Принципи надання допомоги при пораненнях

Мета: ознайомитися з методами надання першої допомоги при пораненнях.

Завдання: відпрацювати навички надання першої допомоги при пораненнях.

Устаткування: універсальна аптечка, фантоми.

Хід роботи:

1. познайомитися з методами асептики і антисептики

2. Надати допомогу при поверхневих пораненнях.

3. Надати допомогу при глибоких пораненнях.

4. Надати допомогу при проникаючих пораненнях

Теоретичне обґрунтування

Асептика – знезаражування всього того, що стикається з ранами. Інакше кажучи, основне правило асептики стерилізація. Стерилізувати необхідно не тільки шкіру навколо рани, але й руки медичного персоналу, що має відношення до обробки ран, операціям, перев'язкам, ін'єкціям, уливанням; перев'язний і шовний матеріал, металеві й оптичні інструменти, операційне білизну, одяг медичного персоналу й ін. Універсального способу стерилізації немає. Необхідно вибирати для кожної групи предметів найбільш ефективний вид стерилізації. Особливо ретельно стерилізують матеріал для швів, оскільки шви залишаються в організмі й нестерильність шовного матеріалу може привести до важких ускладнень. Певні труднощі бувають при стерилізації оптичних приладів, виробів із синтетичних матеріалів, складних апаратур, тому що неправильну стерилізація може погіршити їхню якість і навіть вивести з робочого стану. Простіше стоїть справа зі стерилізацією металевого інструментарію, перев'язного матеріалу й білизни.

Стерилізація перев'язного матеріалу Матеріал, використовуваний для осушення ран й операційного поля, тампонади ран, накладання пов'язок і т.п., називається перев'язним. Перев'язний матеріал повинен володіти високоюї гігроскопічностю (добре усмоктувати раневое відокремлюване), швидко висихати, мати еластичність і міцністю, не викликати алергійних реакцій, при стерилізації не погіршувати своїх властивостей, бути доступним і дешевим, враховуючи величезну витрату перев'язного матеріалу. Найпоширенішими матеріалами є марля, вата, лігнін, еластичні бинти. З марлі роблять бинти, серветки, тампони, кульки, турунди й т.п. Гігроскопічна біла вата з бавовни має велику усмоктувальну здатність і захищає рану від зовнішніх впливів. Вату накладають на рану поверх марлі, щоб вата не прилипала й у рані не залишалося волокон. Лігнін (гофровані аркуші тонкого паперу з деревини) застосовують замість вати. Для фіксації пов'язок широко використовуються еластичні трубчасті бинти "Ретеласт" і трикотажні трубчасті бинти.

В екстрених випадках при відсутності стерильного перев'язного матеріалу може бути використана будь-яка чиста матерія, попередньо добре пропрасована. Якщо немає можливості, таким чином, простерилізувати перев'язний матеріал, то нестерильну марлю, полотно, бязь й ін. потрібно змочити розчином риванолу, перманганату калію, борної кислоти (третина чайної ложки борної кислоти на склянку кип'яченої води) або іншими дезінфікуючими розчинами.

Найбільш ефективним способом стерилізації перев'язного матеріалу й операційної білизни є стерилізація пором під тиском у парових стерилізаторах (автоклавах). При кип'ятінні під звичайним тиском вода закипає й утворить пару при температурі 100°. При підвищенні тиску на 0,5 атмосфери кипіння й паротворення починається при температурі 110°, що створює умови для загибелі всіх мікробів, у тому числі й стійких до високої температури (експозиція протягом 1 години). При підвищенні тиску до 1 атмосфери при температурі 120-126° експозиція повинна бути 45 хвилин; при тиску пари в 1,5 атмосфери при температурі 127-133° тривалість стерилізації становить 30 хвилин; пара, що утвориться при кипінні під тиском в 2 атмосфери, має температуру 134° й убиває мікробів протягом 15-20 хвилин.

 

АНТИСЕПТИКА

У якості лікувальних і профілактичних заходів, спрямованих на знищення й припинення росту мікробів у рані, на прилягаючій до рани шкірі й у самому організмі необхідно використовувати механічні, фізичні, хімічні, біологічні й змішані методи антисептики.

