ТОП 10:

Тема 11. Психологія взаємовідносин у сім’ї



Тема 11. Психологія взаємовідносин у сім’ї

Опорний конспект лекцій «Психологія». К.: КНТЕУ, 2012.

План

1. Відносини у сім’ї як психологічна проблема.

2. Умови формування відносин.

& Рекомендована література:[2.37; 2.56; 2.72].

Міні-лексикон: сімейні взаємовідносини, сімейні конфлікти.

Відносини у сім’ї як психологічна проблема

 
 


Соціологічні дослідження останніх років підтверджують, що сім’я є однією з основних цінностей для молодої людини у нашому суспільстві.

На запитання: “Що для мене найголовніше у сімейному житті?” –студенти КНТЕУ відповіли:

● любов

● діти

● можливість знаходити у сім’ї підтримку у важкі хвилини

● можливість бути відвертим

● привітність, ніжність у стосунках

● кошти, достаток

● побут

● друзі

Стосунки між батьками та дітьми – дуже важлива проблема.

У благополучних сім’ях панує духовне єднання, злагода, мир, у неблагополучних – конфлікти, агресія, страх.

Складність взаємовідносин у сім’ї полягає в їхньому прихованому інтимному характері, а парадоксальність – у тому, що батьки часом не надають їм уваги, а іноді – не помічають взагалі.

Відносини батьків і дітей складаються у визначені типові варіанти повільно, з роками, незалежно від того, усвідомлюють вони їх або ні.

Процес розвитку взаємовідносин – складна психолого-педагогічна проблема. Вона потребує знань і умінь.

Умови формування раціональних відносин

Розумна організація сім’ї.

Демократичне або напівавторитарне

виховання, урахування вікових, статевих,

індивідуальних особливостей

дітей

Авторитет,

педагогічний такт

Задоволення батьків,

любов,

потреб дитини у

терплячість,

доброта,

взаємостосунках взаєморозуміння,

готовність прийти

на допомогу

 

Умови формування відносин

Æ Створення атмосфери тепла, любові, захищеності, доброзичливості у родині, тобто того, що сприяє розвитку дитини.

Æ Прищеплення поваги до жінки – державного діяча, жінки-господині, жінки-дружини, жінки-матері, берегині сім’ї, дітей.

Æ Поєднання патріархальних засад у суспільних відносинах із матріархатом на рівні родини.

Æ Рівні права жінки та чоловіка щодо освіти, вибору своєї долі.

Æ Виховання дітей за козацькими традиціями.

Æ Виховання поваги до законів, прав і свобод людини.

Æ Залучення дітей до світу знань, виховання поваги до школи, педагога, творче самоудосконалення.

Æ Виховання дітей у діяльності.

Æ Формування уміння бути щасливими, творити прекрасне.

Æ Виховання почуття гідності, поваги до шлюбу, до сімейного життя.

Типи шлюбу

За кохан­ням “Приту­лок” (після важкої юності) “Дружній” (за розрахун­ком) “Традицій­ний” (класичний розподіл ролей) “Громадян­ський”

 
 

 


Чоловік Жінка

 

Сучасна тенденція

“Гендерний консенсус”

органічне поєднання жіночої та

чоловічої основ на всіх етапах життя, діяльності

 

Деякі поради для вдалого шлюбу (від психологів)

       
   
 
 

 

 


Питання для самоконтролю

1. Якому типу сім’ї Ви надаєте перевагу?

2. Які типові варіанти стосунків вникають у сучасній сім’ї?

3. Які причини призводять до конфліктів у сімейних стосунках?

4. Як можна вирішити ці конфлікти? Чи можливо взагалі?

5. Спробуйте проаналізувати, який тип стосунків зараз склався між Вами та Вашими батьками?

6. Які на Вашу думку, уроки після вивчення теми можна отримати для майбутнього життя?

