Захворювання, що передаються статевим шляхом (зппш)

Людські сексуальні відносини, які є джерелом радості й щастя, можуть приносити й найбільші страждання, тому що безліч інфекційних захворювань передаються статевим шляхом. Число їх близько 50: СНІД; сифіліс; гонорея; захворювання, викликані уреаплазмою, хламідіями, трихомонадами, вірусами, дріжджами й найпростішими й багато хто інші.

СНІД або Віл-інфекція. Захворювання, викликувані вірусом імунодефіциту людини (Віл-інфекція) здобуває масове поширення в усім світі й створює погрозу не тільки особистої, суспільної, державної безпеки, але й погрозу існування людства. Підступництво цієї хвороби насамперед у тім, що вона вражає людей у репродуктивному віці, має довічний характер і протікає із втратою працездатності протягом декількох років. Відсутність ефективних лікарських препаратів і вакцин прирікає ВІЛ інфікованих на неминучий летальний результат. У цей час поширеність цього захворювання придбала характер пандемії. Без перебільшення можна сказати, що сьогодні СНІД є самою животрепетною глобальною проблемою сучасності. Перший випадок Сніда у світі був зареєстрований в 1952 році, у Росії в 1987 році.

Віл-інфекція (СНІД) – нова інфекційна хвороба, викликувана вірусом імунодефіциту людини. Джерело інфекції - хвора людина або безсимптомний вірусоносій. Відомі три шляхи передачі Віл-інфекції від однієї людини іншій:

1. Половою (природні й нетрадиційні полові контакти);

2. Через кров (переливання зараженої крові, застосування не знезаражених колючих і ріжучих медичних інструментів, повторне використання не знезаражених

шприців і голок серед внутрішньовенних споживачів психоактивних засобів);

3. Від матері до дитини (при його виношуванні, під час пологів, при годівлі грудним молоком). Зараження вірусом Сніда можливо навіть при однократному половому контакті. При великій кількості полових партнерів ризик зараження вірусом Сніда різко збільшується. Побутовим шляхом (при рукостисканні, у суспільному транспорті, через продукти харчування й напої, у басейні й спортзалі, повітряно-краплинним шляхом, через свійських тварин і комах) вірус Сніда не передається. Носії вірусу Сніда в побутових умовах не небезпечні. Найнебезпечніші контакти з гомосексуалістами, особами, що вживають внутрівенно психоактивні засоби й жінками, зайнятими в сфері секс-бізнесу.

Клінічні ознаки Сніда:

· лихорадка в теченіє 1 месяца и больше;

· диарея (понос) в теченіє 1 месяца и больше;

· потеря веса на 1012% без видимих причин в теченіє последних 2х месяцев;

· затянувшаяся пневмония (воспаленіє легких), неподдающаяся обичним методам лечения;

· увеличеніє лимфатических узлов на 11,5 см двух и более групп;

· частіє обострения вірусних, бактериальних и паразитарних заболеваний.

З появою перерахованих ознак варто негайно звернутися до лікаря й обстежитися на Віл-інфекцію. Смерть наступає через 24 роки від раку або інфекційних захворювань. Ефективних методів лікування немає. Ліки й вакцини від Сніда ще тільки розробляються.

Профілактика СНІДа залежить прямо від способу життя.

Обов'язковому медичному огляду підлягають донори крові, біологічних рідин, органів і тканин. Передбачено, що порушення зазначеного закону спричиняє дисциплінарну, адміністративну, карну й цивільно-правову відповідальність.

Гонорея. У Біблійній книзі «Левіт» (гл. 5) говориться про«витікання із плоті» і про небезпеці цієї хвороби для навколишніх. Гіппократ знав, що гонорея залежить від «задоволень Венери». Назва захворюванню дав Гален (панцира. Gonos - насіння, rheo - течу). Гонорею викликає гонокок, що передається статевим шляхом або при пологах. Украй рідко гонорея передається через заражені предмети, тому що гонокок зберігається в

вологому середовищу протягом 2 годин. Жінки заражаються частіше. У чоловіків після інкубаційного періоду в 25 днів частішає сечовипускання, виникають болі й печіння при сечовипусканні, з'являються виділення з уретри, які залишають плями на білизну. Без лікування симптоми зникають через 23 тижні, після чого розвивається хронічне запалення придатків яєчок, простати, насінників. У жінок захворювання або зовсім не проявляється, або виникають незначні жовтуваті виділення з піхви, частішають сечовипускання, підсилюються менструальні кровотечі. Без лікування розвиваються хронічні запалення матки й придатків. Дуже небезпечна гонорея у вагітних жінок, тому що приводить до зараження дитини. Найчастіше в дітей розвивається кон’юнктивит очей, що може закінчитися сліпотою. Лікування на ранніх етапах ефективно.

Сифіліс. Наприкінці ХV століття по Європі прокотилася епідемія сифілісу. На думку більшості дослідників хвороба потрапила в Європу з Америки. Це було розплатою за скорення Нового Світла. На початку 16 століття Дж. Фракасторо написав поему, героєм якої став хворий свинопас по імені Сифілус. Від нього й пішло назву хвороби. Збудник сифілісу - бліда спірохета. Як правило, сифіліс передається статевим шляхом. Відомі випадки побутового зараження, при переливанні крові, отматери плоду, професійного сифілісу. Сифіліс протікає стадійно.