Механічна антисептика займає основне місце в профілактиці раневої інфекції в перші 6-12 годин. У цей період прагнуть інфіковану рану перетворити в асептичну. Навколо рани миють і голять шкіру, видаляють із рани згустки крові, сторонні предмети, проводять хірургічну обробку рани (розсічення рани й перемичок у ній, розкриття й просушування кишень і затіків, висічення нежиттєздатних тканин, остаточна зупинка кровотечі, промивання й, по можливості, пошарове зашивання рани). Вирішується питання про дренування рани, потім накладається асептична пов'язка.

Суть фізичної антисептики полягає в застосуванні фізичних факторів і методів, що створюють у рані несприятливі умови для розмноження мікробів, їхнього проникнення вглиб тканин, усмоктування токсичних речовин з рани. Гігроскопічні ватно-марлеві пов'язки, марлеві тампони й дренажі всмоктують рідина з рани й виводять її назовні. Дренажі, тампони й турунди з гіпертонічними розчинами хлориду натрію й глюкози забезпечують відтік раневої рідини за рахунок осмосу.

Хімічна антисептика застосовується при обробці шкіри навколо рани (бензин, спирт, ефір, йод, брильянтовий зелений, метиленовий синій, перекис водню, нашатирний спирт й ін.). Антисептичні засоби діють згубно на мікробні клітини за рахунок коагуляції білків, руйнування ферментів, порушення структури мікробних клітин, порушення окислювально-відновних процесів у клітинах.

Раною називається порушення цілості шкіри, слизуватих оболонок (поверхневі рани), глибшележачих тканин і внутрішніх органів (глибокі рани). У результаті проникнення предмета, що ранить, у глибину тіла утвориться ранева порожнина або раневий канал. Рани, які піддалися додатковому впливу яких-небудь фізичних, хімічних або біологічних факторів (опік, відмороження, тверде електромагнітне, іонізуюче випромінювання, агресивні хімічні речовини, мікробне забруднення й ін.), називаються комбінованими. До речі, всі рани, крім операційних, виконаних в асептичних умовах, уважаються інфікованими (первинне інфікування). Рани з ушкодженням внутрішніх оболонок порожнин тіла (черевного, грудний, черепа, суглобів) називаються проникаючими, інші рани непроникаючими. Поранення можуть бути одиночними, множинними й поліченими (коли раневий канал проходить через кілька органів і порожнин), зі сторонніми предметами й без них. Залежно від видів предметів, що ранять, рани підрозділяються на вогнепальні (кульові, дробом, осколкові й ін.), колоті, різані, колото-різані, рубані, размозжені, забиті, укушені, рани від здавлені, розтягання й т.д. Залежно від обставин виникнення рани можна розділити на операційні (чисті й гнійні), випадкові, навмисні (кримінальні), бойові. Наприклад, випадкові рани можуть бути побутовими, виробничими, транспортними, спортивними й ін. Важливо враховувати локалізацію ран (черевна порожнина, голова, кінцівки й ін.) і вид ушкоджених тканин (м'яза, кості, суглоби, нерви, судини) і внутрішніх органів (легеня, печінка, селезінка, кишечник й ін.).

Як ми вже відзначали, характерною ознакою рани є порушення цілості шкіри й слизуватих оболонок, при глибокому пораненні зяяння рани за рахунок розбіжності її країв. Іншою ознакою поранення є біль, інтенсивність якого залежить від кількості нервових закінчень у рані, болючій чутливості зони поранення, обсягу ушкоджених при пораненні тканин й органів, індивідуальної чутливості до болю й психічного стану людини. У процесі загоєння рани біль зменшується; значне посилення хворій, зміна їхнього характеру й локалізації часто свідчить про вторинне інфікування рани гноеродною й анаеробною мікрофлорою, погіршенні функцій ушкоджених органів і тканин. При всіх пораненнях спостерігається кровотеча: зовнішній капілярний, венозний, артеріальний або змішане, можна й внутрішній крововилив. При ранах можуть спостерігатися функціональні розлади організму й грубі патологічні зміни.

