Характеристика основних джерел і галузей права.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеристика основних джерел і галузей права.



Американське право увібрало в себе багато принципів англійського права, особливо прецедентного. Однак під час війни колоній за незалежність американським суддям заборонялось посилатись на ордонанси короля і статути парламенту Великобританії.

Американська система права пройшла три основних етапи розвитку: 1) від завоювання незалежності до громадянської війни;

2) до першої світової війни; 3) до кінця 70-х років XX ст.

Рецепція англійського загального права в США була неповною. Відповідно до місцевих умов судді, виносячи рішення, виявляли менше консерватизму, формалізму.

Американська правова теорія грунтується на доктрині «судової непогрішності», або «юридичному абсолютизмі». Основні принципи права США зафіксовані в Декларації незалежності 1776 р. й Конституції.

Інститут приватної власності зафіксований у 5-й поправці до Конституції США: «Ніхто не може бути позбавлений... власності без легального судового розгляду, приватну власність не можна відбирати на громадське споживання без справедливої винагороди». Конституція штату Нью-Йорк (1822 р.) відтворює це положення: «Експропріація для суспільної користі може бути здійснена не інакше як через сплату справедливої, винагороди».

Законодавство США закріплює принцип рівності людей перед законом, право обвинувачуваного на публічний суд з участю присяжних і захисника, право громадян судитись за законами своєї країни.

Незважаючи на те, що Декларація незалежності проголосила рівність усіх людей, а другий цикл поправок до Конституції США дав відносно цього додаткові роз'яснення, в країні зберігалось багато правових обмежень для кольорових та емігрантів. Існувала расова сегрегація. У багатьох штатах заборонявся шлюб білих з неграми, особами китайського і монгольського походження. Для кольорових і мулатів існували різні обмеження у здобутті освіти, відвідуванні громадських місць тощо. Відверта перевага надавалась особам англосаксонського походження.

Основним джерелом права є Конституція, за нею йдуть федеральні закони, а потім — конституції і закони штатів. Для судів усіх інстанцій обов'язковими є рішення Верховного суду США. Кожний штат видає свої закони з цивільного, трудового, кримінального й процесуального права. Майже в кожному штаті застосовують свою систему права. До середини XX ст. в США налічувалось понад півтора мільйони законів.

Багато які рішення верховних судів штатів (навіть за абсолютно однакових обставин) часто суперечать один одному. Спроби Верховного суду внести єдність у правову систему виявились марними. Перша кодифікація права була розпочата з ініціативи відомого американського юриста Д. Фільда. Складений ним у 1848 р. кодекс цивільного й кримінального судочинства для штату Нью-Йорк виявився настільки досконалим, що з незначними поправками був прийнятий багатьма штатами. Цивільне й кримінальне право в загально- федеральному масштабі не кодифіковане.

Одна з особливостей американської системи права в тому, що вона визнає багато які доктрини і положення англійського прецедентного і статутного права. Це зафіксовано в конституціях деяких штатів. Збіг застосовуваних правових принципів в обох країнах дає підстави говорити про існування англосаксонської системи права.

У галузі цивільного права найважливішими є поняття приватної власності, свободи й непорушності договору, широкої свободи розпорядження спадщиною, право судового захисту порушених прав та ін. Спочатку суди штатів при винесенні рішень з цивільних справ користувались широкою самостійністю. Вони могли посилатись на закони свого штату, на місцеве прецедентне право або навіть на англійські закони. Цивільне право було заплутаним. Суперечливість, строкатість судових рішень породжувала безліч колізій.

Після того як трести за законом Шермана фактично були заборонені, першою (основною) організаційно-правовою формою капіталістичного підприємства стала корпорація (акціонерне товариство). Її положення регулювалось договором товариства. Корпорація мала статус юридичної особи, її члени мали право на частину її прибутку відповідно до кількості акцій. У разі краху фірми акціонер ніс відповідальність за борги лише в межах вкладеного ним капіталу. Він не міг претендувати на право власника майна і укладати від імені корпорації угоди.

Другий вид договору товариства діставав назву фірми. Її майно вважається загальною власністю, відповідно учасники фірми несуть повну відповідальність за її борги. Отже, в першому випадку учасники договору товариства мають обмежену майнову відповідальність, у другому — повну. Формально вищим органом корпорації є збори акціонерів. Фактично реальною владою користуються власники контрольного пакета акцій.

