Романо-германська правова система в Україні.

В останні роки в Україні йде відродження справжніх цивільно-правових норм, яке уособлюється в новітньому законодавстві, зокрема в новому

Цивільному Кодексі України, аналіз якого виявляє генетичний зв’язок українського цивільного права з континентальним. Увесь розвиток сучасного українського цивільного законодавства свідчить про тенденцію посилення його зближення з романо-германським правом. Нині ж за всіма ознаками Україна належить до Східноєвропейської цивільно-правової системи.

Водночас, як і всі інші країни, Україна відчуває і вплив англо-американської системи права. Зокрема, це проявляється у визнанні ролі судової практики, зростанні правового значення керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Вищого господарського суду, урізноманітненні джерел цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Концепція повернення постсоціалістичних країн Східної Європи до романо-германської правової сім'ї. При­хильники цієї концепції виходять з того, що історично правові системи цих країн належали до романо-герман­ської правової сім'ї або тяжіли до неї. У країнах Східної Європи відбулися рецепції римського права, основним джерелом права визнавався закон, провідні галузі права були кодифіковані. Право, правозастосування та право­ва наука постійно зазнавали суттєвого впливу з боку французької та німецької правових шкіл. Соціалістичні революції, що відбулися в цих країнах, трансформували їх правові системи. Основні відмінності соціалістичного права від романо-германського права лежали у сфері пра­вової ідеології (заперечення приватного права, визнання керівної ролі комуністичної партії, концепція відмиран­ня держави і права при комунізмі, пріоритет інтересів дер­жави над правами людини тощо). Проте навіть на соціа­лістичному етапі розвитку цих правових систем певна правова схожість з романо-германським правом все ж таки залишалася. [31,195-198]

 

Висновоки

"Сім'я загального права", як і римського права, розвивалася на основі принципу: "Право там, де є його захист". Незважаючи на всі спроби кодифікації, доповнення та вдосконалення положеннями "права справедливості", воно в основі своїй є прецедентним правом, створеним судами. Це не виключає зростання ролі статусного (законодавчого) права. На противагу місцевим звичаям це право - загальне для всієї Англії. Воно було створене королівськими судами, називалися Вестмінстерськими - за місцем, де вони засідали, починаючи з XIII ст. У діяльності королівських судів поступово склалася сума рішень, якими вони й керувалися в подальшому. Виникло правило прецеденту, що означає, що одного разу сформульоване судове рішення ставало обов'язковим і для всіх інших суддів. Тому вважається, що англійське "загальне право" утворює класичну систему прецедентного права, або права, створюваного судами. Характерні риси праворозуміння в цій правовій сім'ї виражаються формулою: "Засіб судового захисту важливіше права", оскільки основна складність полягала в тому, щоб отримати можливість звернутися до Королівського суд. До кінця ХIII ст. зростає роль і значення статутного права, у зв'язку з чим правотворча роль суддів стала певним чином стримуватися. У ХIV-XV вв. у зв'язку з розвитком буржуазних відносин виникла необхідність вийти за жорсткі рамки прецедентів. Роль суду взяв на себе королівський канцлер, який став вирішувати в порядку певної процедури спори за зверненнями до короля. У результаті поряд із загальним правом склалося "право справедливості". До реформи 1873-1875 рр.. в Англії існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовували загальне право, існував суд Лорда-Канцлера. Реформа злила "загальне право" і "право справедливості" в єдину систему прецедентного права. І сьогодні англійське право продовжує залишатися в основному судовим правом, розроблюваних судами в процесі вирішення конкретних випадків.

У англосаксонської правової сім'ї сама концепція права, система джерел права, юридична мова зовсім інші, ніж у правових системах германо-романської правової сім'ї. Тут відсутній розподіл права на публічне і приватне. Його замінює поділ на "загальне право" і "право справедливості". Ні різко вираженого поділу права на галузі, оскільки суди можуть розбирати різні категорії справ: привселюдно-і приватноправові - цивільні, торгові, кримінальні, а також через відсутність кодексів європейського типу. Проблема співвідношення закону і судової практики в Англії носить специфічний характер. Діє принцип, за яким закон може відмінити прецедент, а при колізії закону і прецеденту пріоритет віддається закону. Проте дійсність значно складніше: правозастосовний орган пов'язаний не тільки самим текстом закону, але і тим тлумаченням, яке дано йому в судових рішеннях, що іменуються "прецедентом тлумачення". Тому не можна однозначно стверджувати, що парламентська законодавство як джерело права стоїть вище прецеденту. Виходить, що англійський суд наділений широкими можливостями щодо статутного права. Значні відмінності між правовими системами різних країн усередині як германо-романської сім'ї, так і "загального права".

Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Йдеться, зокрема, про схожість основних юридичних понять при однаковому узагальненому погляді на поняття норми права, яка розглядається, як загальнообов'язкове правило поведінки. Для цих систем характерний також повний збіг в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Тобто, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль.

 

Список використаних джерел.

1. Цивільний кодекс України. Паливода А. В. 2014.

2. Алексєєв С. С. "Держава і право" Початковий курс. 1996. – с. 45-54.

3. Алексєєв С. С. Закон і наше життя. 2000. – с. 156-159.

4. Лазарєв Б. М. Що таке правова держава. 2001. – с.78-81.

5. Підручник для ВУЗів "Теорія держави і права" Курс лекцій. – с. 65-68

6. Редактори Малько А. В. та Матузов Н. І. 1999. –с. 25-29

7. Підручник для ВУЗів "Філософія права" Редактор Нерсесянц В. С. 2000.-с. 33-36

8. Р.Давид, К.Жоффре-Спинози. "Основные правовые системы современности", М. 2004. – с. 24-32

9. К.Цвейгерт, Х. Кётц. "Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права ", М. 2002. – с. 55-58

10.А.Х.Саидов. "Сравнительное правоведение и юридическая география мира", М. 2000г. – с. 74-77

11.О.Ф.Скакун. "Теорія держави і права", Х.2001р.- с. 45-46

12."Общая теория государства и права" / под ред. проф. В.В. Лазарева, М.2000г. – с. 65-66.

13."Теория государства и права" под ред. / проф. М.Н. Марченко, М.2006г. –с. 85-88.

14.Ю.Т.Тихомиров. "Курс сравнительного правоведения", М.2001.-с. 99-101.

15. АлексєєвС.С. Загальна теорія права. – М.:Юристъ, 2004. – с. 98-100

16. Давид Р. Основні правові системи сучасності / Пер. зфр. - М., 2008. – с. 122-125.

17.Давид Р.,Жоффре-Спинози До. Основні правові системи сучасності. - М: Міжнародні відносини, 2006. – с. 201-205.

18.ДусаевР.Н. Основні правові системи сучасності. Навчальний посібник з теорії держави й права. - М.:Юристъ, 2000. – с. 55-59

19.Карбоннье Ж. Юридична соціологія / Пер. зфр. - М., 2001. – с. 36-37

20.КонстантинескоЛ.-Ж. Розвиток порівняльного правознавства // Нариси порівняльного права / Відп. ред. В.А. Туманов. М., 2000. – с. 56-85

21.Кросс Р. Прецедент щодо англійської праві. – М.: 1985, З.35ая система Англії.- М.: Річ, 2000. – с. 88-97

22. М.А. Марченко. Курс порівняльного правознавства. - М., Зерцало, 2002. – с. 91-95

23. Марченко М. Н. Правові системи сучасного світу: Навчальний посібник. – М., 2001. –с. 95-99

24.Матузов Н.І., Малька А.В. Теорія держави й права: Підручник. – М.:Юристъ, 2001. – с. 86-90

25. Загальна теорія правничий та держави. Під ред. Лазарєва У. У.- М.: 2004.- с. 78-87.

26.Загальна теорія права. Під ред.Пиголкина О.С. - М.: 1996. – с. 64-70

27.Осакве До. Порівняльне правознавство в схемах: Спільна й Особлива частини: Навчальний посібник. – М.: Річ, 2000. – с. 156-160

28.РешетниковФ.М. Правові системи країн світу. – М.: Юридична література, 1993. – с. 148-157.

29.Романов О.К., М. Н. Марченко. Правові системи сучасного світу. – М.: Зерцало – 2001. – с. 85-95

30.Синюков В.М. Російська правова система. - Саратов, 2000. – с.73-97.

31.Темнов Є.І. Теорія держави й права: Навчальний посібник. – М.: Право. Закон, 2002 – с. 195-198.