Джерела права. Закони царя Хаммурапі



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Джерела права. Закони царя Хаммурапі



Джерелом права у Вавилоні був звичай. Поряд із звича-ями досить рано з’являється закон, необхідність якого дикту-валась прагненням пом’якшити протиріччя, що виникають у суспільстві. Правління царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) ознаменоване створенням збірників законів. Хаммурапі, надаючи велике значення законодавчій діяльності, розпочав її ще на початку свого правління. Перша кодифікація була створена на другому році правління; це був рік, коли цар “встановив право країни”. Ця кодифікація не збереглась. Відомі закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання.

Ці закони були вибиті на великому, чорному базальтовому стовпі, який у 1901 році віднайшла французська археоло-гічна експедиція при розкопках м. Сузи (на схід від Вавилону).

Зверху стовпа зображений сам Хаммурапі. Він стоїть перед троном, на якому сидить верховний бог Вавилону Мардук. У руках Хаммурапі жезл – символ судової влади, що вручив царю бог.

Текст складається з трьох частин: вступу, 282 статей і висновку. У вступі Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, “щоб сильний не притісняв слабого, вдову і сироту”. Далі йдуть благодіяння, які були надані Ха-ммурапі містам своєї держави. Після вступу йдуть статті за-конів, які закінчуються висновком.

При складанні збірника у його основу було покладено звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство.

Закони недосконалі з точки зору їх повноти і за своєю категоричністю вони не передбачають різних явищ життя.

Тексти складені, в основному, в казуїстичній формі. За-кони не містять загальних принципів, відсутня система у ви-кладенні, хоча певна логіка має місце.

Своїм законодавством Хаммурапі намагався закріпити устрій держави, панівною силою в якій мали бути дрібні і се-редні рабовласники. Це перший відомий збірник законів, що висвітлював рабовласницький лад, приватну власність. Зако-ни містять пережитки родового ладу, що проявляється в су-ворих покараннях, збереженні принципу таліона, застосуван-ні ордалій.

Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадується багато державних і релігійних злочинів, основні види вбивств та ін. Є підстави вважати, що справи про такі злочини розглядалися згідно з нормами звичаєвого права.

Право власності. У роки правління Хаммурапі приватна власність значно розвинулась. У Вавилоні існували різні види земельної власності: були землі царські, храмові, общинні, приватні. І царським, і храмовим господарством управляв цар. Це було важливим джерелом доходів. Значення царсько-го господарства було великим і у сфері торгівлі та обміну. За часів Хаммурапі інтенсивно розвивається приватна власність на землю у зв’язку з розширенням мережі каналів. Приватне землеволодіння розрізнялось за своїми розмірами, великі зе-млевласники використовували працю рабів і найманих робіт-ників, дрібні – самостійно обробляли свою землю. Розвиток приватної власності на землю призводив до скорочення об-щинних земель, занепаду общини. Землі могли вільно прода-ватися, здаватись в оренду, передаватися в спадщину, про будь-які обмеження з боку общини в джерелах не згадується.

Особливий правовий режим існував щодо майна воїнів (майно ілку) (ст. 26 – 36).

Зобов’язальне право. У законах Хаммурапі є ряд статей, що регулюють оренду землі, яка відігравала, очевидно, вели-ку роль у земельних відносинах того часу. Плата за орендо-ване поле дорівнювала, як правило, третині врожаю. Сад, який давав більше прибутку, здавався в оренду за дві третини врожаю. Оренда була короткостроковою (на один чи два ро-ки). На більш тривалий строк в оренду здавались ще не осво-єні землі. Законодавство, що визначало відносини між влас-ником землі і орендатором, сприяло розвитку господарства. Якщо орендатор не обробляв взяту землю, то він повинен був заплатити власнику землі орендну плату відповідно до об’єму врожаю, який виростили сусіди (ст. 42 – 46).

Крім оренди саду, поля, Закони Хаммурапі згадують про різні види майнового найму: приміщення, домашніх тварин, суден, возів, рабів. Закони встановлюють не тільки плату за найм речей, але і відповідальність у випадку втрати або заги-белі найнятого майна (ст. 120, 124, 244, 245, 249). Широко розповсюдженим був договір особистого найму. Крім сільсько-господарських працівників, наймали лікарів, ветеринарів, бу-дівельників. Закони визначають порядок оплати праці цих осіб, а також відповідальність за результати праці (наприклад, лікаря у випадку смерті хворого, будівельника, якщо бу-динок розвалювався)(ст. 215 – 223; 228 – 232; 257; 274).