Правове становище корпорацій регулювалось, як правило, законодавством штатів. Для підприємців ця форма застосування капіталу виявилась не менш зручною, ніж трести. Маючи контрольний пакет, монополії фактично керували нижчими акціонерними товариствами і фірмами, що були зв'язані з ними.

Англійське право прецеденту діє в США з деякими обмеженнями. У 1938 р. Верховний суд дав однозначну відповідь на поставлене судовою практикою запитання: чи є загальне право правом федерації, чи існує право кожного штату? Вищий судовий орган роз'яснив: загальне право — це право окремого штату, федерального загального права не існує. Суди кожного штату здійснюють свою юрисдикцію незалежно один від одного, тому рішень, прийнятих у судах одного штату, не зобов'язані додержуватись суди інших штатів.

Деякі штати пішли по шляху кодифікації цивільного права. Звід таких законів, прийнятий штатом Луїзіана в 1825 р., був копією французького кодексу Наполеона. Він діє і нині. Цивільний кодекс штату Каліфорнія (1873 р.) справив вплив на кодекси інших штатів.

Наприкінці XIX ст. стали з'являтись приватні кодифікації прецедентного права, що стосувались переважно інститутів цивільного і торгового права, договорів, представництва, довірчої власності. Ці кодифікації не мають нормативної сили, але суди звертались до них під час розгляду цивільно-правових казусів.

Розвиток ринку робив необхідною уніфікацію правових норм. Та лише в 1958 р. було видано «Єдиний торговий кодекс», що діє в усіх штатах, крім Луїзіани, Віргінських островів та федерального округу Колумбія. Кодекс регулює не тільки договори купівлі-продажу, а й банківські операції.

Після «нового курсу» Рузвельта американський бізнес віддавав перевагу створенню фірм у вигляді командитних товариств, акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю.

Товариство (партнершип) може бути утворене двома або більшою кількістю осіб, з яких принаймні одна виступатиме в ролі особи, яка несе необмежену відповідальність по договірних зобов'язаннях партнершипу перед кредиторами. Друга особа відповідає в межах розміру вкладу. На такі фірми поширюється пільговий податковий режим.

Закони про акціонерні товариства штати видають самостійно. Спільними для них є положення: акціонерне товариство має статут юридичної особи, несе відповідальність перед кредиторами в межах належного йому майна, випускає акції.

Антитрестівський закон Клейтона 1914 р. заборонив корпорації, зайнятій у торгівлі, придбавати прямо чи побічно, повністю чи частково акції іншої корпорації, якщо результатом такого придбання буде істотне послаблення конкуренції між торговими фірмами, або обмеження торгівлі в будь-якій частині країни, або тенденція до встановлення монополії у будь-якій сфері торгівлі.

Суди примушували бізнесменів додержувати антитрестівського законодавства. Окремі припустимі відступи від нього застерігались. Акт Вебба-Померина 1918 р. допускав угоди між особами, зайнятими торгівлею на експорт, якщо метою їх не було усунення або послаблення конкурентів способом штучної зміни цін.

У зв'язку з «новим курсом» Рузвельта закон Робінсона-Патмана 1936 р. заборонив однотипним магазинам вдаватись до «недобросовісних переваг» і «нечесної практики» з використанням зниження цін на товари або послуги особистого найму. Це полегшило становище дрібних торговців і збувальників.

Після першої світової війни сталися зміни у сфері зобов'язального права. Великого поширення набуло «формулярне» право. Формуляр, або «договір приєднання», містить загальні умови поставки, розроблені великими фірмами. За формою це різновид типового договору. Корпорації примушували покупців товару в розстрочку, клієнтів страхової компанії і власників. дрібних фірм приймати запропоновані умови.

Типові договори не були джерелом права, але доповнювали існуючі норми. Формуляри обмежували свободу договорів, що давало змогу представникам великого бізнесу нав'язувати свою волю слабкішим контрагентам.

Наприкінці XIX ст., посилаючись на «особливі умови» американської економіки, конгрес відхилив деякі акти щодо поліпшення умов праці і життя робітників. Лише для окремих державних підприємств у 1886 р. було встановлено 8-годинний робочий день. У 1916 р. конгрес прийняв закон про 8-годинний робочий день на залізничному транспорті. Верховний суд чинив опір прийняттю федерального закону про обмеження тривалості дитячої і жіночої праці. Прийняті в штатах відповідні закони були оголошені такими, що суперечать Конституції (наприклад, виданий у 1905 р. в Нью-Йорку закон про 10-годинний робочий день).

