ТОП 10:

Сутність романо-германської та англо-амеріканської сім'ї.



На відміну від держав романо-германської правової сім'ї, де основним джерелом права є закон, у державах англо-американської правової сім'ї основним джерелом права служить судовий прецедент, тобто норми, сформульовані суддями в їх рішеннях. Англо-американське загальне право» включає, насамперед, групу англійського права з характерним для Англії прагматично-раціоналістичним способом мислення, властивим буржуа в таких країнах, де ніколи не було світоглядних традицій створення глобальних соціально-філософських теорій і де, в той же час в силу історичних особливостей розвитку капіталізму збереглася явна настороженість до вищої влади, до її концентрації і підтримувався на противагу їй престиж судової системи. Ця обставина за певних умов знайшло свій прояв у життя США і колишніх домініонів Британської імперії. У розглянуту сім'ю входять поряд з США і Англією Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також 36 держав - членів Британської співдружності.

Сім'я «загального права», як і римського права, розвивалася на основі принципу: «Право там, де є його захист». Незважаючи на всі спроби кодифікації, доповнення та удосконалення положеннями «права справедливості», вона в основі своїй є прецедентним правом, створеним судами. Це не виключає зростання ролі статутного (законодавчого) права. В противагу місцевим звичаям-це право - загальне для всієї Англії. Воно було створено королівськими судами, названий зазвичай вестминстерскими - за місцем, де вони засідали починаючи з ХІІІ ст. В ході діяльності королівських судів поступово склалася сума рішень, якими керувалися надалі ці суди. Склалося правило прецеденту, що означає, що одного разу сформульоване судове рішення ставало обов'язковим і для всіх інших суддів. Тому вважається, що англійське «загальне право» утворює класичну систему прецедентного права, або права, що створюється судами. Характерні риси праворозуміння в цій правової сім'ї виражаються формулою: «Засіб судового захисту важливіше права», так як основна складність полягала в тому, щоб отримати можливість звернутися в Королівський суд. До кінця XIII ст. зростають роль і значення статутного права, у зв'язку з чим правотворча роль суддів стала деяким чином стримуватися. У XIV-XV ст. у зв'язку з розвитком буржуазних відносин виникла необхідність вийти за тверді рамки прецедентів. Роль суду взяв на себе королівський канцлер, який став вирішувати в порядку певної процедури суперечки за зверненнями до короля. У результаті поряд із загальним правом зложилося «право справедливості». До реформи 1873-1875 рр. в Англії існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовували загальне право», існував суд лорда-канцлера. Реформа злила «загальне право» і «право справедливості» в єдину систему прецедентного права. І сьогодні англійське право продовжує залишатися в основному судовим правом, розроблюваних судами в процесі вирішення конкретних випадків. Для англійця залишилося головним те, щоб справу розбиралася в суді добросовісними людьми і щоб дотримувалися основні принципи судочинства, що становлять частину загальної етики. Судді «загального права», в відміну від законодавця не створює рішень загального характеру, розрахованих на майбутнє. Вони вирішують конкретний спір.

Такий підхід робить норми «загального права» більше гнучкими й менш абстрактними, ніж норми права романо-германської сім'ї, але одночасно робить право більш казуістичним і менш певним. Завдяки «загальному праву» і «праву прецеденту» розрізнення права і закону носить більш яскраво виражений і дещо інший характер, чим розрізнення права і закону на континенті. Це істотно у зв'язку з зростанням в сучасних умовах масштабів і значення статутного права серед джерел англійського права. В англосаксонської правової сім'ї сама концепція права, система джерел права, юридична мова, зовсім інші, ніж у правових системах романо-германської правової сім'ї. Тут відсутній поділ права на публічне і приватне. Його замінює поділ на «загальне право» і «право справедливості». Немає різко вираженого поділу права на галузі, оскільки суди можуть розбирати різні категорії справ: публічно - та приватно - цивільні, торгові, кримінальні, а також через відсутність кодексів європейського типу. Тому англійської юристу право представляється однорідним. Доктрина не знає дискусій про структурних діленнях права. Вона воліє результат теоретичного обґрунтування, тобто носить прагматичний характер. Одного разу винесене рішення є нормою для всіх наступних розглядів аналогічних справ. Однак ступінь обов'язковості прецеденту залежить від місця в судовій ієрархії суду, розглядає дану справу, і суду, чиє рішення може стати при цьому прецедентом, тобто до зазначеного загальним правилом потрібно на практиці поправка. При нинішній організації судової системи це значить:

1) рішення вищої інстанції - палати лордів - обов'язкові для всіх інших судів;

2) апеляційний суд, що складається із двох відділень (цивільного і карного), зобов'язаний дотримувати прецедентів палати лордів і свої власні, а його рішення обов'язкові для всіх нижчих судів;

3) Вищий суд зв'язаний прецедентами обох вищих інстанцій і його рішення обов'язкові для всіх нижчих судів;

4) окружні й магістратські суди зобов'язані додержуватися прецедентів всіх вищестоящих інстанцій, а їхні власні рішення прецедентів не створюють.

Правило прецеденту традиційно розглядалося в Англії як «жорстке», але є факти відмови у відношенні себе від цього принципу, наприклад з боку палати лордів.