 

Психологія: Навч.посібник / Статінова Н.П. та ін.. – К.: КНТЕУ, 1999.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

СУЧАСНОЇ СІМ’Ї

Сім’я – це мала група, заснована на шлюбі або кровній спорідненості, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною допомогою та моральною відповідальністю (Философский энциклопедический словарь. – М., 1983. – С. 602). Проте це не тільки група родичів, які живуть разом і мають спільні інтереси. Сім’я – це провідний соціальний інститут, у якому відбувається процес соціалізації, виховання підростаючого покоління. Тут дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формуються характер, світогляд, естетичний смак, розвиваються здібності. Батьки, як перші вихователі, можуть зробити для становлення особистості більше, ніж хто-небудь.

У нашому стрімкому світі, який постійно змінюється, сім’я продовжує залишатися головною цінністю та має великий запас міцності, хоча і існують думки про те, що, можливо, традиційна сім’я піде в минуле через те, що збільшується кількість незареєстрованих шлюбів, розлучень, зменшується кількість дітей у сім’ї і т.ін.

Проте у цивілізованому світі більшість людей прагне свідомо створити союз двох партнерів, які хочуть бути разом. Люди перебувають у зареєстрованому або цивільному шлюбі, разом ведуть господарство, виховують дітей, вважають, що родину треба створювати тоді, коли її можна матеріально забезпечити. У розвинених країнах (Англія, Швеція, Німеччина та ін.) люди одружуються досить пізно. У США, Канаді, Японії та інших країнах ведеться суттєва підготовка молодих до подружнього життя, до виховання дітей.

Кардинальна зміна парадигми розгляду можливих шляхів виживання родини, окремої людини та й усього людства у цілому полягає у переході від концепції боротьби до концепції гендерного консенсусу – органічного поєднання жіночого та чоловічого основ на всіх етапах діяльності, партнерських відносин між жінкою та чоловіком. Отже, є два партнери, дві людини, які будують спільне життя і не розподіляють сімейних обов’язків: хто няньчить дітей, хто готує обід. Сьогодні можна вважати прийнятим у ряді країн (Канада, Швеція та ін.), що нічого поганого немає у тому, що чоловік може залишитися вдома няньчити дітей, а жінка, яка більше заробляє, в цей час буде працювати. Домашня праця розподіляється не за примусом, а за домовленістю, завдяки чому жінки мають можливість досягати успіхів у політиці, бізнесі, науці, мистецтві тощо.

У наш час психологи виділяють два основних типи сім’ї –домінаторна (тоталітарна); партнерська (демократична).

Домінаторна сім’я (тоталітарна) Партнерська сім’я (демократична)
· зловживання владою; · відсутність рівноправності усіх членів родини, а особливо дітей; · наявність у родині суворих правил, що носять примусовий характер; · економічні «труднощі» не розподі­ляються між членами родини; · відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей; · конфлікти вирішуються за прин­ципом: один виграв – інший програв; · члени родини беруть участь у прийнятті рішень; · батьківські обов’язки не розподі­ляються; · дисципліна підтримується завдяки силі або приниженню; · допущених помилок не визнають, вибачення не просять, майже відсутні сміх та радість, але зате присутній страх. · корпоративна структура, рівні можливості; · відсутність секретів і таємниць; · гнучкі правила розпорядку життя; · розподіл економічної відпові­дальності; домашня робота та обов’язки розподі­ляються на основах рівноправності; · повага до особистого життя членів родини; · конфлікти вирішуються на принципах компромісу; · основою дисципліни є повага та довіра; · батьківські обов’язки рівномірно розподілені; · члени родини відчувають себе у безпеці; · сім’я – джерело радості, діти у ній – бажані.  

 

Очевидно, що чисті типи родин можна зустріти не так часто. Проте кожна сім’я має право обрати ту «модель», ті домінанти, що відповідають їх потребам, цінностям, орієнтаціям, а також традиціям.

