ТОП 10:

ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ



Родинне виховання як органічна частина педагогіки має цілі та зміст, основні принципи та умови його організації, методи та форми взаємодії батьків та дітей. Проте у нього є і свої особливості: члени родини спаяні природними узами спорідненості, спільністю побуту, взаємною допомогою і турботою один про одного; діти беруть участь у домашній праці разом з дорослими; їх стосунки сповнені любов’ю.

Природа подарувала людям можливість мати дітей, виховувати їх, годувати, захищати, воювати з ними, помилятися, плакати від радості та горя, тому дарований природою інстинкт любові, ніжності до дітей, мудрість, авторитет – головні педагогічні інструменти батьків у вихованні. «Дитина, – писав Я.Корчак, польський письменник, педагог, лікар, – це сто масок, сто ролей. Вона одна з матір’ю, інша – з батьком, з бабусею, дідусем, інша – з суворим та ласкавим педагогом, інша – на кухні та серед однолітків. Наївна та хитра, лагідна та мстива, добре вихована та пустотлива, вона вміє так замкнутися у собі, що вводить нас в оману та використовує у своїх цілях».

Дитина приходить у світ слабкою та безправною, вона повністю залежить від дорослого. Безмірний дитячий егоїзм є природним, боротьба за свої бажання – закономірним. Далекі цілі життя від неї ще скриті, правила життя серед людей невідомі. Поведінка часто позбавлена мудрості. Вона тільки осягає життя, вчиться правилам стосунків з людьми. Це стає для батьків змістом боротьби з нею. Підсумком буде те, якою стане дитина: слухняною, безініціативною, лінивою чи безмірно егоїстичною, одинокою, неконтактною з навколишнім світом або щасливою, впевненою у собі, у своїх силах, яка з гідністю ставиться до себе, до людей.

Саме в родині перш за все можна навчитися поважати самого себе, починаючи з дрібниць: бруд у поїзді, брудний посуд, роздратований тон спілкування – це те, до чого людина звикає. Проте кожна така дрібниця кожну хвилину впливає на її підсвідомість і викликає глибинні негативні емоції. У цих умовах дитина перестає відчувати себе Божим створінням, перетворюється на гвинтик похмурого сірого буття, якому не вистачає віри у себе та самоповаги.

Любов, краса, мудрість сім’ї – це золотий ключик до щастя особистості, її розумного вибору шляху та осмислення свого життя.

Ці головні особливості сімейного виховання визначають його зміст, методи на кожному віковому етапі.

Виховання у родині дітей раннього віку здійснюється у процесі догляду за ними, у турботі про здоров’я, харчування, одяг.

Численні дослідження психологів і педагогів (З.Фрейд, А.Адлер, Т.Шибутані, Т.Курбатова та ін.) довели непохитну істину: роль матері, особливо у перші роки життя, найбільш велика. Тісніший зв’язок з нею формується у малюка ще до народження та до 2-3-річного віку. Суть їх стосунків можна визначити словами: «Обійми міцніше». Догляд за малюком – це не тільки його годування або сповивання, а й перш за все підтримка емоційного контакту з дитиною, тому саме емоційно несприятливі стосунки матері та дитини у ранньому віці є потім основною причиною дефектів емоційного ставлення особистості, яке виявляється у відсутності емпатії, в агресивності, жорстокості і т.ін.

У цьому віці розвиваються мова, рухи, активність. Провідними методами у цей період є вправи, наслідування. Основним засобом виховання дітей дошкільного віку стає організація батьками різноманітної діяльності дитини. Велике значення має гра. Батьки турбуються про те, щоб на той час, коли дитина піде до школи, вона оволоділа навичками самообслуговування, могла виконувати доручення, була привчена до домашньої праці, мала достатній запас уявлень та понять, вміла висловлювати свої думки.