Прецедентне право вимагає від судді визнати обставини справи, що розглядається схожими з раніше рішучою справою, від чого залежить застосування тої або іншої прецедентної норми. Він може знайти аналогію обставин і тоді, коли на перший погляд її немає. Нарешті, він взагалі може не знайти ніякої подібності обставин, і тоді, якщо відносини не регламентовані нормами статутного права, суддя сам створює правову норму, тобто стає законодавцем. За багатовікову діяльність законодавчого органу загальне число прийнятих ним актів становить близько 50 томів (понад 40 тис. актів). Щорічно англійський парламент видає до 80 законів. В. той же час існує близько 300 тис. прецедентів.

Проблема співвідношення закону і судової практики в Англії носить специфічний характер. Діє принцип, відповідно до якого закон може скасувати прецедент, а при колізії закону і прецеденту пріоритет віддається із законом. Однак дійсність значно складніше: правозастосовчий орган пов'язаний не тільки самим текстом закону, але і тим його тлумаченням, яке дано йому в судових рішеннях, іменованих «прецедентом тлумачення». Тому настільки однозначно можна стверджувати, що парламентське законодавство як джерело права стоїть вище прецеденту. Виходить, що англійський суд наділений широкими можливостями щодо статутного права. Значні відмінності між правовими системами різних країн як усередині романо-германської сім'ї, так і «загального права». Сказане можна легко підтвердити при вивченні права США.

Англійські поселенці на території США принесли з собою і англійське право, але воно застосовувалося з застереженням «в тій мірі, в якій його норми відповідають умовам колонії» (так званий принцип справи Кальвіна 1608 р.). Американська революція висунула на перший план ідею самостійного національного американського права, порывающего з «англійським минулим». Першим кроком на цьому шляху було прийняття письмовій федеральної Конституції 1787 р. і конституцій штатів, які увійшли до складу США.

Передбачався відмова від принципу прецеденту і інших характерних рис «загального права». У ряді штатів були прийняті кодекси: кримінальний, кримінально-процесуальний, цивільно-процесуальний - і заборонені посилання на англійські судові рішення. Однак переходу американського права в романо-германську сім'ю не сталося.

Довгий час Англія залишалася моделлю для американських юристів. В літературі навіть стверджується, що, у міру того як умови життя в США зблизилися з умовами життя в Європі, американське право стало більш близьким англійському праву, ніж в колоніальну епоху. Право США в цілому має структуру, аналогічну структурі «загального права», але лише в цілому. Одна з відмінностей, причому досить істотне, пов'язана з федеральною структурою США. Штати межах своєї компетенції створюють своє законодавство і свою систему прецедентного права. Звідси значний масив статутного права на рівні штатів. Відповідно в США існує 51 система права: 50 - у штатах, одна - федеральна. Щорічно в США публікується близько 300 томів судової практики, і, незважаючи на широке використання комп'ютерної техніки, пошук прецедентів є нелегкою справою. Багато розбіжностей у право країни вносить законодавство штатів. Це робить правову систему США складною і заплутаною. Вищі судові інстанції штатів і Верховний суд США ніколи не були пов'язані своїми прецедентами. Звідси їх велика свобода і маневреність у процесі пристосування права до умов, що змінюються. Це пов'язано з правомочностями американських судів здійснювати контроль за конституційністю законів. Особливо широко зазначеним правом користується Верховний суд США, підкреслюючи роль судової влади в американській системі правління. Норми права в США встановлюються судами, а принципи складаються на основі цих норм. Саме в цьому суть права, на думку юристів.

У статутному праві США чимало кодексів, яких не знає англійське право, наприклад Одноманітний торговельний кодекс 1962 р.

Як і в Англії, в США велике значення «звичайного права» функціонуванні механізму державної влади. Пробіли в Конституції США відпрацьовуються не тільки з допомогою поточного законодавства, а й шляхом визнання сформованих звичаїв, усталених звичаїв і традицій. У сфері приватного права поширені звичаї. Отже, орієнтація на гнучке правотворчість, наявність права судової практики, наділення судів необмеженими повноваженнями по створенню і перегляду правових норм, правової дуалізм в силу федерального устрою США - усе це створює специфіку американського права.

У XX ст. в США, як і в Англії, з'явилися нові тенденції. Право перестало розглядатися тільки як засіб вирішення спорів. Воно стало представляти в очах юристів і громадян знаряддя, що сприяє створенню суспільства нового типу і саме для цього призначене. [27, 156-160]

 

Класифікатор Романо-германська Англо-американська Релігійно-традиційна
Основне джерело права НПА Судовий прецедент Релігійно-канонічний текст
Правотворчі органи ОДВ, крім судів Суди Священнослужителі, мудреці
Розуміння норми права Загальнообов’язкове правило поведінки засіб вирішення спору Відсутність розмежування правових та інших соціальних норм
Система права Поділ на галузі та інститути, кодифікованість, ієрархічність Принципова не кодифікованість, пріоритет думки судді над велінням закону Інтегрованість юридичних та неюридичних приписів
Історичне походження Рецепція римського права випливає з права, розробленого в Англії королівськими судовими інстанціями (1066) Надприроднє походження
       

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.245.125 (0.004 с.)