Проблеми розвитку виставкової індустрії України

 

Існує якийсь рейтинг проблем, які негативно вплинули на розвиток виставкового бізнесу в Україні в 2008-2010 роках, а саме:

1. Непродумана тарифна політика міської влади у земельній сфері. Зокрема, бажання команди Черновецького одразу і багаторазово збільшити надходження до бюджету міста, що призвело до майже 600 % подорожчання плати за землю. Відповідно, це призвело до різкого уповільнення зростання, а потім - і падіння всіх показників роботи не тільки виставкового бізнесу, а й багатьох промислових підприємств.

А непродумані дії влади з нагнітання плати за землю взагалі можуть змусити виставки піти з Києва, економіці якого вони, до речі, приносять значний дохід за рахунок забезпечення роботою всіх супутніх галузей обслуговування - від транспорту, готелів, харчування і торгівлі до сфери розваг і дозвілля. Плата за землю за останні три роки запаморочливо злетіла. Більш, ніж у 6 разів. Для порівняння, у першому півріччі 2007 року для МВЦ вона становила 64 642 грн. за місяць, в 2009 -му - вже 374 223 грн за місяць, тобто майже 4,5 млн.грн за рік. А за 2010 рік ми вже заплатили 4 млн. 794 тис.грн.

Непередбачувана політика у сфері комунальних тарифів. У Києві про збільшення комунальних та інших тарифів, як і про збільшення плати за оренду землі, повідомляють, як правило, заднім числом, коли вартість виставкової площі змінити вже практично неможливо, договори з організаторами виставок про умови оренди давно підписані (а у організаторів у свою чергу підписані договори на участь у виставках з підприємствами - учасниками - ред.). Це прямо впливає на падіння рентабельності експоцентрів, яка традиційно і так завжди була невисока, та й усього виставкового бізнесу в цілому. І ніхто і ніколи не дає обгрунтувань підвищення тарифів.

Під впливом зазначених факторів частина операторів виставок взагалі згорнули свою діяльність: за минулий період тільки з майданчика МВЦ пішли, тобто припинили своє існування, 14 виставок, які раніше проводилися щорічно. Вони не принесли грошей своїм організаторам і, відповідно, київським організаціям і підприємствам, які завжди обслуговували ці виставки. Також доводиться відмовлятися від планів добудови, інженерної реконструкції та дооснащення корпусів. Отже, не отримують замовлень і грошей столичні будівельно- монтажні фірми, які вже планували цю роботу і розраховували на неї, а значить - знову не отримав своїх податків Київ.

Таким чином, влада змусила виставковий бізнес відмовитися від набору допоміжного персоналу на початку виставкового сезону, від підвищення зарплат співробітникам, змусили економити на фонді заробітної плати і, відповідно, бюджет Києва втратив мільйони гривень.

Виставковий бізнес може бути успішним тільки тоді, коли є можливість планувати витрати заздалегідь. Для цього повинна бути стабільна і зрозуміла цінова політика, без різких Скачкова підвищень. У зв'язку зі специфікою цього ринку виставочнікам, особливо Експоцентру, треба знати, які будуть комунальні тарифи за рік, а плата за землю - за три роки до їх введення. В іншому випадку всі, включаючи місто, несуть збитки. Але наші чиновники - тимчасові виконавці, хочуть отримати все і зараз. Тому що термін їх повноважень може виявитися набагато коротше позитивних перспектив галузі. Це, на жаль, і є одна з головних відмінностей України від Європи, що визначають рівень розвитку, а вірніше - виживання вітчизняного виставкового бізнесу.

Виставковий бізнес інтернаціональний. Конкуренція тут найчастіше йде на рівні тим виставок у різних країнах. У всьому світі діє тенденція укрупнення виставкових компаній, у міру розвитку і зростання (дорослішання) галузі. Так було свого часу в Німеччині, не так давно відбулося в Польщі (з великої маси компаній сформувалося всього 23). І це тільки на користь всім: і виставковому бізнесу, і країні в цілому. Є правило - одна велика, велика виставка з якої-небудь темі приваблює в рази більше учасників, відвідувачів і фінансових ресурсів при менших, в перерахунку на кількість представлених фірм і одиниць товарів, витратах на організацію, рекламу і просування виставки.

У нас же конкуренцію бачать вузько і багато хто не розуміє, що наявність в одній країні, а тим більше в одному місті і в одному сезоні, наприклад, п'яти -шести будівельних або декількох аграрних та інших виставок, а також метушлива, не завжди професійна діяльність близько 200 різнокаліберних виставкових компаній - це не досягнення і не торжество конкуренції, а величезний гальмо як для розвитку самих виставок, так і для тієї ж будівельної та інших видів індустрії, які ці виставки повинні просувати.

