Принципи і форми грошових розрахунків

Принципи і форми грошових розрахунків

Облік розрахунків з підзвітними особами

Облік розрахунків з різними дебіторами і кредиторами

Принципи і форми грошових розрахунків

В процесі виконання кошторису доходів і видатків бюджетні установи вступають у грошові відносини, які здійснюються як в готівковій, так і безготівковій формі (рис. 1). Таке групування розрахунків пов’язане з їх різною економічною сутністю, документо­оборотом, видами і методами фінансового та банківського контролю. Сфера готівкових і безготівкових розрахунків розмежована.

 

Рис. 1. Схема розрахунків бюджетних установ

Готівкова форма розрахунків застосовується для розрахунків з фізичними особами, але розвиток ринкових відносин розширив сферу її застосування. Так, з кінця 1997 р. згідно з постановою НБУ від 13.10. 97 № 334 юридичні особи мають право розраховуватися між собою за матеріальні цінності готівкою, отриманою з власних рахунків у межах наявних коштів.

Безготівкові розрахунки, яким надається перевага в розрахунках бюджетних установ, здійснюються на певних принципах.

Перший принцип стосується обов’язкового зберігання установами грошових коштів на поточних чи реєстраційних рахунках (за винятком перехідних залишків у касі).

Другий принцип полягає в тім, що бюджетні установи не мають права самостійного вибору установи банку для відкриття рахунка: перелік уповноважених банків обме-

жений постановою НБУ.

Реєстраційні рахунки відкриваються не в установах банків, а в органах Державного казначейства.

Третій принцип — принцип самостійного вибору установою форми безготівкових розрахунків і закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форми розрахунків, зважаючи на специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.

Четвертий принцип — кошти з рахунка установи списуються за розпорядженням його власника.

П’ятий принцип полягає у терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення їх має бути максимально наближеним до часу надання послуг, виконання робіт тощо.

Шостий принцип — платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника.

Безготівкові розрахунки здійснюються за різними формами, наявність яких пов’язана з використанням різних видів розрахункових документів. Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженою постановою правління НБУ від 2.08.96 № 204, безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

· платіжні доручення;

· платіжні вимоги;

· платіжні вимоги-доручення;

· чеки;

· акредитиви;

· векселі;

· інкасові доручення.

Платіжні вимоги та інкасові доручення застосовуються тільки у випадках, передбачених чинним законодавством і нормативними актами НБУ. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами і розрахунковими чеками в бюджетних установах практично не здійснюються.

Найпоширенішою формою розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями, які застосовуються як у місцевих, так і міжмісцевих розрахунках за товари, роботи, послуги. Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-мате­ріальних цінностей і здійснення платежу, запобігають виникненню кредиторської заборгованості у покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це переказ бюджетних коштів підвідомчим установам, платежі до бюджету, органів страхування, інших цільових централізованих фондів, погашення кредиторської заборгованості, оплата претензій, штрафів, пені тощо.

Платіжні доручення банк приймає тільки в межах коштів на рахунках, крім доручень на нарахування до бюджету сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Якщо отримувач коштів не має рахунка в банку або розрахунки платіжним дорученням неможливі, установа може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються для переказу аліментів, авторського гонорару, коштів на витрати, пов’язані з відрядженням, тощо.

При фінансуванні бюджетних установ через органи Державного казначейства порядок розрахунків платіжними дорученнями має свої особливості (рис. 2), які випливають з того, що функцію обслуговуючого банку для таких установ фактично виконує орган Державного казначейства.

 

Рис. 2. Розрахунки платіжними дорученнями
через органи Державного казначейства:

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);

2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;

3 — бюджетна установа подає до органу Державного казначейства платіжні доручення з реєстром;

4 — орган Державного казначейства подає до уповноваженого банку платіжні доручення;

5 — уповноважений банк списує з казначейського рахунка кошти;

6 — уповноважений банк надсилає органу Державного казначейства виписки з казначейського рахунка з доданими платіжними дорученнями;

7 — орган Державного казначейства списує з реєстраційних рахунків кошти;

8 — орган Державного казначейства надсилає бюджетній установі виписки з реєстраційних рахунків з доданими платіжними дорученнями;

9 — уповноважена установа банку передає електронним зв’язком або надсилає пла­тіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;

10 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок отримувача коштів;

11 — банк постачальника надсилає виписку з рахунка постачальнику (отримувачу) коштів.

Вексельна форма розрахунків являє собою розрахунки між отримувачем коштів і платником коштів з відстрочкою платежу, яка оформляється векселем. Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі та нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті, досить різноманітні. Вони різняться за емітентом, угодами, суб’єктами, що здійснюють оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.96 № 689 «Про затвердження Порядку застосування векселів Державного казначейства» закладено законодавчі основи застосування казначейських векселів у розрахунках бюджетних установ. Казна­чейські векселі — це один з видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Міністерством фінансів України наказом від 9.12.97 № 269 затверджено порядок видачі, обліку і погашення векселів Державного казначейства України.

Векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає ГУДКУ. Векселі випускаються у вигляді простих векселів з вексельними сумами 5000 і 1000 грн. Уповноважений банк виступає генеральним агентом Державного казначейства України по забезпеченню організації видачі, зберігання, здійснення індосаменту та погашення векселів. Погашення казначейських векселів здійснюється органами Державного казначейства України шляхом:

— перерахування на рахунок пред’явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

— зарахування суми казначейського векселя у сплату його держателем обов’язкових платежів, що в повному обсязі надходять до державного бюджету. Схему простого вексельного обігу наведено на рис. 3.

 

Рис. 3. Схема розрахунків казначейськими векселями:

1 — одержання затвердженого зведеного реєстру розподілу коштів, визначених на видачу казначейських векселів;

2 — видача казначейських векселів розпорядником коштів;

3 — індосамент казначейського векселя;

4 — отримання затвердженого зведеного реєстру векселедержателів, які подали заяви на погашення казначейських векселів;

5 — погашення казначейських векселів.

Для обліку казначейських векселів та інших короткострокових векселів призначений активний рахунок № 34 «Короткострокові векселі одержані», який має два субрахунки:

№ 341 «Векселі, одержані в національній валюті»;

№ 342 «Векселі, одержані в іноземній валюті».

На суму одержаних казначейських векселів — проведеного фінансування видатків за їх рахунок робиться запис:

Дебет субрахунка № 341 Кредит субрахунка № 681, рахунка № 70.

Погашення кредиторської заборгованості за надані послуги та отримані товари відображається так:

Дебет субрахунка № 675 Кредит субрахунка № 341.

Постановою Правління НБУ від 04.01.2000 р. № 3 «Про затвердження змін до Інструкції № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою Правління НБУ від 02.08.96 р. № 204, змінено порядок заповнення розрахункових документів, запроваджено валютування платіжних доручень — визначення дати, коли кошти зараховуватимуться на рахунок одержувача.

Останнім часом з’явилися нові форми взаємовідносин банків з бюджетними установами, пов’язані з розрахунками. Прикладом можуть слугувати лізингові операції, за яких бюджетні установи можуть укладати лізингові угоди з лізингодавцями (іншими підприємствами, банками) і брати в оренду на певний період об’єкти невиробничих основних фондів. Лізингова угода (договір), яка укладається між лізингодавцем і лізингоотримувачем, передбачає предмет договору і виникнення права власності на нього в лізингодавця, безперервний термін оренди, суму орендних платежів і періодичність їх виплати, умови страхування обладнання, можливі варіанти володіння майном після закінчення терміну оренди та ін. Взаємовідносини між учасниками лізингової угоди і класифікацію лізингових платежів наведено на рис. 4 — 6.

 

 

Рис. 4. Взаємовідносини
між учасниками класичної лізингової угоди:

1 — укладення договору лізингу;

2 — поставка предмету лізингу;

3 — оплата поставки предмету лізингу;

4 — платіж (лізинговий внесок) за використання майна.

 

Рис. 5. Організація лізингового процесу за тристоронньою лізинговою
угодою:

1 — заявка від лізингоотримувача;

2 — висновок про платоспроможність лізингоотримувача;

3 — замовлення-наряд постачальнику;

4 — позика для проведення угоди;

5 — договір купівлі-продажу на об’єкт лізингу;

6 — підписання акта прийомки обладнання;

7 — укладення лізингової угоди;

8 — договір про технічне обслуговування обладнання;

9 — договір страхування об’єкта лізингу;

10 — лізингові платежі;

11 — повернення об’єкта лізингу;

12 — повернення позики і виплата процентів.

 

Рис. 6. Класифікація лізингових платежів

Важливим є перехід бюджетних установ на електронну систему платежів. Вона забезпечує проведення розрахунків протягом дня угоди, скорочення потоку паперових документів, кінцевість і безвідкличність платежів.

 

БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ

Види витрат, які обмежуються	Відрядження
в міста України	за кордон
1. Витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків вартості проживання в готелях
— при одноразовому харчування — не більше 20% від норм добових витрат	+	+
— при дворазовому харчування — не більше 40% від норм добових витрат	+	+
— при триразовому харчуванні — не більше 60% від норми добових витрат	+	+
2. Витрати на проживання понад встановлені граничні норми та витрати на перевезення понад 30 кг багажу — з дозволу керівника установи	+	+
3. Витрати на побутові послуги в готелях — не більше 10% від норм добових витрат за всі дні проживання	+	+
4. Витрати не проїзд відрядженого працівника в м’яко­му вагоні, в каютах, що оплачуються за 1—4 групою тарифних ставок, у каютах 1 і 2 категорії на суднах річкового флоту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу — з дозволу керівника	+	+
5. Витрати на службові телефонні переговори — в розмірах, погоджених з керівником	+	+

 

Порядок видачі і використання підзвітних сум на проведення наукових експедицій регламентується інструктивними матеріалами про порядок організації, проведення та оплати наукових експедицій науково-дослідними установами НАНУ.

