості. Етап ІІІ: реформування архаїчного загального права і перехід до сучасного права (XV ст. — середина XIX ст.) На цьому етапі норми загального права пристосовуються до вимог Нового часу. У боротьбі між правом справедливості та загальним правом перемагає справедливість: у 1616 р. король Яків І наказав зберегти суди совісті, хоча суди загального права наполягали на тому, що робота судів совісті, які спиралися на право справедливості, підриває основу системи загального права і їх треба ліквідувати. Отже, норми права справедливості отримують перевагу у випадку їх суперечності нормам загального права. Наприкінці XVІІ — на початку XІХ ст. проводяться реформування та систематизація правил права справедливості, унаслідок чого право справедливості набуває формальних рис загального права, а суди совісті починають дотримуватися принципу прецедентного права. У XVIІІ ст. відносини між судами совісті і загального права нормалізуються. Для ІІІ етапу характерне також зростання ролі статутів (законів Парламенту) як джерела права. У цей період остаточно визнається принцип правового суверенітету (верховенства) Парламенту, який полягає, зокрема, в тому, що Парламент має право видавати та скасовувати будь-які закони з будь-якого питання. Етап IV: подальший розвиток системи загального права, набуття нею сучасних рис (середина XIX ст. — нинішні часи) Для цього періоду характерні такі процеси: – злиття загального права і права справедливості в єдину систему права, а також об’єднання судів совісті та судів загального права в єдину судову систему (як наслідок судової реформи 1873–1875 рр.); – втрата загальним правом статусу єдиного провідного джерела права; – перенесення акценту з процесуального на матеріальне право; – посилення ролі законодавства як основного джерела права; – активна робота щодо очищення права від архаїчних, давно не діючих актів, і систематизації нормативних актів (так, з 1870 до 1934 р. парламент приймає 109 законів консолідації, які модернізують положення старих статутів) та серйозні намагання кодифікувати деякі сфери англійського права (які, однак, були невдалими). У 1965 р. для реалізації цих цілей створюється Комісія з правової реформи. Суттєві наслідки мав для англійської правової системи вступ Великої Британії у 1972 р. до Європейських співтовариств. Як відомо, право ЄС, утворює самостійний правопорядок, обов’язковий як для держав-членів, так і для їхніх фізичних та юридичних осіб. При цьому європейське право стає складовою частиною системи англійського права, має вищу юридичну силу порівняно зі звичайним англійським правом, підлягає безпосередньому та обов’язковому застосуванню англійськими адміністративними і судовими органами. Природно, що це приводить до обмеження парламентського суверенітету. Важливе значення для розвитку правової системи мало приєднання Великої Британії до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р. Дана Конвенція закріплює загальноєвропейський стандарт основних прав, дотримання якого вимагає зусиль з боку Великої Британії. Для інтеграції цих стандартів в англійське право у 1998 р. був прийнятий Акт про права людини. Згідно з цим Актом англійські суди у міру можливості мають тлумачити англійські акти відповідно до інтерпретацій Європейського суду з прав людини. Акт вимагає від Уряду аналізувати всі запропоновані законопроекти на сумісність з Актом про права людини, а також дозволяє судам вищої інстанції зробити конституційну заяву про несумісність, якщо парламентський акт, з точки зору вищого суду, порушує Акт про права людини. Прийняття цього Акта є ще одним серйозним кроком в обмеженні парламентського суверенітету. Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. відбувається так звана конституційна революція у Сполученому Королівстві. У ці часи видаються акти, що визначають повноваження національних зборів Шотландії, Північної Ірландії та Уельсу (Акт про Шотландію 1998 р., Акт про Північну Ірландію 1998 р., Акт про управління Уельсом 1998 р.). На підставі Акта про Палату Лордів 1999 р. здійснюється реформування верхньої палати англійського парламенту. У цей період відбувається також реформа в галузі правосуддя. Набирають чинності Правила цивільного процесу 1998 р., Акт про кримінальний процес 1997 р., Акт про кримінальну юстицію 2003 р., Акт про суди 2003 р. Відповідно до Акта про конституційну реформу 2005 р. судові функції Палати лордів передаються новому судовому органу — Верховному Суду Великої Британії. Саїдов Англійські поселенці, що влаштувалися на території США, принесли з собою і англійське право. Починаючи з 1607 р. - дати утворення першої колонії - воно вважалося єдиним діючим правом; звичаї і традиції місцевого витісняється населення ігнорувалися як щось нецивілізоване і вороже.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 814; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.164.100 (0.013 с.) |