Родинне виховання дітей молодшого шкільного віку спрямоване на розвиток самостійності, на формування позитивних мотивів вчення, естетичних смаків. Важливими педагогічними методами у цей період є привчання, доручення, праця з книгою, вправи, організація різноманітних видів діяльності та ін. При цьому враховуються інтереси дитини, схильності, виявляються задатки.

У старшому шкільному віці важливого значення набувають методи формування світогляду, професійної орієнтації, бесіди, дискусії, обговорення, формування цінностей, моральних установок, включення у проблеми життя.

Неможливо дати універсальних порад щодо виховання дітей у сім’ї, тому що кожна дитина неповторна, а кожний батько має свої можливості. Кожного разу їм доводиться творчо вирішувати, які методи, прийоми слід використовувати у конкретній ситуації. Проте, спираючись на праці видатних психологів, педагогів, лікарів (Л.Толстой, П.Лесгафт, Я.Корчак, А.Макаренко, С.Русова, Б.Спок, В.Сухомлинський, Р.Кемпбел та ін.), можна назвати деякі загальні правила сімейного виховання:

· Не бійтеся любити дитину та насолоджуватися нею. Їй необхідно, щоб її ласкали, посміхалися, розмовляли та були з нею ніжним, гралися з нею, але при цьому не забувайте, що є й інші члени родини, які теж потребують цієї любові.

· Любіть дитину такою, якою вона є, забудьте про якості, яких у неї немає. Тільки тоді вона виросте людиною, впевненою у своїх силах та люблячим життя. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне уявлення про неї. Чітко знайте, що хочете виховати у дитині.

· Маленьку людину треба не тільки любити, але й поважати. Поважайте її незнання, працю пізнання та невдачі, сльози. Поважайте власність дитини та її таємниці, минулий час та сьогоднішній прожитий день.

· Розумно організовуйте життя родини: спільна діяльність, певні трудові обов’язки, традиції, свята, взаємодопомога, сумісні захоплення та спільні інтереси є сприятливим грунтом для внутрішнього взаємозв’язку батьків та дітей. У родині дітям повинно бути цікаво. Сім’я повинна давати добру поживу для уявлень та почуттів.

· Не обгороджуйте дитину від обов’язків та проблем. Вирішуйте усі справи разом з нею, доручайте їй різну роботу. Це допоможе їй стати і самостійною, і відповідальною.

· Не слід тиснути батьківським «Я так хочу», «Я так вважаю», адже дитина теж має свою точку зору. Через це у стосунках з нею слід знайти «золоту середину».

· Надавайте свободу вибору, самостійність у прийнятті рішень та діях, у той же час тактовно корегуйте їх. Дитина спроможна вирішити самостійно, що надягнути або що з’їсти. Спитайте у неї, що вона буде їсти на сніданок. Перш ніж купити новий костюм дочці або синові, обговоріть, що би їм хотілося.

· Частіше розмовляйте та спілкуйтеся з дитиною. Ні телевізор, ні радіо, ні фільми, ні друзі не можуть замінити спілкування з батьками.

· Менше використовуйте владний тон: «Йди сюди», «Одягни негайно!» і слова: «якщо», «ти ніколи». Вони ведуть до погрози, звинувачення.

· Не обмежуйте дитину у спілкуванні з однолітками.

· Менше критикуйте, адже критика викликає опір не тільки у дітей, але й у дорослих. Критикувати – це судити, оцінювати, а у такій ситуації діти завжди починають оборонятися.

· Не бійтеся відмовити дитині у чомусь, якщо її вимоги надмірні.

· Виявляйте педагогічний такт. Почуття такту повинно підказувати батькам, як приховати оголеність прямого виховного впливу.

· Варто знати, що дитину виховують не тільки тоді, коли з нею спілкуються. Виховання відбувається у кожний момент життя. Діти спостерігають за тим, як одягаються батьки, як розмовляють з іншими людьми і що про них кажуть, як радіють та засмучуються, читають газети, які передачі дивляться, чи знають про «інтернет» і багато іншого.