Небезпеки для здоров'я й самого життя пораненого можна розділити на безпосередні, виникаючі в момент поранення або відразу слідом за ним, і пізні через багато годинників і дні. Тому при наданні невідкладної допомоги й у процесі лікування необхідно виділяти найнебезпечніші обставини для конкретного відрізка часу й попереджати можливі ускладнення. Безпосередні смертельні небезпеки після поранення обумовлені властиво порушенням анатомічної цілості й функціонування життєво важливих органів і систем (загальною реакцією організму у вигляді шоку, ще частіше внаслідок масивної крововтрати). У більше пізньому періоді найбільшу небезпеку для результату поранення й для життя представляє розвиток раневого інфекційного процесу, коли можуть наступити вторинні анатомічні зміни й функціональні розлади, можливий прорив гнійного вмісту рани в кров'яне русло загальне зараження (сепсис), розвиток газової гангрени, правця. Необхідно мати у виді, що навіть до поверхневих обмежених ран варто ставитися уважно, оскільки вони можуть служити вхідними воротами для вторинного інфікування не тільки прилягаючих до рани тканин, але й усього організму.

 

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ РАН

Туалет рани полягає в збриванні волосся й очищенню шкіри навколо рани від бруду й сторонніх часток кульками, змоченими спочатку бензином, а потім ефіром, спиртом, йодом або іншими антисептиками. Саму рану бажано обробити 3 % розчином перекису водню, стерильним фізіологічним або мильним розчинами. Потім накладається асептична пов'язка або вирішується питання про хірургічну обробку рани.

Перед хірургічною обробкою рани залежно від складності поранення проводять місцеве або загальне знеболювання. При ранній хірургічній обробці (у перші 6 годин) рану при необхідності розсікають, видаляють бруд, сторонні частки, згустки крові й обривки тканин, висікають нежиттєздатні тканини й краї шкірної рани. Функціонально важливі анатомічні структури (судинно-нервовий пучок і сухожилля) бажано не висікати навіть при їхньому сильному ушкодженні й забрудненні, дуже важливо постаратися зшити нерви й сухожилля. При висіченні тканин, що проводиться пошарово в глиб рани, забруднені інструменти відкидаються, показником достатності висічення є поява "свіжого" кровотечі (живі тканини гнітять життєдіяльність мікробів за рахунок фагоцитозу й захисних гуморальних факторів). Порожнина рани зрошується що відмивають, слабкими антисептичними розчинами й антибіотиками. Потім кровотеча зупиняється остаточно: судини, що кровоточать, перев'язують, паренхіматозну й капілярну кровотечу зупиняють кульками з гарячим фізіологічним розчином, тромбіном, гемостатичною губкою, фібриновою плівкою, кровоспинною марлею, біологічним антисептичним тампоном і т.п. Наприкінці операції пошарово накладають шви або вирішують питання про залишення рани відкритої, частковому накладенні швів або дренуванні рани.

Рани з більшим обсягом зруйнованих тканин і зі складним раневим каналом радикально висікти важко, тому глухий шов тут неприпустимий, тому що необхідно передбачати нагноєння (можливе накладення напрямних швів на шкіру). Висічення рани може доповнюватися розсіченням тих ділянок, де передбачаються несприятливі умови для вільного відторгнення омертвілих тканин і відтоку раневого ексудата, і дренуванням передбачуваних ділянок скупчення ексудата. При забрудненій рані необхідна профілактика правця: для запобігання анафілактичної реакції спочатку вводять підшкірно 0,1 мол протиправцевої сироватки, через 40 хвилин ще 0,1 мол, а через 40 хвилин уводять внутрішньом’язово інша кількість (до 1 мол). Великі рани кінцівок, забруднені гноєм, землею, рани з порушенням кровообігу у зв'язку з розривом великих судин, тривалим накладенням джгута й т.п. становлять небезпеку для життя у зв'язку з можливим розвитком гангрени. Суміш протигангренозних сироваток розводять в 100150 мол фізіологічного розчину й спочатку вводять внутрішньом’язово 12 мол, а через 23 години при відсутності алергійної реакції інша кількість.

Первинні шви можна накласти при відсутності до хірургічної обробки забруднення рани землею й запальними явищами після висічення мертвих тканин і видалення сторонніх часток, при цілості магістральних судин і нервових стовбурів, при можливості зближення країв рани без натягу. Якщо первинні шви не накладалися, то при відсутності раневої інфекції й вогнищ вторинного некрозу протягом 24 доби після первинної хірургічної обробки (тобто до появи грануляцій) рекомендується накласти відстрочені первинні шви. У тих випадках, коли первинна хірургічна обробка не проводилася або була неякісної, можна вдатися до вторинної хірургічної обробки, а потім накласти вторинні шви: ранні вторинні шви, які накладають на здорову рану, що гранулює, на 720 добу після стихання запалення, і пізні вторинні шви на рану, що рубцюється, у строки пізніше 20 доби (у цьому випадку попередньо висікаються краї рани й рубцева тканина).