На першопочаткові витрати начальникам експедицій чи загонів видається аванс готівкою відповідно до затвердженого кошторису, масштабів та умов роботи експедицій. Підзвітні суми на експедиційні дослідження видаються на виплату заробітної плати, оплату проїзду співробітників до місця роботи експедиції і назад, добових, квартирних, орендної плати за користування транс­портом, технікою, для здійснення земляних робіт, наймання приміщення для тимчасових комор, лабораторій і житла; на придбання пально-мастильних та інших матеріалів, а також малоцінного інвентарю для потреб експедицій, поштово-телеграфних вит­рат; на оплату замовлень, виконуваних за трудовими угодами; інших витрат.

Після повернення з відрядження підзвітна особа зобов’язана протягом трьох робочих днів подати в бухгалтерію авансовий звіт про витрачені у відрядженні кошти, до якого додаються посвідчення на відрядження з відмітками про прибуття і вибуття, а також в оригіналі документи, що підтверджують вартість витрат (проїзні квитки, рахунки, чеки, квитанції тощо). Залишок невикористаних коштів згідно з авансовим звітом підлягає поверненню до каси установи у валюті, в якій був виданий аванс, але не пізніше трьох робочих днів після повернення з відрядження.

У бухгалтерії здійснюється арифметична перевірка авансових звітів, а також перевірка правильності оформлення документів і витрачання коштів за призначенням. Керівник установи зобов’я­заний не пізніше трьох робочих днів прийняти рішення щодо затвердження перевірених авансових звітів.

У разі неподання в строк авансових звітів або неповернення в касу невикористаних авансів бухгалтерія має право здійснювати утримання цієї заборгованості із заробітної плати осіб, які отримали аванси, з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством.

Розрахунки з підзвітними особами обліковуються на активному субрахунку № 362 «Розрахунки з підзвітними особами».

Операції з обліку розрахунків з підзвітними особами оформляються такими бухгалтерськими записами:

1. При видачі авансу:

Дебет субрахунка № 362 Кредит субрахунків № 301, 302.

2. На суму поданого авансового звіту про витрачання коштів, отриманих під звіт:

Дебет рахунків № 23, 80, 81 Кредит субрахунка № 362.

3. Повернення в касу невикористаного залишку авансу:

Дебет субрахунків № 301, 302 Кредит субрахунка № 362.

4. Утримання невикористаного залишку авансу із заробітної плати:

Дебет субрахунка № 661 Кредит субрахунка № 362.

Зазначені записи відображаються в меморіальному ордері № 8 — накопичувальній відомості за розрахунками з підзвітними особами ф. № 386, в якому поєднуються синтетичний та аналітичний облік шляхом використання позиційного способу записів.

На практиці субрахунок № 362 може бути активно-пасивним. Дебетове його сальдо відображається в активі балансу, а кредитове показується в пасиві балансу за статтею «Розрахунки з іншими кредиторами».

 

Рис. 7. Схема облікового процесу розрахунків
з підзвітними особами за відрядженнями

Схему відображення в обліку розрахунків з відрядженими працівниками наведено на рис. 7.

При автоматизації обліку розрахунків з підзвітними особами ре­єстром синтетичного та аналітичного обліку за субрахунком № 363 є машинограма «Відомість фінансово-розрахункових операцій».

 

Заборгованості

Порядок зарахування сум дебіторсько-кредиторської заборгованості, по яких минув строк позовної давності (3 роки), встановлено такий.

Дебіторська заборгованість з простроченими строками позовної давності відноситься за рішенням керівника на зменшення доходів. При списанні дебіторської заборгованості, яка виникла при виконанні кошторису доходів і видатків за загальним фондом, робиться запис:

Дебет субрахунків № 701, 681 Кредит субрахунка № 364.

При списанні дебіторської заборгованості, яка виникла при виконанні кошторису доходів і видатків за спеціальним фондом, робиться запис:

Дебет субрахунка № 702 Кредит субрахунка № 364.

Списання боргу внаслідок неплатоспроможності боржника не є підставою для скасування заборгованості. Ця заборгованість має відображатися за балансом не менше п’яти років з часу списання для спостереження за можливістю її виправлення у випадку зміни майнового стану боржника.

Кредиторська і депонентська заборгованості, щодо яких термін позовної давності минув, підлягають перерахуванню установою до відповідного бюджету не пізніше 10 числа наступного місяця після закінчення терміну позовної давності. Списання сум депонентської заборгованості відображається за дебетом субрахунка № 671 і кредитом субрахунка № 642, а списання кредиторської заборгованості — за дебетом субрахунка № 675 і кредитом субрахунка № 642.

 

Принципи і форми грошових розрахунків