Страйк за законами деяких штатів кваліфікувався як злочин. Для його придушення застосовували так звані судові накази— різновид англійського суду справедливості. Підприємець під приводом того, що страйк може завдати «непоправної» шкоди його власності, міг звернутись до суду з проханням про видання такого наказу. Після цього організатори страйку піддавались кримінальному переслідуванню. На підставі такої формули, як «неповага до суду», в 1894 р. були засуджені організатори страйку залізничників на чолі з соціалістом Е. Дебсом.

«Новий курс» Рузвельта передбачав заходи захисту прав профспілок, організованих робітників. У 1935 р. було введено соціальне забезпечення у зв'язку з безробіттям, інвалідністю та старістю (з 65 років), через три роки — 8-годинний робочий день. За актом 1942 р. навіть під час війни робочий тиждень не перевищував 40 год. Понаднормова робота оплачувалась в полуторному розмірі окладу.

3 1939 по 1953 р. функціонувало управління соціального страхування—спеціальне відомство при президенті. Після його скасування було створено новий департамент охорони здоров'я, освіти й добробуту. Його діяльність охоплювала також сферу застосування соціального законодавства. З ініціативи президента Дж. Кеннеді було підвищено мінімум заробітної плати, збільшено строк виплати допомоги у зв'язку з безробіттям (з 26 до 39 тижнів). Сім'ям безробітних, що мали малолітніх дітей, дозволялося виділяти продовольчу допомогу.

Дж. Кеннеді пропагував створення «комітетів людських відносин». За часів правління його наступника Л. Джонсона було підвищено мінімум заробітної плати, введено нові правила страхування через хворобу, які значно полегшили становище старих людей. Нині соціальний захист громадян США має більш високий рівень, ніж в інших розвинених країнах.

У галузі кримінального права американська судова теорія і практика визнають англійську систему класифікації злочинів, яка поділяє їх на три види: зраду; тяжкі кримінальні злочини; карані проступки. Злочини і покарання визначаються за законами штатів. Конституція віднесла до відання федеральної юстиції переслідування за фальшивомонетництво, піратство у відкритому морі, зраду.

4 березня 1909 р. набрав чинності федеральний кримінальний кодекс, що передбачав відповідальність за найтяжчі злочини: шпигунство, заколот, фальшивомонетництво, торгівлю наркотиками, викрадення людей тощо. Спроби ввести єдині основи загальнофедерального кримінального законодавства наштовхувались на опір властей штатів.

Кримінальні кодекси США не мають загальної частини, що дає змогу суддям тлумачити закони на свій розсуд. Диспозиції громіздкі й невизначені. Так, згідно зі ст. 1 федерального кодексу, за державну зраду слід карати кожного, хто «буде прихильником ворогів США, хто надає їм допомогу або підтримку». Ще більш невизначені формулювання ст. 4, що передбачає покарання за підбурювання до заколоту.

Після громадянської війни в південних штатах прийнято так звані «чорні кодекси». Під виглядом підготовки негрів до вільного життя господар діставав право на їхню працю і на застосування щодо них «помірних тілесних покарань». За втечу «учнів» могли ув'язнити. Фактично негр до 18 років залишався під неподільною владою господаря. Нерідкими були вироки до тюремного ув'язнення в сукупності на строк до 99 років.

Історія права США знає приклади введення «сучасних» способів вбивання засуджених: страта на електричному стільці, в газовій камері, отруєння кислотою. У деяких штатах застосовували кастрацію, стерилізацію. Санкціонувалось складання покарань. Були випадки засудження до більш ніж сторічного строку. Суди практикували засудження на невизначений строк — скільки потрібно для виправлення, тоді доля засудженого залежала від розсуду тюремної адміністрації.

Зростання злочинності зумовило прийняття нових законів у сфері кримінального права, його кодифікацію. Кримінальний кодекс 1909 р. в 1926 р. став частиною зводу законів США. Нині діє новий кримінальний кодекс 1977 р. Законодавчі збори штатів фактично змирились з тим, що видання актів з кримінального права дедалі більше стає сферою діяльності федеральних властей.

Після першої світової війни різко зросла організована злочинність. Корупція, хабарництво, підкуп поліцейських стали масовими. Юристи — вчені й практики — дійшли висновку, що жорстокі заходи покарання злочинців не дають бажаного ефекту. У деяких штатах було скасовано смертну кару. Суди стали практикувати винесення вироків, які встановлювали мінімальний або максимальний строк перебування засудженого в тюрмі. Конкретно питання про строк звільнення засудженого вирішувала адміністрація тюрми.