· Якщо батьки хочуть, щоб діти були гарними, вони повинні бути щасливими, використовуючи для цього усі свої таланти і здібності. Дитинна повинна пишатися своїми батьками.

· Більше читайте психологічну, педагогічну, художню літературу. Спілкуйтеся з сім’ями, де є діти. Переймайте їх досвід та передавайте свій.

Отже, чи можна побудувати довірчі взаємовідносини з дітьми? Чи можна не роздратовуватися, не сваритися? Чи можна уникнути конфліктів з дітьми? Можна, якщо при цьому дотримуватися трьох основних правил:

· любити (що роблять усі батьки);

· поважати (що батьки роблять не завжди);

· створювати умови для співробітництва (що багато хто не вміють робити, а іноді і не хочуть).

Яка модель сімейного виховання сьогодні найбільш популярна у педагогічних ідеях?

Переконання про те, що дітей треба виховувати тільки любов’ю та похвалою, відмовитися від покарань та заборон міцно займало місце у педагогічних ідеях до початку 70-х років у США, країнах Західної Європи. Проте практика показала, що при всьому старанні батьків зі зворушливих малюків виростають маленькі тирани: «Малюк засинає тільки на шиї у батька. Трирічна дівчинка займається чим-небудь тільки у присутності мами. Навмисно щось ламає, кричить, якщо її залишають одну».

Деякі батьки іноді згодні в усьому потурати своєму чаду, аби не чути скиглення: «Ти мене більше не любиш!». Інші схильні до такої крайності: якщо дитина не задовольняється простим «ні», вони стають агресивними і готові побити малюка через дрібниці.

Сьогодні з’являється все більше прихильників «напівавторитарної» педагогіки (Англія, Швейцарія).

Напівавторитарна педагогіка рекомендує: батьки повинні дотримуватися чіткої лінії поведінки та не боятися сказати: «Все, це межа, і переступати її не можна». Особливо у ситуації, коли дитина здійснює проступок навмисно. У цій ситуації слід використовувати і покарання.

Проте з віком родинне виховання повинне все більше набувати демократичних основ. Одна з найважливіших особливостей сімейного виховання полягає і у тому, що ефективність сімейної педагогіки залежить від авторитету батьків. Більше того, можна сказати, що родинна педагогіка будується на авторитеті батьків.

Сенс авторитету полягає у тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається як безсумнівна перевага старшого, як цінність, видима дитячим оком.

Деякі батьки вважають, що авторитет дається від природи. Це особливий дар. «Багато хто переконаний, – писав А.С.Макаренко, – що авторитет полягає в осанці, у виразі очей, у голосі, взагалі, у зовнішній імпозантності. Такою милістю божою авторитет, звичайно, не у кожного може бути, як не у кожного трапляється добрий тенор».

Багато хто з батьків вважає, що коли такого дару немає, то і зробити нічого не можна. Це не зовсім так. Авторитет може бути організований.

Щоб зрозуміти, яким повинен бути авторитет, слід згадати і про хибний авторитет. А.С.Макаренко виділяв декілька видів такого авторитету: авторитет придушення, авторитет чванства, авторитет доброти, авторитет підкупу, авторитет дружби (Макаренко А.С. Что такое атворитет? – М., 1985. – С. 241-245).

Часто батьки взагалі не думають ні про який авторитет: сьогодні – покарав, завтра – засюсюкав, потім – знову дорікання і т.д. Буває і так, що батько дотримується одного авторитету, мати – іншого. Діти лавірують між ними, пристосовуються, а іноді взагалі обходяться без батьківської поради, уваги, звикають брехати.

Яким же повинен бути справжній батьківський авторитет? Аналіз праць великих педагогів дозволяє сказати, що справжній авторитет народжується у родині, де справи, турботи батьків, їх тривоги та радощі стають спільною справою. Він грунтується на громадянській позиції батьків, їх відповідальності за виховання, вміння спілкуватися та будувати взаємовідносини з дітьми.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.214.179 (0.007 с.)