Для успішного загоєння рани важливе значення має дренування її за допомогою відкритих дренажів (гумові смужки, трубки й ін.), закритих дренажів (відсмоктувальні системи при герметично закритих раневих порожнинах), промивних дренажів (тривале зрошення рани слабкими розчинами антисептиків). Після закінчення хірургічної обробки на кінцівках рекомендується імобілізація кінцівки (краще за допомогою гіпсовою лонгети). Для профілактики вторинної інфекції необхідно місцеве й загальне використання бактеріостатичних і бактерицидних засобів. Для більше успішного застосування антибіотиків рекомендується визначити стійкість раневої мікрофлори до різних антибіотиків. Основними завданнями невідкладної допомоги при пораненнях є зупинка кровотечі й профілактика травматичного шоку. Травматичний шок є реакцією на переподразнення нервової системи, що приводить до порушень кровообігу, дихання й обміну речовин. Для профілактики шоку краще застосовувати апарат швидкодіючого наркозу закисом азоту, а перед цим або при відсутності апарата підшкірне введення наркотичних і знеболюючих засобів (морфіну, понтопона, омнопона, промедолу, текодіна й ін.), серцево-судинних засобів (камфори, кордіаміну, кофеїну, ефедрина, норадреналіна), стимуляторів дихання (лобеліна, цитітона), десенсибілізуючих засобів (демидрола, супрастина), внутрішньовенне уливання глюкози, хлористого кальцію, рекомендується новокаїнова блокада вище рани, при необхідності проводиться штучна вентиляція легенів, інгаляція зволоженого кисню. Серед інших заходів щодо профілактики шоку можна відзначити імобілізацію, введення протишокових рідин, зігрівання грілками, гаряче питво, невеликі дози алкоголю. У несвідомому стані необхідно попередити западіння язика, можливу аспірацію в дихальні шляхи блювотних мас. При великій втраті крові необхідна термінова компенсація загубленої крові для ліквідації постгеморагічної анемії й профілактики геморагічного шоку. Попередньо перед переливанням крові визначають групу крові, резус-фактор, проводять проби на індивідуальну й біологічну сумісність. Поряд з переливанням крові і її складових елементів часто переливають кровозамінники й живильні рідини.

ПОРАНЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ

Ознаки: з рани випливає кров з пухирцями повітря (піниста кров); часте, іноді хрипке дихання; сині губи.

Надання невідкладної допомоги при пораненні грудної клітки:

1. Притисніть долоню до рани, щоб закрити в неї доступ повітря й посадіть пораненого;

2. Обробіть прилягаючі до рани ділянки шкіри дезінфікуючою рідиною (йодом, спиртом);

3. Накрийте рану будь-якою чистою серветкою, повністю прикривши краї рани;

4. При засмоктуванні повітря в рану покладіть під серветку прогумовані оболонки ІПП чистою внутрішньою стороною або інші повітронепроникні матеріали (клейонку, пластиковий пакет, лейкопластир), попередньо обробивши їхнім йодом або спиртом;

5. Прибинтуйте або прикріпіть пов'язку лейкопластирем. Стежте, щоб бруд не потрапив у рану й на перев'язний матеріал;

6. Проведіть знеболювання. При відсутності знеболюючих засобів використайте горілку;

7. Транспортування в лікувальну установу здійснюється тільки в положенні "сидячи" або "напівсидячи".

ПОРАНЕННЯ ЖИВОТА

Схема надання невідкладної допомоги при пораненнях живота:

1. Повністю прикрийте рану й внутрішності, що випали, будь-якою чистою серветкою, тканиною;

2. Обережно, не торкаючись рани, змажте йодом або спиртом шкіру навколо рани;

3. Прикріпіть серветку пластирем або пов'язкою. Не можна вправляти внутрішності, що випали, щоб у черевну порожнину не потрапили хвороботворні мікроби;

4. Зігніть потерпілому ноги в колінах, підкладіть під коліна валик, розстебніть одяг і поясний ремінь;

5. Покладіть холод на живіт (пластикову пляшку або пакет з льодом, снігом, водою). Змочуйте губи водою;

6. Укрийте потерпілого;

7. Очікування допомоги й транспортування в лікувальну установу тільки в положенні "на спині" з піднятими й зігнутими в колінах ногами.