Засудження умовно застосовували у вигляді протації. Засуджений був зобов'язаний суворо виконувати прийняті суспільством норми порядної поведінки, не вживати спиртних напоїв, не відвідувати злачні заклади тощо.

У кримінальному процесі діяли статті Білля про права. У 1911 р. було прийнято судовий кодекс США (правила процедури в судах).

Теорія американського кримінального процесу тісно зв'язує із запобіганням самозвинуваченню такі інститути, як презумпція невинності і правило про тягар доказування. Обвинувачуваного не можна примушувати давати показання проти себе. Закон гарантує право обвинувачуваного на захист. Суд може виділити йому безоплатного адвоката.

Конституція США містить 4-ту поправку, яка захищає громадянина країни від свавілля властей і поліції зокрема. Вона проголошує: «Право народу на недоторканність особи, житла, паперів і майна не може порушуватись необгрунтованими обшуками або арештами, і ордери на обшук або арешт не видаватимуться без достатніх підстав, підтверджених присягою або урочистою заявою. Такі ордери повинні містити докладний опис місця обшуку, а також осіб, що підлягають арешту, та їхнього майна».

Судова гарантія права особи виходить з трьох постулатів. Перший полягає в тому, що кожна особа, обвинувачувана у скоєнні злочину, має право на судовий розгляд відповідно до закону з метою встановлення, винна вона чи ні; другий—у тому, що сторона обвинувачення для доказу вини може використовувати лише певні обмежені засоби; третій — можливості обвинувача звинуватити майже завжди сильніші за можливості окремої людини захистити себе. Тому поліцейські обмежені в застосуванні примусу.

Якщо заарештованого примушували визнати вину до приходу його адвоката, суд може винести вердикт про його невинність. Захисник і обвинувач можуть дати відвід будь-якому кандидату в присяжні. Підсудний не несе тягар доказування своєї невинності. Тягар доказування несе обвинувач.

Після відбуття покарання особа може вимагати відновлення своїх громадянських прав і за певних обставин — знищення даних про раніше учинений ним злочин.

Крім того, існує «правило про виняток». Воно вимагає від судді вилучення всіх доказів вини людини, добутих незаконними засобами. Якщо право обвинуваченого було порушене — всю справу припиняють безумовно.

6-та поправка до Конституції США гарантує обвинуваченому право на суд присяжних. Участь останніх обов'язкова під час розгляду особливо тяжких кримінальних злочинів. При наявності сумніву у винності підсудного присяжні й судді повинні виправдати його. Водночас обвинувачуваний може відмовитись від цього порядку і просити про розгляд його справи одноосібно суддею без жюрі. Коли підсудний визнає себе винним, вердикт присяжних не потрібен.

Склад присяжних ретельно підбирається. Розходження між суддями й присяжними відносно вердиктів незначні.

В умовах громіздкої і заплутаної судової системи створювався грунт для обмови й судового свавілля. Досвідчений адвокат міг відшукати у справі підсудного факти, які, на його думку, свідчили про порушення «належної правової процедури», і діставав змогу апелювати у вищі суди.

Особлива небезпека стала загрожувати правосуддю з моменту появи організованих банд, мафій. Наприкінці XIX ст. міністерство юстиції зробило спробу розслідувати їхню незаконну діяльність, але зазнало невдачі. Після першої світової війни організована злочинність стала набирати загрозливих масштабів.

За законами США ордер на обшук повинен бути виданий незаінтересованим у справі службовим особам і на «достатній підставі». Якщо поліція діє без ордера, то адвокат може внести скаргу, а суддя винести рішення про те, що підозрюваний повинен залишатись на волі. Це є способом примусити поліцію поважати конституційні гарантії і не намагатись нехтувати ними.

Поліція зобов'язана роз'яснити заарештованому, що він може звернутись до адвоката. Якщо на суді буде встановлено, що обвинувачуваний не одержав такого роз'яснення, він буде відразу звільнений від відповідальності. Процесуальний бік затримання має велике значення для захисту прав особи.

Судова система США реально виконує роль третьої влади. Вона незалежна й покликана забезпечити дію Конституції, не допустити прийняття законів, що суперечать їй, здійснювати правосуддя в межах законності. 14-та поправка до Конституції США 1866 р. проголошує: «Жоден штат не повинен позбавляти своїх громадян свободи, власності ...всі мають однаковий захист перед судом».



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.179.79 (0.018 с.)