Досить детально закони Хаммурапі регулювали договір позики. Характерною рисою законодавства Хаммурапі з цьо-го питання є прагнення до захисту боржника від кредитора, запобігаючи борговій кабалі. Про це свідчать положення про максимальний строк відробітку боргу (3 роки), обмеження процентів, відповідальність кредитора у випадку смерті боржника внаслідок поганого з ним поводження (ст. 113; 115; 116; 117).

В умовах існування приватної власності як на рухоме, так і нерухоме майно великого розвитку набув договір купів-лі-продажу. Продаж найбільш цінних предметів (землі, буді-вель, рабів, худоби) здійснювався в письмовій формі (на гли-няних табличках) при свідках. Продавцем міг бути тільки власник речі. Продаж майна, вилученого з обігу (ілку), вва-жався недійсним (ст. 9 – 13; 36).

Крім названих, законодавство Хаммурапі знає договори схову, доручення (ст. 120, 124).

Законам Хаммурапі були відомі зобов’язання, що вини-кають внаслідок завдання шкоди (ст. 53 – 54; 199; 231; 245).

Шлюбно-сімейне право. Шлюб вважався різновидом до-говору, який звичайно укладався між батьками нареченого і нареченої. Згоди останніх не вимагалося.

Майбутній зять платив тестю за наречену викупну пла-ту, обмінювався з ним подарунками. Дочці належав посаг. Закон уже не кваліфікував шлюб як угоду купівлі-продажу. Посаг і подарунки від нареченого давали майбутній дружині деякі гарантії матеріального забезпечення на випадок смерті чоловіка чи розлучення (крім випадків, коли вона звинувачу-валась у неналежному способі життя чи нерозсудливій пове-дінці) (ст. 138; 141).

Закон передбачав деякі гарантії жінці з дітьми. Чоловік – авілум, залишаючи її, повинен був виділити на виховання ді-тей половину свого майна. Вона могла вийти заміж вдруге за своїм бажанням. Це приклад одного з найдавніших видів алі-ментних зобов’язань.

Дружина могла піти до іншого чоловіка, якщо її чоловік потрапив у полон і не залишив їй засобів існування. Проте якщо він повертався, то дружина була зобов’язана поверну-тися до нього, а діти “повинні були йти за своїми батьками”. Але якщо чоловік-авілум залишав сім’ю і втікав зі свого по-селення, а потім повертався, його дружина не була зобов’язана повертатися до нього. Авілум міг залишити дружину, якщо вона не могла народити дітей. У цьому випадку їй повертався викуп і посаг або міна срібла (ст. 138) (1 міна – 504 гр.). Мушкенум за такого розлучення сплачував півміни. При без-дітній сім’ї чоловік мав право привести в дім наложницю, але не міг цього робити, якщо дружина привела рабиню, яка на-родить йому дітей. Чоловік-авілум міг віддати свою дружину в боргову кабалу, якщо в шлюбному контракті в письмовій формі вона не була від цього захищена.

Закон говорить про деяку правоздатність заміжньої жін-ки. Дружина авілума мало право розпоряджатися своїм поса-гом, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством, мала до-сить широку цивільну дієздатність.

Закон встановлював тяжкі покарання за подружню зра-ду, але це стосувалось тільки дружини. Дружину належало втопити в річці, якщо вона під час перебування чоловіка у полоні поводила себе аморально і “ввійшла в будинок іншо-го” або “була схоплена лежачою з іншим мужчиною”.

Закони Хаммурапі погіршували становище жінок-вавилонянок порівняно із законами шумерів. Дівчина могла з’являтися на вулиці і в громадських місцях лише в супроводі своїх родичів, інакше вона вважалася розпусницею, а у випа-дку її зґвалтування винний міг бути звільнений від відповіда-льності, якщо клявся в тому, що прийняв її за таку. Якщо дочка не виходила заміж, батько міг передати її храмові на по-ложення блудниці (жриці кохання), що не вважалося ганеб-ним.

Законник закріплював майже необмежену владу батька над дітьми.

Спадкове право. Закони Хаммурапі розрізняють спадку-вання за законом і заповітом. Переважним способом є спад-кування за законом. Спадкоємцями могли бути: діти (сини, дочки), усиновлені діти, внуки, діти від рабині, якщо батько визнавав їх своїми. Батько міг позбавити сина спадщини, по-передньо одержавши санкцію суду.

Кримінальне право. Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які зав-жди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї.

Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких зло-чинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 – 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за су-спільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочин-ця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 – 209; 211 – 214).

До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття раб-ського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий зло-чин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У ви-падку несплати штрафу наставала смерть.

Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195) .

Покарання – смертна кара застосовується в різних варіа-нтах: спалення, утоплення, посаження на кілок; членоушкоджувальні покарання: відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата.

Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.214.224 (0.011 с.)