Українська сім’я сьогодні – це насамперед 14 млн сімей, з них 668 тис. – багатодітні, майже 2,5 млн – молоді сім’ї. Соціологічні дослідження, проведені Українським інститутом соціальних досліджень у 2000 р., показують, що дві третини молодих людей у житті розраховують на власні сили, здібності та знання, кожен третій розраховує на свою молоду сім’ю.

Молодь має досить виражену думку щодо створення сім’ї. Характерним є збіг ціннісних орієнтацій обох членів молодого подружжя: і чоловік, і дружина мають однакову думку щодо кількісного складу ідеальної сім’ї: 64 відсотки як чоловіків, так і жінок вважають, що ідеальною є сім’я з двома дітьми.

Проте сьогоднішня молодь значно прагматичніша. Останнім часом в Україні більшість молодих людей одружуються у віці від 25 до 30 років, які вже мають професію, власний заробіток і психологічно готові до створення сім’ї. Більше ніж половина молодих сімей мають одну дитину, а третина зовсім не мають дітей.

Характеризуючи сучасну українську родину можна виділити й такі її проблеми та особливості:

· свобода при укладанні та розірванні шлюбу;

· збільшення родин, які перебувають у «цивільному» (офіційно не зареєстрованому) шлюбі;

· різке підвищення кількості малозабезпечених родин, диференціація родин, підвищення матеріальної забезпеченості багатьох родин, що природно породжує конфлікти, сварки, неприязнь, заздрість дітей та ін.;

· збільшення бездоглядних дітей; виникнення безпритульності, яка була ліквідована у 30-ті роки;

· поява дитячого рекету;

· залучення дітей до алкоголю, наркотиків, проституції;

· зростання фактів юнацького суїциду (самогубства) та спроб до нього;

· падіння авторитету батьків, зростання конфліктності у родині;

· зростання насильницьких дій у сім’ї, внаслідок чого діти все частіше її залишають.

Не можна не враховувати і те, що в останні роки суттєво змінилася сфера зайнятості батьків. Немало сімей, де батьки працюють у комерційних структурах, мають свої підприємства, фірми. Гроші, матеріальне благополуччя стають все більш важливими факторами існування сім’ї.

З’явилася досить велика кількість матерів-домогосподарок. З одного боку – це позитивний фактор (підвищення уваги до здоров’я, виховання дітей); з іншого – звуження кругозору матері, замикання її інтересів на домашніх проблемах. Усе це може призвести до зниження її авторитету в умовах інформаційного світу. До того ж батько у таких умовах, зайнятий забезпеченням родини, перестає грати роль порадника для дитини. Останній все частіше знаходить друга поза родиною. Збільшується і число родин, де вихованням займаються няні та гувернантки.

Проблеми сім’ї пов’язані і з різкою зміною економічного, соціального фону, в якому вона знаходиться. І, як наслідок, збільшується число розлучень. Дві третини шлюбів розпадаються менше ніж через два роки.

На сучасну сім’ю впливають і традиції, своєрідна модель «пуританської» родини, яка домінувала до початку 80-х років у нашому суспільстві. Вона характеризувалася дивовижною рівноправністю статей. Суспільство довірило жінці найважчу роботу з ремонту доріг, у будівництві, віддало до її рук освіту, медицину, при цьому не звільнивши від домашньої роботи. Чоловіки зайняли провідні «керівні» позиції, взяли реванш у соціальній сфері, у політиці.

Сформувався образ жінки-матері, трудівниці, яка працює, виконує всю домашню роботу, вирішує всі проблеми. І така «модель» сприймалася як норма.

Проте у 90-ті роки в українському суспільстві намітився перехід до партнерської родини. Нерішуче, але входять у наше життя ідеї гендерного підходу, повертаються національні традиції, жінка активніше включається у суспільне, політичне, економічне життя. Державну політику щодо поліпшення становища сім’ї, жінок, молоді та дітей впроваджує у життя Комітет у справах сім’ї та молоді.