У першій стадії (через 24 тижні після зараження) на ділянці, де проникнула спірохета, утвориться червона цятка, безболісна ранка (ерозія), оточена червоним ободком (твердий шанкер). Через тиждень збільшуються регіональні (пахові) лімфвоузли. Вони безболісні. Шанкер через кілька тижнів гоїться й без лікування, що найбільше небезпечно, тому що захворювання триває й переходить у наступну стадію. Друга стадія (вторинний сифіліс) розвивається через 3 6 місяців після зараження. Основні симптоми цієї стадії: нездужання, підвищення температури, головний біль, погіршення апетиту, втрата ваги. Основний симптом – бліда або яскраво рожева висипка, що локалізується частіше на долонях, стопах й ін. ділянках тіла. Крім висипки на шкірі з'являються округлі синюшночервоні вузлики, зі схильністю до виразки. На полових органах, навколо них і заднього проходу часто утворяться мокнучі виразки, оточені сосочкоподібними розростаннями шкіри або слизуватих оболонок, що нагадують кольорову капусту (кондиломи). Сип, виразки, кондиломи - досить заразні.

Третя стадія розвивається на 34 році, якщо не було лікування. Сифіліс у цій стадії проявляється поразкою головного й спинного мозку (спинна сухотка), психічними захворюваннями, паралічами, сліпотою. Сифілітична гума – це безболісний вузол у глибині підшкірної клітковини, схильний до виразки й некрозу. Пізні прояви провалювання носа, гумозні артрити, поразка внутрішніх органів. Уроджений сифіліс. Сифіліс плода розвивається з 5го місяця вагітності. У плода спостерігається поразка внутрішніх органів і кісткової системи. Сифіліс грудного віку поряд з органними поразками проявляється висипкою. Уроджений сифіліс раннього дитячого віку по клінічних проявах подібний із вторинним сифілісом у дорослих (поразка шкіри, слизуватих оболонок і костей). Пізній уроджений сифіліс проявляється у віці 5 17 років. Його основні симптоми подібні із проявами третинного сифілісу.

Діагностика сифілісу ґрунтується на клінічних проявах і дослідженні крові (реакція Вассермана, реакція іммобілізації блідих трепонем, реакція імунофлюоресценції). Лікування пеніциліном ефективно тільки в 1 й 2 стадії. Після закінчення лікування встановлюється диспансерне спостереження протягом 1-5 років.

Генітальний герпес був описаний в II столітті римським поетом Ювеналом. Дуже розповсюджене венеричне захворювання, передається при будь-яких сексуальних контактах, навіть при поцілунках. У США генітальним герпесом уражено близько 40 млн. чоловік, щорічно занедужують біля півмільйона. Збудник захворювання - вірус герпес I і герпес II. Зберігається на постільній білизні, рушниках до 3 доби. Він не передається через продукти харчування. Практично будь-які ділянки шкіри можуть бути уражені. Небезпека зараження в жінок 8090%, у чоловіків - 50%. У багатьох захворювання протікає бессимптомно.

Первинна стадія генітального герпеса проявляється хворобливими пухирцями на шкірі й слизуватих оболонках, через тиждень дивується шкіра стегон, сідниць, інших областей. Ці пухирці лопаються, утворяться хворобливі червонуваті мокнучі ранки, виникає сверблячка, печіння. З'являються виділення з піхви, сечовидільного каналу. У половини захворілих підвищує ся температура, з'являються м'язові й головні болі, іноді світлобоязнь.

Ранки гояться через 1520 днів. Рецидиви виникають від одного разу на місяць до 1 рази в кілька років. Вагітна жінка може заразити плід. Сучасний препарат «Ацикловір» досить ефективний.

Захворювання, викликані трихомонадами. Трихомонади - найпростіші, які викликають трихомонози. Найчастіше захворювання передається статевим шляхом. Чоловіки менш сприйнятливі. Трихомонади зберігають життєздатність на білизні й одязі протягом доби, на сидіння унітаза - біля години. Симптоми в чоловіків: прискорене хворобливе сечовипускання, слизуваті виділення. Симптоми в жінок: жовто-сірі виділення із шийки матки, прискорені хворобливі сечовипускання, біль при половому контакті. Захворювання успішно лікується трихополом під спостереженням лікаря. Необхідно домогтися, щоб секс не приводив до виникнення захворювань. Абсолютно безпечно лише помірність.

Деякого правила щодо безпечного сексу: 1) прагнете до моногамії; 2) уникайте випадкових полових зв'язків; 3) не квапитеся, партнер на одну ніч дуже небезпечний; 4) не соромтеся довідатися максимум про можливого партнера; 5) помнете, що збудники хвороб проникають через мікроскопічні ушкодження шкіри й слизуватих оболонок полових шляхів, ротової порожнини, прямої кишки; 6) користуйтеся презервативами в комбінації зі сперміцидами, однак помнете, що презерватив не охороняє від герпеса, якщо їм уражена мошонка. При будь-яких хворобах, що передаються статевим шляхом, не займайтеся самолікуванням!

 

Література

1. Бубнов В.Г., Бубнова Н.В. Основы медицинских знаний. Спаси и сохрани./ Учебное пособие для учащихся 911 классов общеобразовательных учреждений. – М.: Издательство АСТ. –

2000. – 400 с.

2. Галинская Л.А., Романовский В.Е. Первая помощь в ожидании врача. – Ростов н/Дону, изд –во «Феникс», 2000. – 192 с.

3. Морозов М.А. Медицинская помощь при неотложных состояниях. – СПб., 1995.

4. Петров С.В., Бубнов В.Г. Первая помощь в экстремальных ситуациях: Практическое пособие. – М.: Издво НЦ ЭНАС, 2000. – 96 с.

5. Тонкова-Ямпольская Р.В., Черток Т. Я., Алферова И.Н. Основы медицинских знаний: Учеб. Пос. – М.: Просвещение, 1993.

6. Учебное пособие для подготовки медицинских сестёр /Под ред. А.Г. Сафонова. М.: Медицина, 1981.

Лабораторна робота № 14