Для прикладу, в благополучному 2005 110 українських фірм провели 565 виставок площею в 995 тис. кв.м, кількість учасників - 37 838, відвідувачів - 4636472 (дані Держкомстату України). А в Німеччині в цьому ж році працювало всього близько 30 виставкових компаній. І вони провели всього-навсього 150 міжнародних виставок. Але їх площа склала більше 6 млн. кв.м, в них брало участь 160 000 експонентів і майже 10 млн. відвідувачів (дані AUMA - Комітету виставок і ярмарків німецької економіки). Помножте це на гроші, які кожен учасник і відвідувач залишив у таксі, кафе- ресторанах, кінотеатрах, готелях, літаках і потягах і т.д. Зіставте з ефектом, який дала одна величезна міжнародна виставка для прогресу конкретної галузі німецької економіки. У цьому і є різниця у розвитку виставок в Україні та Європі.

На сьогодні площі вітчизняних виставкових центрів в Києві не заповнені до кінця виставковими заходами, а тому їх здають під концерти, корпоративи та інші заходи. Тобто резерв площ для розвитку виставкового ринку у експоцентрів є і, швидше за все, він не буде вичерпаний протягом 2011 року. Тому прихід іноземних виставок, а можливо, і нових організаторів, в Україні не виключений.

Так, наприклад, відома англійська компанія ITE Group придбала ряд великих виставок в Росії. Але ITE представлена ​​і на нашому ринку, у зв'язку з чим цілком може запланувати прихід або перенесення цих виставок в Україні.

Що ж до провідних українських фірм- організаторів, то вони працювати за кордоном і організовувати виставки в інших країнах не готові. І не стільки тому, що ще недостатньо сильні, скільки через відсутність будь-якої виразної державної політики щодо підтримки просування виставкових фірм України за кордоном, на відміну від тих же Німеччині або Китаю. А та політика, яку час від часу намагаються проводити, має мало спільного з реаліями ринку і дуже часто несе на собі відбиток корупційних дій.

Тому єдина форма зарубіжної роботи, в якій українські фірми досягли успіху, - це організація національних стендів України на різних всесвітніх заходах. Але, знову ж, за наявності необхідної держпідтримки і відсутності спроб держчиновника нав'язувати свої, скажімо так, особливості та умови роботи.

Виставковий бізнес досить інерційний. Тому багато чинників, які впливають на його розвиток, виявляються не відразу. Відбувається їх деяке накопичення протягом досить довгого періоду часу, що в результаті і призводить до появи тих чи інших проблем, визначає головні тенденції руху виставкового бізнесу і цього виду індустрії в цілому.

Як показує світова практика, одним з найбільш ефективних методів розвитку виробничих галузей та економіки держави в цілому є виставкова індустрія. Потенціал України незаперечний. Залишилося тільки перетворити його в налагоджений високоприбутковий ринковий механізм.

Світова виставкова індустрія, природно, відбила глобальний економічний спад, що спостерігається практично у всіх галузях. За даними Всесвітньої асоціації виставкової індустрії UFI, 80 % виставкових компаній світу підтверджують істотне (в середньому на 10-25 %) падіння обсягів свого бізнесу. Найбільші втрати переживають американські організатори, найменші спостерігаються в Азії і на Близькому Сході.

В Україні падіння виставкового бізнесу найбільш глибоке - 50 %, оскільки економіка країни впала майже на 30 %. Разом з тим, високі темпи росту протягом кількох попередніх років забезпечили галузі певний запас міцності. «Темпи зростання виставкового бізнесу завжди перевищують темпи зростання економіки в цілому. Коли в 2002-2007 роках українська економіка зростала на 6-10 % на рік, зростання виставкової індустрії досягав 20 %. І це був найвищий показник в Європі.

Економічний спад вплинув на виставковий бізнес нерівномірно. Найменше постраждали найбільші за масштабами традиційні міжнародні та національні виставки: їх обсяги скоротилися на 25-50 % (залежно від галузі), але кількість відвідувачів зменшилась незначно. У той же час виставки другого ешелону зменшилися в 5-8 разів і практично повністю втратили Відвідувальні аудиторію, а виставки третього ешелону не проводилися взагалі. Таким чином, позитивним наслідком кризи є об'єктивно відбувається консолідація українського виставкового бізнесу. Після кризи на ринку залишаться компанії- лідери з реально ефективними виставками і кращим сервісом, аутсайдери ж покинуть галузь. Змістить кризу і акценти в конкурентній боротьбі організаторів - на перший план виходить боротьба за відвідувачів і якість контактів.