Реалізуються державні і регіональні програми підтримки сім’ї: «Діти України», «Планування сім’ї» та ін. Спеціалізовані служби: «Клуби молодої сім’ї», «Родинний дім», «Телефон довіри» та ін. надають сім’ям різноманітні соціальні послуги.

 

МОЛОДОЇ СІМ’Ї

Чому люди, які перебувають у шлюбі, як правило, більш щасливі? Скоріше за все тому, що вони стають більш чуйними, більш довірливими, відкритими та співчутливими. Шлюб сприяє щастю, а зі щасливими людьми набагато цікавіше жити та спілкуватися, будувати взаємовідносини.

Що впливає на подружнє життя? Як показують дослідження соціальних психологів, найбільш міцними є шлюби, коли подружжя:

· побралися не молодше 20 років;

· виросли у стабільній родині з двома батьками;

· зустрічалися до одруження тривалий час;

· достатньо забезпечені та приблизно з однаковим рівнем освіти;

· мають роботу;

· спільного віросповідання;

· добре ставляться один до одного.

Ролі дружини або чоловіка, батька також забезпечують додаткове джерело самоповаги. Хороший шлюб дає кожному партнеру надійного товариша, друга, коханця. У щасливих сім’ях не домінує свідомість свого «Я». Обидва партнери несуть відповідальність за благополуччя свого шлюбу. З появою дітей подружжя залишається чоловіком та жінкою, а не перетворюються на «тат» і «мам», не ігнорують партнера, знаходять час для усамітнення, підтримують та хвалять один одного, обговорюють проблеми та удачі на роботі. Без надійного сімейного тепла справитися із суворою дійсністю надзвичайно складно. Через це вони старанно зберігають ідеальний образ партнера, в який у свій час закохалися, пишаються позитивними якостями і не намагаються переробити те, що не подобається.

Нещасливі ж подружжя виявляють:

· авторитарність;

· незговірливість;

· схильність до пригнічення партнера;

· неповажність, постійну невдоволеність чимось;

· конфліктність.

Таким чином, сім’я складається як мінімум з двох осіб. Дві особистості за своїми смаками, звичками, світорозумінням, бажаннями. Повинен пройти певний час, щоб ці два «Я» утворили одне «Ми», створили групу, яка буде для них найважливішою гаванню, де будуть виховуватися їх майбутні діти.

 

Скоріше праві батьки.

Такого роду стосунки зазвичай пов’язані з віковими особливостями дітей. Справедливе засмучення викликають у батьків захоплення, які шкодять навчанню, «самоспрямована жорстокість»: алкоголізм, вживання наркотиків, інші відхилення у поведінці. Батьки намагаються пояснити можливі наслідки, але нерідко наштовхуються на нерозуміння, недовіру, опір. При цьому діти переконані, що вони праві.

Психологічні бар’єри можуть виникати у даних ситуаціях в силу недостатнього знання тих, хто спілкується, один одного, відмінності у характерах, суперечності бажань, негативних емоцій.

Скоріше праві діти.

І у цьому випадку батьки обирають конфліктну позицію з кращих спонукань, з відвертого бажання «добра» дітям. Проте конфліктні ситуації частіше за все виникають через недоліки батьків, які вони не вважають за необхідне подолати. Це виявляється у нервозності та нетерпимості до іншої думки. Особливо хворобливо діти реагують на алкоголізм, невірність батьків. Нетактовність, владний тон, відсутність спільної культури батьків, нерозуміння батьками емоційних переживань і духовного піднесення призводять до виникнення гострих ситуацій.

Такі конфлікти породжують особливі наслідки – багатолітню образу, здатну спричинити роз’єднання близьких та рідних людей.

СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

В умовах розбудови національної системи освіти та виховання відновлюється і родинна педагогіка, яка має величезні можливості, традиції. Ці традиції дуже демократичні, гуманістичні, привабливі, непідвладні суб’єктивним віянням.

В основі відродження сімейного виховання лежить положення про те, що батьки – головні вихователі. Вони відповідають перед власною совістю, суспільством за виховання своїх дітей. Чим вище авторитет батьків в очах дитини, тим сильніше вони впливають на формування її як особистості.

Народна мудрість завжди відводила найголовнішу роль матері та батькові у вихованні дітей: «Яке древо, такі його квіти»; «Які батьки, такі й діти»; «Яка сім’я, такий і я» (Педагогіка і психологія. – 1995. – № 4. – С. 127).

Споконвіку в українській сім’ї укріпилися добросердечні, сповнені любові й поваги взаємини: «Нащо скарб, коли у сім’ї лад»; «Добра спілка – чоловік та жінка».

У дослідженнях вчених-філософів, істориків, психологів знаходимо думки про особливе становище жінки-матері у житті і ментальності українців.

Традиційним для України було поєднання патріархальних засад у суспільних відносинах з патріархатом на рівні родини. Це стало результатом специфічного розподілу ролей ще у стародавній Україні, а особливо під час існування Запорізької Січі. Внаслідок такого розподілу українська жінка ніколи не була пригніченою. Нерівноправність в одній сфері діяльності цілком компенсувалася перевагами в інших.

Старі ікони та парсунки доносять до нас натхненні просвітлені обличчя жінок ще від давніх часів, часто з книжкою в руках. Вони не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків з українських родів, а й самі були політиками, вченими, митцями.

Досить згадати велику київську княгиню Ольгу; трьох дочок Ярослава, що посідали престоли Франції, Норвегії, Угорщини; Лізавету Гулевичну-Лозку, яка доклала чимало зусиль для створення братської школи на Подолі, започаткувавши цим славнозвісну Києво-Могилянську академію; засновницю всесвітнього Теозофізичного товариства, вчену і письменницю Олену Блаватську. З нагоди 100-річчя від дня її смерті ЮНЕСКО оголосило 1991 рік роком її пам’яті.

Саме в історії України жінка мала рівні права з чоловіком щодо освіти, вибору своєї долі та свого обранця. Мала великий авторитет господині.

Жінка-мати завжди була головним вихователем дітей у сім’ї.

Проте для нормального розвитку дитини, як свідчать дослідження, необхідно зазнати вплив як батька, так і матері, тому у теперішній час у формуванні людини беруть участь мати й батько. Спочатку дитиною більш займається мати, але від четвертого року життя батько все більше починає впливати на виховання дитини, особливо сина, керує його навчанням, вводить у життя.

Відомий дослідник українського родознавства М.Стельмахович зазначає, що завдяки застосуванню національної системи сімейного виховання кожен конкретний народ продовжує себе у своїх дітях, неухильно генезує свій національний дух, характер, менталітет, традиційну родинно-побутову культуру. Не може стати повноцінним громадянином людина, яка вихована на чужій культурі (Педагогіка і психологія. – 1997. – № 2. – С. 89).

Відомо, що від рівня духовної культури сім’ї залежить і рівень вихованості дитини, тому зрозуміло, чому в українській сім’ї завжди вчили, що людина повинна знати свій родовід, берегти його пам’ять, пишатися своїми предками. У сім’ях зберігали письмові спомини, перекази, предмети побуту та ін. Сім’ї жили за законами краси, тому культивували національні мистецтва: малярство, спів народних пісень, веснянок, колядок, щедрівок, танці, писанкарство, плетіння з лози тощо. У сім’ї завжди в душевній атмосфері вшановували дні народження, ювілеї, здобутки як усієї родини, так і окремих її членів. Вчили жити за законами етики, моралі.

В українській сім’ї одним з важливих засобів естетичного виховання виступає краса повсякденного життя: прикрашання свого побуту, облагороджені стосунки між членами родини, доброзичлива атмосфера рідного дому.

