Особливості англо-американської правової сім»ї .

Англо-американська правова сім’я є однією з найпоширеніших та найстаріших правових сімей світу. В англо-американській правовій сім’ї слід розрізняти групу англійського права і право США. Англійське право посідає домінуюче місце в сім’ї загального права. Як відомо, Англія була найбільшою колоніальною державою і з цієї причини англійське право поширилось у багатьох державах світу. Унаслідок цього сьогодні майже третина населення світу живе значною мірою за нормами, що були запозичені в англійському праві. Ці країни, безумовно, зберегли в низці сфер права свої власні традиції, інститути і концепції, проте англійський вплив наклав глибокий відбиток на мислення юристів цих країн. Відзначимо також, що адміністративні і судові органи, структура юридичної професії, юридичний стиль, судовий процес і система доказів побудовані і регулюються в цих країнах за моделлю англійського права. Сфера застосування англійського права, в принципі, обмежується Англією й Уельсом. Англійське право не є правом усієї Великобританії, тому що в Північній Ірландії, Шотландії, на островах Ла-Маншу й острові Мен не діє англійське право. У групу англійського права входять поряд із правом Англії та Уельсу правові системи Північної Ірландії, Ірландії, Канади (крім Квебеку), Австралії, Нової Зеландії, а також право деяких інших держав — ко- лишніх колоній Британської імперії: наприклад, Антигуа та Барбуда, Багамів, Барбадосу, Белізу, Гренади, Домініки, Науру, Сент Кітц і Невіс, Тонга, Фіджі, Ямайки (на цей час ці держави є членами Британської Співдружності). До цієї групи тяжіють мішані правові системи Гани, Гамбії, Ні- герії, Сьєрра-Леоне, Танзанії, Бангладеш, Брунею, Індії, Пакистану, Сингапуру тощо, де запозичене англійське загальне право взаємодіє з релігійними і традиційними правовими системами. До складу англо-американської правової сім’ї входить також право США, яке має своїм історичним джерелом англійське загальне право, але на сьогодні є цілком самостійним і суттєво відрізняється від ан- глійського. Для позначення цієї правової сім’ї зазвичай на рівних підставах використовуються такі терміни: «сім’я англо-американського права», який підкреслює той факт, що саме англійське та американське право домінують у цій правовій сім’ї; «сім’я загального права», використання якого пояснюється тим, що в розвитку правових систем цієї правової сім’ї основна роль належить нормам, створеним судовою практикою (тобто загальному праву); «сім’я англосаксонського права», який демонструє те, що правові системи, які входять до цієї правової сім’ї, склалися під впливом системи і принципів англійського права. Проте слід мати на увазі, що термін «англосаксонське право» у суворому його розумінні стосується тільки найдавнішого періоду розвитку права Англії. Особливості сім’ї англо-американського права 1. Наступність права. Найяскравіше ця риса, яка характеризує специфіку історії формування сім’ї загального права, виявилась в англійському праві: з 1066 р. останнє розвивається без будь-яких радикальних і революційних змін. Цьому сприяли два фактори: 1) з 1066 р. Англія не зазнавала іноземного загарбання; 2) акти Парламенту і судові прецеденти не втрачають своєї юридичної сили тільки з тієї причини, що з’явилися давно і застаріли. Англійці вважають, що довголіття правової норми — вірна ознака її необхідності, соціальної обґрунтованості й авторитетності. Так, у судових справах, що розглядалися в ХХ ст., застосовувались, наприклад, Глостерський статут 1278 р., який визначає межі необхідної оборони, та Закон про державну зраду 1351 р. Визнання наступності права має велике практичне значення. Через цю особливість англійського права юридична практика завжди прагнула розглядати право як незмінне у часі. Тому судді зверталися насамперед до тих судових рішень, що приймалися раніше, щоразу були змушені шукати логічний зв’язок між «старим» правом і новими справами. Ця особливість англійського права трактується як утвердження панування права над свавіллям суддів і значною мірою обмежує свободу суддівського розсуду. Звичайно, реформи правової системи в Англії відбувалися. Проте вони ніби «вростали» в існуюче правове поле, набуваючи характеру еволюційних змін, до того ж дуже повільних. 2. Відсутність рецепції римського права. Однак це не свідчить про те, що римське право взагалі не мало ніякого впливу на правові системи, що належать до англо-американської правової сім’ї. Такий вплив безумовно існує, проте протягом усієї історії розвитку він був незначним і не стосувався засад загального права. 3. Суддівський за своєю природою та змістом характер права. Без перебільшень можна говорити про те, що основа англосаксонської правової системи була закладена завдяки діяльності судів. На всіх етапах історичного розвитку норми, створені суддями, вважаються основним джерелом в англосаксонській правовій сім’ї. Сьогодні суди у країнах загального права також не обмежуються тільки застосуванням положень законодавства. Фактично вони створюють право (судові прецеденти), коли вирішують спори або звертаються до тлумачення законів. 