 

Контрольні питання

1. дайте визначення поняттю «асептика».

2. назвіть основні методи асептики.

3. дайте визначення поняттю «антисептика»?

4. Дайте визначення поняттю «рана».

5. Класифікація ран.

6. Що таке первинна обробка ран?

7. Особливості надання допомоги при поверхневих, глибоких ранах.

8. Особливості надання допомоги при проникаючих пораненнях.

9. Ускладнення поранень. Їх профілактика.

ЛіТЕРАТУРА

1. Бубнов В.Г., Бубнова Н.В. Основы медицинских знаний. Спаси и сохрани./ Учебное пособие для учащихся 911 классов общеобразовательных учреждений. – М.: Издательство АСТ. –

2000. – 400 с.

2. Галинская Л.А., Романовский В.Е. Первая помощь в ожидании врача. – Ростов н/Дону, изд –во «Феникс», 2000. – 192 с.

3. Морозов М.А. Медицинская помощь при неотложных состояниях. – СПб., 1995.

4. Петров С.В., Бубнов В.Г. Первая помощь в экстремальных ситуациях: Практическое пособие. – М.: Издво НЦ ЭНАС, 2000. – 96 с.

5. Тонкова-Ямпольская Р.В., Черток Т. Я., Алферова И.Н. Основы медицинских знаний: Учеб. Пос. – М.: Просвещение, 1993.

6. Учебное пособие для подготовки медицинских сестёр /Под ред. А.Г. Сафонова. М.: Медицина, 1981.

Лабораторна робота №5

Десмургія

Мета: ознайомитися з методами накладання пов’язок.

Завдання: відпрацювати навички накладання пов’язок.

Устаткування: універсальна аптечка, фантоми.

Хід роботи:

1. Ознайомитися з основними видами перев’язочного матеріалу.

2. Ознайомитися з основними правилами і способами накладання перев’язок.

3. накласти пов’язку «чепець», «»

Теоретичне обґрунтування

Десмургія (від грецьк. desmos - пов'язка + ergon - справа) -навчання про медичні пов'язки. Пов'язка складається із двох частин:

1) властиво пов'язка, або перев'язний матеріал, що накладає на рану;

2) фіксуюча частина, що зміцнює перев'язний матеріал на поверхні тіла. Залежно від застосовуваного матеріалу пов'язки ділять на м'які й тверді.

М’які пов'язки по способу фіксації підрозділяються на клейові (клеолові, колоїдні, лейкопластирну); пов'язки, укріплені еластичним сітчасто-трубчастим бинтом; бинтові; марлеві й косиночну. При наданні першої медичної допомоги варто використати такі способи й прийоми накладення захисних пов'язок, які відрізняються надійністю й простотою по своєму виконанню й можливістю застосування в самій складній обстановці. Крім того, ці пов'язки при накладенні на деякі області тіла людини повинні забезпечувати більш-менш надійну іммобілізацію (фіксацію).

Досвід використання прийомів десмургії в практиці надання першої медичної допомоги вчить, що найбільше викладеним вище вимогам відповідають косиночну або бинтові пов'язки, а також пов'язки, виконані із застосуванням еластичних трубчастих бинтів.

При накладенні пов'язок варто пам'ятати, що людина, яка надає допомогу перебуває особою до постраждалого, пов'язку конструює від периферії до тулуба, бинтує з рівномірним натягом, кожен наступний хід бинта повинен покривати на 1/2 або 1/3 попередній і надійно втримувати перев'язний матеріал до надходження потерпілого в лікувальну установу. При накладенні пов'язки хворий перебуває в горизонтальному або сидячому положенні.

Косиночні пов'язки. Косинка являє собою рівне стегновий трикутник, викроєний з відносно міцної тканини. Варто пам'ятати, що в критичній ситуації до синка можна швидко зробити шляхом складання по діагоналі чотирикутного шматка матерії, викроєного з будь-якої тканини. Для накладення простої пов'язки косинку кілька разів складають і пов'язують у вигляді смужки.

Косиночні пов'язки використовуються для фіксації плечового пояса й верхньої кінцівки. Вони також застосовуються Для фіксування ватно-марлевих подушок і серветок, накладених на рани після їхнього туалету.