Велика увага приділялася тому, щоб у сім’ї сповідували культ мами, тата, бабусі, дідуся, старших за віком, визнавали культ книги, любові, додержувалися здорового способу життя, поважали школу, вчителів.

Важливе значення для забезпечення сімейної злагоди в україн­ській родині має звичай прощати одне одному образи напередодні великих християнських свят. Ідея всепрощення спрямована на досягнення гармонії у родинних взаєминах.

Упродовж віків українські родини дотримувалися традиційного підходу до системи виховання дітей, яка грунтувалася на визнанні Вищого Авторитету, на вірі в ідеали добра. Родинне релігійне виховання поглиблювала школа. Джерелом виховної сили, етики завжди були обряди, звичаї, пов’язані з релігійними святами – Різдва, Великодня, Трійці, Маковея, Спаса.

В українській сім’ї велику увагу приділяли розвитку мови дитини. Жива народна мова давала перші поняття про навколишній світ.

«Соромлення рідної мови батьками, – писав І.Огієнко, – це дошкульна зрада свого народу та найбільший гріх супроти дітей і своєї нації. Виховуйте своїх дітей тільки рідною мовою, бо тільки вона принесе їм найбільше духовних цінностей» (Наука про різномовні обов’язки. – К., 1994. – С. 38).

З давніх-давен в українській, особливо селянській, родині діти привчаються до справжнього діла. У сім’ях чітко розподілялися обов’язки по дому, господарству, тут не велася мова про трудове виховання, усі члени сім’ї працювали разом.

Сьогодні і у місті, і на селі рідко яка сім’я живе під одним дахом. Молодь відокремлюється від батьків. Це новий час і його треба поважати, знаходити нові форми виховання дітей у родині, але треба й продовжувати те, що століттями збирав, зберігав, цінував наш народ, що є його «золотим» фондом.

Слушно кажуть: якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані та десятиліття – саджай дерева, якщо твої плани розраховані на віки – виховуй дітей. Від рівня та якості виховання дітей залежить доля кожної людини, нації, майбутнє суспільства.

 

Р Е З Ю М Е

1. Сім’я – це мала група, основана на шлюбі або кровному родстві, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною допомогою та моральною відповідальністю.

Не дивлячись на соціально-економічні складності сім’я залишається однією з головних цінностей у нашому суспільстві.

Цінності, властиві українській родині, звичайно піддаються серйозному перегляду. У житті з’являється багато нових спокус, тому у найближчому майбутньому розумно очікувати популярності нових родин.

Проте є підстави вважати, що збережеться і традиційна сім’я, яка буде набувати все більше партнерських (демократичних) рис.

Сім’я продовжує також залишатися основним інститутом виховання та соціалізації дітей.

Процес засвоєння дитиною основних цінностей, системи знань, норм відбувається головним чином у родині.

2. Рекомендації з виховання дітей у родині можна дати тільки самі узагальнюючі. По-перше, немає однакових дітей, по-друге, немає однакових батьків, кожний хоче бачити свою дитину кращою, ніж інші діти, удосконаленим повторенням себе.

І можливо сьогодні найважливішим у взаємовідносинах дітей та батьків є набуття справжнього інтересу один до одного. Важливо, щоб діти також були необхідні батькам, як батьки дітям.

Батьки іноді не помічають, як стосунки раптово обмежуються рамками вихователя та вихованця, а виховання стає докучливим обов’язком. Це відбувається з багатьох причин, але, у першу чергу – від втрати контакту між дітьми та батьками.

3. Кожний віковий період створює особливі можливості для зміцнення та розвитку зв’язків з дітьми. Глибокі контакти з батьками створюють у дітей відчуття впевненості та надійності, а у батьків – почуття задоволення.