4. Розвиток загального права юристами-практиками. Звідси, на думку юристів із країн романо-германського права, деяка стихійність і неозорість правового масиву, відсутність раціональних засад у його системі. Отже, загальне право — це не продукт суворих теоретичних та логічних викладень вчених. Воно завжди було і залишається результатом досвіду суддів і змагання учасників процесу. 5. Менш абстрактний характер норм, ніжу романо-германському праві. Це пояснюється тим, що більшість норм англосаксонського права створювалася при розгляді судами реальних справ і тому розраховані на вирішення конкретних суперечок, а не на встановлення загальних правил поведінки на майбутнє. 6. Виокремлення в англосаксонському праві прецедентного та статутного права. Прецедентне право традиційно визначається як право, що складається з норм і принципів, які створюються і застосовуються суддями в процесі винесення ними судових рішень. Статутне право — це право, норми якого мають своїм джерелом не судову практику, а волю держави в особі її законодавчих органів. Норми статутного права містяться в актах законодавчих органів (статутах) і актах делегованого законодавства 7. Існування в англосаксонському праві загального права та права справедливості. Норми загального права сформувалися внаслідок діяльності королівських судів. Право справедливості виникло при винесенні рішень лордом-канцлером і було покликане доповнити загальне право; воно є системою більш гнучких норм, створених перш за все внаслідок застосування такого принципу, як «суд по совісті, а не за традицією та звичаєм». 8. Виокремлення матеріального і процесуального права. Матеріальне право визначає права й обов’язки, свободи і повноваження людей, тоді як процесуальне право стосується забезпечення цих прав і обов’язків, зокрема, воно пов’язане із судовою процедурою і доказами. Слід зазначити, що для англо-американського права характерна розвиненість юридичного процесу, на основі якого і розвиваються матеріальні галузі права. Це одна із суттєвих відмінностей сім’ї загального права від романо-германського права. У минулому, хоча сьогодні це може здатися дивним, саме процесуальному праву належала провідна і системо-утворювальна роль у правовому розвитку. 9. Відсутність принципового значення поділу на приватне і публічне право. Ця особливість обґрунтовується посиланням на принцип верховенства права, згідно з яким усі є рівними перед правом, а держава виступає на правовому полі лише як один із суб’єктів права поряд із приватними особами. Тому як державі, яка повинна захищати публічний інтерес, так і окремим особам, які повинні мати можливість реалізовувати свої приватні інтереси, необхідно на рівних підставах доводити в суді свою правоту щоразу, коли вони звертаються за правосуддям. У зв’язку з цим, вважають англійські юристи, не має ніякого сенсу створювати самостійні галузі приватного та публічного права, які будуть по-різному захищати інтереси держави й інтереси окремої особи. З цих же причин англійський суд не виступає на стороні держави. 10. Непоширеність кодифікації. У країнах романо-германського права переважна більшість важливих норм міститься у писаних кодексах, що є неприйнятним для країн загального права. Як уже зазнача- лося, англосаксонська система є продуктом її історичного розвитку, а будь-яка кодифікація, за образним висловом, — це завжди удар сокири по безперервному плину часу. Хоча слід зауважити, що кодифікаційні роботи все ж таки проводяться. Так, наприклад, в Англії сьогодні триває робота над проектом Кримінального кодексу, який був офіційно опублікований у 1967 р. У багатьох штатах США існують кримінальні, цивільні та цивільні процесуальні кодекси. Проте існуючі у країнах загального права кодекси мають інший характер, ніж кодекси країн романо-германської правової сім’ї. Вони є результатом консолідації права, що і відрізняє їх від кодексів європейського типу. 11. Змагальна судова процедура. Ця особливість англосаксонської правової системи означає, що суд, вирішуючи як цивільні, так і кримінальні справи, займає нейтральну, неупереджену позицію і відповідальний лише за прийняття рішення у справі; сторони самі розробляють та подають докази й аргументи, на яких ґрунтуватиметься рішення; судова процедура концентрується головним чином на зіткненні протилежних доказів і аргументів, наданих сторонами; сторони мають рівні можливості представляти та обговорювати свої справи з тим, хто приймає рішення. 12. Важлива роль інституту суду присяжних. Хоча присяжні були сприйняті і романо-германським правом, можна з упевненістю стверджувати, що саме цей інститут наклав свій відбиток на праві Англії і США.