Прийоми накладення косиночних пов'язок на різні області тіла людини й сегменти кінцівок нескладний (мал. 4). Ними легко опанувати після нетривалого тренування.

Бинтові пов'язки. При наданні долікарською допомоги найчастіше рани закривають за допомогою марлевих бинтів раз особистих розмірів: вузькі 3-7 см, середні 10-12 см і широкі 14-16 см. Іноді використають інсмідуальний перев'язні пакет, що складається із двох ватно-марлевих подушок, прикріплених до бинта.

Правила накладення ындивыдуального перев'язного пакета наступні:

- необхідно розірвати прогумовану оболонку по надрізі й зняти її;

- зі складки паперової оболонки вийняти шпильку, а саму оболонку зняти й викинути;

- лівою рукою взяти за кінець бинта й розгорнути його до скатки;

- взяти скатку правою рукою й розгорнути пакет;

- руками можна доторкатися тільки до тих поверхням ватно-марлевих подушок, які маркіровані кольоровими нитками;

- накласти ватно-марлеві подушки на рану, зміцнити їхнім бинтом, а кінець бинта закріпити шпилькою.

При самостійному накладенні будь-яких пов'язок людиною без медичного утворення на глибокі або великі рани необхідно дотримувати наступні умови:

1. Не доторкатися руками до рани, не намагатися видалити з її обривки, що потрапили туди, одягу, сторонні предмети, не промивати рану.

2. Шкірний покрив в окружності рани необхідно змазати настойкою йоду й тільки після цього закрити рану пов'язкою.

3. Не доторкатися руками або чим-небудь іншим до тієї частини пов'язки, що буде стикатися з раною.

4. Одяг розріжуть тільки в області рани для її оголення.

При проникаючих пораненнях грудної клітини рану закривають герметизуючою пов'язкою. Для цього можна використати внутрішню сторону прогумованої оболонки ындивыдуального перев'язного пакета або чистий поліетиленовий пакет.

При пораненнях живота іноді внутрішні органи випадають через раневий отвір назовні. Вправляти їх у черевну порожнину не можна. органи, Що Випали, варто обкласти стерильними серветками або ватно-марлевими подушками, а потім зміцнити бинтовою пов'язкою, використовуючи для цього самий широкий бинт.

Основні правила накладення бинтових пов'язок:

1) кінцівки варто додати функціонально вигідне положення;

2) м'язи частини тіла, що бинтується повинні бути розслаблені, щоб згодом пов'язка лежала щільно й міцно;

3) при накладенні пов'язки на область ліктя рука повинна бути зігнута під прямим кутом у ліктьовому суглобі;

4) при перев'язці колінного суглоба нозі треба додаючи напівзігнуте положення в цьому суглобі;

5) при бинтуванні кисті пальці повинні бути в напівзігнутому положенні. Для цього в долоню кладуть грудку вати, обгорнену марлею. Великий палець повинен бути в положенні відведення.

Техніка бинтування: лівою рукою фіксують кінець бинта а правої - розгортають його голівку. Останній тур бинта не повинен лежати напроти рани або вогнища запалення. Рулон бинта повинен як би "котитися" по поверхні, що бинтується. Для зав'язування бинта його кінець розріжуть по довжині, одну половину ведуть по ходу бинта, іншу - у зворотному напрямку й зав'язують на протилежній стороні вище або нижче рани. Кінцеву частину бинта можна закріпити шпилькою або підкрутити під пов'язку. Бинтова пов'язка повинна робити рівномірний тиск на тканині й не викликати неприємних відчуттів (мал. 5-13).

Пов'язка Дезо (мал. 1) застосовується при різних травма» верхнього плечового пояса й верхньої кінцівки: переломи ключиці, плечовий кістки, костей передпліччя, вивих плеча, пневмоторакс, ушкодження молочної залози в жінок і т.д.

Пов'язка "чепець" (мал. 2) накладається при пораненнях волосистої частини голови. При правильному накладенні ця по в'язання повинна якщо буде потреба легко зніматися мети кому, без послідовного розбинтовування. Модифікована "шапочка Гіппократа" може застосовуватися при ушкодженнях очей.

Посиніння, поява набряку нижче пов'язки, посилення бра лий найчастіше пов'язане з тугим накладенням пов'язки. У таких випадках варто зняти бинт і знову перев'язати. Пов'язка повинна бути гладкої, довгостроково втримуватися й не заважати при рухах.