Більш того, експерти відзначають зростання актуальності виставок під час спаду і подальшого відновлення економіки. Усім компаніям необхідно підтримувати і розвивати відносини з клієнтами, а виставки допомагають зробити це найбільш успішно. Притаманні їм можливості особистого спілкування та отримання безпосереднього зворотного зв'язку дозволяють зміцнити довіру клієнтів, яке першим піддається випробуванню у важкі часи. Крім того, в періоди змін у всіх галузях настає вдалий момент для перерозподілу ринку. Не всі сьогоднішні лідери галузей залишаться на плаву: саме зараз невеликі компанії можуть швидко рости, забираючи клієнтів у великих гравців. Як наслідок, загострюється потреба в дієвих засобах маркетингу і продажів, що потрапляють точно в цільову аудиторію, заснованих на особистому контакті і діалозі зі споживачем. Виставки знаходяться серед таких інструментів. Нарешті, є важливі фактори, що підтримують інтерес відвідувачів до виставок: так, сьогодні люди бояться пропустити щось важливе для їх виживання як професіоналів, як підприємців, - інформацію, контакти, чутки. За всім цим, а також за необхідними всім нам позитивними емоціями йдуть на виставку

Основні прискорюють і стримуючі фактори, характерні для світового виставкового бізнесу, повною мірою " працюють" і в Україні. Крім того, є й "місцеві особливості". Одним з таких найважливіших відмінностей є вже згадана вище роздробленість ринку. Цікаво порівняти в цьому плані Україну з Польщею - все-таки країни, порівнянні за розміром і потенціалом. Обсяг виставкового ринку Польщі вдвічі більше, а число виставок - удвічі менше. Це робить очевидною різницю між середньою польської виставкою і середньої української. Ще більш істотна різниця в числі організаторів - у Польщі, де процес консолідації завершений, їх менше в п'ять разів. Зрозуміло, що українська роздробленість призводить до низьких темпів зростання якості сервісу, накопичення інвестиційного потенціалу, ноу -хау і досвіду.

Незважаючи на порівняно малий термін розвитку, галузь в цілому вже сформувалася і зміцнила своє місце в структурі економіки. На порядку денному стоїть підвищення стандартів організації та сервісу. Досить багато проблем поки ще є у сфері техніки безпеки (див. вище). Інша характерна проблема - невідповідність міжнародним стандартам в галузі сервісів для іноземних учасників і відвідувачів (двомовні каталоги, візуальні комунікації, послуги інформації та реєстрації тощо). Пропоновані лідерами ринку стандарти сервісу (онлайновий замовлення безкоштовних запрошень, безкоштовний друкований каталог, онлайновий каталог, безкоштовний експрес - маршрут від станції метро, розвинені візуальні комунікації, великі кафе та зони відпочинку, освітні програми тощо) поки ще не знайшли поширення серед компаній другого ешелону. Серйозну проблему становить не раз згадана вище непрозорість бізнесу і відсутність достовірної інформації, хоча рівень недобросовісної конкуренції (що має свої специфічні механізми: крадіжка торгових марок виставок, дублювання тематик, перехоплення термінів, завищення статистичної інформації) за останні роки значно знизився.

Окремою проблемою, про яку ми вже говорили, є відсутність в регіонах сучасних експоцентрів (власне, відсутність будь-яких експоцентрів, нехай навіть несучасних). У цьому процесі могли б зіграти роль місцева влада - не дарма всюди в Європі, Америці, Азії місцева влада приділяють велику увагу розвитку виставкового бізнесу, оскільки він сприяє зростанню індустрії гостинності, що створює нові робочі місця і поповнює міські бюджети. Однак у нас поки місцевій владі не до таких проблем. Виділення земельних ділянок під регіональні експоцентри могло б дати істотний поштовх інвестицій та подальшого розвитку.

Незважаючи на всі проблеми, український виставковий бізнес довів свою високу ефективність як інструмент маркетингових комунікацій, наслідком чого є висока лояльність клієнтів і постійний приплив " свіжої крові". У технологічному відношенні українська виставкова індустрія практично не відстає від колег зі Східної Європи і СНД, а де в чому значно їх випереджає (можливо, за рахунок більш швидкого освоєння європейського досвіду, а може, за рахунок звички до надзвичайно високої конкуренції).