Той або інший варіант негативних стосунків не є непереборною перешкодою. Якщо батьки за допомогою психологів і педагогів зможуть розібратися у суті стосунків, то подолати бар’єри можливо. Безперечно, надзвичайно складно змінити ситуацію у випадку відчуження.

Порядне ставлення до родини, до батьків вимагається і від дітей. У виховання поступово входить розвиток їх відповідальності за мікроклімат.

4. За свою багату історію український народ створив невичерпні скарби національного сімейного виховання.

Родинна педагогіка є складовою культури нашого народу. Сім’я виховує любов до рідних, свого роду, його історії, рідної землі, найгуманніші людські стосунки, духовні почуття.

Ці традиції повинні зайняти належне місце у системі сучасного сімейного виховання.

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

І. Дайте відповіді на запитання та аргументуйте їх.

1. Які перспективи розвитку сім’ї у ХХІ ст.?

2. Якою, на Вашу думку, буде українська сім’я у ХХІ столітті?

3. Яким Ви бачите місце жінки та чоловіка у сучасній сім’ї?

4. Чи можливо в українській державі досягти гендерного консенсусу?

5. Що, на Вашу думку, необхідно для створення справжньої щасливої сім’ї?

6. Яке Ваше ставлення до «цивільного шлюбу»? Вільної любові?

7. Що більш важливо сьогодні для жінки: сім’я чи кар’єра?

8. Чи може прожити сім’я без конфліктів?

9. Як можна вирішити сімейні конфлікти?

10. Чому родинне виховання є найважливішим фактором у становленні особистості?

11. Які основні педагогічні правила можуть допомогти у вихованні дітей у сім’ї?

12. Які традиції українського сімейного виховання Вам хотілося б зберегти у своїй сім’ї?

13. Які види взаємовідносин між батьками та дітьми існують у сучасній сім’ї?

14. Поради, рекомендації яких педагогів, вчених, лікарів, письменників Вам сподобалися?

ІІ. Спробуйте проаналізувати:

1. Який тип сім’ї домінує у Вашій родині?

2. Який тип стосунків склався між Вами та Вашими батьками?

3. Які народні традиції існують у Вашій родині?

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конвеция о правах ребенка. Принята 44-й сессией Генеральной ассамблеей ООН (1989). В кн. Международная защита прав и свобод человека. -–М.: Юрид. лит., 1990. – С. 358-408.

2. Корчак Я. Как любить ребенка: Книга о воспитании: Пер. с польск. – М.: Политиздат, 1992. – С. 136-184.

3. Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение. – М.: Педагогика, 1991. – 175 с.

4. Макаренко А.С. Книга для родителей: Пед. сочинения: В 8 т., Т. 5. – М.: Педагогика, 1985. – С. 237-250.

5. Педагогика и психология: Учеб. пособие для вузов / Под ред. А.А.Радугина, научн. ред. Е.А. Кротков. – 2-е изд., Избр. и доп. – М.: Центр, 1999. – С. 316-334.

6. Сатир В. Как строить себя и свою семью. – М.: Педагогика, 1992. – С. 28-64.

7. Семья на рубеже тысячелетия // Зеркало недели. – 1998. – 12 марта. – С. 14.

8. Семейная психотерапия: Хрестоматия / Сост. Н.В. Александрова, В. Юстицкис. – СПб.: Питер, 2000. – С. 17-24; 57-70; 77-98; 178-200.

9. Смрнов В.И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях: Учеб. пособия для пед. уч. заведений. – М.: Пед. Общество России, 1999. – С. 277-238.

10.Стельмахович М. Українська народна педагогіка: Навч.-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 74-167.

11.Сухомлинский В.А. Мудрость родительской любви. – М.: Педагогика, 1988. – С. 34-61.

12.Яценко Т.О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки // Педагогіка та психологія. – 1997. – № 2.

 

Тема 11. Психологія взаємовідносин у сім’ї







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.24.209.47 (0.028 с.)