Пов'язка "рукавиця" (мал. 3) може використатися при опіках кисті. У цьому випадку, прокладаючи перев'язний матері червоний між пальців, ми попереджаємо їхнє злипання.

У випадку незначних ушкоджень виступаючих частин голови й особи, таких як чоло, ніс, підборіддя, потилиця й тім'я, можливе накладення пращевидної пов'язки (мал. 10-13), що дуже швидко готується зі шматка бинта й має форму пращі. Важливим моментом у накладенні пращевидної пов'язки є перехрещування верхньої й нижньої зав'язок відразу ж після того місця, де закінчується поверхня для перев'язного матеріалу.

Пов'язки, що накладають за допомогою еластичних трубчастих бинтів. Еластичні трубчасті медичні бинти залежно від розміру рекомендується застосовувати для фіксації пов'язок на наступні частини тіла:

- для пальців;

- для кисті, передпліччя, стопи, ліктьового, променезап’ясної й гомілковостопного суглобів дорослих або плеча, гомілки й колінного суглоба дітей;

- для передпліччя, плеча, гомілки й колінного суглоба дорослих, голови дітей;

- для голови й стегна дорослих, груди, живота, таза дітей;

- для грудей, живота, таза дорослих.

До твердих пов'язок належать гіпсові пов'язки, шини транспортні й імпровізовані, кістякове витяжіння й імобілізуючі апарати.

Засвоїти правила накладення перерахованих пов'язок.

Косиночні - на голову, на кисть руки, на верхню кінцівку для її підтримки.

Бинтові - на голову пов'язку "чепець", на кисть руки "рукавицю" й "рукавичку", на область суглоба збіжну й розбіжну пов'язки, на верхній плечовий пояс пов'язку "Дезо".

Пращевидні - на виступаючі частини голови: підборідка, чоло, ніс, потилицю, тім'я.

 

 

Малюнок. 1. Пов’язка Дезо.

 

 

 

Малюнок 2 - Пов'язка на голову у вигляді «чіпця».

 

 

Малюнок. 3. Пов’язка «рукавичка»

 

 

Контрольні питання по темі:

1. Що таке десмургія? З яких частин складається пов'язки

2. Види м'яких пов'язок.

3. Правила накладення інсмідуального перев'язного пакета.

4. Яку пов'язку застосовують при проникаючі поранення грудної клітини?

5. Правила накладення бинтових пов'язок. Техніка бинтування.

6. Що таке пращевидні пов'язки й коли вони застосовуються?

Література

1. Авруцкий Г.Я., Балаболкин М.И., Баркаган З.С. и др. Неот­ложные состояния и экстренная медицинская помощь: Справочник// Под ред. Е.И. Чазова. - М.: Медицина, 1990.

2. Виноградов А.В., Шаховец В.В. Медицинская помощь в чрезвычайных ситуациях: Учеб. пособие. - М.: Военные зна­ния, 1997.

3. Матвейков Г.П., Артишевская Н.И. Практические навыки терапевта: Практ. пособие для мед. ин-тов / Под общ. ред. Г.П. Матвейкова. - М..: Выш. шк., 1993.

4. Машковский М.Д. Лекарственные средства. В двух томах. Т.1, 2. - Изд. 13-е, новое. - Харьков: Торсинг, 1997.

5. Мэпелл Марк. Энциклопедия первой помощи / Пер. с англ. М. Петрова. - М.: ТЕРРА - Книжный клуб, 1999.

6. Пауткин Ю.Ф., Кузнецов В. И. Первая доврачебная меди­цинская помощь: Учеб. пособие. - М.: Изд-во РУДН, 1998.

7. Питер Дарман. Учебник выживания в экстремальных си­туациях. - М.: ООО Изд-во Яуза, Формула-Пресс, 2001.

8. Пропедевтика внутренних болезней/ Под ред. В.Х. Васи­ленко, А.Л. Гребенева. Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Медици­на, 1983.

9. Сыромятникова А.А., Брукман М.С. Руководство к прак­тическим занятиям по хирургии. - М.: Медицина, 1983.

10. Ужегов Г.Н. Как помочь в экстремальных ситуациях: Народный лечебник. - Ростов н/Д: Проф-Пресс, 2001.

Лабораторна робота №6